Алібі. (Надія БОНДАРЧУК)

Алібі,або Чому суд апеляційної інстанції у кримінальній справі, пов'язаній із наркобізнесом, відмінив вирок районного суду і виніс ухвалу, якою виправдав засудженого Андрія Скарчинського судили двічі.
Перший, Ленінський районний суд міста Миколаєва, ім'ям України, засудив молодого менеджера однієї з місцевих фірм до п'яти років позбавлення волі. Із конфіскацією половини майна, що належить йому на праві особистої власності. А також стягнув з нього 659 гривень 7 копійок – на судові витрати, пов'язані із судово-хімічними експертизами.
Цей суд визнав Андрія Скарчинського (це та інші прізвища з етичних міркувань замінено. – Авт.) винним у тому, що у невстановлений слідством час, у невстановленої особи і в невідомій достоту кількості він придбав канабіс – особливо небезпечний наркотичний засіб, вагою "не менше" 35,29 грама.
 Ось як це було.
29 квітня 2008 року, приблизно о шостій вечора, біля одного з будинків по вулиці Космонавтів, йдеться у кримінальній справі, Андрій Скарчинський продав той канабіс Віктору Соколенку. 1,9 грама. Й отримав за них двадцять п'ять гривень. А 12 червня у під'їзді вже свого житлового будинку він збув ще 1,8 грама того ж наркотичного зілля Степану Петренченку. На таку ж саму суму – двадцять п'ять гривень.
Далі – міліція й обшук його квартири. У ній, зазначається, було віднайдено й вилучено 31,59 грама того наркотика.
На чому суд першої, районної інстанції вибудував свій обвинувальний вирок?
За першим, від 29 квітня 2008 року, епізодом в обґрунтування своїх висновків суд послався на показання свідків. А також на дані оперативної закупки наркотику, на протоколи огляду так званого "покупця", котрий провів ту закупку.
Як повелись свідки, які зобов'язані були дати правдиві свідчення? Як відомо, за дачу завідомо неправдивого показання свідок несе кримінальну відповідальність.
Свідки Анатолій Горкін і Павло Соломатін суду пояснили, що як поняті вони були присутні 29 квітня 2008 року – у момент підготовки і проведення оперативної закупки наркотику в Андрія Скарчинського. Готуючись до її проведення, працівники Ленінського райвідділу міліції – оперуповноважений М. і старший оперуповноважений В. люмінесцентним способом при них помітили гроші – двадцять п'ять гривень. Провели огляд Віктора Соколенка: в оперативній закупці наркотику той повинен був грати роль "покупця" канабісу. Зрештою, склали відповідні протоколи, і всі разом поїхали на вулицю Космонавтів, де й мала відбутися оперативна закупка наркотику. Там, уже на місці, зупинилися біля одного із житлових будинків. "Покупець" Віктор Соколенко подався у двір. Повернувся за п'ять – сім хвилин із невеличким паперовим згортком – його він віддав працівникам міліції, попередивши: у згорточку – щойно придбаний ним в Андрія Скарчинського канабіс.
Ось ці, у сукупності, докази перший суд визнав такими, що по даному епізоду сповна підтверджують вину Андрія Скарчинського. Доводи ж обвинуваченого про свою непричетність до збуту наркотику суд до уваги не взяв. Не йняв віри і його твердженню про те, що саме того дня, 29 квітня 2008 року, він гостював у своєї рідні у селі Кам'янці, на Очаківщині.
На допитах Андрій Скарчинський хвилювався. Йому здавалося, що він зобов'язаний довести свою непричетність до збуту наркотику. Звідки було йому знати, що це – його право, але – не обов'язок. Він не повинен доводити свою невинуватість. Навпаки, це міліція, інкримінуючи йому наркобізнес, зобов'язана доказати його вину, дотримуючись презумпції невинності. Принципу, за яким особа, підозрювана або обвинувачена у злочині, припускається невинною до того часу, поки її винність не буде доведено законним шляхом. При цьому всі сумніви стосовно доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, тлумачаться на користь обвинуваченого. Така норма закону.
Районний суд не взяв до уваги і докази свідків Сумських – Наталії і Марії – про те, що Андрій і його мати Марія Іллівна Скарчинська гостювали у них, у селі Кам'янці, з 27 по 30 квітня 2008 року. Їх свідчення суд визнав сумнівними. Оскільки ці свідки – у дружніх, родинних стосунках із обвинуваченим, тож вони, на думку суду, прагнуть допомогти йому уникнути відповідальності за свій злочин.
Однак поза увагою суду залишилися докази й інших, сторонніх Андрію Скарчинському, свідків. Віра Михайлівна і Тетяна Петрівна Корсунські, Галина Петрівна Семенкіна, Світлана Гаврилівна Біла – всі вони дали одне і те ж свідчення: 29 квітня 2008 року Андрія Скарчинського у Миколаєві не було. Бо саме в ці дні він гостював у селі Кам'янці. Вдома ж, у Миколаєві, він з'явився разом із матір'ю, 30 квітня. Це засвідчили і в селі Кам'янці, і в місті Миколаєві, чим фактично підтвердили алібі Андрія Скарчинського.
Алібі – це доказ невинності людини. Того, що вона не могла вчинити будь-який злочин, якщо у момент його скоєння перебувала в іншому місці. І це – правова норма для кожного, хто покликаний стояти на сторожі духу і букви Закону. І – для районного суду теж: для встановлення істини він зобов'язаний був провести всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин кримінальної справи, та ще пов'язаної із наркобізнесом. Втім, ця правова норма – алібі – у нас начебто є. Але тільки начебто. Справа, у якій 7 жовтня 2008 року Ленінський районний суд міста Миколаєва виніс обвинувальний вирок, обвинувативши молодого менеджера у збуті особливо небезпечного наркотику – канабісу, – схоже, сумнів цей аж ніяк не розвіяв.
І ось – другий суд, апеляційної інстанції. Судове слідство. Всебічне, повне й об'єктивне дослідження справи Андрія Скарчинського – для встановлення істини. Її ж, на думку колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області, районним судом не встановлено. Суперечливих доказів, – ціла низка. Їх не було належно, як того вимагає закон, досліджено і перевірено. Районний суд, за висновком колегії суддів, узяв до уваги тільки ті з них, котрі підтверджують вину Андрія Скарчинського. І відкинув чомусь усі ті, що вказують на відсутність його вини. Що, на її думку, свідчить про поверховість, необ'єктивність та однобічність судового слідства. Обвинувальний вирок щодо Андрія Скарчинського перший суд звів до оголошення свідчень понятих і "покупця". Вони ж на повістки-виклики суду в засідання не з'являлися. Шість разів той суд порушував питання про їх примусовий привід у судове засідання. Однак його чомусь так і не було виконано.
Забігаючи наперед, зазначимо, що колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області ухвалила: вирок Ленінського районного суду міста Миколаєва стосовно засудженого Віктора Ілліча Скарчинського скасувати, провадження по кримінальній справі закрити. За недоведеністю і відсутністю у його діях складу злочину.
На чому ґрунтувалась ця ухвала?
На суперечливості, невідповідності й недостовірності доказів обвинувачення. Ось протоколи помітки грошей люмінесцентним засобом, огляду "покупця" канабісу в Андрія Скарчинського – Віктора Соколенка, проведення оперативної закупки того наркотику. Оперуповноважений М. і старший оперуповноважений В. провели їх за участю понятих Павла Соломатіна й Анатолія Горкіна. Однак допитаний у судовому засіданні В. пояснив, що участі у заходах з оперативної закупки наркотику в Андрія Скарчинського 29 квітня 2008 року він особисто не брав. Чому його підписи значаться у тих протоколах, він пояснити не зміг. Чи не схотів?
А як були залучені у поняті Анатолій Горкін і Павло Соломатін? Перший, за його свідченням, 29 квітня 2008 року був у технікумі, на занятті. "Хтось із працівників міліції телефоном запросив" його як понятого взяти участь у проведенні оперативної закупки наркотику в Андрія Скарчинського. Павла Соломатіна, за його свідченням, запросив колишній однокурсник – працівник міліції М. Сам же оперуповноважений факт цей не заперечував: Павло Соломатін – його колега. Однак не зміг (чи не схотів?) пояснити суду, чому прізвище старшого оперуповноваженого В. він уніс у документи з проведення оперативної закупки наркотику.
Свідчення обох понятих, за висновками колегії суддів, – непослідовні, нечіткі, не конкретні і суперечливі. Обидва плуталися в них, щоразу міняли їх. Участі в оперативній закупці канабісу в Андрія Скарчинського вони або не брали, або ж і брали, але щось у тій операції було не так, як передбачено чинним законом.
Що саме?
Ось що засвідчив у судовому засіданні працівник служби внутрішньої безпеки управління МВС України в Миколаївській області М. Перевіряючи законність дій працівників міліції, він, на звернення Марії Іллівни Скарчинської, ознайомився з матеріалами оперативно-розшукової справи, заведеної стосовно її сина Андрія. Відтак виявив порушення Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" і відповідних вимог наказу міністра внутрішніх справ та Інструкції. У заяві особи, котра погодилась на проведення оперативної закупки наркотику в Андрія Скарчинського, не було вказано її справжнє прізвище. Значився лише її псевдонім. Постанову ж про зміну прізвища, імені та по батькові цієї особи на псевдонім оперуповноважений чомусь не виніс. Тож і сам факт оперативної закупки наркотику, і наявність реальної особи, яка проводила ту закупку, вельми сумнівні.
Це ж запитання постало і за фактом обшуку і вилучення наркотику на квартирі Андрія Скарчинського, частину якого буцімто було продано ним у під'їзді свого будинку 12 червня 2008 року Степанові Петренченку. Районна Феміда, в обвинувачення Скарчинського, окрім іншого, послалася на дослідження у судовому засіданні показань "покупця" наркотику Степана Петренченка і понятих Дмитра Кирпенка та Семена Земельного. Але ось що посвідчив той же Н.: "покупець" наркотику Степан Петренченко був зашифрований, як і попередній "покупець" Віктор Соколенко. Справжнього ж прізвища покупця канабісу у матеріалах оперативно-розшукової справи немає. Як і постанови працівника міліції про зміну справжнього прізвища покупця на псевдонім. Чи існує взагалі особа, котра погодилась на негласну співпрацю із оперуповноваженим?
На свідчення Н., один із понятих переконував його у своєму випадковому запрошенні у цій якості. Мовляв, працівників міліції, котрі 12 червня 2008 року запросили його у поняті при проведенні оперативної закупки наркотику, він особисто не знав. Та було встановлено, що свого часу він працював оперуповноваженим у Корабельній районній міліції і там разом із ним трудився й О., який і проводив оперативну закупку наркотику в Андрія Скарчинського 12 червня 2008 року.
Про що це свідчить?
Правильно, про порушення вимог статті 127 Кримінально-процесуального кодексу України. У поняті вона вимагає залучати виключно тих, хто по даній справі нічим і ніяк не зацікавлений.
Колегія суддів не взяла до уваги докази, одержані, за її висновком, із порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи мають бути підтверджені виключно певними і ніякими іншими засобами доводження. На цій підставі колегія суддів дійшла висновку: дані протоколу обшуку житла Андрія Скарчинського і виїмки наркотику не відповідають дійсності, а значить, не можуть бути розцінені як достовірні. Та й сам протокол, складений із порушенням Кримінально-процесуального кодексу України, не може бути доказом по цій справі. В означений у протоколі час Андрій Скарчинський зі своєї квартири не виходив, тож про який збут наркотику йдеться? Більше того, жодний із допитаних судом працівників міліції, котрі брали участь у тому обшуку, не визнав навіть самого факту особистого вилучення канабісу у квартирі Андрія Скарчинського. Хто саме із них і де виявив той наркотик, жодний із міліціонерів сказати не міг. Кожний із них заперечував, що він це зробив…
Чи не сон це бува?
Молоду людину районна Феміда запроторила до в'язничної камери на п'ять років за те, що у два заходи буцімто вона продала особливо небезпечний наркотик. А наша (чи інша?) міліція, котра той кримінал виявила, порушила справу і до суду її довела, сном і духом не знає про канабіс…
Таке можна побачити хіба що тільки в поганому сні – коли в темній кімнаті чорну кішку шукають, а мурки в ній не було і немає…
Схоже, що зміна президентів та урядів в Україні і навіть зміна державного ладу – ніщо не вплинуло на живучість сумнозвісного правничого постулату "Була б стаття, а людина знайдеться". Благополучна статистика, справна звітна цифра з боротьби зі злочинністю, із наркобізнесом зокрема – чи не це на першому плані діяльності наших доблесних правоохоронців?
Буква і дух закону?
Для декотрих – просто порожній звук.
Ухвалу щодо Андрія Скарчинського колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області винесла 10 грудня 2008 року. На оскарження цієї ухвали у незгодних із нею до Верховного Суду України – рівно шість місяців. У нас, пересічних громадян, у яких і до сьогодні одне тільки слово "суд" чи "міліція" викликає панічний жах, – мабуть, ціле (і не одне!) життя, аби, нарешті, повірити у законність і справедливість "найгуманнішого суду у світі". Навіть після того, як Президент України Віктор Ющенко своїм Указом затвердив Концепцію реформування кримінальної юстиції в Україні. Документ, який стверджує ґрунтовне, європейського зразка, судочинство. Той Указ вийшов на початку квітня 2008 року. Першу "закупку" зловісного канабісу в Андрія Скарчинського наша доблесна миколаївська міліція зробила 29-го, приблизно о 6-й вечора…

Надія БОНДАРЧУК

Сообщение:

*

НОВОСТИ