Остання межа. (Надія БОНДАРЧУК)

Село Андрієво-Зорине стало  на останню межу. Ситуація в цій степовій глибинці Березанщини сьогодні така, що будь-коли  може вийти з-під контролю і призвести до негативних наслідків.
Судіть самі.
26 лютого 2009 року голові обласної ради Т.В. Демченко на її "Пряму лінію" від імені  своїх односельців із Андрієво-Зориного зателефонував Микола Федорович Бабій.Представники з районного центру, поскаржився він, без згоди громади села закривають місцеву дев'ятирічку. На черзі – закриття  поштового відділення. А справжньою  бідою для  людей і природи стала  дамба, встановлена  на місці нерестилища риби.


За тиждень, 5 березня,  у село  виїхала тимчасова робоча група у складі трьох депутатів обласної ради – Віталія Бабиніна, Анатолія Ніколенка і Сергія Пучкова, а також заступників начальників: Миколаївського обласного  виробничого управління меліорації і водного господарства Матвія Баранова та державної  екологічної інспекції у Миколаївській області  Ірини Заворотні. Участь у роботі комісії того дня взяли заступник голови Березанської районної ради Микола Дремлюга та Матіясівський сільський голова (Андрієво-Зорине належить до цієї сільради) Любов Пушкарьова.
Мета робочої групи – на місці з'ясувати реальний перебіг ситуації, про яку йшлося на "Прямій лінії" голови обласної ради. З тим, щоб, за необхідності, надати  селу свою  допомогу. На місці ж, однак, з'ясувалося, що в Андрієво-Зориному  треба  було  спершу гасити на-пругу, близьку…  до революції.
*  *  *
Біля школи на депутатів  уже чекали –  здебільшого молоді та літні жінки і чоловіки, навіть діти. Школа, як сказали  вони, стала останньою краплею в їхній злиденності. Звістка про її закриття  викликала в селі  справжню бурю.
– Ніхто вашу школу без вашої згоди, згоди громади села, не закриє, – заспокоював  людей Анатолій Ніколенко.
– Вам, депутатам, про це  кажуть одне, – заперечили люди, – а нас  уже  попередили, що  школу закриють, а наших дітей возитимуть до іншої, за двадцять кілометрів.
– А дорогу до неї ви бачили? За сухої погоди, і то складно дістатися. А як задощить?
– Ми  про це запитали  у представників  із районного центру, котрі приїжджали з приводу закриття нашої школи. Вони заспокоїли нас тим, що діти в негоду  якийсь час можуть і дома побути.
 А що ж сама школа?
 Тепла  й охайна, по-домашньому затишна, але й  дуже стара. Давно проситься в капітальний ремонт. І – бідна.  На всі дев'ять неповних (дітей – вісімнадцятеро) шкільних класів –  один старенький комп'ютер. Сільська школа і до сьогодні в держави – як сирота в мачухи! Немає у неї грошей на ремонт єдиного на селі  промінця  світла – старезної школи. Немає  любові  ні до села, ні до його  юної порослі. На свої, влітку зароблені кошти учні попросили  придбати для них тенісний стіл. Який-не-який, а все ж  спорт. Та ось із районного цент-ру, повідали депутатам, приїхали "доброзичливці" і  відвантажили  тенісний стіл… до Березанки.  Діти знову попрацювали.  І знову  для них купили  новенький тенісний стіл. І де б ви подумали він?
Правильно. Там, де, на думку місцевих чиновників, йому і належало бути, – в іншому, "кращому" місці…
* * *
Слухаєш – і власним вухам не віриш:  так вирішили "вгорі", бо тільки "там" і можуть знати, що потрібно селу і його дітям,  фактично позбавленим  рівного доступу до якісної освіти. Кататися щодня розбитим автобусом розбитим шляхом  туди-сюди за двадцять плюс ще двадцять кілометрів  і весь день бути в школі-дорозі –  це і є  умови, сприятливі для одержання якісної освіти?   Шкільна дітвора тут приречена і на бідне харчування: їй того дня, коли  школу навідали депутати облради, в малій, пристосованій під їдальню кімнатці  на обід  мали "подати" по кілька печивок і по склянці ледь теплого чаю…
Дуже вже захотілося запитати освітянських чиновників: а  як же із  їхньою відповідальністю перед державою за  реалізацію  положень Концепцій загальної середньої  освіти та профільного навчання в старшій школі  стосовно переорієнтації навчально-виховного процесу на особистість дитини?
Запитання, на жаль, зависло  в повітрі, що аж тремтіло з напруження і рішучості "взятися за вила", аби школу не закривали. Відповісти було нікому. Представники – очільники освітян, будь –  хто  із виконавчої влади району  в Андрієво-Зорине  того дня  до людей не приїхав. Ніхто. А село живе в одних потрясіннях. Роботи в ньому сьогодні немає. Навіть для півтора-двох десятків досвідчених механізаторів. Свої земельні паї – по 8,27 гектара – андрієво-зоринці здали в довгострокову оренду. Багато хто з них із цього  й живе. Колись багатющі виноградні плантації  годували село.  Нині від них – ані кущика! Всі пішли під  лезо бульдозера. Була тваринницька ферма, та й від неї, як і від  виноградників, – один лише сумний спомин та каміняччя замість фундаменту. На очах у села знесли – нібито за борги – їхнього, давно вже зниклого у безодні  агрореформи, сільськогосподарського підприємства добротні будівлі гуртожитку і дитсадка. На кожній вулиці що не крок – розвалля, розвалля…
Далі падати нікуди.
Остання межа, і нікому, абсолютно нікому, схоже,  це не болить. Бо коли б справді боліло, то  хтось би з очільників Березанщини таки був того дня  поряд з людьми. Відповів би  на їхні численні запитання. Найперше з них: чому без згоди громади села, всупереч чинному законодавству,  закривається школа? Хто дав право чиновникам сіяти вітер, не поспитавши думки  людей і вершити долі їхніх дітей, долю й самого села?  Як же  тоді демократичні  принципи, про які так  багато говориться  з високих владних трибун? Не можна ж так відверто й зухвало ігнорувати інтереси  переважної більшості жителів села. Та й, зрештою, просто неможливо ігнорувати той факт, що місцеві, регіональні рішення  приймаються відповідно до принципів народовладдя і місцевого самоврядування переважною більшістю населення.
– Закриють школу і поштове відділення –
і село, зрештою, вимре, – обурено говорили всі.
– У цьому нас звинувачують: мовляв, дітей обмаль, наступного навчального року  першого класу не буде. А де ж їм, скажіть, взятися, якщо ми всі  і давно без роботи, молодь тікає з села? Чому влада нічого не робить, навіть не хоче  поговорити про це? До кого ж тоді нам звертатися? Кого просити про допомогу?
– Що  буде з нашим селом? Яка його перспектива? Може, закривши і знищивши школу,  всіх нас, мов  комарів, хочуть пустити по білому світу?
Все упирається в кошти, сказав Микола Дремлюга. Районний бюджет уже позичив мільйон гривень, зокрема на зарплату бюджетникам.
– Районний бюджет не витримує навантаження, тому просимо депутатів обласної ради посприяти, щоб школа в Андрієво-Зориному  не закривалася…
* * *
Справді,  цьогорічний  бюджет  не спроможний, як кажуть, належно "закрити" соціальні зобов'язання. Але ж… Горезвісна оптимізація мережі освітянських закладів, загальноосвітніх, зокрема сільських, шкіл – ось де, як кажуть, собака заритий. А це ж не що інше, як економія на дітях. Переважно "дитячі", а не "дорослі" програми  стали заручниками  деяких  цьогорічних  місцевих бюджетів. У фінансово-бюджетній політиці, ускладненій кризою,  у крайніх опинилися діти. Про це навіть писати страшно! Особливо ж, коли бачиш,  якими автівками роз'їжджають місцеві владники і з яким завзяттям деякі обставляють свої службові кабінети, до речі, аж ніяк не призначені  для  прийому простих громадян з особистих питань, як часто міняють костюми  і ті ж автомобілі… Це ж ненормально, коли село на останній межі,  а пристрасть державних людей  до розкошів  за рахунок  тих же людей, платників податків, ніяк не меншає!
Цікаво, скільки ж "покладено"  у  бюджеті району-2009 на утримання апарату  виконавчої влади? Скільки – на школи, сільські зокрема? Які тут пропорції, пріоритети?
* * *
Сільчани і депутати –  всі разом  намагалися   знайти бодай якийсь вихід із ситуації, що склалася навколо школи, поштового відділення, фельдшерсько-акушерського пункту і дамби, яку  місцевий люд відверто обіцяє "зірвати".  Сумнозвісна  дамба, про яку не один рік ідеться на всіх рівнях влади,  – це  справжній сільський детектив! В одних державних структурах  значиться як ставок під рукою  такого собі  ДП "Укрриба" і регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській  області, в інших – як  лиман…  Відповідно ж до проекту її будівництва, пояснив  Матвій  Баранов, це – Березанське лиманне  рибне господарство. В оренду ж здали шматок… лиману. Та ще й, схоже, незаконно. Що ж стосується власне дамби, то, за його словами, звели її з порушеннями. Є проект її розриття, аби  забезпечити достатній обмін води і зберегти нерестилище риби. А коштів на це немає…
* * *
Який висновок?
Депутатська робоча група того дня зробила  щонайменше дві важливі справи. Зняла напругу і тут, на місці,  навіч побачила все те, про що  голові обласної ради телефоном на "Пряму лінію" розповів Микола Федорович Бабій. А відтак, депутати, наскільки це було можливим,  з усіх порушених питань з'ясували  низку суттєвих моментів.
А далі – робота з їх вирішення. Всі троє підтримали  думку андрієво-зоринців  не закривати їхню дев'ятирічку, а навпаки,  відшукати всі можливості для її ремонту й оснащення хоча б найнеобхіднішим. Також пообіцяли зініціювати  розгляд їхніх питань на засіданнях постійних профільних комісій обласної ради. А за необхідності  винести і на розгляд сесії облради. Жодне з них  без належної уваги й оцінки не залишиться.
Депутат обласної ради і директор  акціонерного товариства "Коблево" Віталій Бабинін запросив андрієво-зоринців, усіх без винятку, на роботу.
– Є гуртожиток. Є зарплата. Приїжджайте…

Надія БОНДАРЧУК
Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ