На чай до бурятів

Общество

  30 Июл , 2009

Отримую запрошення на вечір бурятської культури. Що це за культура, що за люди, пересічному українцеві навряд чи відомо. Я теж мало що про них знала, тому довелося скористатися Інтернет-джерелами і хоча б трохи заповнити ці прогалини. Отже, буряти – народ, що проживає переважно в Республіці Бурятія, а також на суміжних територіях Іркутського та Забайкальського краю Російської Федерації. Вперше згадка про них зустрічається у "Священному сказанні монголів" (1240). Етнічно близькі з монголами, тому велика частина їх також проживає у Північній Монголії. У віросповіданні буряти дотримуються ламаїзму, шаманізму, багато хто православ’я (що, скоріше за все, зумовлено умовами і територією проживання – Російська Федерація). Одним з найбільших національних символів уважається озеро Байкал, в яке, як кажуть самі буряти, впадає  тисяча річок, а витікає одна – Ангара. Але всі ці факти ніколи не дадуть повного уявлення про цю народність, доки не поспілкуєшся з самими людьми.

 

На вечорі бурятської культури, який відбувся у приміщенні Центральної бібліотеки ім. М. Кропивницького, я отримала змогу це зробити. Захід організувало товариство "Селенга" (Селенга – назва річки, надзвичайно красивої, яка бере свій початок у Монголії, несе води через Бурятію і впадає в озеро Байкал), яке існує в Миколаєві уже 3 роки. Як вдалося дізнатися в організаторів, у самому місті проживає невелика кількість бурятів – лише 20 чоловік. Усі вони члени товариства "Селенга". Проте входять сюди й люди, які не є бурятами за національною ознакою, але яких доля так чи інакше пов’язала із цим народом і їхньою етнічною Батьківщиною. Це люди, які народились у Бурятії, служили там, працювали чи жили якийсь час. Так, наприклад, довелося пожити деякий час на Байкалі Ліні Степанівні Русецькій, гості свята, представниці об’єднання "Русич". "Іноді, – сказала вона, звертаючись до організаторів свята, – дивлюся в Інтернеті статті: як повернути собі молодість. Дякую вам, ви повернули мені молодість, ви повернули мені Байкал". Сам захід, скоріше, нагадував родинну зустріч або зустріч старих друзів, аніж офіційне свято. Справді друзів було багато: це і представники організації "Русич", і М.Т. Ковалевський, професор, член Союзу письменників Росії, і Є.П. Платова, "найспівочіша" гостя свята, і С. Філімонова, молода миколаївська артистка, і ще немало друзів. Окрасою свята стали, звичайно, пісні у виконанні представників бурятської общини міста Іркутська Солбона і Оксани Жамбалових. Вони радували присутніх як піснями власного авторства, так і стародавніми улегершинами, тобто сказаннями: "Зірка кочівника", "Родовід", "Селенга" та інші. Деякі з пісень були виконані у традиційній для бурятів техніці гортанного співу. За легендою, яку розповів Солбон Жамбалов, один пастух почув у горах шум вітру, який подекуди звучав, як рев бика, а подекуди, як тоненький свист. Пастухові захотілося відтворити ці звуки вітру. Так і з’явився гортанний спів, який під силу лише чоловікам. Крім того, майже усі пісні виконувались під акомпанемент бурятського національного інструмента морін хуура ("морін" у перекладі означає "кінь", адже гриф інструмента прикрашає вирізьблена із дерева кінська голова). Цікава легенда існує і про цей інструмент. В одного чоловіка працював служкою хлопець. І мав той хлопець вірного помічника – свого коня. Господар дуже заздрив їхній дружбі і через цю заздрість убив коня. Дуже сумував за ним хлопець, і щоб хоч якось оживити свого друга, зробив із його кісток інструмент, а замість струн натягнув кінський волос. Буряти кажуть, що якщо зіграти на морін хуурі дуже сумну мелодію, тварини починають плакати.

 

Дуже шанують буряти свої національні традиції, свій рід. Кожен бурят, розповідає Оксана Жамбалова, повинен знати свій родовід (який ведеться по батьківській лінії) аж до восьмого коліна, адже кожен лама, кожен шаман (ламаїзм, шаманізм – традиційні релігії для бурятів), коли до них звертаються із проханням помолитись предкам, одразу спитають: "Хто ти?", маючи на увазі: "Якого ти роду?".

 

Одним словом, захід пройшов у надзвичайно теплій атмосфері, а, завершуючи вечір, організатори процитували одну бурятську мудрість: відкласти задоволення означає його продовжити, натякаючи на ще не одну подібну зустріч.

 

Тетяна КОРЕНКІВСЬКА
Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ