Творчий неспокій Петра Карпука

Культура

  18 Июл , 2009

Кажуть, талановита людина талановита в усьому. Згоден. Та всі 60 років директор Первомайського міського будинку культури імені Є. Зарницької Петра Карпука і понад 45 років самовідданого служіння його на теренах української культури дає право стверджувати: щаслива людина щаслива в усьому. Складові щасливої долі Петра Сергійовича напрочуд прозорі і очевидні. Уся його багаторічна робота пов’язана з обраним ще 1964 року фахом культосвітнього працівника, статус якого визначено двома відповідними дипломами про вищу освіту. Друга, не менш важлива, складова – це вірний і надійний однодумець, дружина Ніна Терентіївна, хореограф за фахом. Обидва однолюби від природи, Карпуки нещодавно відзначили сорокаріччя свого подружнього життя. Обидва сповідують відомий постулат: міцна родина – міцна держава. Обидва, загалом віддавши понад 80 років плідній праці на культосвітній ниві, щасливі у своїх дітях та онуках. Та про це йтиметься у наступних розділах пропонованої публікації.

СОФІЇВСЬКІ УНІВЕРСИТЕТИ

Якщо життя Петра Сергійовича поділити навпіл, то перша його половина припадає на рідну Волинь, а друга – на Миколаївщину, яка зазвичай вже стала теж рідною для керівника одного із найбільших і найстаріших закладів культури в Україні – в усякому разі тих, кого в обласних центрах називають периферійними.
Нашим земляком уродженець села Гута Ратнівського району Волинської області став 1980 року невипадково. Саме цього року в Софіївці Первомайського району було започатковано першу в Україні сільську школу мистецтв. Очолити цю школу було запропоновано молодому вчителеві баяна Ратнівської музичної школи П.С. Карпуку. Софіївка, а згодом і Первомайськ отримали серйозне поповнення фахівців культосвітньої роботи, оскільки дружина директора Софіївської школи мистецтв, Ніна Терентіївна, мала досвід роботи методиста хореографії ще в районному будинку культури. Молоде подружжя вже тоді мало повноцінну родину. Це – десятирічна Ірина і п’ятирічний Сергійко.
Тридцятирічний директор Софіївської школи мистецтв з великим завзяттям віддався улюбленій роботі. Віддався як керівник і як досвідчений фахівець.
– Випускники Софіївської школи (а їх протягом усіх років було близько двохсот), – не без гордості пригадує Петро Сергійович, – у майбутньому стали професійними музикантами, хореографами, скульпторами, художниками… З-поміж них – композитор Петро Каземір, хореограф Наталія Муратова (Санкт-Петербург), Олександр Михайлицький – доцент Національної художньої академії, відома співачка Інна Божко (Москва) та багато інших… Вісімнадцять років ми з дружиною віддали школі мистецтв – цій школі радості, як назвала її всесоюзна газета "Известия" ще за часів СРСР.
Зазначимо, що Софіївську школу мистецтв успішно закінчили і діти Карпуків, які згодом отримали вищу освіту в Києві. У столиці Ірина і Сергій працюють і нині.

 

УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ В ДИТИНСТВІ

Що б не говорили нині про Радянську владу, та одне очевидне: дітям із незаможних родин, особливо здібним і обдарованим, вона надавала можливість і отримати безоплатну вищу освіту, і забезпечувала більш-менш пристойною стипендією. Ось тільки справжнього дитинства у нинішнього директора Первомайського МБК і не було.
– У нашій родині було троє хлопців і три дівчини, – робить екскурс у минуле Петро Сергійович, – Мати, Марія Яківна, була з маленькими вдома, працював один батько і отримував зарплату раз на рік. Платили трудоднями, а вдома шість дітей – одна пара взуття на двох.
–  Петро був найстарший. Змалечку змушений був пасти громадських корів у рідному селі. Маючи абсолютно музикальний слух, Петрик навчився грати на гармошці раніше, ніж читати і писати. Батько заохочував потяг сина до музики – і 1961 року купив йому справжній баян. Відтоді він ні на хвилину не розлучався з улюбленим інструментом і підбирав на слух мелодії, під власний акомпанемент наспівував почуті популярні пісні. І донині Петро Сергійович вдячний батькові за той перший баян у його житті. Адже їм у багатодітній родині було на що витрачати гроші: саме тоді, 1961 року, у дружній родині Карпуків народилася п’ята дитина, а за два роки – і шоста. І це тоді, коли найстаршому, Петрові, ледве виповнилося 12…
…Для мене 1964 рік був особливо значущим: я того літа вперше почав приймати у музичному навчальному закладі вступні іспити з мови та літератури, а згодом і з історії. Тому можу засвідчити, що у 60-х роках минулого століття, аби вступити на народний відділ (баян, акордеон, домра), треба було мати неабиякі здібності, пристойну музичну підготовку і бездоганно грати на тому чи іншому інструменті. Усе це 15-річний Петро мав. Не мав лише свідоцтва про закінчення музичної школи. Та це не завадило йому бути зарахованим до Луцького музичного училища у числі перших. А за деякий час Петро Сергійович так само успішно закінчив і Київський державний інститут ім. О.Є. Корнійчука (нині – університет) за фахом керівника народного хорового колективу. І ці дві вищі освіти мають пряме відношення як до музики, так і до культосвітньої роботи в цілому.
– Усім кращим у собі я завдячую батькам, – зізнається ветеран культури, – Вони (світла їм пам’ять) сьогодні б раділи своїм дванадцяти онукам і семи правнукам. Ми з братами і сестрами постійно підтримуємо дружні родинні стосунки між собою. Ми перейняли від батьків не лише такі риси, як порядність і чесність, але й основну селянську науку: поважай інших – і тоді поважатимуть тебе.

ЖИТТЯ ВІДБУЛОСЬ

Про стабільну і багатогранну роботу Первомайського міського будинку культури імені
Є. Зарницької, однієї із кращих установ такого рівня в Україні, який успішно очолює восьмий рік поспіль П.С. Карпук, треба писати окремо. І, можливо, окремою книгою.
Зазначимо лише, що Петро Сергійович – чудовий організатор і високий професіонал, який своїм оптимізмом і вродженою комунікабельністю щоденно створює по-справжньому у своєму виробничому і художньому колективі відповідний настрій, налаштовуючи колег і підлеглих на творчу роботу.
Ми вже говорили про чудову дружну родину Карпуків – дружину, Ніну Терентіївну, та дітей, Ірину і Сергія, які по закінченні вишів проживають і працюють у Києві. Та ще багаті і щасливі первомайські культармійці у своїх онуках. Старший онук (доньчин син) вісімнадцятирічний Іван Іванович Дривінський – другокурсник Кіровоградської льотної академії, яка вже досить тривалий час рік у рік готує першокласних пілотів найвищого рівня. Нещодавно і син, Сергій Петрович, подарував батькам малого внука – Льва Карпука.
– А чому Петром не назвали? – цікавлюсь у директора ПБК. – Був би ще один Петро Сергійович на прізвище Карпук.
– Нічого, – заспокоює щасливий дід, – наступного онука назвуть Петром Карпуком.
Діти і внуки приносять Карпукам радість і втіху, вони є предметом їх особливої гордості. Значить, життя відбулось. Відбулося, триває і триватиме у їх дітях, онуках. А хіба цього мало для реального людського щастя? Можна навіть посперечатися з автором "Євгенія Онєгіна" про те, що "на свете счатья нет, а есть покой и воля". Бо щастя – це ще і творчий неспокій, без якого не уявляють свого життя такі, як Петро Сергійович Карпук.

БУДИНОК, ДЕ ОЖИВАЮТЬ СЕРЦЯ

Хай заголовок цього розділу не введе в оману читачів, йтиметься зовсім не про кардіологічний центр, йтиметься про Первомайський будинок культури, який уже понад 60 років є культосвітнім центром найпівнічнішого міста Миколаївщини, невипадково йому, одному із найшановніших закладів України, присвоєне ім’я актриси Єфросинії Пилипівни Зарницької (1867-1936) – прославленої учениці Марка Кропивницького, яка в 1920-1921-му та 1931-1932-му роках жила у селі Катеринка на Первомайщині, а в 1932-1936 роках – у Первомайську, де і померла 30 червня 1936 року.
– Міський будинок культури, – говорить його директор П.С. Карпук, – є найбільш важливим і найдавнішим закладом культури у нашому багатотисячному місті. Щороку на масових художньо-мистецьких заходах, що проводить МБК, присутні близько 90 тисяч чоловік, із них кожний третій – дитина або підліток: упродовж року їх проводиться понад 200, і половина із них – теж для дітей та підлітків. Особливо значущими і популярними у первомайців і гостей міста були регіональний фестиваль театрального мистецтва
ім. Є.П. Зарницької, фестиваль слов’янських культур, міський фестиваль "Мелодія двох сердець", дитячий конкурс "Первомайське джерельце", участь у міжрегіональному фестивалі української народної творчості "Степограй-2009", що проходив на Кіровоградщині, а також заходи, присвячені знаменним датам і визначним подіям.
Слухаючи Петра Сергійовича, я подумки відзначив, що факти, наведені ним, а потім і розповідь про кожний художній колектив, гурток, клуб чи ансамбль (а їх понад 30) подається не по-писаному, а по пам’яті. Ще більше вразило і те, що директор великого закладу культури тримає в голові сотні імен та прізвищ не лише керівників численних художніх колективів, але і їх багатьох учасників. Кожному із них (і знову не по-писаному) може дати відповідну характеристику. До того ж сам директор віртуозно грає на баяні, майстерно виконує українські народні та інші пісні, а до того ж у полі його зору перебувають усі організаційно-адміністративні та господарські питання. А відтак – керівник, музикант, дбайливий господарник, досвідчений педагог. І встигає ще водночас керувати народним самодіяльним хором ветеранів війни та праці, якому ще 15 років тому було присвоєно почесне звання народного. Цей колектив із 45 учасників брав участь у міжнародних, всеукраїнських, обласних конкурсах та фестивалях, зокрема тільки впродовж останніх 3-х років отримав звання дипломанта регіонального фестивалю імені Миколи Аркаса. Назвемо лише окремих учасників колективу – Катерина Петренко, Олександр Гірник, Світлана Майор, Ніна Колос, Світлана Готч, Фіоліна Єрмакова та багато інших.

ХТО Є ХТО У ПЕРВОМАЙСЬКОМУ МБК

Успішно і постійно працюють у МБК різні авторські колективи (у дужках – прізвища керівників колективу та найбільш активних його учасників), йтиметься про деякі з них:
– Народний самодіяльний ансамбль сучасної пісні "Натхнення" (керівник – Людмила Ярошенко, учасники – Тетяна Єрьоменко, Інна Катріченко, Ольга Гонорович).
– Народний самодіяльний ансамбль бального танцю (керівник – Олексій Різник, учасники – Валентина Лепека, Вікторія Рачинська, В’ячеслав Тян).
– Народний самодіяльний цирк "Посмішка" (керівник – Віткор Соловйов, учасники – Євген Рубан, Валерій Юрченко, Олександр Лихачов).
– Народний самодіяльний ансамбль естрадного танцю "Карнавал" (керівник – Асауляк, учасники – Назар Служанко, Христина Качанова, Роберт Качанов).
– Народний самодіяльний театр юного глядача (керівник – Ольга Толстова, учасники – Кирило Ганін, Анастасія Мачужак, Катерина Кубай).
– Народний самодіяльний театр (керівник – Наталя Олішевська, учасники – Олена Вазильська, Світлана Аркуша, Віктор Марченко).
– Народний вокально-інструментальний ансамбль "Крок" (керівник – Віктор Марченко, учасники – Катерина Смирнова, Віолетта Колісниченко, Олександра Войнович).
– Народний самодіяльний ансамбль народної пісні "Червона калина" (керівник – Ольга Попова, учасники – Клавдія Прокопенко, Ганна Вінграновська, Ганна Костенко).
Звісна річ, перелік народних колективів художньої самодіяльності Первомайського МБК можна було б продовжити, але і так зрозуміло, що це шанована і поважна установа на Миколаївщині і загалом в Україні є потужним закладом культури зі своєю самобутньою творчою атмосферою, де проводиться багаторічна культурно-масова робота, здобутки і наслідки якої завжди на належному рівні, про що свідчать переконливі досягнення його учасників на різноманітних фестивалях і в звітних концертах різного рівня. Саме такої високої думки про дружний колектив Первомайського міського будинку культури імені Є. Зарницької, його значний духовний та художньо-мистецький потенціал начальники обласного і Первомайського міського управлінь культури, відповідно – Михайло Димитров і Наталя Олішевська, якою вони поділились із автором цих рядків. Звісно, чимала заслуга у творчих досягненнях цього закладу культури його директора Петра Карпука. Хоча Петро Сергійович – людина скромна і толерантна від природи, завжди схильний не виділяти і не перебільшувати своєї ролі в організації та проведенні культурно-масових заходів.
Аби переконатися у цьому, прислухаємось до думки директора МБК П.С. Карпука:
– Не хотілось би, щоб склалось у когось враження, що найкращі і найвагоміші складові наших здобутків і успіхів є заслугою виключно лише мене як директора МБК або численних художніх колективів та їх керівників. Лауреати та дипломанти, переможці та призери конкурсів і фестивалів різних рівнів – це все закономірний і цілком виправданий результат багатогранної роботи всіх ланок нашої великої установи як єдиного духовного та мистецького організму. А тому назву і прізвища тих, хто роками день у день надійно і послідовно забезпечує нашу безперебійну роботу, або, як прийнято говорити, працює на результат. Називатиму, на жаль, тільки деяких, хоча їх значно більше. Це – художній керівник міського будинку культури Галина Дорошенко, методист В’ячеслав Суворов, вся дружна і недремна бригада нашого відважного квартету чергових цілодобової вахти – Марія Чурнер, Любов Кірнас, Наталя Береснєва, Олена Їзуїта, секретар Вікторія Лиса, техпрацівник Алла Бабік, костюмер Тамара Романюк та інші.
А тому й не виникає ніяких сумнівів і недоречні будь-які заперечення щодо незаперечної істини: згуртованому колективу працівників Первомайського МБК ім. С. Зарницької до снаги творчі та художньо-мистецькі здобутки найвищого рівня. Цю оптимістичну віру вселяють його енергійні, працьовиті, талановиті люди та їх керманич Петро Карпук.
…І по тому, з якою любов’ю і повагою називав кожного зі своїх колег Петро Сергійович, я ще раз переконався, що директор МБК живе на роботі і роботою, де постійно панує взаєморозуміння, творча атмосфера і сприятливий психологічний мікроклімат.
– Тільки прошу не приписувати наші успіхи виключно мені, – з властивою йому скромністю попереджає Петро Сергійович, – вироблені роками наші позитивні традиції були надійно створені ще моїми попередниками, які в різні періоди очолювали Первомайський МБК ім. Є. Зарницької, – Володимиром Тафтаєм, Людмилою Яковлевою та іншими керівниками.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ, АБО ЩЕ РАЗ ПРО ТЕ САМЕ

У липні цього року директор Первомайського МБК відзначатиме свій шістдесятирічний ювілей, а ще раніше відзначив сорок років плідної праці на культосвітній ниві. І, даруйте, напрошуються спогади про події, від аналогів яких хочеться застерегти. Йтиметься про ту, ім’я якої уже не перший рік з гордістю носить Первомайський міський будинок культури. Так, йтиметься про видатну українську актрису Єфросинію Пилипівну Зарницьку (Азгуріді), якій ще на початку минулого століття аплодував Париж. Дочка грека Філіппа Азгуріді і полячки Каліони Кладницької, Єфросинія Пилипівна Зарницька впродовж сорока років сценічної діяльності (1889-1929) побувала з концертами та виставами в 122 містах, зігравши близько 130 ролей українського і понад 100 ролей російського репертуару. Дитячі та юнацькі роки Єфросинія Зарницька проводила в родинному маєту Зарницьких у с. Катеринці Херсонської губерні (нині Первомайський район Миколаївської області).
…Про пам’ятну зустріч з Єфросинією Зарницькою актриса Марія Гловацька розповіла і те, що зустрілася з нею 1935 року в Первомайську: "Вона (Є. Зарницька. – С.Т.) мені жалілась, що коли був її ювілей (1929. – С.Т.) – сорокоріччя в Червонозаводському театрі у Харкові, то ніби мали їй дати звання заслуженої (підкреслено мною. – С.Т.), а потім чомусь не дали…"
Ще раз даруйте за паралелі та аналогію, і сьогодні чомусь вряди-годи робимо такі речі із запізненням (тільки не зрозуміло: випадково це чи навмисно?). Таке запізнення буває фатально непробачним, особливо, коли йдеться про ветеранів праці, заслужених перед народом де-факто і все ще не заслужених де-юре. Сорокарічний ювілей роботи Петро Сергійович відзначив ще кілька років тому, а золотий чоловічий його ювілей (дай йому Бог здоров’я на довгі роки) має бути невдовзі. Та привід і реальні вагомі здобутки для присвоєння звання заслуженого працівника культури вже давно є. Хотілося б, що б ті, від кого це безпосередньо залежить, не зволікали з цим. Своєчасно шануємо тих, хто ще за життя стали Особистостями. Такою людиною, безумовно, є і шанований первомайський городянин Петро Сергійович Карпук.

Семен ТУПАЙЛО
м. Первомайськ
НА ЗНІМКАХ: Петро Карпук – сольний виступ: гра на баяні; подружжя Карпуків: Петро Сергійович і Ніна Терентіївна після концертного виступу. (Фото з власного архіву П. Карпука)

Сообщение:

*

НОВОСТИ