Школомор. (Андрій ТЮРІН)


Декларуючи тезу про "розвиток освіти у Братському районі", райдержадміністрація фактично обрала курс на знищення мережі сільських шкіл

 


У Кам'януватці, втім, як і в багатьох інших селах Братського району, доводилося бувати не одного разу, тож маю повне право стверджувати: збудована у 80-х роках минулого століття Кам'януватська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – один із кращих освітніх закладів цього віддаленого сільського району. Ба, навіть в обласному центрі не так багато подібних сучасних закладів освіти. Простора, світла, зведена з білої цегли будівля є не тільки справжньою окрасою села, предметом гордості для тутешніх мешканців, а й храмом науки та першою альма-матер уже для декількох поколінь ка-м'януватців. А старше покоління, яке своїм нелегким селянським трудом, з ініціативи голови місцевого колгоспу І.О. Куліша, зводило шкільну будівлю, було впевнене: життя прожито не марно, адже якщо у селі є школа, то будуть гомоніти дзвінкими дитячими голосами шкільні класи та коридори, буде й майбутнє у старовинного козацького поселення.


І тут, як грім посеред ясного неба, – звістка про наміри районної влади закрити Кам'януватську школу! Вперше про такі тривожні плани місцева громада дізналася ще в грудні минулого року. Щоправда, невдовзі до села завітала заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань Т.М. Гаран, яка запевнила кам'януватців – без вашої згоди, мовляв, влада і пальцем не ворухне щодо закриття школи.

 


Та, як кажуть у народі, вір своїм очам, а не чужим речам. Бо вже 7 лютого 2009 року з-під пера голови Братської райдержадміністрації Л.Г. Мос-ковщук народжується сумнозвісне розпорядження за номером 56-р "Про комплексний план заходів з розвитку освіти у Братському районі Миколаївської області на період до 2011 року". Що ж задумала розвивати на освітній ниві Братщини пані Московщук?



Мовою документів


Для того, аби відповісти на поставлене вище запитання, достатньо уважно прочитати рядки документа, що спричинив подальші бурхливі події. Отже, серед низки заходів, що містяться в тексті розпорядження № 56-р від 07.02.09, є пункт 7, яким передбачається, цитую:

 


"Забезпечити функціонування мережі загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості відповідно до освітніх потреб населення, з цією метою:

 


7.1. Призупинити, у зв'язку з відсутністю необхідного учнівського контингенту до появи такого, функціонування Соколівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, Кам'януватської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів та Микільської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів;
7.2. Реорганізувати Іллічівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів у Іллічівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів, Миролюбівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів у Миролюбівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів". Виконавцем цього розпорядження визначено районний відділ освіти.

 


Ось так, шановні читачі. У нашій демократичній та правовій країні (принаймні, про це на весь світ заявляє сам Президент Віктор Ющенко) керівник однієї з гілок виконавчої владної вертикалі, котру, власне, формує й очолює Гарант Конституції, грубо порушує існуючі закони. Зокрема, Закон України про освіту (ст. 11, п. 6), яким передбачено: перед тим, аби змінити режим функціонування школи, влада має отримати на це згоду місцевої територіальної громади. Годі й казати, що в нашому випадку з людьми навіть не порадилися – не панське, мабуть, то діло… Не зважила голова райдержадміністрації й на Постанову Верховної Ради України № 778-VI від 19.12.08, якою запроваджено мораторій на закриття сільських шкіл.

 


Далі – більше. 24 лютого 2009 року голова райдержадміністрації підписує окреме доручення на ім'я начальника районного відділу освіти Н.І. Фоміної. У цьому документі, крім уже згаданого "розвитку" п'ятьох сільських шкіл, районному керманичу освітньої галузі ще й додатково доручається переглянути структуру навчального року, а також – "за рахунок перегляду штатних розписів, режиму роботи навчальних закладів забезпечити економію 5 відсотків фонду оплати праці щомісячно".

 


Надія Фоміна виконала вказівку згори без зволікань. По-перше, наказом начальника районного відділу освіти № 46 від 02.03.09 на території району були введені додаткові весняні канікули – з 14 по 21 березня 2009 року. А, по-друге, учителям загальноосвітніх шкіл району досить таки настирливо "запропонували" написати заяви на відпустки за власний рахунок. Багато хто з педагогів підкорився незаконному тиску згори і таки написав відповідні заяви – дехто на три, а деякі вчителі й на п'ять днів.  Утім, звідки взялися такі "революційні" нововведення і як вони корегуються з чинним законодавством про освіту – на ці питання чекаємо офіційної відповіді від начальника обласного управління освіти і науки В.В. Мельніченка.

 


Грона людського гніву


Крім того, начальник районного відділу освіти Н.І. Фоміна наказала директорам Кам'януватської, Микільської та Соколівської ЗОШ І-ІІ ст. "провести організаційну роботу щодо призупинення з 1 вересня роботи цих закладів". Ці дії районного начальства буквально збурили громади сіл, у яких районна влада замахнулася повісити замки на освітніх закладах. Гарячі голови навіть пропонували взятися за вила. "Владці зруйнували всю економіку, тепер ось і до наших шкіл добралися", "Чому вони економлять на сільських школах та педагогах, а не на чиновниках з того ж відділу освіти?", "Хто доглядатиме за нашими дітьми, адже вони на цілий день будуть позбавлені батьківської опіки?", "Як автобус довезе дітей у школу до сусіднього села, коли дорога розбита вщент?" – ці та інші гострі питання зависали у буквально наелектризованому повітрі. Влада ж, як завжди, відмовчувалася. Та й не звикла Любов Московщук привселюдно визнавати свої помилки. Власне, сам стиль роботи цього керівника багато хто у районі називає не інакше як авторитарним.

 


Про авторитаризм і протекціонізм

Утім, на мою думку, авторитаризм як ідеологія влади має право на життя, коли він хоча б на папері зважає на існуючі закони та призводить бодай до найменшого поліпшення життя простих людей. У Братському ж районі – навпаки. За часів керування Л.Г. Московщук за показниками соціально-економічного розвитку район незмінно плентається десь у хвості обласного рейтингу. Наказав довго жити Братський сирзавод, слава про який колись гриміла на весь Радянський Союз. Позакривалися численні кар'єри, котрі мали б істотно поповнювати районний бюджет, а також знизити напругу на ринку праці. Почило у бозі й чимало колись потужних сільгосппідприємств. А нових стратегічних інвесторів, котрі могли б підняти з колін місцеву економіку, – і у сонячний день на обрії не побачиш. Натомість районні керівники з енергією, гідною іншого застосування, взялися за "розвиток" сільських шкіл. Ну, прямо як у приказці: ану, синку, розкидаймо хлівець та нарубаймо дровець…

 


Проте є й такі, хто у захваті від стилю та наслідків головування очільника Братської райдержадміністрації. І мова навіть не про найближчих соратників пані Московщук – тих, хто з нею, як мовиться, в одній "команді".  Виявляється, одним із симпатиків голови Братської райдержадміністрації є сам губернатор Миколаївської області Олексій Миколайович Гаркуша. Не вірите? Тоді як пояснити те, що, прийшовши вдруге до керма обласної виконавчої влади, О.М. Гаркуша посприяв тому, аби Братську державну адміністрацію повторно очолила Л.Г. Московщук?

 


 Такі пироги… А родзинка – в тому, що Олексій Гаркуша і Любов Московщук – члени однієї партії. Народної. Звісно, йдеться тільки про назву партії. Адже чи є ця партія народною по своїй сутності, або тільки на словах, – то вже судити не мені. Спитайте про це краще у тих же кам'януватців із соколівцями…
Громада – сила!

 


Одне не врахували районні чиновники, намагаючись втілити у життя свої плани. А саме того, що нині люди – не сіра безсловесна біомаса, якій можна навішати локшини на вуха, а потім кепкувати з довірливих та простакуватих сільчан. Лише зачувши про біду, що, немов чорна хмара, наближається до їхніх осель, громади Кам'януватки, Микільського та Соколівки згуртувалися та почали калатати в усі дзвони, аби влада почула їхній голос. Зокрема, кам'януватці написали колективне звернення на ім'я голови обласної ради Тетяни Демченко.

 


"Звертаємось до Вас, – йдеться у цьому листі, –  з проханням втрутитися і зберегти батькам, дітям, всьому селу нашу прекрасну нову школу. Якщо її закриють, то за рік освітній заклад перетвориться у руїни… Допоможіть врятувати школу, славне козацьке село, яке заносили на чорну дошку в роки голодомору, але воно вижило, а із за-криттям школи – загине".

 


І підписи – Т. Терещенко, І. Ніколенко, Л. Писаренко, Л. Єршова, Л. Кравчук, О. Скляренко… Всього ж близько сімдесяти мешканців Кам'януватки підписалися під цим криком відчаю і, водночас, надії на те, що їх зрештою почують.

 


Щойно отримавши це колективне звернення, Т.В. Демченко доручила раднику голови обласної ради, голові постійної комісії облради з питань культури, науки і освіти, сім'ї та молоді, спорту Тамілі Бугаєнко виїхати до Братського району і на місці з'ясувати суть проблеми. А також довести до відома місцевих територіальних громад: депутати обласної ради, голова облради категорично виступають проти будь-яких спроб з боку виконавчої влади реорганізовувати або закривати школи у сільській місцевості.

 


Але, вже коли ми були у дорозі, з'ясувалося: буквально за декілька днів до нашого візиту голова райдержадміністрації все ж відмінила своє попереднє розпорядження № 56-р у частині реорганізації п'яти сільських шкіл. Вдалечінь від людей, у кабінетній тиші народжувався отой сумнозвісний документ. У такий саме спосіб – тишком-нишком – Любов Московщук розрубала гордіїв вузол, який сама свого часу і зав'язала.

 


Громада – сила, коли єдина. Тоді навіть автократичні правителі відступають перед її монолітною рішучістю.

 


Замість сільських дітей – цифри?

 


Та все ж і нині, після омріяної перемоги, якось неспокійно, незатишно у Кам'януватці, Соколівці та Микільському. Люди не довіряють виконавчій владі, яку не обирали і яка є непідконтрольною місцевим громадам. Влада залишається сліпою і глухою перед запитами і потребами простих людей. Ті ж, у свою чергу, не можуть збагнути логіку дій чиновників із райдержадміністрації. Тож хто дасть гарантію, що незабаром районні можновладці не повернуться до питання "розвитку" сільських шкіл з метою повного їх знищення?

 


 На ці невеселі висновки наштовхує і спілкування в кабінеті заступника голови Братської райдержадміністрації Тетяни Гаран. Як же намагалася Тетяна Миколаївна переконати нас, що ота шкільна "реорганізація" задумувалася виключно в інтересах школярів та їхніх батьків! І що нібито райдержадмініст-рація мала на меті не закрити, а лише "тимчасово" призупинити функціонування шкіл. Мовляв, ось збільшиться чисельність учнів, тоді й знову відкриємо заново школу. І що немає сенсу возити до Кам'януватки 12 пенсіонерів-учителів. І що буцімто у Микільському батьки школярів згодні з тим, аби місцева школа закрилася, але ось тільки ніяк не визначаться, в яку саме школу возитимуть їхніх дітей…

 


А перед очима – емоційні, схвильовані виступи батьків учнів та педагогів Кам'януватської, Микільської та Соколівської шкіл, котрі категорично незгодні з подібними планами районних чиновників. У пам'яті – ще живі незабутні "враження" після автоманевру сільськими дорогами, коли мало не кожні півметра – ями та вибоїни. Напевно, навіть після війни шляхи були кращі, а як такими автодорогами возити шкільну малечу, поготів – за несприятливих погодних умов? А хто в чужому селі чи селищі доглядатиме протягом чотирьох годин шестирічного першокласника, у якого уроки закінчуються об 11-й годині, але автобус буде лише о третій, коли вивільняться від навчання старшокласники? І хто, зрештою, з представників влади відповість за загибель села, адже без школи воно приречене на вимирання?

 


Питання, питання… Проте Тетяна Гаран здебільшого розмірковувала не про долі сільських дітей, а переймалася цифрами і аргументами на кшталт: утримання одного школяра в Братській школі обійдеться районному бюджету у стільки-то тисяч гривень, що набагато дешевше, ніж у Кам'януватській ЗОШ. Зрештою, з'ясувалося: на утримання системи освіти району на 2009 рік не вистачає якихось… 1,5 мільйона гривень. Чи не тому виконавча влада району пішла ва-банк, фактично обравши курс на знищення мережі сільських загальноосвітніх навчальних закладів?
Замість післямови

 


Що позитивного скажуть про наше сьогодення у майбутніх підручниках історії? Чи напишуть про початок відродження економіки та розбудови в Україні громадянського суспільства, коли влада обирається людьми і служить своїм громадянам? А, можливо, напишуть про безкінечні політичні чвари та інтриги на владному українському Олімпі і повний безлад та свавілля владців у глибинці. І чи не затаврує якийсь гострослів нашу епоху одним ємним і водночас вбивчим словом – Школомор? Як би не хотілося у це вірити…

Андрій ТЮРІН
Фото автора
Братський район

Комментарии:

  1. Виталий Шляпников:

    И останется село без школы?
    Недавно во время беседы с заместителем председателя Снигиревской районной государственной администрации А.С. Рудчаком мы обсудили проблему организации питания школьников в нынешнем учебном году. Мой собеседник, который, между прочим, знает проблемы школы не понаслышке (до этого работал в школе учителем, в районо – заведующим и т.д.), посетовал, что районное начальство в области критикуют за то, что в шести школах района не организовано горячее питание детей.
    – А ведь в этих школах учится всего лишь несколько человек, – размышляет А.С. Рудчак. – Есть ли смысл открывать столовую в сельской школе, где лишь 6 учеников?
    Разговор с заместителем главы Снигиревской райгосадминистрации вскоре забылся, а вспомнил я о нем, когда прочитал статью А.В.Тюрина в газете “Рiдне Прибужжя” о школьных делах в другом районе Николаевщине – Братском. Чтобы не пересказывать ее содержание, публикую материал полностью в том виде, в котором он помещен на интернет-сайте “РП” (http://rp.mk.ua/2009/08/shkolomor/). Думаю, прочитав этот материал, сами посетители моего блога сделают правильные выводы.
    Еще раз хочу подчеркнуть, что комментировать статью Тюрина не буду. Могу лишь заметить, что в народе говорят, что если закрывается школа. то скоро не будет этого села.
    (ДАЛЕЕ ПУБЛИКУЕТСЯ СТАТЬЯ А.В.ТЮРИНА)
    Данный материал я посылаю на реагирование начальнику управления образования и науки Николаевской облгосадминистрации В.В. Мельниченко и председателю Братской райгосадминистрации Л.Г. Московщук. Что они скажут, читатели узнают из новых публикаций на моем блоге – ответы В,В. Мельниченко и Л.Г. Московщук я опубликую полностью.
    Виталий Шляпников (http://blog.kp.ua/users/2756060/post110095762/).

  2. Максим:

    Защитнику, нередко, приходится натыкаться на то, что законность дознания выполняется формально, на клиента, ы также на свидетелей оказывается давление, замечает адвокат Карафелов Александр Миронович. Появляется неприятельское отношение к адвокату, подзащитному прямо дают понять, что его положение усугубляется из-за его заступника. Но данный факт не столь критичен, это просто элемент профессии… Публикации законоведа. “Команда защиты” автор Карафелов Александр Миронович.

  3. Melan:

    Большое спасибо:) Классная тема, пишите чаше – у вас отлично получается :)

Сообщение:

*

НОВОСТИ