Тривога за “Гранітно-степове Побужжя”

Общество

  8 Авг , 2009

Депутати Миколаївської обласної ради розпочали роботу з підготовки до чергової тридцятої сесії обласної ради.

П’ятого серпня, робоча група у складі депутатів та працівників апарату Миколаївської обласної ради відвідала декілька населених пунктів Арбузинського та Первомайського районів. До складу робочої групи входили депутати облради Анатолій Автанасов, Денис Данильчук, Андрій Колесов, Микола Рябченко, а також працівники виконавчого апарату обласної ради.

 

Ця робоча група була сформована із членів постійної комісії обласної ради з питань екології, охорони навколишнього середовища, природокористування та ресурсозбереження. У районах робоча група займалася своїми профільними питаннями – перевіркою об’єктів природозаповідного фонду сільських рад – підприємств по видобутку корисних копалин. Ці проблеми стосуються також і всіх нас – жителів області.

 

Серед таких гострих і актуальних питань – зміна статусу регіонального ланд-шафтного парку "Гранітно-степове Побужжя" та утворення на його території Указом Президента України Національного природного парку "Бузький Гард".

 

Регіональний ландшафтний парк "Гранітно-степове Побужжя", розташований в одному із найкрасивіших місць нашого степового краю. Це величезна територія – близько трьохсот кілометрів берега річки Південний Буг з порогами, каньйонами, скелями та урвищами, тихими річковими плесами, на яких так приємно відпочивати. Ця благословенна земля має також унікальні флору та фауну. Тут ростуть рідкісні рослини – смілка бузька, голонассінник одеський, тюльпан бузький, майже десять видів ковили тощо. Південний Буг багатий на рибу. У цих місцях – на швидкій течії порогів водяться марена дніпровська та майже зниклий вирезуб. У скелях гніздиться орел-карлик, серед каміння можна зустріти полоза лісового і ящірку зелену…

 

Одним словом, місця – надзвичайно гарні!

 

 "Гранітно-степове Побужжя" по праву є дорогоцінною перлиною у коштовній тіарі нашої степової природи. Над створенням цього прекрасного парку невтомно та ретельно працювали органи місцевого самоврядування і виконавчої влади. У дев’яностих роках минулого століття Миколаївська обласна рада приймала ряд відповідних рішень сесії, щоб створити регіональний ландшафтний парк "Гранітно-степове Побужжя" і забезпечити його всім необхідним, зберігаючи неповторну природу цього краю.

 

І ось у цьому році Президент України вирішив підвищити статус парку до національного. Але чи буде це добре для області? Велике питання…

 

Особисто у мене довіри до нашої верховної столичної влади немає. І можу з упевненістю сказати, що її немає майже ні в кого.

 

Нещодавно я почув один вислів, який, на мою думку, дуже вдало характеризує політику наших нинішніх високих урядовців. Наводжу дослівно: "Они получают прибыли от наших убытков. То есть, чем хуже нам, тем лучше им. Нищим и забитым народом легче управлять".

 

Мені здається, що це дуже влучно показує ставлення наших столичних можновладців до нас – українців.

 

Саме із цих міркувань будь-які дії київської влади, у тому числі і підвищення статусу нашого регіонального парку до національного, якими б гарними вони не здавалися на перший погляд, НАСТОРОЖУЮТЬ. Занадто гіркий досвід після помаранчевої революції у нас за плечима…

 

Отже, у депутатів виникло багато запитань.

 

Перше з них, – чому так швидко і несподівано для депутатського корпусу був "спущений зверху" Указ Президента про надання регіональному ланд-шафтному парку "Гранітно-степове Побужжя" статусу Національного? Адже засновником і утримувачем цього парку досі була Миколаївська обласна рада, і лише вона своїм рішенням сесії може ліквідувати це підприємство.

 

Друге питання – суто юридичне – полягає тепер у тому, ЯК правильно ліквідувати дану організацію обласного підпорядкування. Адже у парку за штатним розписом працюють близько двадцяти працівників. Треба зробити все за трудовим законодавством та захистити права людей. Окрім того, підприємство має і свою матеріальну базу, яка належить обласній громаді. Як бути з нею?

 

Третє питання – стосовно землі. Виявляється, новоствореному Національному парку не потрібні близько тисячі двохсот гектарів землі регіонального ландшафт-ного парку. Що робити з ними?

 

Депутат Миколаївської обласної ради, член постійної комісії облради з питань екології, охорони навколишнього середовища, природокористування та ресурсозбереження Анатолій Автанасов запропонував ЗБЕРЕГТИ на цих землях регіональний ландшафтний парк "Гранітно-степове Побужжя" та дирекцію парку.

 

На мою думку, пропозиція справді слушна…

 

Особисто у мене виникло ще два запитання – стосовно назви Національного парку "Бузький гард" і щодо його перспектив на майбутнє.
Стосовно назви…

 

Що це за слово таке "гард"? Воно означає "застава", у даному випадку – "козацька застава". Київські науковці обґрунтували свою думку тим, що на цих землях розміщувалося козацьке адміністративне містечко з подібною назвою "Бузький гард".

 

Але ж ми з вами знаємо, чого варті слова "столиці", ОСОБЛИВО стосовно історії. Вони навмисне перекручують її, а часто і займаються МІСТИФІКАЦІЄЮ її. Тобто видумують ТЕ, ЧОГО НЕ БУЛО в угоду своїм політичним інтересам та політзамовленням Заходу.

 

Ну не властиве східнослов’янським "м’яким" мовам тверде, різке слово "гард". Воно, скоріш за все, притаманне романо-германським мовам, у яких часто інтонаційний музично-ритмічний наголос робиться на тверді та дзвінкі приголосні.

 

Ні ж, видумуємо нові слова. Замість "міфа" – "міт", замість "кафедри" – "катедра", замість "нормального слова "застава", або "залога", якесь незрозуміле – "гард".

 

А назва національного парку на Кінбурнській косі?!

 

Це ж взагалі нонсенс. Назва взята "зі стелі", нізвідки – "Білобережжя Свято-слава"?  Київські науковці, що працюють НА ЗАМОВЛЕННЯ, як ті кравці, "перешили" назву, що історично склалася "Кінбурнська коса" на "Білобережжя Святослава". Аби не так, як було! Аби змінити, перекрутити, а найголовніше – ЗБИТИ НАРОД З ПАНТЕЛИКУ, заставивши забути свою РЕАЛЬНУ історію.

 

Історики-"кравці" прозахідного спрямування, що шиють нам усім американську уніформу, або, як казали на неї оунівці, "стрій", придумали цю назву. Начебто тут колись пропливав князь Святослав і бачив білі береги Кінбурну. Хто це тепер може довести? Звідки це взялося? Нізвідки…

 

 

 

Бо не у Святославі тут справа і не у білих пісках Кінбурну, а справа тут у тому, щоб позбавити народ  НАЙГОЛОВНІШОГО – ПАМ’ЯТІ.
Тепер щодо перспектив Національного парку на майбутнє…

 

Наші можновладці оперують поняттям "національний", неначе грошовою купюрою. Це величне слово і величний статус перетворилися у них на дзвінку монету, на ще один засіб збагачення.

 

Не вірите?

 

Наведу приклад.

 

Раніше факультет кінематографії та телебачення Київського національного університету (тоді ще інституту) театру, кіно і телебачення імені Івана Карповича Карпенка-Карого, у якому я мав честь навчатися, був розташований на території Києво-Печерської лаври. Там особлива атмосфера. Святість цього місця, тиша, у котрій мірно та гучно лунали дзвони лаврської дзвіниці, вже самі по собі надихали на думки про вічне і на творчість.

 

Але ось виходить якийсь нормативно-правовий акт (зараз не пам’ятаю точно його назву і назву органу, що видав цей документ), за яким факультет кінематографії позбавляють його приміщення, мотивуючи це тим, що на території Національного історико-культурного заповідника "Києво-Печерська лавра" не може бути розташована ніяка організація, окрім релігійної – Української православної церкви.

 

Начебто все правильно.

 

Студентів та викладачів – на вулицю. Унікальне обладнання фактично втоптане в багнюку, де воно і згнило. Все. Розправилися.

 

А через деякий час на території лаври – в це ж саме приміщення впускають новостворену академію. І ця організація будує там – на території історико-культурного заповідника – аж п’ятнадцять своїх корпусів! Так робить базарна торговка. Вона сідає на базарі на якесь місце і займає його тим, що розкладає обабіч нього свої клунки з крамом.

 

У мене запитання: чи не буде так само з Кінбурном? Чи не буде так само з "Гранітно-степовим Побужжям"?

 

Чи не поселиться там якийсь "липовий" науково-дослідний інститут, котрий обнесуть колючим дротом і будуть охороняти міцні хлопці з автоматами? Охороняючи спокій сановитих гостей, котрі гуляють у самому серці Миколаївської області, відстрілюючи рідкісну червонокнижну фауну та топчучи таку ж саму флору?

 

Питання залишаються…

 

Залишаються вони й у депутатів. Ця проблема однозначно буде неодноразово розглядатися і на постійних комісіях, і на сесії Миколаївської обласної ради.
Тепер про наступне…

 

Робоча група завітала також до села Новоселівка Арбузинського району. Там, на околиці села, товариство з обмеженою відповідальністю "Нівен" за-стовпило собі місце для видобутку граніту, на який багата новоселівська земля. Обласна рада дала їм погодження ще у 2007 році. Депутати на власні очі пересвідчилися, що з того часу гранітники лише трішки розкопали землю, побудували невеличку хатинку та завели собаку. Більше вони не зробили майже нічого.

 

І обласний бюджет, і бюджет Новоселівської сільської ради від цього програє. Тому робоча група вирішила обговорити питання по "Нівену" на постійній комісії та поставити його руба: "Або вони працюють, або депутатський корпус позбавить їх погодження".

 

Непроста ситуація склалася і у селі Кінецьпіль Первомайського району. Там мікрорайон, що складається із п’ятиповерхівок, потребує невідкладного ремонту каналізації. На наступній сесії депутати будуть вирішувати питання щодо надання коштів на ремонт кінецьпільської каналізаційної системи, але за умови того, що і Первомайські районні рада та адміністрація, і Кінецьпільська сільська рада не оминуть своєю фінансовою увагою це село. З цього питання до голови Миколаївської обласної ради Тетяни Василівни Демченко був ряд звернень від жителів Кінецьполя з проханням допомогти.

 

Як кажуть, з миру по нитці, а п’ятиповерхівкам – ремонт каналізації…

 


Андрій ЧИЖЕНКО
Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ