Заклинання і діти. (Микола МАШКІН)

За роки незалежності в Україні з'явилась нова формація політичних лідерів, які досконало оволоділи технікою Алана Чумака і Анатолія Кашпіровського. Вони з екранів телевізорів "дають установку" українському народові, і той спокійно засинає, з тупою покірністю сприймаючи все, що б ці політики не робили з ними, їх дітьми та  їхньою країною. У кожного з політичних лідерів є своє заклинання, за допомогою якого він, у тільки йому відомий спосіб, забезпечує контроль над свідомістю українців.

Наприклад, Леонід Кравчук завжди використовував заклинання: "Маємо те, що маємо". Зміст заклинання незрозумілий, але завдяки його використанню Кравчук має хатинку в Швейцарії і ще багато чого, про що ми і мріяти не можемо. А український народ здобув небачену до того злиденність, яку чомусь називають демократією і свободою. Ну, якщо це свобода, то хай так і буде. Всім відоме і заклинання  Леоніда Кучми: "Все буде добре". Його він, мабуть, поцупив у сумнозвісного маніяка Чикатила, який усім своїм жерт-вам, як з'ясувало слідство, казав: "Всё будет хорошо, деточка". І для Леоніда Кучми, його зятя, дітей та онуків усе дійсно дуже добре. І незважаючи на те, що закордонні лікарі, за чималі гроші, висадили на лису голову Леоніда Даниловича силу-силенну волосся, жоден волосок не впав з його голови, хоча заклинання про "злочинну владу" і "бандитам-тюрми" забезпечили тепер уже помаранчовим право грабувати і ґвалтувати Україну. Але певний час пройшов, і підсліпуватий український народ таки почав чогось добачати. І Юлії Володимирівні, щоб досягти мети, доводиться користуватися більш складними і довготривалими заклинаннями, які вона подовгу проголошує у телевізійні камери, розповідаючи українцям, як добре вони живуть. Не відстає від Юлії Володимирівни і голова Миколаївської обласної адміністрації Олексій Миколайович Гаркуша. Нещодавно до засобів масової інформації надійшов прес-реліз від прес-служби облдержадміністрації з амбітною назвою "Попереду Миколаївщини – тільки Київ", у якому наведені всілякі показники, з яких стає зрозуміло, що Миколаївщина процвітає зі страшною силою. І що почала вона процвітати саме з появою вдруге на посаді голови облдерж-адміністрації Олексія Миколайовича. Із прес-релізу кожному дурню стає зрозуміло, що на Миколаївщині бувало добре, але щоб так добре, то ще ніколи не було, дарма, що криза.

Слухаючи по радіо солов'їні трелі Юлії Володимирівни і захопившись твором талановитих письменників-фантастів з прес-служби облдержадміністрації, ми з депутатом обласної ради від Партії регіонів Миколою Васильовичем Жуком прямували до Єланця. Чи то під впливом промов Юлії Володимирівни, чи то начитавшись прес-релізу, ми вирішили заїхати в декілька сіл, щоб на власні очі побачити і позаздрити щасливому життю людей на Єланеччині. Ну хто має бути найщасливішим у заможній країні та в найуспішнішій у цій країні області? Звісно, діти. І ми поспішили до школи і дитсадка. Але щасливих облич дітей, які б відповідали прес-релізу і доповіді, не побачили.  Зате в дитсадку побачили стовпчик термометра, який завмер на позначці дванадцять градусів за Цельсієм. Побачили дітей, одягнених у безліч светрів і кофточок, як та капуста. Побачили винахідливих вихователів дитсадка, які, щоб хоча б якось у такому холоді не застудити дітей, зібрали їх у тій кімнаті, де тепліше (до речі, дванадцять градусів – це саме там, де тепліше, а що ж в інших кімнатах?), і грали з ними в рухомі ігри, аби діти хоч у такий спосіб зігрілись.

У школі справи не кращі. Термометри мало не у кожному класі, – мабуть, для того є причина?  Справді є. У деяких класах і спортзалі аж вісім градусів нестерпної "спеки". До речі, така ж "спека" і надворі, градус у градус. Але будемо об'єктивні: траплялися і класи з температурою в десять, дванадцять градусів. Та що там, був клас, де температура сягала аж чотирнадцяти градусів за Цельсієм. Африка! Але малеча чомусь усе одно нагадувала капусту. Дбайливі батьки та вчителі підкладають на стільці ковдри, рушники та інші підкладинки (у кого що є).

До чого тільки не вдаються жаднюги, аби не дати заробити наступному поколінню урологів! Держава, бач, про майбутнє урологів піклується, а батьки, бач, державі заважають. Ну, як цим народом керувати?

Робимо спробу з'ясувати,  що коїться? Спочатку невдало. В селі роботи немає. І втратити ту, що є, ніхто не хоче. Розмов уникають. Виручає те, що директори шкіл – на нараді у районі. І нам вдалося, – гарантуючи, що ні про кого із розповідачів не стане відомо, – все-таки розговорити людей. З'ясовується: ліміти газу, зменшені і у минулому році менше, ніж передбачає здоровий глузд, у цьому році зменшені ще. От і підтримують температуру в опалювальній системі, аби не розморозити її. А діти? Їх здоров'я дешевше за газ…

Заходимо до сільради. Теж не з першого разу, але розговорились.

– З нас вимагають, аби використання газу було зменшено принаймні на двадцять відсотків.

– Ну, а якщо ви покажете дійсну потребу?

– Фінвідділ нашу заявку не розглядатиме і фінансувати не буде. Будемо взагалі без будь-яких коштів.

– За рахунок чого ж ви можете економити?

– Споживачів газу у нас всього три: дитсадок, школа і ФАП. Тільки за їх рахунок. Виробництва в селі ж немає.

От і все. Все просто. Це у хліборобів "битва за врожай". А у чиновників – своя битва. Битва за показники. Якщо порівняти об'єм спожитого газу в січні 2008 року (127318 м3) і в січні 2009-го  (96 467 м3) загальноосвітніми школами Єланецького району, то з'ясується, що різниця (на 28850 м3 менше) становить двадцять три відсотки. Приблизно так, як нам і розповіли у сільраді. Ось вам і економія! За рахунок здоров'я дітей вертикаль виконавчої влади виконує показники, аби тільки зберегти свої посади.

Малоймовірно, щоб така економія в районі не могла би мати місце, аби не було вкрай жорсткої команди з обл-держадміністрації, а та, в свою чергу, не отримала б її згори. Команди ці малоймовірно, щоб були письмовими, бо чиновники добре знають: підписані папери можуть десь "випливти". Але все одно спробуй не виконати і навіть усного наказу. Тут уже доводиться вибирати: або посада, або совість. Вибір чиновника рідко  на користь совісті, як показує цей приклад. Бо якби було інакше, то Миколаївська область мала б трохи гірші, але реальні показники, Олексій Миколайович не виглядав би героєм, Юлія Володимирівна не мала б змоги брехати, що газу у нас вистачає, бо було б ясно, що його не вистачає, але наші діти не хворіли б, і люди жили б хоч трохи, але краще.

Ми об'їхали ще кілька сіл. Усюди те саме. З тією лише різницею, що десь говорили відверто, а десь вчителі, сидячи у пальто, доводили, що у школі тепло. Десь вчителі казали, що все гарно, а учні, – що два тижні уроки були по двадцять хвилин, бо не топили, і жалкували, що затопили. 

Ще одна особливість. Чим ближче до райадміністрації, тим у школах і дитсадках тепліше. В Єланецкій школі температура сягала вже вісімнадцяти градусів, а в гімназії (на сто метрів ближче до адміністрації) – вже двадцяти. На цьому ми наші дослідження закінчили.

Я згадав, як проходив через постійні комісії облради  обласний бюджет, і те, як депутати майже на кожній комісії запитували фінансистів облдерж-адміністрації: "Ви впевнені, що коштів на цю статтю достатньо?". Згадав, як ігнорував засідання депутатських комісій Валерій Топіха та інші фахівці облдержадміністрації. Депутати скоротили будь-які статті витрат, аби лише на дитячу сферу вистачило. Достатньо було подати розумні цифри. Депутати їх підтримали б, навіть якби вони були вдвічі більші. Бо розвиток шкіл і дитячих садків є пріоритетним напрямком не тільки фракції Партії регіонів, а й усієї обласної ради, і перебуває під безпосереднім контролем голови обласної ради Тетяни Василівни Демченко.

 

 

 

Микола МАШКІН

 

Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ