Ліквідація чи «прихватизація»?

Новости, Общество

  6 Окт , 2009

Газета неодноразово писала про події навколо ліквідації СТОВ «Христофорівське», що на Баштанщині. Публікації вик ликали живий читацький інтерес. Це пов’язане з тим, що юристам вдалося зупинити руйнівний процес і доказати причетність посадових осіб до подій, які не мали нічого спільного зі згаданою «ліквідацією». Цей приклад показує нездатність діючої влади відродити село, її корумпованість. Про це більше знає депутат Баштанської районної ради, адвокат С.І. Білик.

 

– Як сталося, що адвокат став займатись громадською діяльністю?
– Депутатом я став через професійну діяльність. У квітні 2005 року до мене звернулися засновники СТОВ «Христофорівське». Вони скаржились на беззаконня, яке чинили посадові особи райдержадміністрації, з примхи яких була призупиненна діяльність підприємства та розпочата його ліквідація.
 Ознайомлення з наявними документами підтвердило сумніви засновників щодо правомірності дій посадовців від влади. Фактично було скоєно ряд тяжких посадових злочинів. 28 квітня 2005 року про це я надіслав заяву до правоохоронних органів. З цього часу почав опікуватись господарським товариством та селом, саме через це став депутатом районної ради.

 

 – Як відреагували на заяву про злочини правоохоронці?
– Провівши перевірку за вказаними фактами, вони повинні були порушити кримінальну справу або відмовити в цьому. На прийняття відповідного рішення законом відведено 3-10 днів. Стаття 4 Кримінально-процесуального кодексу України зобов’язує прокуратуру та міліцію порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину та винних осіб… Ні прокуратура, ні міліція не реагували на вказану заяву. Тим часом «ліквідатори», через «бездіяльність» правоохоронців, мали змогу спокійно, упродовж трьох місяців, підготувати фіктивні документи на банкрутство підприємства та надати їх Господарському суду. Не важко було зрозуміти, хто таким чином допомагав уникнути відповідальності за скоєні злочини. З визнанням СТОВ «Христофорівське» банкрутом, господарство було б закрите від подальших перевірок. І тут підвела опонентів самовпевненість.

 

– Хто був заінтересований у замовчуванні фактичних подій?
– Ні для кого не секрет, що згадана реформа була націлена на ліквідацію колективної форми господарювання. Реалізовувалась вона під виглядом реформування КСП, завданнями якого були відродження села, поява нового власника, що, буцім-то, повинно було забезпечити економічний прорив країни. З цього «прориву» отримали руїни. Під загальними гаслами, розкрадались цілі господарства, яскравим прикладом чого є СТОВ «Христофорівське». Хто був відповідальний за це? Влада. Які структури повинні були забезпечити законність вказаних процесів? Правоохоронні. Тому будь яка негативна інформація проти загального руху, підривала б авторитет влади та

 

органів, які захищають «соціальні здобутки» влади, тобто, руїни, які лишились. Христофорівка стала зайвою проблемою, тож перед охоронцями ставилось відповідне завдання: не розкривати злочини, а покривати їх, або робити неможливим їх подальше розкриття.

 

– Як Вам вдалося увійти в закриту зону?
– Я усвідомлював ступінь відповідальності за господарське товариство і за людей. Вибір я зробив на користь рідного села і з 5 жовтня 2005 року очолив ліквідаційну комісію СТОВ «Христофорівське». Зразу ж ми оскаржили у районному суді рішення щодо правомірності ліквідації СТОВ.
26 жовтня 2005 року, дослідивши обставини справи, суд визнав дії щодо припинення діяльності Товариства та його ліквідації незаконними. Ні в організаторів цього дійства, ні у виконавців, не знайшлося аргументів, щоб дати пояснення тому, що вони зробили. Незважаючи на це, у них ще жевріла надія на Господарський суд, що той порушить справу про банкрутство, але афера не пройшла, фіктивні докази неплатоспроможності господарського товариства не спрацювали. 1 листопада 2005 року суд закрив провадження по справі. Прокуратурі Баштанського району тут вже не було куди діватися, і 30 листопада 2005 року вона порушила кримінальну справу за підробку документів і передала її розслідування місцевому відділу міліції.

 

– Ви хочете сказати, що у такий спосіб прокуратура прикрила основні злочини?
– Саме так, справою про підробку документів прикривались більш тяжкі злочини. Наприклад, купкою осіб було привласнено майно пайового фонду, сума якого складала понад 750 тис. гривень. Було продано за безцінь племінне поголів’я, збитки від чого становили за 300 тис. гривень. За фіктивними документами Чорноморській товарній біржі незаконно було перераховано 45 тис. гривень і т.ін. За цими фактами, упродовж двох років, прокуратура району дев’ять разів відмовляла в порушенні кримінальної справи. Тільки 28 серпня 2007 року за фактами зловживань службовим становищем посадовими особами РДА та ліквідкомісії господарського товариства, була порушена кримінальна справа та об’єднана з раніше порушеною підробкою документів.

 

– Завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону. Як на практиці прокуратура реалізовувала ці завдання?
– Ніяк. Прокуратура продовжувала покривати скоєні злочини. Ми вимагали, щоб кримінальну справу забрала до свого провадження область. Та її передали до Новобузької прокуратури, де упродовж року двічі незаконно закривали. Генеральна прокуратура таки примусила область взяти на себе відповідальність за розкриття вказаних злочинів. Але і це не зрушило з місця її розслідування. Не виконавши приписів суду та вказівок Генеральної прокуратури, область втретє закрила кримінальну справу. Характерно те, що про закриття кримінальної справи жодного разу не повідомили заінтересовану сторону. Ліквідкомісія оскаржила рішення прокуратури області про закриття кримінальної справи. Втретє суд визнав дії прокуратури незаконними. Ось так прокуратура забезпечувала застосування Закону. Корумповані зв’язки виявились вагомішими завдань кримінального судочинства.

 

– Ви згадували міліцію, яка її роль у цьому протистоянні?
– Баштанський райвідділ орієнтувався на прокуратуру, допомагав їй укривати виявлені злочини. Наприклад, прокуратура району, покриваючи посадовий злочин (службове підроблення, ст. 366 КК України – прокурорської підслідності), навмисно порушила кримінальну справу з підробки документів (ст. 358 КК України – міліцейської підслідності), до того ж ще й навмисно перекрутила обставини справи. Не проводячи слідства, райвідділ тричі їх закривав.
Вказані рішення були скасовані місцевим судом як незаконні. За укриття і фальсифікацію обставин справи нікого не покарали.
На сьогодні Баштанським райвідділом покриваються три кримінальні справи та чотири заяви за фактами розкрадання майна СТОВ «Христофорівське». Кримінальні справи неодноразово безпідставно закривались, а по заявах декілька разів відмовлялось у порушенні кримінальної справи. Тоді як розкрадене майно повинно було працювати на відродження господарського товариства. Наприклад, я домовився з виробничою фірмою про виготовлення будівельних матеріалів на селі. На території ферми планувалось розташувати вказане виробництво з наданням 60 робочих місць. У Домі тваринника повинні були розміститись їдальня, кімната відпочинку та кабінети персоналу. Ігноруючи інтереси громади та чинне законодавство, сільський голова таємно продав цей будинок і його зруйнували. Таким же чином були розкрадені майстерня гаража та зрошувальна система, яка проходила через село.
Якщо не брати перспективи використання вказаних об’єктів, то ми мали змогу продати: майстерню гаража за 40 тис. гривень, корівники за 100 тис. гривень, будинок тваринника за 50 тис. гривень, труби зрошення за 180 тис. гривень. Усього б вилучили від реалізації понад 300 тис. гривень. Це б дало змогу розрахуватись з людьми і вкласти кошти у відродження господарства. Ні міліцію, ні прокуратуру питання відродження товариства не цікавили. Вони оберігали посадовців від правосуддя.
Потужність правоохоронці проявляють на рядових громадянах, які постраждали від реформаторства. Прикладом такої „потужності” стало розкриття банальної крадіжки, скоєної мешканцями с. Христофорівка. 23.01.07 П. Кулініч, його брат Олег та Наталя Деветярова залізли через вікно до складу господарського товариства. Там набрали металевого непотребу і здали його в металобрухт, виручені 45 гривень пропили. Через три місяці викрадачі вже були засуджені. У даному разі і прокуратура, і міліція діяли чітко та безкомпромісно. А чому ж ніхто не задумується про причини злочину? Що спонукало вказаних осіб на крадіжку? Вони, як і сотні інших христофорян, стали безробітними, бо їх господарство розвалили і розікрали „поважні” особи, на яких дія закону не розповсюджується. Це повна дискредитація правоохоронної системи.

 

– Яка позиція до цих процесів депутатів районної ради?
– СТОВ «Христофорівське» не єдине господарство, яке потерпіло від згаданого «реформування», тому з ініціативи депутатів районної ради була утворена тимчасова контрольна комісія з питань вивчення законності розподілу і використання майнових паїв при реформуванні господарств району. Вивчення звернень громадян показало, що таким чином було зруйновано 87% сільгосппідприємств району. Реформа АПК була спрямована не на розбудову села, а на його знищення. Нашу роботу підтримали не тільки депутати районної ради, а й депутати обласної ради, народні депутати України. Христофорівська трагедія, це проблема сьогодення, вона вийшла за межі району. Про неї вже знає вся Україна. Винятковість її в тому, що ми розкрили природу занепаду села, розвалу системи колективного господарювання та роль правоохоронної системи при цьому.

 

– У чому Ви вбачаєте протистояння влади?
– У нашому випадку мова йдеться про інтереси владних структур. Ми відкрили сторінку, куди влада забороняла будь-кому зазирати. Вельможні пани з цього приводу заявляли, що реформування завершено, і що переглядати наслідки реформ ніхто не буде. Справа не в перегляді державних програм, їм ще буде дана оцінка. Мова йде про конкретні злочини, що під видом реформування господарств розкрадались і руйнувались дієздатні підприємства, а з ними і життя на селі. Наглядний приклад цьому – СТОВ «Христофорівське».Ми зупинили руйнівний процес, визнали його незаконним. Тільки дійшла черга спитати з винуватців, тут і перестав діяти Закон. За чотири роки протистояння ніхто із представників влади не поцікавився станом справ господарського товариства, шляхами вирішення правових та соціальних проблем. За цей час я тричі звертався до Президента України, виявляється вказані проблеми не входять до його компетенції. Звертались односільчани і до голови облдержадміністрації. О. Гаркуша, як ніхто інший, знав це село, так як розпочинав тут свою трудову діяльність, але і він лишив селян напризволяще.

– Чи є інший шлях вирішення конфлікту, який склався?
– Такий шлях є, але влада не бажає спілкуватись з цього приводу. Як обласна, так і районна держадміністрації впевнені, що тримають контроль над правоохоронними органами, це тимчасова впевненість. За злочини і за їх укриття доведеться відповісти.

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ