Рубікон моралі та закону. (Андрій ТЮРІН)

Схоже, у Братському районі цю межу брутально, через труп, перейшли місцеві посадовці

Історія, про яку піде мова у цій статті, відбулася не в дрімуче феодальне середньовіччя. І навіть не за часів всесильного панства та безправних холопів-жебраків. Ці малоприємні події мали місце в сучасній незалежній Україні, за часів верховенства права та торжества закону. Принаймні, так стверджують наші столичні небожителі. А як воно насправді, і для кого закон – що дишло, судіть самі, шановні читачі. Втім, про все по порядку.

 

 Із колгоспної ниви – на фермерський лан

Василь Миколайович Школяренко із Іллічівки взявся хазяйнувати на землі не від жиру – життя змусило. Місцевий колгосп з досить типовою для епохи соцреалізму назвою «Зоря Комунізму» наприкінці минулого століття почив у бозі, не витримавши натиску горезвісних аграрних «реформ». Але ж колишньому завфермою разом із дружиною Тамарою Миколаївною, як і багатьом іншим сільським трудівникам, треба було якось виживати, поготів, коли є святий батьківський обов’язок поставити на ноги сина та двох дочок.

 

Багато хто у ті переламні часи, «клюнувши» на нав’язану згори моду, подався у фермери, не стало винятком і подружжя Школяренків. Роботящі, сумлінні, завзяті, Василь Миколайович та Тамара Миколаївна ані на хвильку не сумнівалися: праця на своїй землі, не на когось, а на самого себе, обов’язково віддячить якщо не багатством із розкішшю, то бодай добробутом та впевненістю у завтрашньому дні.
До речі, про землю, цю основну передумову бурхливих подій, що розгорнуться більш ніж за ціле десятиліття. Тоді, в далекому вже 1997 році, голова фермерського господарства «Людмила» В. М. Школяренко, у повній відповідності до чинного законодавства, отримав 50 гектарів земельці-годувальниці в межах рідної Іллічівської сільської ради – для ведення селянського (фермерського) господарства, як записано в державному акті на право постійного користування землею. Запам’ятаємо цю важливу, для розуміння подальших подій, деталь.

 

Новоявлені фермери з ентузіазмом взялися за нову для себе форму господарювання. То не біда, міркували, що рідна держава більше декларувала, аніж реально сприяла фермерському рухові. І не кінець світу, коли посуха чи град зведуть нанівець багатомісячні селянські зусилля та клопоти. Та й диспаритет цін, здавалося, не повинен тривати безкінечно довго – є ж якась природна межа у стрімкому знеціненні селянської праці. Нові синці та шишаки лише додавали безцінного досвіду, а з ним – віри у власні сили. Он і найстарший з дітей, Сашко, дедалі активніше долучався до батьківської справи, й ладен був будь-якої миті підставити надійне синівське плече.

 

Одне слово, хоч і не без проблем, але фермерське господарство жило та розвивалося – забезпечувало роботою та доходами немаленьку сільську родину, сплачувало всі належні податки та збори, дарувало трударям надію на краще життя. Великі плани на майбутнє фермери вибудовували, й коли на початку 2008 року взяли значний кредит в одному з банків. Ще позичили грошенят у сусідів та знайомих, і ось уже на подвір’ї Школяренків заблищала металевим сяйвом новенька сільськогосподарська техніка, вкрай необхідна для подальшого розвитку фермерського господарства.

 

Той сезон обіцяв стати найвдалішим в біографії ФГ «Людмила». Завдяки ретельному дотриманню агротехнологій та застосуванню нещодавно придбаного сільськогосподарського реманенту соняшник у Школяренків вродив нівроку. Сподівалися по осені й кредитні зобов’язання погасити, та ще й мати «живу» копійчину, тим паче, що наймолодшій із доньок ось-ось належало вступати до вишу.

 

 

 

Біда біду тягне…

Але 2008 рік став найчорнішим не лише для фермерського господарства, а й взагалі для родини Школяренків. Наприкінці 2008 року, не витримавши надлюдського напруження, передчасно перетнув Вічну межу Василь Миколайович. Не в змозі розрахуватися з кредиторами, які буквально щодня стояли-висіли на порозі, вимагаючи повернення боргів, Школяренко-старший власноруч вкоротив собі віку… Не бачив, мабуть, голова фермерського господарства жодної перспективи повернення боргів, бо ціни на соняшник тоді впали «нижче плінтуса», а долар на фоні світової кризи та бездарного правління все тих же київських небожителів підскочив мало не вдвічі. Скільки подібних людських трагедій розігралося тоді на тлі чергової української кризи – один Бог відає, бо не потрапляють вони до статистики трудових «звершень» лисички-працівнички та інших сановних словоблудів.

 

Але здавна народ підмітив: біда біду тягне. Не встигло ще тіло небіжчика охолонути – якраз йшли останні приготування до поховання, а вже до обійстя Школяренків нагрянув «посланець» від сільської ради. Ні, не висловити слова підтримки від сільського голови, а передати грізну пересторогу місцевого очільника: до своєї землі, мовляв, відтепер – зась. Та й не ваша вона тепер землиця – державна!

 

 

Немає людини – немає проблеми?

Почорніла від горя вдова тоді мало звернула уваги на отой своєрідний «ультиматум», та й хіба до господарських клопотів їй тоді було? Але, трохи отямившись від невимовного болю втрати близької людини, Школяренки почали з’ясовувати, що й до чого. І майже одразу ж стикнулися з непробивною стіною чиновницької черствості та байдужості до потреб простої людини. Куди тільки не зверталися по допомогу Олександр Школяренко та його рідні – до голови райдержадміністрації, районного відділу Держкомзему, прокуратури, відповідь всюди була одна, немов переписаною по одній, заздалегідь приготованій кальці. А саме: постійний користувач державної землі помер, а немає людини, то нема й проблеми: земля повністю переходить в управління районної державної адміністрації. Тим паче, додавали чиновники, В. М. Школяренко свого часу не переоформив у встановленому порядку право власності або право оренди на земельну ділянку ні на себе, ні на фермерське господарство.

 

Той факт, що члени фермерського господарства твердо вирішили віддати банківський кредит та інші борги, обрати законним шляхом нового керівника фермерського господарства та привести до юридичного ладу всі необхідні документи, абсолютно до уваги не брався. Чим же була продиктована така впертість та впевненість у власній правоті районних можновладців?..

 

 

Землю – народу!

Звісна річ, ні відсіятися навесні, ні зібрати врожай члени ФГ «Людмила» у цьому році змоги не мали. Відтак – банківський зашморг усе дужче затягувався на шиї фермерського господарства.
Як по зачарованому бюрократичному колу ходили очманілі від горя та зневіри у людську справедливість сельчани, та згодом збагнули причину такої дивовижної чиновницької «солідарності». Як з’ясувалося набагато пізніше, майже 16 гектарів від земельної ділянки фермерського господарства «Людмила» облюбували собі – «для ведення особистого селянського господарства» – вісім осіб. Серед них – ба, знайомі всі обличчя – Іллічівський сільський голова Надія Тимофіївна Крептюк, її чоловік та троє синів, один із яких, звісно ж, за чистісіньким збігом обставин, працює… заступником начальника відділу Держкомзему у Братському районі. Потягнуло до землі-годувальниці й працівників правоохоронних, як прийнято говорити, органів – оперуповноваженого Державної служби по боротьбі з економічними злочинами районного відділу міліції Сергія Буберенка (разом із дружиною) та начальника ВДАІ в Братському районі Олега Домущея. Розпорядження № 104‑р від 10.03.09 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» підписала голова Братської райдержадміністрації Любов Московщук (для перших семи із названих вище вельмишановних панів та паночок) та, згодом, розпорядженням № 238‑р від 17.06.09, заступник голови РДА Валерій Цисс (для пана Домущея).

 

На терезах Феміди. І моралі

 А як подібні дії очільників райдержадміністрації оцінити з точки зору букви та духу Закону?

Одразу ж слід зауважити: за часів незалежності України земельне законодавство змінювалося неодноразово: приймалися нові та скасовувалися старі закони, вносилися численні уточнення та зміни. Причому часто-густо одні положення суперечили іншим, і тоді за справу брався Конституційний суд. Ось і інститут постійного користування земельною ділянкою зазнав значної реформації за останні 18 років. Відповідно до нового Земельного кодексу, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності й справді мають лише підприємства та організації державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів та релігійні організації. Фермери ж, відповідно до Перехідних положень Земельного кодексу, мали б до 1 січня 2008 року переоформити землю у власність або в оренду.

 

Цього у нашому випадку зроблено не було. Проте і за таких умов фермерське господарство здійснювало свою господарську діяльність – сіяло та збирало врожай, платило податки та збори, надавало звіти до органів статистики. Більше того – господарство успішно пройшло процедуру отримання банківського кредиту.
Отже, ФГ «Людмила» діяло легітимно? Принаймні, щонайменше, маємо певну правову колізію. Ті поважні юристи, з якими довелося поспілкуватися, не були так одностайні в оцінці цієї правової ситуації, як чиновники Братської райдержадміністрації. Засудив позицію виконавчої влади району і голова Братської районної ради Анатолій Дорожинський:
– Ми не дамо образити простих людей. Подібні дії виконавчої влади важко назвати моральними.
А як оцінити з точки зору людської моралі вчинки сільського голови? Побувавши в Іллічівці, я відчув суцільне обурення та засудження позиції Надії Крептюк з боку багатьох селян. Багато хто в Іллічівці й досі шоковані від тих бурхливих подій, що розгорнулися довкола фермерської землі. Сама ж Надія Тимофіївна, стрівши мене досить ворожо, спробувала було відкараскатися від деяких закидань на свою адресу. Мовляв, у день похорон Василя Школяренка вона хотіла лише «по-доброму» попередити свою куму (Тамара Школяренко хрестила одного із синів Надії Крептюк!) про необхідність термінового переоформлення землі на спадкоємців згідно з вимогами чинного законодавства. Ось тільки, Надіє Тимофіївно, кого Ви мали на увазі під тими «спритниками», що мали ось-ось розірвати-пошматувати на шматочки ласий, розташований у зручному місці, масив ріллі?

 

 

 

Світ – не без добрих людей

У непросту ситуацію втрутилася обласна рада. На доручення голови обласної ради Тетяни Демченко звернення О. В. Школяренка з виїздом на місце ретельно вивчала робоча група, до складу якої, зокрема, ввійшли депутати обласної ради О. М. Мезнік та О. М. Юдов, депутат Братської районної ради В. І. Степанов, голова Братської районної ради А. М. Дорожинський. Серед пропозицій робочої групи є й такі – членам родини О. В. Школяренка подати необхідні документи до земельної комісії при Братській районній раді щодо виділення їм земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки по Іллічівській сільській раді; земельній комісії при Братській районній раді на своєму засіданні розглянути подані заяви згідно з чинним законодавством. Олександру Школяренку також запропоновано спірні питання землеволодіння стосовно майже 16 гектарів землі вирішувати в судовому порядку (документи до Господарського суду області вже подані. – А. Т.).

 

Але, як на мене, головний підсумок діяльності робочої групи полягає в тому, що депутати у скрутну годину підтримали – слушною порадою, добрим словом, – та подарували надію сім’ї Школяренків. «Ми таки переконалися, – зі сльозами на очах мовила мені Тамара Школяренко, – що світ – не без добрих людей».

 

***

Крига скресла? Це покаже лише час. Газета ж уважно стежитиме й інформуватиме своїх читачів про подальший перебіг подій.
Андрій ТЮРІН
Братський район
P. S. Як стало відомо, на початку жовтня Іллічівський сільський голова Н. Т. Крептюк достроково склала свої повноваження та пішла на пенсію, причому за півтора року до досягнення пенсійного віку. Совість замучила? Це моє припущення Надія Тимофіївна категорично спростувала.

Комментарии:

  1. Братчанин:

    Эта МосковСУЧКА всех в нашем районе задрала. Долой ее с посады!!!

  2. Шляпников:

    Да уж, хвалил я в свое время Московщук, хвалил. А она вон какая оказалась :-)))

  3. В.А. Шляпников:

    Не надо писать от моего имени, хотя я, конечно, со всем согласен

  4. Лариса:

    Очень понравилось. Так держать!

  5. Оптимизатор:

    Постоянно просматриваю ваши посты.

  6. MyWarez:

    Здраствуйте, не знаю куда писать напишу сюда. Я подписался на рсс вашего сайта, а текст отображается иероглифами помогите пожалуйста, можно на e-mail

  7. Медик Лекарь:

    Смеяться не грешно, но признаваться в этом при чтении подобной информации по крайней мере удивило меня!:))

  8. Pirate:

    Спасибо за статью. Восхищена как всегда
    Ваш сайт в опере не очень то корректо показывается, а так все отлично! спасибки вам за умные мысли!
    Блог супер, все бы такие!
    Спасибо, будем посмотреть)
    “мысли здравые, но тяжело читать, не знаю почему”

  9. Круглый:

    да уж

  10. Uakino:

    чувствуется творческий подход к теме, респект)

  11. СтроиДок:

    Огромное количество информации о производственном потенциале РФ: введение соискателя в должность, динамика дохода, переоценка фонда собственности и человеческие ресурсы, а также эффективность экономики.

  12. Бегг:

    Смеяться не грешно, но признаваться в этом при чтении подобной информации по крайней мере удивило меня!:))

  13. flundancircaf:

    А мне понравился пост! Жизненно. И интересно написано, спасибо….

Сообщение:

*

НОВОСТИ