Якщо не мені, то нікому, вирішив чоловік й застрелив свою кохану

Новости, Право

  10 Ноя , 2009

Майже три роки тому на території селища Крива Пустош Братського району біля старої водонапірної башти з вогнепальними пораненнями голови виявили тіла хлопця й дівчини. Поруч з тілом хлопця лежала мисливська рушниця з відстріляними двома гільзами. Мешканці селища добре знали і загиблу молоду пару, і їх бурхливу історію кохання, тому й трагічна картина відразу ж наводила правоохоронців на думку, що скоєне – це вбивство й суїцид, причиною яких стала нерозділена любов.

 

 

У березні 2007 року Світлана з чоловіком Олександром були запрошені на весілля своїх друзів. Веселі сільські свята завжди залишають у пам’яті приємні спогади на довгий час. Саме тут і почалася ця історія з трагічним фіналом – саме на цьому святі Світлана познайомилася з Сергієм.

 

Так вийшло, що за столом вони сиділи напроти одне одного. Молодий чоловік, побачивши Світлану, очей з неї не зводив. "Він світився від любові, – розповідає подруга дівчини Катерина. – Це помітно було всім присутнім. Сергій поводився дуже галантно. Відразу ж став приділяти їй підвищену увагу. А через деякий час вони почали спілкуватися. Світлана була старша за хлопця на 4 роки, але Сергій, незважаючи ні на що, без пам’яті закохався. Я за цим усім охоче спостерігала та було трохи смішно дивитися, як Сергій намагався їй сподобатися".

 

Світлана вже 11 років була у шлюбі, зі своїм чоловіком Олександром мали двох синів, старшого Дмитра й молодшого Микиту. Сергій це знав, але її сімейний стан не зупиняв його.
Світлана та Олександр ще навіть не встигли розписатися, коли в 1995 році у них на світ з’явилася дитина. Після появи немовляти вони таки зареєстрували шлюб, але весілля робити не стали. В сім’ї була повна ідилія, їм навіть заздрили. Через

 

4 роки народився другий син Микитка. І тоді, на перший погляд, усе було начебто добре. Але у кожному домі час від часу трапляються негаразди, сварки та непорозуміння. Не минуло це й родину Світлани. "На люди" це не показували, але останнім часом жінка неодноразово скаржилась подрузі, що Сашко став байдужим до неї та дітей. Чому так склалося, відомо лише подружжю. Як говориться: "Чужа родина – темний ліс".

 

Проживали Світлана із чоловіком у своєму будинку неподалік від своїх батьків – на сусідній вулиці. Жінка займалася дітьми та домогосподарством, іноді влаштовуючись на тимчасову роботу. Олександр працював у фермерському господарстві. Аграрний бізнес змушував певну частину часу проводити на полі, особливо влітку під час жнив. Коли чоловік утомлений приходив додому, то його мало що цікавило. На дітей уваги не звертав, не кажучи вже й за Світлану. Так довго не протрималось. Через 5 років спільного життя нормальні родинні стосунки себе вичерпали. Господар почав періодично приходити додому напідпитку і влаштовувати сварки.

 

Одного разу селяни донесли Світлані, що бачили її чоловіка з іншою жінкою. Ось тоді і почався дуже важкий й складний період випробування на міцність та щирість відносин подружжя. Недовіра у стосунках дала серйозний поштовх розладу в родині. Вони то сварилися та розходилися, потім мирилися, знову сходилися і так тривало не один день. І в цей досить заплутаний етап сімейного життя, під час гострого відчуття самотності, як грім серед ясного неба у Світлани з’явився Сергій.

 

52-річна Валентина Григорівна – мати жінки – розповідає, що, як у кожному маленькому селищі, мешканці знають один про одного майже все. А що не знають – вигадують. Якось від сусідки вона довідалася, що її доньку бачили в компанії парубка: "Про нього я багато не знала. Знала, що кличуть Сергієм, що живе з матір’ю, працює охоронцем і дуже захоплюється полюванням. Від покійного батька в нього залишилася мисливська рушниця. Разом із друзями він частенько виходив у лісові угіддя на "промисел". Місця в нас мальовничо-гарні й багаті дичиною, тому з полювання хлопці з порожніми руками ніколи не приходили".

 

Сергій справді був затятим мисливцем, і це було єдине його хобі. Як потайлива та мовчазна людина, він ніколи ні з ким не вступав у полеміку, намагався завжди бути охайним, чим відрізнявся від своїх однолітків, які полюбляли випити горілки й побешкетувати.

 

Валентина Григорівна зізнається, що розуміє, чому Світлана почала з ним зустрічатися. З одного боку, в неї є чоловік, якого вона не цікавить, а з іншого – Сергій, який кохає її до безтями. "Якось я запитала Світлану, як вона збирається жити далі?" – говорить мати загиблої. Донька не лукавила й відразу відповіла: "Сергій дуже любить мене і моїх дітей, а що Сашко? Він, напевно, вже й забув, як мене звати. Приходить додому й концерти влаштовує, обзивати мене почав – горбатою, чомусь. Мамо! Я ж не горбата, правда???! Якщо людина своє кохання показує не тільки словами, але й справами, то навіщо її сторонитися. Коли Микитка занедужав, Сашко навіть не хвилювався, йому було однаково. Тільки Сергій не залишився байдужим, усе кинув і знайшов необхідні ліки…".

 

У селищі разом їх ніхто не бачив. Вони уникали сторонніх поглядів і зустрічалися в безлюдних місцях. Але таємницею ні для кого це не було. За 5 місяців до смерті Світлана практично не жила з чоловіком. Одного разу вона повідомила рідним про те, що вирішила розлучитися з ним. Як сказала, так і зробила. Із Сашком вони домовилися у вівторок піти в РАГС й офіційно розірвати свої стосунки. Сергій знав про це та дуже нервував, коли побачив, як Світлана разом з чоловіком сіла в машину і поїхала. Ревнощі переповнювали його до несхочу, тому хлопець не витримав і поїхав за ними, щоб переконатися, чи все там гаразд.

 

Після розлучення діти залишилися без уваги. Сашко відразу ж почав вести розгульне життя, Світлана суміщала роботу з побаченнями, а вихованням хлопчиків займалася бабуся. Якось біля магазину мати Світлани зустріла Сергія. Він підійшов до неї й сказав: "Тітко Валю! Я дуже люблю Світлану. Ми вже давно зустрічаємося й бажаємо жити разом". Валентині Григорівні ця життєва ситуація не подобалась: "Я знаю, що таке дитина без батька. Коли в мене помер чоловік, ми з донькою та сином жили утрьох, поки не з’явився Володимир – вітчим. Хоча він і ставився до них дуже добре, однак я почувала, що діти йому не рідні. А тут, виходить, два сини повинні жити з вітчимом при живому батькові. Я була категорично проти того, щоб Світлана із Сергієм почали нове життя. Їй не варто було поспішати з розлученням. Я завжди сподівалася, що в неї із Сашком усе налагодиться і була упевнена, що Сергій тільки перешкоджав цьому".

 

На початку липня 2007 року в дім колишньої дружини несподівано прийшов Олександр. Він хотів зустрітися зі Світланою. Увечері, коли вона повернулася додому, то застала на кухні свою матір, яка сиділа з Сашком й розмовляла. Причина візиту чоловіка – бажання відновити подружні стосунки. Ніхто не очікував такого повороту подій, хоча й весь цей час Валентина Григорівна на це сподівалася: "Те, що я почула далі, мене приголомшило ще більше. Світлана, не вагаючись, погодилася…". Вже наступного дня Олександр перевіз свої речі.

 

Здавалося б, усе в родині налагодилось, але про відновлення стосунків Світлани з чоловіком нічого ще не знав Сергій. Хлопець занепокоївся відразу після того, як кохана жінка не прийшла на побачення. Причину її відсутності він вирішив дізнатися по мобільному телефону. Але Світлана ігнорувала всі його дзвінки й повідомлення. Порозумітися з Сергієм вона вирішила в іншій формі. Жінка написала йому прощального листа, у якому вибачилася за свій вчинок і наполягала на необхідності припинення таємних зустрічей. Вона бажала знову жити разом з чоловіком і виховувати своїх дітей. Світлана прохала більше не турбувати ані її, ані її родину.

 

Такі зміни не входили до планів Сергія, але всі його спроби поговорити не увінчались успіхом. Жінка не збиралася зустрічатися з ним. Та хлопець своєю наполегливістю все ж таки вмовив її побачитися, мотивуючи тим, що питання взаємин не вирішуються за допомогою листів.

 

Світлана прийняла прохання Сергія, але тільки з надією, що ця зустріч буде останньою в історії їх відносин. Щоб не привертати уваги, у той фатальний день Світлана повідомила рідних, що поїхала до крамниці за продуктами. Сама ж направилася до того місця, де протягом кількох місяців зустрічалася зі своїм коханим. На зустріч Сергій приїхав першим. Через кілька хвилин на мопеді приїхала й Світлана. Що відбувалося далі, можна тільки здогадуватися…

 

Цілком імовірно, Сергій намагався вмовити кохану залишитися з ним. Але, мабуть, він не дуже був упевнений у тому, що вона змінить своє рішення на його користь, бо на побачення взяв із собою рушницю, яку сховав у кущах. Безвихідність у прагненні повернути жінку спонукала його діяти лише за одним принципом – "якщо не мені, то нікому", не залишаючи жодних варіантів. Діставши рушницю, він вистрілив Світлані в голову, після чого, не сходячи з місця, застрелився сам.
Уже вранці, коли жінка не повернулася додому, Сашко й мати Світлани забили тривогу.

 

Брат Світлани Геннадій добре пам’ятає, що відбувалося того дня: "Думки про те, що я більше не побачу сестру, чомусь з’явилися відразу. Вона ніколи раніше не дозволяла собі на довгий час залишати дітей та більш того – не ночувати вдома. Ставало зрозуміло, що сталося лихо, адже я довідався, що Сергій, який напередодні вийшов із дому з рушницею, теж був не відомо де. Всі ці факти наводили на божевільні думки". Спочатку на пошуки зниклої відправилися Геннадій із Сашком. Де її шукати, вони й гадки не мали. Весь цей час Сергій зі Світланою добре ховалися від людських очей, тому встановити місце їхніх побачень було не так просто. Цілу добу чоловіки прочісували всю прилеглу до селища територію. Уже ввечері їх випадковий погляд упав на стару водонапірну башту біля лісосмуги. Коли вони приїхали на місце, то побачили біля заростей чагарнику два мопеди, один із яких належав Світлані. А на галявині серед кущів виявили два закривавлені тіла.

 

"Мені дісталася найжахливіша місія – сповістити про це матір. Дивлячись в мої очі, вона відразу зрозуміла мене без слів. Світлани більше немає..," – розповідає Геннадій. На місці їх загибелі співробітники міліції виявили той самий прощальний лист.

 

Ховали їх на одному кладовищі але порізно, з різницею в один день. Першою поховали Світлану, наступного дня – Сергія. "У селищі неохоче згадують цю історію. Страшно було дивитися на матір Сергія, яка ридала, схилившись над його тілом. Тепер вона залишилася одна. Незважаючи на те, що він відібрав життя у моєї сестри, я не став відвертатися від його родини. Часто бачу його матір у селищі. Вітаємося, адже їй теж нелегко", – зізнається брат загиблої.

 

Сашко після смерті Світлани довго не горював. На 40-й день після трагедії оженився й виїхав в інше місто. Дітей забрав із собою. Тепер Геннадій з матір’ю бачать їх тільки під час канікул і то не завжди. Старший Дмитро говорить, що живуть із новою мамою нормально, вона їх не кривдить, але діти завжди згадують ніжні руки та тепле серце Світлани.

 

Вже пройшло майже два роки після трагедії, а у Валентини Григорівни дотепер вологі очі – свіжа рана минулих подій так і не гоїться. Разом із сином вона навідується на кладовище до Світлани. "Намагаємося, щоб цілий рік на могилі доньки були квіти, адже вона сама була, як барвиста весняна квітка, – розповідає мати загиблої. – На місці трагедії теж вінок поставили, тільки туди тепер ніхто не ходить. Нині це моторошне місце. Один комбайнер навіть розповідав, що якось уночі, збираючи пшеницю на полі неподалік від цього місця, побачив, як хлопець з дівчиною стояли там, тримаючи один одного за руки. Мабуть, це були Світлана з Сергієм, адже тепер вони разом назавжди".

 

Владислав ГНАТЕНКО,
СЗГ УМВС України
в Миколаївській області

 

Комментарии:

  1. Виктор:

    Шо за дибіл це написав я її син Виктор а не Микита а мій брат Вадим а не Дмитро поняли

  2. Віктору:

    У таких випадках імена людей змінюють, аби не нанести їм душевних страждань. Так що подякуйте Владислава Гнатенка, а не сваріть

  3. ваня:

    Якби мати не втрутилася то все було б добре! Ще один доказ того що батьки не мають право сувати свій ніс в життя дітей!!!

  4. ваня:

    а може це сашко їх вбив?

Сообщение:

*

НОВОСТИ