Лелеки в’ють гнізда там, де живуть добрі люди…

Новости, Общество

  3 Дек , 2009

Під час проведення Дня контролю обласної ради у Баштанському районі радник голови обласної ради, голова постійної комісії облради з питань культури, науки і освіти, сім’ї та молоді, спорту Таміла Бугаєнко у своєму виступі на пленарній частині поділилася враженнями від відвідин села Тарасівка. Це село ледве животіє, багато хат там пустує. Вони почали розвалюватися. У переважній більшості населення Тарасівки складають пенсіонери – люди похилого віку. Молодь, яка б продовжила у майбутньому родовід села, його історію, яка б з Божою поміччю стимулювала його розвиток, виїхала звідти.Чому це відбулося?! У селі закрили школу.

 

Тобто закрити школу у селі – це все одно, що людині накинути зашморг на шию.
І якщо хтось мені дорікне, що, мовляв, КОГО там навчають у сільських школах, і якої якості там освіта, то я відповім:
– Згадайте, скільки славетних великих людей, котрі зробили дуже багато корисного для суспільства, вийшли саме з села?!
Сотні, якщо не тисячі…

 

І ще додам:
– Людина, в тому числі і селянин – мешканець найвіддаленішого, найглухішого степового села Миколаївської області, живе там, де Господь Бог постановив їй жити. І першочергове завдання влади – не руйнувати її життя, а навпаки благоустроювати.
Бо якщо загине одне село, два, три-чотири, не приведи Господи, то що тоді залишиться від країни? І куди ми з вами, шановне панство, йдемо?! Адже у тому ж районі є і протилежні тарасівській ситуації приклади…
Село Мар’ївка Баштанського району має, як і вся наша миколаївська земля, прадавню історію. Відомо, що безпосередньо саме село виникло з козацького хутора-зимівника, яких так багато було розкидано по нашій степовій землі і які були одночасно і населеними пунктами, і оборонними фортецями-залогами, і вартовими загонами, які попереджали Запорізьку Січ і взагалі жителів рідної землі Руської про небезпеку від татар та турків.
Пізніше, коли Російська імперія після низки вдалих битв та походів відтіснила Османську Порту, скинувши її війська у Чорне море, почалося повторне заселення цього благодатного з усіх точок зору і особливо – з сільськогосподарської – краю. Мар’ївською землею володіло два поміщики. Останній з них, Михайло Соковнік, посадив тут гай та назвав його на честь своєї прекрасної молодої дружини – Мар’їним гаєм, подарував його їй на день народження. Звідси і назва села…

 

У місцевій школі кажуть, що Мар’ївку дуже полюбляють лелеки. Ці прекрасні птахи з року в рік тут в’ють свої гнізда і вирощують дитинчат. Народна мудрість говорить, що лелеки в’ють гнізда там, де живуть добрі люди…
Це, мабуть, справді так. Принаймні, під час відвідин Мар’ївської загальноосвітньої школи першого-другого ступенів я переконався, наскільки жителі люблять свій край.
Школа у селі надзвичайно гарна. Багато у чому це стало можливим завдяки ентузіазму директора Мар’ївської ЗОШ Олександра Ковтуна. Ця людина поєднала у собі і якості педагога, і якості керівника, і якості доброго господаря рідної школи. Цікаво те, що Олександр Ковтун у своїй діяльності зміг віднайти баланс між навчально-виховним творчим процесом та адміністративно-господарською роботою стосовно поліпшення матеріально-технічного забезпечення школи.
Так, до прикладу, у навчальному закладі було дуже чисто, охайно, все до ладу і розумно облаштовано. Просторі світлі коридори, такі ж класи. На кожних дверях табличка у дерев’яній оправі з номером класу, його предметною спеціалізацією та прізвищем, ім’ям, по батькові вчителя.
Директор разом з міцним дружним педагогічним колективом дбають також про мистецький розвиток дітей (їх, до речі, у цьому освітньому закладі навчається сто п’ять). У школі викладається хореографія. Є своя виставкова зала, у центрі якої висить Казанська ікона Пресвятої Богородиці, прикрашена рушниками. Тут є репродукції картин відомих українських та російських живописців. Серед них «Незнакомка» Крамського, відома картина Перова «Охотники» тощо. Одним словом, учнів тут намагаються розвивати всебічно, виховуючи з-поміж іншого у дітей художній смак та потяг до прекрасного.

 

Окреме слово слід сказати про музей. Думаю, що він би став гідною прикрасою кращих шкіл обласного центру. Цей музей складається з двох частин. Перша присвячена Великій Вітчизняній війні і односельчанам-мар’ївцям, котрі брали у ній участь, роблячи свій тяжкий але такий шляхетний внесок у Перемогу над фашистськими загарбниками. Одним з таких героїв у прямому розумінні цього слова був мар’ївець Микола Будюк. Він удостоєний найвищої військової нагороди того часу – звання Героя Радянського Союзу. Частина експозиції присвячена вдовам Великої Вітчизняної війни, які, не менше за фронтовиків, трудилися у тилу. Задля Великої і Вікопомної Перемоги.
Жіноча доля у часи війни взагалі дуже тяжка. Треба було чекати, чекати у невідомості на своїх рідних – батьків, дідусів, синів, братів. І хтозна, можливо, саме завдяки їх молитвам Богу багато хто повернувся з тієї страшної війни цілим та неушкодженим.
У музеї є також діорама, що художньо відтворює один з боїв, є відеомагнітофон з телевізором і своєрідний відеоархів, де записані спогади ветеранів про ті страшні часи… Це дуже правильно, адже ветеранські спогади і є якраз тією «живою» історією, яку ти дізнаєшся не з підручників, а з вуст очевидців.
Окрім того, слід зауважити, що столи для експозиції музею робилися учнями у шкільній майстерні.

 

Друга частина музею присвячена славетному королю батерфляю, королю плавання Семену Петровичу Бойченку, який був родом з Мар’ївки. Цей унікальний, надзвичайно обдарований чоловік став першим радянським спортсменом за всю історію, що встановив світовий рекорд. І, взагалі, він неодноразово ставав і олімпійським чемпіоном з плавання, і чемпіоном СРСР, і чемпіоном світу.
Живучи у Москві, він ніколи не цурався Мар’ївки і завжди пам’ятав про свою «маленьку Батьківщину». Він казав, що його шлях у плаванні розпочався у воді рідної річки.

 

Мар’ївці шанують славетного земляка, і навіть сільська школа носить ім’я Семена Петровича Бойченка…
Взагалі треба сказати, що особисто мене дуже вразили приклади творчого, натхненного підходу до освіти, до навчання у Баштанському районі. Коли педагогіку, роботу з дітьми сприймають не просто, як роботу «прийшов та відсидів», а як справу всього життя.
Так, до прикладу, директор Явкинської ЗОШ І-ІІІ ступенів Олександр Гненний разом з учнями зі стелі одного з класів зробив «зоряне небо». Цей сільський планетарій відтворює сузір’я, Сонячну систему і є не лише окрасою, але й наглядним посібником з астрономії.
А радник голови обласної ради Таміла Бугаєнко зазначила, що у Баштанці є чудовий навчально-виховний комплекс «Віночок», який об’єднує у собі і дитячий садок, і початкову школу до четвертого класу.

 

Таміла Іванівна розповіла присутнім, що колектив «Віночку» всебічно опікується дітьми: творчо підходить до навчального процесу, надзвичайно гарно виконує свої обов’язки щодо харчування дітей, а по викладанню та впровадженню фізичної культури і виховання є у числі перших в Україні (вони з навчально-фізкультурного виховання на одному всеукраїнському конкурсі увійшли в десятку лідерів).
Ось такі педагогічні скарби є на славній і багатій Баштанській землі.
Тому і лелеки прилітають та в’ють гнізда у селах Баштанщини, бо люди тут ДОБРІ, бо люди тут дбають про свій край!..

 

Андрій ЧИЖЕНКО
Фото Олександри МЕНТЕЛЬ

 

Баштанський район

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ