Народ і мова – вічні і єдині!

Культура, Новости

  3 Дек , 2009

Інформація з приводу…

 

Саме так називався тематичний літературно-музичний вечір, присвячений Дню української писемності і мови, який відбувся наприкінці листопада у Миколаївському філіалі Київського національного університету культури і мистецтв (МФ КНУКіМ). У заголовку публікації збережено навіть знак оклику, поставлений у назві сценарію тематичного вечора, який було вкарбовано у мальовничо виконаному плакаті на урочистому фронтоні сцени концертного залу. У вщерть переповненому приміщенні, де впродовж майже двох годин проходив цей по-справжньому мистецький захід, не лише були присутні викладачі та студенти шанованого в місті і області навчального закладу культури, але й поважні гості, з-поміж яких голова національних товариств області, заслужений працівник культури України Султан-Мурад Каймаразов, відомий письменник та краєзнавець історик Василь Нікітін та його племінник, автор численних друкованих гуморесок Олександр Нікітін, представники громадських організацій, журналісти.

З особливою вдячністю глядацька аудиторія приймала виступ хорового університетського колективу, яким багато років поспіль керує професор, заслужений працівник культури України Омелян Шпачинський. Народні пісні у виконанні цього визнаного на всеукраїнському рівні високопрофесійного творчого колективу – переконливий синтез довершеності українського слова і музики, поезії і пісенних основ української національної духовності.

 

Зі сцени лунають бадьорі і впевнені слова ведучих цього ретельно продуманого і підготовленого заходу. Слова, написані ще в першій половині минулого століття великим шанувальником української мови, відомим поетом-академіком Максимом Рильським:
Як гул стоїть, як шум віків,
Як бурі подих, – рідна мова.
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова.
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа…

 

Не казенними словами розпочали розповідь про мову ведучі концерту, а нібито наживу, віч-на-віч, відверто і щиро звертаються до залу:
– Наше свято особливе. Це – день мови. В ньому є радість і гордість, але є й печаль, усвідомлений біль. Не все гаразд сьогодні з вивченням мови в навчальних закладах, функціонування на виробництві, бізнесі, із вживанням її у сім’ях. І це викликає занепокоєння. Віриться – мине час, і день мови житиме щодня і щохвилини у спілкуванні людей і в будні, і в свята. І всі ми, кожний із нас, дбатиме про чистоту рідної мови, оберігаючи її від засмічення, зберігаючи її велич і красу.
…Мене, українського філолога за фахом, приємно вразило, що всі присутні в залі і учасники театрального дійства на сцені своїми почуттями і подумки злились воєдино, бо емоції переповнювали кожного. Байдужих не було. Майбутні працівники культури і мистецтва ще раз не формально складали іспит на вірність рідній мові, своєму народові, Україні та її державним атрибутам. І закономірним апофеозом усього відчутого душею і серцем прозвучали слова ведучих:

 

Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи народу вільне слово,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!
Усе починається з директора

 

До цього вищого навчального осередку культури і мистецтв я ходжу 39‑й рік поспіль, тобто з часу його започаткування. Залюбки спілкувався (багатьох із них, на жаль, уже немає на цьому світі) і спілкуюсь з викладачами, його випускниками і тими, хто нині має честь тут навчатися. Спілкувався з усіма чотирма попередниками нинішнього директора МФ КНУКіМ. Та проте, безперечно, найбільшого розквіту Миколаївський філіал здобув за часів директорування сьогоднішнього керівника – професора, заслуженого працівника культури України Олександ-
ра Кузьмича Іванова. Лише за останні 5 років про цю надзвичайно обдаровану і талановиту людину у численних друкованих засобах масової інформації було опубліковано більше, ніж про всіх його попередників на цій посаді упродовж минулого століття. Тому дозволимо собі скористатися тим, що вже було опубліковано. «Митець епохи Ренесансу» – так назвав свою розповідь про нинішнього керівника Миколаївського філіалу доктор історичних наук професор столичного вишу Євген Рой.
Автор цих рядків у рецензії на одну із восьми книг шанованого професора «Портрет на фоне времени» відзначає, що Олександр Іванов однаково плідно і вдало виступає у численних жанрах мистецтва і культури, і загалом є поет, прозаїк, публіцист, журналіст, композитор, бард, автор посібника для студентів і викладачів «Гармонія».
Лауреат премій імені Ю. Яновського та Л. Крохмального, член Всеукраїнської асоціації діячів естрадного мистецтва, Олександр Кузьмич для тисячі студентів університету є взірцем серйозного ставлення до культури і мистецтва, на теренах яких його авторитет як ученого-мистецтвознавця та виконавця власних творів вже давно є незаперечним.
Переді мною лист відомого сучасного українського поета і не менш знаного журналіста світового рівня Віталія Коротича до О. Іванова від 12 листопада цього року. Дослівно наводжу його початок: «Дякую Вам за відвертого листа і щиру сповідь у газеті. Коли я згадую свої тогочасні шляхи, то сам собі заздрю за літа, коли люди так тяглися до музики, щирої й потрібної їм. Слова багатьох пісень можна було слухати, а часом це були прекрасні слова поезії… Сьогоднішня ваша незбута вимогливість до своєї роботи прекрасна – і музика, яку Ви дарували людям, дорога кільком поколінням…».

 

Так, усе починається з директора. А в Миколаївському філіалі КНУКіМ є з кого брати приклад. Це – чудові викладачі, які працюють тут на багатьох кафедрах. А україномовне середовище у філіалі відчутно скрізь. Це і привітне українське слово, доброзичливе і щире, вахтера Наталії Федосіївни Горбачової. Українську мову ви почуєте із уст чарівної секретарки директора Наталії Анатоліївни Шевцової, яка, незважаючи на свою молодість, завжи дасть кожному потрібну пораду і відповідну консультацію. Таким є колектив Миколаївського філіалу, директор якого професор Олександр Іванов за підсумками міської програми «Людина року-2008» заслужено став переможцем у номінації «Культура».

 

Мова про мову

 

Декому може здатися, що попередній розділ цієї публікації не має безпосереднього відношення до її суті та заголовка. Та це не так. З того, як уважно і зацікавлено слухала студентська аудиторія все, що йшлося про мову на сцені і у виступах промовців, була відчутна любов до рідного слова, до української культури, народної пісні, які властиві їх духовному керманичу – Олександрові Кузьмичу. А йшлося на заході про мову багато. Це і цікава розповідь про те, звідки витоки сучасної української літературної мови, які своїми
коріннями сягають у глиб століть. Нагадаємо, що 9 листопада не випадково
визначено Днем української писемності та мови, бо це день, коли ми вшановуємо пам’ять святого преподобного Нестора-літописця – найбільш вірогідного автора пам’ятки слов’янської культури «Повісті временних літ». Говорили і про великих просвітителів ІХ століття Кирила і Мефодія – родоначальників слов’янської абетки, названої кирилицею на ім’я молодшого брата Кирила (827–869). Саме кирилиця лягла в основу нинішніх абеток у російській, українській, білоруській, македонській, сербській, болгарській, монгольській мовах та багатьох мовах народів колишнього Радянського Союзу.

 

Віддали належне промовці на цьому, безперечно, цікавому і змістовному закладі корифеям сучасної української мови – І. П. Котляревському та Т. Г. Шевченкові. Їх послідовникам у літературі – Панасу Мирному і Михайлові Коцюбинському, Іванові Франку і Лесі Українці, Миколі Вороному та Володимиру Винніченку та багатьом іншим. Справедливо говорилося про кращі обласні газети, які друкують матеріали українською мовою. А за матеріалами єдиної в області української філологічної рубрики «А мова – як море», яка друкувалася в газеті обласної ради «Рідне Прибужжя» впродовж багатьох років, були озвучені імена кращих поборників державної мови. На думку присутніх, пропагування державного статусу української мови і її практичне втілення у Миколаєві і області в цілому все ще залишає бажати кращого. Боротьба за високий рівень культури мови все ще не достатньо сприяє справжньому створенню україномовного середовища. Державній мові, справедливо говорилося на заході, має бути державна підтримка.

 

Разом з тим, у виступах тих, хто був присутній на концерті, віддавалося належне і російській мові як мові міжнародного спілкування. Прикро, що нині в школах російська мова не викладається як предмет…
А зі сцени знову лунали натхненні слова:
«Кожна людина – це унікальний, неповторний світ, сфокусований у її свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій волі.
І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова. Що досконаліше володієш мовою, то виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість».

 

Про тих, хто править за приклад

 

 

Звісно, розповідь про тематичний вечір «Народ і мова – вічні і єдині!» була б не
повною і не зовсім справедливою, якби ми не назвали автора його сценарію і головного режисера-постановника магістра мистецтвознавства, старшого викладача Миколаївського філіалу Григорія Яковича Савчака. У засобах масової інформації протягом останніх років багато говорилося про цього знаного культармійця, поета, співака і композитора. Григорій Савчак є автором двотомного посібника «Історія мистецтв». Мені особливо приємно ще раз говорити про Григорія Яковича, оскільки 40 років тому мав нагоду приймати вступні іспити з української мови і літератури у цього здібного і талановитого юнака. Минали роки – і Григорій Якович не схибив у своїй вірності професії, не зрадив обраному фаху. З роками він вдосконалював свої знання, відточував свою виконавську майстерність, став відомим мистецтвознавцем.

 

Григорій Якович узяв активну участь не лише у проведенні заходу як автор сценарію і режисер-постановник, але й виступив у художніх номерах. Зокрема, виразно прочитав на сцені поезії Олександра Пушкіна і Лесі Українки, майстерно виконав пісню. До речі, разом з Григорієм Яковичем на сцені виступала його молодша дочка – учениця миколаївської школи № 3 Ніна Савчак. Сьогодні Григорій Якович розпочав підготовку до авторського концерту, який має відбутися 23 березня наступного року, присвяченого Дню працівників культури. Звісно, Григорій Савчак багато робить для пропаганди українського слова і рідної культури. Додамо, що вчена рада Миколаївського філіалу подала кандидатуру цього талановитого викладача на присвоєння йому звання заслуженого діяча мистецтв України. І правильно зробили.

 

Семен ТУПАЙЛО

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ