Багатогранність талантів мистецької родини Макушиних

Культура, Новости

  20 Фев , 2010

У далекому с. Вороново Тюменської області в Сибіру, 75 років тому, 24 січня, народився Юрій Андрійович Макушин – відомий у Миколаєві і в Україні скульптор і живописець, заслужений художник України.

 

Родина Макушиних згодом переїхала із Сибіру до Алтайського краю.
Рудоволосий хлопчина жив у глибокому тилу в алтайському селі, через яке протікала маленька неглибока річка під назвою Велика річка. Йшла війна. Маленький Юрко чекав листів від батька з фронту, просив тата прислати йому справжній солдатський ремінь і кобуру. Він, як і його однолітки, рятувався від холоду і голоду. Старша сестра Зінаїда читала йому казки: про Іллю Муромця, про сестрицю Оленку і братика Іванка, про Змія Горинича та інші.

 

Казки, казки… Скільки художників черпало з їх джерельних глибин і мудрість, і натхнення. Казкові враження про захисника в дитинстві надихнули і митців Макушиних. Вони втілили риси образу Іллі Муромця – захисника при створенні скульптурної композиції «Сталевий солдат».
Хлопець боявся більш за все на світі смерті, і дуже хотів, щоб там, де йшла війна, переміг радянський солдат. Цей солдат повинен врятувати і його також.

 

Як далеко був Алтайський край, але війна доповзла й до Макушиних. Померла мати, й труна стояла у холодній, замерзлій хаті. Хлопець з жахом дивився з холодної печі – як теля, яке тут же в хаті жило – жувало шматок тканини, якою було вкрите мертве тіло матері. Холод і голод завжди були присутніми в його дитинстві у воєнні роки.
Під час війни у селі, де жили Макушини, було радіо-гучномовець (чорна тарілка висіла на стовпі біля сільської ради). Радіо було чути на все село.

 

Юрій вперше почув пісню на слова відомого миколаївського поета Марка Лисянського «…И врагу никогда не добиться, чтоб склонилась твоя голова, дорогая моя столица, золотая моя Москва…!» Навчаючись у 2–3 класах в далекому Алтайському краї, Юрко разом із шкільним хором виконував цю пісню.
Пройшло багато років, Юрій Макушин, будучи вже відомим митцем, має багато друзів, різних за фахом. Серед них був і поет Е. Январьов, який і познайомив Юрія Андрійовича з Марком Лисянським. Неодноразово поет бував у Миколаєві у майстерні митців. Поет і скульптор подружилися, Юрій Андрійович разом із дружиною Інною Вікторівною виготовили два бюсти поета Лисянського.

 

Сестра Зінаїда на 9 років була старшою за Юрія. Росла вона допитливою дівчиною, багато перечитала літератури, яка була у сільській бібліотеці, там вона і натрапила на всесвітньо відомого «Кобзаря» Т.Г. Шевченка. Довгими зимовими вечорами при світлі каганця перечитувала вона Шевченкового Кобзаря. А згодом, коли Юрко підріс, він сам перечитував по декілька разів знайомі сторінки.
І ніхто тоді не думав, що Юрій Макушин проживе все життя в Україні, на Миколаївщині.

 

Війна розкидала людей по різних містах та республіках Радянського Союзу. Нарешті вона закінчилася. Батько Юрія залишився живим. Після тяжкого поранення і контузії довгий час перебував на лікуванні у миколаївському шпиталі. Після смерті матері Юрко разом із сестрою Зінаїдою переїхали з Алтайського краю на Миколаївщину до батька. Спочатку хлопець жив з батьком у Широкому Лані.
Саме в Україні, на Миколаївщині Юрій Макушин почав формуватися як особистість і майбутній митець – скульптор–живописець.

 

7‑й клас Юрко закінчив у Широколанівській десятирічці. Повоєнні роки були дуже тяжкими. Треба було залікувати рани, нанесені жорстокою війною: відбудовувати заводи, фабрики, піднімати сільське господарство. Держава потребувала робочих рук. У цей час було відкрито навчальні заклади, де готували фахівців різного профілю. І Юрко вступає до Миколаївського ФЗУ № 1, де він був на повному державному забезпеченні (гуртожиток, харчування, одяг).

 

Після закінчення ФЗУ № 1 працював столяром-станочником і одночасно навчався у вечірній школі, яку згодом успішно закінчив.
У 1954 році з першим ешелоном добровольців їде освоювати цілину – будувати дома для її перших жителів. Звідти пішов служити в армію. Під час служби писав портрети товаришів‑солдатів. Після армії повертається до Миколаєва і йде на завод ім. 61‑го комунара працювати художником-оформлювачем в одному з цехів.

 

Майже п’ятдесят років тому в обласному Будинку творчості на заняттях у художньому гуртку Юрій зустрівся з Інною Шеховою. Згодом вони одружилися. І відтоді завжди поруч, разом крокують по житті – і не просто у домі та в майстерні, а й у думках і в творчості.
Інна навчалась разом з Юрієм і в інституті на відділенні скульптури (майстерня професора В.Б. Пінчука).

 

Разом вони кочегарили в котельній одного із ленінградських будинків. Разом блукали з етюдниками околицями міста, лісовими стежками Карелії, милувалися зимами, веснами, осенями та дивовижними білими ночами. Пильно вдивлялись у чудову архітектуру міста на Неві – Ленінграда. А потім митці всі свої враження відтворили у чудових акварелях і зберігають їх у великих панно, як пам’ять про студентські роки і перші кроки в мистецтві та перші професійні роботи.

 

Розглядаючи акварелі, відчуваєш і шелест дубового лісу, тихий шепіт листочків: «З Озерок», «Гордо і велично пронизує осіннє небо золотий шпиль Петропавловська».
У 1962 році Юра і Інна Макушини поїхали в Ленінград вдосконалювати професійний рівень.
Спочатку вони вступають до Ленінградського художнього училища імені В.О. Сєрова. Згодом Макушини стали студентами Ленінградського художнього інституту ім. І.Ю. Рєпіна.

 

Юрій – на скульптурне відділення (майстерня народного художника, дійсного члена Академії мистецтв СРСР, лауреата Ленінської премії Михайла Костянтиновича Анікушина).
Саме тоді він і зрозумів наскільки важка, вперта, але престижна ця муза – скульптура. Зрозумів він, і що в мистецтві треба працювати не шкодуючи себе, хоча про це йому відомо було давно.
У другій папці акварелі іншого змісту – бура зелень, трави, що втратили свіжість та насиченість кольорів і глибокі воронки від мін – як порожні очиці, налиті до краю, як сльозами, осінніми дощами.

 

Юрій Андрійович закінчив інститут на «відмінно». Його дипломна робота «За владу рад» була високо оцінена і схвалена митцями. Є.В. Вучетич міцно тиснув руку, М.К. Анікушин, вітаючи свого учня, пропонував залишитися у його майстерні. Та Юрій Андрійович вважав за краще ввійти в мистецтво без могутніх покровителів.
З 1971 року Ю.А. Макушин живе і працює в Миколаєві.
Ім’я Ю. Макушина широко відоме багатьом миколаївцям. Його роботи експонувались на багатьох обласних, всесоюзних і міжнародних виставках.

 

З 1975 року він член НСХ України. У 1981-му йому присвоєно звання «Заслужений художник України», доцент, професор, педагог у Миколаївській філії КНУКіМ.
Вагомий внесок митця у розбудову культурного життя міста: як скульптор-монументаліст втілив у дизайн міста і області нові неповторні риси. Його широковідомі монументи: «Прометей», «Чекіст», «Пам’ятник О.С. Пушкіну» та присвячена поетові меморіальна дошка.

 

У співавторстві з дружиною Інною Вікторівною створили «Пам’ятник лейтенанту П. Шмідту» в Очакові; у місті Первомайську Миколаївської області – «Пам’ятник воїнам-визволителям», «Мауглі», «Коник–горбоконик», меморіальну дошку, присвячену М.М. Аркасу та багато інших чудових пам’яток.
Творчий доробок митця, його монументальні витвори мистецтва, ми маємо змогу бачити на вулицях нашого міста і області, вони є окрасою, яка надає їм мальовничості та довершеності.

 

Різні матеріали, різні напрямки, і все це – майстерні, натхненні та талановиті твори Юрія Макушина. Його скульптурні витвори виконані в різноманітних матеріалах: бронза гіпс, камінь, шамот, мармур, піщаник, граніт.
У майстерні скульпторів Макушиних небо заглядає через скляні прорізи в даху, тут на полицях розмістилися наші давні друзі: Костянтин Федорович Ольшанський – спочатку було погруддя, а потім постать на весь зріст. Вона вже вдягнена у мідь і стоїть, як вартовий на посту, в селищі, названому його іменем. Знайомі бюсти – поетів: М. Лисянського, Е. Январьова, Д. Кременя; журналістів: А. Виноградової, Ю. Агеєва, Б. Арова; лікарів: нейрохірург Є. Сич; В.О. Відяпін; засновники міста: Г.О. Потьомкін, М.А. Фалєєв та багато інших видатних людей.

 

На полицях також і різні скульптури тваринок – улюбленців Інни Вікторівни. Її відомий портрет «Юлька» – доньки художників Купцових Валерія Євдокимовича та Тетяни Михайлівни, та багато чого цікавого містить майстерня Макуших – це їх творчі надбання.
Тематика творів Ю. Макушина різноманітна, вражає їх різнобічність: історико-героїчна тема («Сталевий солдат», «Фалєєв» та інші), портрети – «Портрет Найман А.А.», «Інна», «Портрет Чебикіна В.А.». Є і витвори філософського напрямку: «Музика часу», «Народження істини», «Зберігач землі», «Малюнки на піску», і Біблейські сюжети присутні у творчості митця «Вигнання із раю», «Розп’яття», «Стрітення» та інші.

 

До 30‑річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні було створено багато музеїв, кімнат бойової слави, монументів у Миколаєві і області, які віддавали данину пам’яті загиблим у жорстокій кровопролитній війні XX століття.
Тодішній секретар обкому партії В.О. Васляєв запропонував створити на в’їзді в м. Нова Одеса Курган Слави. У 1944 році тут розміщувався штаб 3‑го Українського фронту. Звідси розпочиналася переправа на правий берег Південного Бугу. А інструктор обкому партії В.О. Кузнєцов для виконання цієї пропозиції запропонував кандидатуру молодого скульптора Ю. Макушина.

 

Курган Слави був насипаний землею, привезеною з 366‑ти братніх могил Миколаївщини. Було запропоновано 14 варіантів пам’ятника-монумента і, нарешті, останній Солдат, який прориває укріплення ворога. Найголовнішим завданням скульптора було передати дух солдата, його порив, його велику силу волі – народного захисника, рятівника рідної землі, який не зупиняється ні перед чим. Виразити суть характеру завжди важко. Скульптор шукав обличчя, фігуру, типаж. Типаж було знайдено. Ним став солдат військової частини Федір Баурчула – знахідка для митців. Самбіст, 180 см зросту. Обличчя просте, але без тіні простакуватості і благополуччя: зведені вперто брови, твердо зімкнутий рот. На прохання скульптора позувати солдат охоче погодився. Хлопець із Молдавії теж хотів віддати хоча б маленьку частку свого синового обов’язку солдатові тих воєнних вогняних років.

 

Сталевий солдат став дітищем формувальників, чеканників, електрозварювальників, проектантів, транспортників, будівельників, усіх, хто береже про нього світлу пам’ять.
За 37 днів зварювальники зварили 17 тисяч погонних метрів швів, зшивши з переведених на метал форм – 15‑тонну сталеву скульптуру радянського воїна-визволителя.
Сталеву скульптуру відлили на заводі «Океан».

 

Сяючу в сонячних променях скульптуру переправляли по Південному Бугу на понтоні від причалу заводу «Океан» до Кашпіровки, а потім на сталевих полозках буксували через селище на вершину Кургану.
На всьому шляху «Сталевого солдата» зустрічали вдячні люди і кидали квіти до його чобіт – квіти пам’яті і любові.
Тепер він живе самостійним життям. Йому несуть квіти і називають «Сталевим солдатом», або просто Ванею.

 

З тих пір минуло 35 років, а Сталевий солдат на Кургані Слави визнають одним із кращих в Україні. Автори монумента – архітектор Анатолій Петрович Кавун та скульптори Юрій Андрійович і Інна Вікторівна Макушини. Сталевий солдат на кургані зберігає тепло Інниних рук і її натхнення. У розпалі робіт над солдатом Юрій Андрійович захворів. На його місце піднялась Інна Вікторівна. І так було завжди, коли було важко одному, на допомогу приходив другий.

 

У Юрія Андрійовича жива пам’ять про війну і його сирітську долю та про маленький хлібний пайок, який ділив з сестрою.
Скільки років пройшло після війни, а Юрій Макушин зберігає у пам’яті війну і добрі очі сусідів. У його серці живе подвиг старших в ім’я живих на землі.
Музей ім. В.В. Верещагіна тривалий час плідно співпрацює з уславленою родиною митців Макушиних. Усі члени родини мають фахову освіту, яку здобули в різні роки в Санкт–Петербурзі.

 

Син Віктор Юрійович у 1995 році закінчив Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю. Рєпіна (майстерня професора С.А. Кубасова). Особистість Віктора унікальна, завдяки багатогранності його таланту. Він проявив себе у скульптурі, живопису, графіці, комп’ютерному дизайні, астрології та музиці. З 1993 року – член НСХ України. У стінах музею експонувалися дві його персональні виставки (2004-2005 рр.).

 

У 2005 році експонувалася Велика ювілейна персональна ретроспективна виставка Юрія Андрійовича Макушина, присвячена 70‑річчю від дня його народження, на якій були представлені твори митця різні за тематикою та технікою виконання і виконані у різні роки.
На відкритті виставки, присвяченій ювілею митця, був присутній президент Академії мистецтв України В.А. Чебикін. Творчість Ю.А. Макушина була відзначена грамотою Академії мистецтв, яку вручив президент, вітаючи ювіляра.
У 2005 році відбулася персональна виставка Інни Вікторівни і Віктора Юрійовича. В експозиції виставки були представлені живопис, скульптура та графіка митців.

 

Виставка скульптурного портрета під назвою «Ілина» Юрія, Інни і Віктора Макушиних проходила у 2007 році. Відвідувачі мали змогу познайомитися з галереєю відомих миколаївських діячів культури минулого і сьогодення.
У 2009 році до 220‑річчя заснування Миколаєва експонувалась виставка «Моє місто Миколаїв». В експозиції виставки були представлені скульптурні витвори родини Макушиних.
Велику частину експозиції займала галерея портретів – засновників міста: Г.О. Потьомкін, М.С. Мордвинов, М.Л. Фалєєв, О.С. Грейг, О.В. Суворов та портрети еліти Миколаєва.

 

У 2009 році в стінах музею відбулася презентація двох учбових посібників – надбання митців Макушиних. «Рисунок у просторі і часі». Автор В.Ю. Макушин. «Рисунок і час». Автор Ю.А. Макушин.
Роки, роки, вони, як журавлі в небі, пролетіли курликаючи, так непомітно підкрався 2010 рік. Він ювілейний для Юрія Андрійовича, йому виповнилося 75.
Цій знаменній даті присвячена виставка «Пластично-образна майстерня Ю.А. Макушина». В експозиції виставки витвори із майстерні митця та композиції музею.

 

З 2000 року Юрій Андрійович активний учасник скульптурних симпозіумів і живописних пленерів. В основному вони проходили в Криму. Мальовнича чудова природа Криму і навколишнє середовище заполонили його душу і серце. Краєвиди митця коректно вписуються в полотно, обмежуючи його існування розмірами витвору, вони виглядають гармонійно та природно. Це свідчить не тільки про майстерність митця, а й про його витончене відчуття світу.

 

На виставці представлені краєвиди, створені у різні роки творчої діяльності Юрія Андрійовича «Тиша» (2003), «Ранок», «Спокій» (2004); у 2005 році: «Вулиця. Гурзуф», «Гурзуф. Дощовий день», «Зимовий Крим». «Гурзуф. Будинок Чехова», «Гурзуф. Кав’ярня», у 2007 – «Зима у Симеїзі», «Севастопольська бухта», «Перший сніг», 2008 рік – «Мис Фіолент», «Балаклава. Полудень», «Бахчисарай. Ханський палац». Є на виставці і краєвиди, присвячені нашому Побужжю «Осінь на річці Південний Буг» (2005) «Пороги на Південному Бузі» (2004).

 

В експозиції виставки представлені скульптурні витвори, виконані у різні роки і з різних матеріалів:
«Скульптор Юрій Солдатов» (1968, граніт), «Переможець Спартак» (1982, гіпс тонований), «Пісня» (1974, гіпс тонований), «Інна Макушина» (1985, бронза). «Радник голови» обласної ради з гуманітарних питань Т.І. Бугаєнко» (2007, мармур), «Зима» (2010, шамот), «Генералісимус О.В. Суворов» (2008, гіпс тонований) та інші.

 

Скульптурні та живописні витвори Ю.А. Макушина розкривають романтичність душі митця та різноманітність його захоплень.
Ім’я Юрія Андрійовича Макушина відоме за межами України. За плідну працю на ниві образотворчого мистецтва він народжений багатьма подяками. У день народження митця 24 січня 2010 року на засіданні Миколаївського відділення НСХ України було запропоновано висунути кандидатуру заслуженого художника Ю.А. Макушина на присвоєння йому звання Народного художника України.

 

Побажаємо Юрію Андрійовичу та його родині натхнення, творчої наснаги. Нехай життя його буде успішним, плідним, щедрим на цікаві плани, нові досягнення і професійні перемоги.
Живіть ще багато, багато років і творіть на теренах України, прославляючи нашу Миколаївщину, наш рідний Південний край та його славетних людей.

Людмила САМСОНОВА, науковий співробітник науково‑просвітницького відділу МОХМ ім. В.В. Верещагіна

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ