«І слово гостре напишу, і ніжно в коханні зізнаюсь!»

Новости, Общество

  20 Фев , 2010

«Ну що б, здавалося, слова…». Цим емоційним рядком починається один із віршів безсмертного Тараса Шевченка:

 

Ну що б, здавалося, слова
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється-ожива,
Як їх почує!..
Чи б’ються-оживають ваші серця, коли ви чуєте величний, таємничий, дивовижно-неповторний голос прабатьківської мови?
Великий крок до возз’єднання українського народу і воскресіння його солов’їної мови роблять вихованці загальноосвітнього комплексу «Україна-Гіпаніс»: від найменших – дітлахів дитячого садочка «Гранд-Гіпаніс», учнів школи «Гіпаніс-ЕОС» до студентів університету «Україна».

 

Рідне українське слово на своїх заняттях несуть вони, мов скарб. А до Міжнародного дня рідної мови прес-клуб спільно з прес-службою комплексу на чолі з автором ідеї та режисером, членом Національної спілки журналістів України В.А. Стєкольщиковою запропонували на суд глядачів мистецький захід «І слово гостре напишу, і ніжно в коханні зізнаюсь!».

 

У святковій залі дорогих гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику вітали наймолодші учасники – вихованці дитячого садочка «Гранд-Гіпаніс» Софійка Дікусар та Мишко Назаренко: «Гостей дорогих ми вітаємо щиро, стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром».

 

Увесь неосяжний світ, його незліченні вияви, предмети, явища, всі його форми, звуки, барви, пахощі, все, чого вже немає, і що обов’язково буде, все реальне і нереальне – віддзеркалене у мові. Слова доносять до нашої свідомості те, чого не можна побачити, відчути, торкнутися, а можна лише уявити. Саме колоритні звичаї та традиції українського народу представили студенти спеціальності «Журналістика» – М. Наточий, І. Андраш, О. Позняк, К. Новікова Я. Бойко та вшанували рідну мову молитвою зі свічками у руках.

 

Мова – найдорожчий скарб народу. Як найціннішу спадщину, як заповіт поколінь передає кожна мати своїй дитині любов до народу і рідної мови. І потім, де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово. Зворушливо‑ніжно читали вірші сучасників про рідну мову учні школи «Гіпаніс-ЕОС» – К. Шлепньова, Ю. Кім, А. Боклач та студентка університету Н. Погиба.

 

Любов до Батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки та дотепного жарту. Учасники свята професійно виконували невмирущі гуморески Павла Глазового. Р. Тамарянський, Г. Балицька та С. Царик відкрили нам національні особливості українського гумору.
Не обійшлося і без запального колоритного українського танцю у виконанні студенток спеціальності «Видавнича справа та редагування» Є. Дідик та Ю. Данілової.

 

Кульмінацією свята стала весела, сповнена дотепності та гумору п’єса О. Коломійця «Фараони», інсценізацію якої запропонували студенти зовсім не театральних спеціальностей – «Журналістика», «Видавнича справа та редагування», «Комп’ютерні системи та мережі», «Оподаткування», хоча вийшло чудово.

 

Перед нами розгорталися картини буденного сільського життя з усіма його прикметами і звичаями, які корінням своїм сягають у сиву давнину і сприймаються як одвічний, давно усталений порядок речей. Чотири вірні товариши: Таран (М. Олійник), Онисько (Д. Карбівничий), Аристарх (О. Набока) та Оверко (Р. Хряков), як ведеться напідпитку, десь опівночі добираються додому, затягуючи веселу запальну пісню. І немає жодних проблем для цього квартету, аніж благополучно дійти додому після «важкого» трудового дня.

 

Химерним сновидінням Тарана автор на якусь мить порушив усталений порядок: чоловіки стали жінками, жінки чоловіками.
І тепер Одарка (А. Чухацька) почуває себе так, ніби весь час керувала та неодмінно продовжує Таранову традицію – влаштовувати кожного дня свято. А подруги Уляна (К. Вовченко) та Ганна (І. Пірка) з радістю підтримують щиру господиню, кепкуючи з «легкого» життя Тарана.

 

Напевно, прізвища молодих акторів університету «Україна» вам, дорогі читачі, нічого не скажуть. Але я певен, що через невеликий проміжок часу серед молодих поетів, письменників, публіцистів Миколаївщини – поціновувачів рідної мови та слова, ви неодмінно побачите ці імена.
Після цього свята, напевне, усі відчули, що у вигляді мови нам дано великий дар. Тому ми повинні не тільки користуватися ним, рідним словом, але й натхненно ростити, оберігати його коріння й леліяти його цвіт. Ось тоді воно буде запашним і співучим, сповненим музики й чару, життєвої правдивості та поетичності.

 

І скрізь вам буде добре, тому що ви вдома, на своїй рідній землі чуєте свою…
Солов’їну, барвінкову,
Колосисту на віки –
Українську, рідну мову,
Ту, що в дар дали батьки!

 

Віталій СТЄКОЛЬЩИКОВ, студент спеціальності «Журналістика» університету «Україна» та ведучий свята
Фото А. ХІЛЬМОН

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ