Повість довжиною в людське життя

Культура, Новости

  16 Фев , 2010

Саме так означено коротку анотацію до другої книги прози Людмили Чижової «Віддзеркалення долі».

 

Упевнена, що ім’я цієї авторки, Людмили Яківни Чижової – відомої дитячої письменниці, члена Національної спілки письменників України, лауреата обласної премії імені Миколи Аркаса, добре відоме не лише бібліотекарям Миколаївщини, а й широкому колу читачів, особливо школярів. Її казки, краєзнавчі розвідки, що знайомлять нас з родинно-побутовими традиціями, історичною славою Північного Причорномор’я, допомагають відновити розірвані часом та політичним устроєм кровні зв’язки з минулим, повернути забуті народні легенди, переосмислити події і факти.

 

Нова книжечка невелика за розміром, лишень 70 сторінок, та вона охоплює цілісіньке жіноче життя, понівечене колективізацією, війною, невдалим шлюбом, вимушеним гріхопадінням. А який приклад гіркої спокути, вселенського жіночого терпіння і вічної материнської любові!
Як стверджує Л. Чижова, ця історія правдива, має конкретні прізвища й адресу. Хоча героїні немає серед живих, живі її нащадки, тож не будемо вдаватися в деталі. Безталанна доля Ганни з юних літ ятрила душу майбутньої письменниці. І ось повість написана. Поставлено останню крапку. Можна перевести подих й утерти пекучі сльози, бо доля простої селянки зворушує до глибини серця…
А з якою любов’ю і майстерністю автор описує знайомі з дитинства картини степової природи, скупої і щедрої водночас, річку Глибочицю.

 

…Швидко промайнули сирітські дитячі роки. Ось уже на «відмінно» закінчено школу. Та мрії стати вчителькою, навчати сільських дітлахів не судилося здійснитися. Бо не мала права сільська дівчина на паспорт, щоб поїхати до райцентру і вступити до педучилища. У сільраді її бабуні роз’яснили, що «це указ чи постанова за підписом самого Всесоюзного старости Калініна. Заборонено видавати документи, після закінчення школи випускники повинні залишатися в селі. Комусь же потрібно працювати в колгоспі». Хоча, як ми бачимо далі, донька голови колгоспу поїхала навчатися в місто, отже, і паспорт їй видали…

 

Перша несправедливість боляче краяла серце дівчини. Вона ж не одна така. Та молодість є молодість. Терпляче зносила тяжку непосильну працю на безмежних кукурудзяних і соняшникових гонах. Бо навіть у пекельну спеку змушені були сапати, підгортати, полоти. В обідню перерву рятували холодні води Глибочиці. А ввечері дівча оживало, розчісувало своє розкішне довге волосся, віночком укладало на гарній голівці. Почувши сільських музик, бігла Ганнуся на танці.

 

– Нічого не вдієш, така доля, – втішала єдина рідна душа, що щиро жаліла сироту, бабуня. Мама від сухот померла молодою, тата не знала і не бачила. З кожним днем слабшала бабуся, тепер, дочекавшись помічниці, здебільшого лежала. Незабаром Ганна залишилася одна, як травинка у випаленому степу.
Треба було якось жити. «Корівка є, хата справна, город добрий. Жити поки що є з чого. Та й ти – дівчина розумна і не лінива», – заспокоювали і наставляли її сусідки після поминального обіду.

 

Правдиво, без усякої лірики описує Людмила Чижова сільський побут, життєвий шлях героїні. Заміжжя без любові, народження донечки. Жила, як тисячі, мільйони сільських жінок. Та війна перекреслила усілякі надії на майбутнє. Чоловіків забрали на фронт. Жінкам в окупованих зонах довелося терпіти лихо не лише від чужих, а й від своїх нелюдів, що охоче прислужували окупантам.
Вперше відчула Ганнина страдницька душа увагу й повагу до себе саме від угорського солдата, що воював на боці фашистської Німеччини і проживав в їхній хаті.

 

Не стану докладно переказувати подальший хід подій, щоб цікаво було читати. Радянська залізна завіса не дала Ганні свого часу зустрітися з цим угорцем Михаєм Міклошем. Тільки після її смерті йому вдалося приїхати в те степове село…
Книга написана гарною українською мовою, пересипана місцевою говіркою, художньо оформлена О. Лисянською. Відчувається, як авторка любить природу, розуміє її красу. Щира симпатія авторки і вболівання за долю головної героїні – за стражденну жіночу долю тисяч селянок, що через тяжку працю рано зістарилися, так і не зазнавши жіночого щастя. Повторюся, що історія непроста, правдива, невигадана.

 

Повість «Віддзеркалення долі» вийшла друком у видавництві Ірини Гудим на власний кошт Людмили Чижової. А які статки у середньостатистичної пенсіонерки, зрозуміло. Але так веліла її душа.
Сподіваюся, цю книжечку з інтересом прочитають літні люди і зовсім молоді. Бо вона – неприкрашений літопис нашого життя.

 

Тетяна ДАНИЛЕНКО, журналіст

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ