Творчий портрет художника Анатолія Завгороднього

Культура, Новости

  6 Фев , 2010

У музеї ім. В. В. Верещагіна відкрилась персональна виставка заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України Анатолія Завгороднього.

 

На 80‑му році пішов із життя Анатолій Петрович Завгородній – наш славетний земляк, заслужений художник України, член Миколаївської обласної організації НСХ України, лауреат премії ім. М. Аркаса. За плідну працю на ниві образотворчого мистецтва і культури він нагороджений орденом «Знак Пошани» та багатьма медалями і подяками.
Анатолій Петрович стояв у витоків створення Миколаївської спілки художників. Не маючи професійної освіти, вчився у життя і природи. На полотнах митця зберігається життєва достовірність вражень та величезна, щира його любов до навколишнього світу.
Художник народився на далекому Алтаї, виріс у Казахстані, а життя прожив у Миколаєві. Тут, у Миколаєві, він відбувся як митець – прекрасний художник і графік. В основному його творчість присвячена нашому Побужжю та Чорномор’ю. Його творчість – це своєрідний літопис Миколаївщини другої половини ХХ та початку ХХІ століття.

 

Неможливо уявити художній Миколаїв без суднобудівних верфей, без білокрилих чайок, без безмежних морських і степових краєвидів, без сільських та міських новобудов, без заводів, фабрик та без людей, безмірно дорогих серцю художника: земляків‑корабелів і хліборобів, металургів і машинобудівників. Мандрівник, людина невгамовної працьовитості, він жив під девізом – «Спостерігай, працюй, твори, пиши». На запитання: «Що треба художнику, щоб він відбувся?», Анатолій Петрович відповів: «Перш за все повсякденна напружена до нестями праця та, безумовно, величезна любов до творчості, до справи, яку виконуєш».

 

У 1956 році вперше полотна А. Завгороднього експонувалися на колективній виставці миколаївських художників. З того часу він є активним учасником міських, обласних, всесоюзних та міжнародних виставок. Важко порахувати скількох колективних виставок був учасником митець за 53 роки своєї мистецької діяльності.
Художник і музей взаємопов’язані поняття. Художник своїми творами дає життя музею. А музей, у свою чергу, зберігаючи і експонуючи їх, продовжує життя художника, хоча його уже нема в живих. Музей є кращим пам’ятником художника, в ньому зберігаються і твори, і думки, і почуття.

 

За останні 15 років у нашому музеї експонувалися шість персональних виставок А. П. Завгороднього (1963, 1979, 1989, 1994, 2004, 2009 рр.).
Вшановуючи пам’ять співця рідного краю, славетного земляка та талановитого художника-графіка, у Миколаївському обласному художньому музеї ім. В. В. Верещагіна експонується виставка «Пам’яті художника Анатолія Завгороднього».
Це ретроспективна виставка, на якій представлені твори художника з 1950 року і до останніх його творів, створених ним у 2005 році.

 

До експозиції увійшли понад 100 живописних та графічних робіт, представлених із збірки музею та майстерні митця.
Інсталяцію «У майстерні художника» складають особисті речі, пейзаж «Рибаківка» (1956), натюрморт «Тюльпани» і пензлі та останні етюдні роботи. У вітринах – фотографії і нагороди митця.
Анатолій Петрович завжди надавав перевагу пейзажу, що повністю розкривало його світобачення та почуття.

 

Романтик за складом душі і за манерою творчості, Завгородній оспівував у своїх витворах і золоті піски у сяйві палаючого південного сонця, береги Чорного моря і красу хвиль морських, і людей, людей цього чудового неповторного краю. Писав митець у манері мокрої акварелі, але гуашшю. Це давало неповторний ефект прозорості і свіжості. Прозорість акварелі і насиченість гуаші відтворює ефект олійного живопису. Аби відчути, чому пісок на Дніпрі сріберний, а на Чорному морі – золотий, треба побачити картини А. П. Завгороднього.

 

Окрім ранніх пейзажів «Лиман», «Свіжий вітер» (1986), «Свято-Нікольський собор» (1963), він написав серії «Миколаїв – корабельний край», «Південним Бугом», «У рибалок Бузького лиману», «Чорноморський суднобудівний», «Миколаїв – місто корабелів» та багато інших серій.
У серії «Миколаїв – місто корабелів», особливе місце займає триптих «Миколаїв – колиска чорноморського флоту»: «Спуск першого корабля фрегата «Святий Миколай» (1972), «Броненосець «Потьомкін» на стапелі» (1972), «Науковий корабель «Академік Сергій Корольов» (1972).

 

У 1970–1980 роках були створені серії робіт «По Криму»: «Бахчисарай» (1974), «Прибій. Гурзуф» (1974), «Церква на Байдарському перевалі» (1985), «Інкерман. «Партизанська печера» (1976). Створена ним і серія робіт «Містами-героями Чорномор’я»: «Старий Севастополь» (1974), «Севастополь. У Карантинної бухти» (1975), «Біля мінної стіни. Севастополь» (1977), «Мигдаль цвіте. Севастополь» (1977), «Пантікапей. Керч» (1977).

 

Оспівуванню рідного краю художник відводив вагоме місце у своєму доробку краєвидам рідного Побужжя, які виконані у різні роки його творчості: «Скіфський край» (1960), «Скіфська земля» (1984), «Ольвійське сонце» (1978), «Ольвійські будяки» (1979). Оспіваний митцем і наш славетний Кінбурн – любиме місце художника, де він з насолодою творив свої чудові краєвиди: «Бузковий Кінбурн» (1986), «Світанок на Кінбурні» (1986), «Море на Кінбурні» (1996), «Рибалки на Кінбурні» (1996), «Біля ставного неводу» (1979), «На Кінбурні» (1989).

 

Мигії – заповіднику, одному з чудових живописних місць для відпочинку, митець присвятив ряд краєвидів «Бузькі пороги. Мигія» (1989), «Мигія. Дощ» (1984), «Туман у Мигії» (1984).
Золотом палахкотять його краєвиди «Золото Марійського гаю» (1985). «Золота осінь» (1963), «Тепла осінь» (1986).
Приваблюють і інші краєвиди: «На Бузі біля Вознесенська» (1972), «Прибій. Коблеве» (1989), «Рибаківка» (1956), «Коси на Тілігуло-Березанському лимані» (1974), «Стара Богданівка» (1984).

 

У Чорноморці діє республіканська база НСХ України ім. Р. Г. Судковського. У 2005 році відбувся пленер, де були присутні художники з різних регіонів України, із міст: Одеси, Херсона, Севастополя, Запоріжжя, Києва, Миколаєва. Анатолій Петрович був учасником цього пленеру і написав декілька полотен, які експонуються на виставці «Причал на Чорноморській косі», «Чорноморка», «Коса на Чорноморці», «Човен. Чорноморка» та інші.

 

Значне місце у творчій біографії художника займають портрети. Створені чудові образи наших земляків: «Портрет Потапенко Олени – свинарки радгоспу», «Світанок Снігурського району», «Надія Стоян – трактористка» (1966), «Ольга – студентка авіаінституту» (1965), «Ветеран Чорноморського флоту, кращий спеціаліст-ракетник П. В. Гузанов» (1974), «Портрет художника Миколи Чорного».

 

У 1960‑му і 1961‑му роках Анатолій Завгородній написав два автопортрети. Є у митця і портрет художника В. В. Верещагіна, який був написаний у 1992 році, коли громадськість міста відзначала 150‑річчя від дня народження Верещагіна. Портрет зберігається у зібранні музею.
Улюбленим жанром митця був і натюрморт. Художник писав його в різні роки своєї творчості впродовж усього життя: «Бузок» (1961), «Іриси» (1996), «Півонії» (1991), «Польові квіти» (1992), «Білий бузок» (1993), «Жовті троянди» (1986), «Бузок» (2005) та інші.

 

Його натюрморти створюють неповторну мить сприйняття живої квітучої природи і мають дивовижно святкову, світлу, теплу, добру і чарівну ауру.
Після закордонних відряджень по Угорщині (1980–1981) митець створив ряд краєвидів: «Вниз по Дунаю. Угорщина» (1981), «Місто Печ» (1980), «Сольник на Тіссі» (1981), «Угорський парламент» (1981).
У 1984–1987 роках була створена серія по Італії: «Дощ у Венеції» (1985), «Ватикан. «Собор Святого Петра у Римі» (1985), «Венеція. Острів святого Георгія» (1985), «Блакитна Венеція» (1984), «Рим» (1985).

 

Важливе місце у творчості митця займають і картини глибокого філософського змісту, присвячені музиці: «Сі-дієз» (1963), «Манфред» за мотивами симфонії П. І. Чайковського (1982), «До-мінор» за мотивами 2‑го фортепіанного концерту Сергія Рахманінова (1986).
Твори Анатолія Завгороднього знаходяться у багатьох галереях, музеях та приватних колекціях України, у містах колишнього Радянського Союзу, в галереях Європи, Америки, Китаю та в інших країнах світу.

 

Твори художника високопрофесійні, мудрі, щирі, світлі, добрі, живі. Вони стають часткою нашого життя і такою ж необхідністю, як повітря, квіти, дерева, добрі друзі тощо.
Після відвідин виставки у душі залишається відчуття великого свята, свята живопису і графіки, а побачені витвори залишаються в пам’яті на все життя.
На відкритті експозиції виставки, що відбулася в музеї, було багато людей різних за віком і професією – шанувальників таланта А. П. Завгороднього.

 

Колеги-художники у своїх виступах відзначали високий професіоналізм митця, його активність як організатора у різних починаннях і справах спілки, його людяність, доброзичливе ставлення до товаришів, колег, друзів, до знайомих і зовсім незнайомих йому людей.
І. Булавицький запропонував виготовити меморіальну дошку, присвячену А. П. Завгородньому як співзасновнику Миколаївської обласної організації художників і установити її на Будинку художників по пр. Леніна, 95.

 

З метою пропаганди творчості славетного земляка було видано багато буклетів, каталогів та альбом. Миколаївська філія Європейського університету до 90‑річчя МОХМ ім. В. В. Верещагіна та 75‑річчя від дня народження митця видала каталог «Твори А. П. Завгороднього у збірці Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна». Автор вступної статті і укладач – завідуюча методичним відділом музею Л. І. Одегова.
Видавництвом «Можливості Кіммерії» видано у 2004 році багато ілюстрований альбом «Анатолій Петрович Завгородній, заслужений художник України. Живопис. Графіка». Автор вступної статті до альбому С. М. Росляков – директор МОХМ ім. В. В. Верещагіна, кандидат мистецтвознавства.
Багато було написано газетних і журнальних статей, присвячених таланту художника-графіка Анатолія Завгороднього.
Так Г. Коновалова – мистецтвознавець, розмістила в журналі «Образотворче мистецтво» статтю «Поетичний світогляд А. Завгороднього».

 

Д. Кремінь – лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, характеризуючи творчість митця, пише: «… Там, де стоїть мольберт Анатолія Завгороднього, там і його художницький меридіан. І хай точка зору – з берега Чорного моря, з золотого пляжного піску, в пансіонаті художників імені чудового мариніста, уродженця м. Очакова Руфіна Судковського, навпроти острова Березань і Кінбурської коси, коси самого Очакова чи десь у точці з портового чи суднобудівного пірса – це меридіан, до якого прикуті погляди глядачів, і всі вони неодмінно моряки і мореплавці, корабели і поети, романтики світового океану…».

 

С. Росляков – директор МОХМ ім. В. В. Верещагіна, кандидат мистецтвознавства, знаток творчості Завгороднього, який досконально вивчав творчість митця, в одному зі своїх виступів сказав про нашого талановитого земляка: «… Там, на границі між сонцем і штормом, там, під крики чайок над островом Березань, під тихий шелест хвиль на косі, я бачу самотню постать художника Анатолія Завгороднього. Там нема метушні, там є тільки таємниці, які можна ще відкрити, – у розмовах, у діалозі з самим собою… Попереду, далеко в морі, біліє таке ж самотнє вітрило, а можливо, і маяк…».

 

Анатолій Петрович був високоосвіченою людиною, любив поезію, літературу, музику, театр. Друзі, знайомі у нього були різні за покликанням, але всі вони зазначають, що митець був цікавим співрозмовником.
А. Завгородній зробив вагомий внесок у культурне життя Миколаївщини та образотворче мистецтво України і взагалі у мистецтво другої половини ХХ і початку ХХІ століття. Він був одним із тих, кого називають взірцем у мистецтві. Його твори є прикладом наслідування для сучасників і прийдешніх поколінь.

 

Творча спадщина митця налічує десятки сотень полотен.
А. П. Завгородній залишив добру пам’ять у мистецтві і в серцях людей, у серцях земляків.
Ми, земляки, пишаємося, що в нашому Південному Побужжі, в краї чудової природи поряд з нами більше півстоліття жив і творив справжній митець Анатолій Петрович Завгородній.

 

Л. І. САМСОНОВА, науковий співробітник науково‑освітнього відділу Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ