Будьмо цивілізованими, будьмо толерантними!

Новости, Политика

  20 Мар , 2010

Наш земляк Анатолій Кінах в одному із своїх інтерв’ю висловив украй симптоматичну думку: в Україні з’явилося покоління політиків, які звикли жити від виборів до виборів. Хочу уточнити, що це стосується і частини причетних до політичної сфери громадських активістів, іміджмейкерів, політологів, журналістів, які призвичаїлися заробляти собі на хліб щоденним «розбором польотів» на політичному Олімпі.

 

Вибори пройшли, але дехто цього і не помітив, або не схотів помітити. По телебаченню все ще доводять свою правду з табору переможених. Постає запитання: кому і навіщо? У них для цього було п’ять років і щира підтримка з боку людей. І як вони цією народною довірою розпорядилися?

 

Днями в Інтернеті прочитав велике інтерв’ю Вадима Карасьова, до якого ставлюся з повагою. Але дивує мене, що свій песимізм стосовно теперішньої владної команди він пояснює тим, що від регіоналів не варто очікувати «драйву і куражу». Погоджуюсь з цим талановитим політологом: В. Янукович і М. Азаров не обливатимуть брудом один одного, як це робили В. Ющенко і Ю. Тимошенко. Вважаю, що головне – це результати, а не враження глядачів – ми ж не на спектаклі! А результати боротьби на взаємне знищення між помаранчевими політиками відомі: це і поразка на виборах, і жалюгідний стан справ у державі, який через неузгодженість своїх дій вони залишили по собі, і втрата ними підтримки з боку західних лідерів.

 

Гадаю, більшість мене підтримує – влада покликана працювати, а не розважати, і така праця має бути повсякденною, рутинною, функціонально спеціалізованою. Критерії оцінки дій влади – в статистичних показниках, а деякі з них, як відомо, минулий уряд приховував від громадськості. Що стосується причини суму пана Карасьова і К 0, то вона зрозуміла: численним «навколополітичним діячам» доведеться, аби вижити, займатися серйозною аналітичною роботою, а не смакуванням скандалів. А для цього потрібні і відповідний хист, і неабиякі інтелектуальні зусилля, і наукова об’єктивність. Хочу пригадати думку одного з найбільш глибоких філософів другої половини ХХ ст. Мераба Мамардашвілі, який вважав ту чи іншу ідею, доктрину продуктом цивілізації. Нагадаю, що саме європейська цивілізація породила ідеї свободи, основоположних прав людини, толерантності.

 

Дивна річ, але саме з вуст тих, хто голосніше за інших каже про європейський вибір України, сьогодні доводиться чути звинувачення на адресу наново призначеного освітянського міністра Д. Табачника і вимогу його відставки на підставі його «антиукраїнських висловлювань». Можна погоджуватися або відкидати точку зору пана Табачника, але, даруйте, слід поважати його право мати її. Тим паче, Д. Табачник учений, доктор наук. Його непокоїть розкол в українському суспільстві – всі вибори у ХХІ ст. як об’єктивний факт засвідчили наявність демаркації в політичних орієнтаціях між Сходом і Заходом України. Причини цієї лінії розлому єдиного суспільного організму не можуть не бути предметом роздумів дослідників. Має бути широкий обмін думками щодо шляхів порозуміння і консолідації. І ніяких заборонених проблем у науковій дискусії в наш час бути не повинно – ми ж живемо не у часи інквізиції чи сталінського терору! І чому хтось, самочинно присвоївши собі право на монопольне володіння істиною, повинен диктувати іншим, як треба думати і що можна говорити? Невже люди, які вважають себе демократами, можуть дозволити собі цькувати опонента і замість переконливих аргументів – таврувати його?

 

Можна, приміром, не підтримувати радикальні пропозиції щодо проблеми мігрантів в Україні, що пролунали під час виборчої кампанії від «Свободи». Але необхідно визнати, по-перше, що ця проблема є реальною і тому вона передбачає зацікавлене обговорення; а, по-друге, що це право громадянина О. Тягнибока сповідувати подібні світоглядні принципи. Хто ж не згоден, нехай озброюється аргументами і терпінням для переконування інших у своїй правоті. Але, наприклад, заборона Тягнибоку пропагувати свої погляди, які, так само, як і погляди Табачника, не порушують чинні закони і не є зазіханням на суспільну мораль, уявляється, принаймні, неконструктивним і несправедливим підходом.

 

Особисто я не у захваті від присвоєння звання Героя України С. Бандері. Не сподобалось це і європейській спільноті – там вже ухвалили постанову із закликом до України скасувати це рішення. Але все це не може викреслити із пам’яті частини жителів Західної України позитивний образ Бандери. Так сталося, що ця історична постать по-різному увійшла в долі різних людей. Не розпалювати через це чергову ворожнечу в суспільстві, а віддати цю тему на вільне обговорення істориків, правників, філософів, узяти до уваги оцінки фахівців, у тому числі й іноземних. І рішення має бути вкрай зваженим.

 

Не політизувати суспільство через те, що комусь не подобаються світоглядні позиції будь-якого вченого (у даному разі Д. Табачника), не закликати студентів до протестів з приводу, майже невідомого для більшості з них, не допитуватися в ректорів ВНЗ: «Хто, як і чому?», а на конференціях і симпозіумах, у статтях і монографіях вільно і всебічно обговорювати болючі питання нашого життя, яких забагато, на превеликий жаль, існує.

 

Скільки було сказано слів про нашу національну ідею – і черговий розкол на чергових виборах продемонстрував, що все те, що вже пропонувалося у якості її, сьогодні не має загальної підтримки. Тому ще раз варто нагадати думку М. Мамардашвілі, що ідея є продуктом цивілізації. Згори її не нав’язують – інакше станеться, як з комуністичною ідеєю в колишньому СРСР. Ідея народжується природним чином як те, навколо чого консолідується все суспільство. В цивілізаційному плані Україна є неоднорідною, і роки незалежності показали необхідність певних змін у нашій державі. Можливо, і в тих напрямах, які аналізував Д. Табачник. Знову ж таки, на мій погляд, такі зміни потребуватимуть вдосконалення Конституції, ухвалення низки нових законів, що сигналізуватимуть всім про наявність регіональних інтересів і їх захист. Свого часу В. Ющенко пропонував це зробити шляхом утворення верхньої палати парламенту. Отже, на порядку денному мають бути не звинувачення, а спокійне професійне обговорення, не мітингова атмосфера нетерпимості, а праця.

 

В.О. ХАНСТАНТИНОВ, кандидат філософських наук, доцент

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ