Не згасне вогонь пам’яті

Новости, Общество

  30 Мар , 2010

22 червня 1941 року на прикордонні застави та населенні пункти Радянського Союзу від Баренцового до Чорного моря ринулась величезна армада фашистських танків та мотопіхоти при підтримці артилерійського та мінометного вогню. Почалася Велика Вітчизняна війна.

 

Але воєнні дії розвивалися не так, як планував ворог. Війська фашистської Німеччини до цього ніде не зустрічали такого опору і ніколи не несли таких величезних втрат, як на радянсько-німецькому фронті.
По-геройськи воювали на всіх фронтах наші земляки-миколаївці.

 

Першим із уродженців Миколаївщини у роки Великої Вітчизняної війни отримав звання Героя Радянського Союзу льотчик Василь Олексійович Гречишников за участь у перших нальотах радянської авіації на Берлін 8 серпня 1941 року В.О. Гречишников літав на Берлін 9 разів.

 

24 жовтня 1941 року, при виконанні бойового завдання, літак В.О. Гречишникова було підбито. Свій палаючий літак льотчик спрямував на фашистську танкову колону, повторивши подвиг Миколи Гастелло.
У 1941 році звання Героя Радянського Союзу отримали наші земляки – артилерист Я.Х. Кольчак, який знищив під Малою Ушицею чотири німецьких танки, та матрос В.Ф. Цибулько, що захищав Севастополь.

 

У кінці липня розгорнулись бої на території Миколаївської області, яку захищали війська 18‑ї і 9‑ї армій Південного фронту під командуванням генерала армії І.В. Тюлєнєва
2 серпня моторизовані і танкові з’єднання ворога підійшли до Первомайська зі сходу, загрожуючи флангу та тилу 18‑ї армії (командуючий генерал-лейтенант А.К. Смирнов).

 

Фашисти вели наступ вздовж Південного Бугу, частини 14‑го і 48‑го моторизованих корпусів, захопивши села Мигію та Благодатне, рушили на Костянтинівку. Війська 18‑ї армії повинні були з боями відходити у напрямку Доманівка – Нова Одеса. Крім того, гітлерівці 2 серпня захопили Криве Озеро.

 

Обстановка на фронті все більше ускладнювалась. 7 серпня фашисти захопили Вознесенськ і продовжували рухатись на південь. 11 серпня німецькі та румунські частини увірвались у село Нечаяне. Головні сили 9‑ї армії під командуванням генерал-полковника Я.Т. Черевиченка зайняли позиції від Трихат на Південному Бузі до Березанського лиману. Разом із частинами 9‑ї армії боролись і миколаївські винищувальні батальйони.

 

Але сили були нерівними. Механізовані частини групи фон Клейста обійшли 18‑ту армію зі сходу і 12 серпня увірвалися в Баштанку. Дві наші армії були оточені з трьох сторін. На військовій раді Південного фронту генерал А.К. Смирнов запропонував виходити з оточення у двох напрямках одночасно: 18‑та армія – на Грейгове, а 9‑та армія – на Херсон. Вночі 15 серпня почався прорив, який був успішним, армії вирвались із оточення, зберігши боєздатність для подальших боїв, завдаючи гітлерівцям великих втрат.

 

Грейгівський прорив був першим успішним проривом оточеної фашистами групи військ в історії Другої світової війни.
За героїзм, проявлений під час грейгівського прориву, командир 96‑ї гірничо-стрілецької дивізії 18‑ї армії І.М. Шепетов був удостоєний високої нагороди Батьківщини – звання Героя Радянського союзу, першим на території Миколаївщини.
Коли ворог знову повторив спробу оточити 18‑ту та 9‑ту армії, війська Південного фронту 17 серпня залишили Миколаїв.

 

Але боровся ще Очаків, спочатку з моря, а з 14 серпня з суші. Гітлерівці три доби атакували місто. Бувало, бої йшли по 13 годин. У битву вступило все населення Очакова. Жінки, літні люди, діти рили протитанкові траншеї та окопи, підносили снаряди, їжу на бойові позиції, допомагали пораненим. І все це під постійним артилерійським вогнем та бомбардуванням.

 

21 серпня захисники Очакова залишили місто, відійшли на Тендрівську оборонну ділянку.
Ще протягом місяця стримували артилеристи ворожі сили на островах Первомайський та Березань. Лише 2 листопада 1941 року був залишений останній оборонний пункт Очаківського укріпсектора – острів Тендра.
Почалися чорні дні фашистської окупації, які продовжувались на Миколаївщині більше 30 місяців.

 

На території області під час тимчасової фашистської окупації діяло 110 підпільних організацій та груп, 2 партизанських загони. Керівними центрами підпільно–партизанського руху стали Миколаїв, Вознесенськ, Первомайськ, Казанка. Близько трьох тисяч патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом.

 

У Миколаєві діяла диверсійно-розвідувальна група під керівництвом В.О. Лягіна (Корнєва), підпільна організація «Миколаївський центр», яка в різні часи об’єднувала та координувала роботу до 30 підпільних організацій та груп області.

 

Яскравою сторінкою до історії Великої Вітчизняної війни ввійшла діяльність підпільної молодіжної організації Первомайського району «Партизанська іскра».
Центром патріотичного руху на Казанківщині стало село Троїцько-Сафонове, в якому розгорнула свою роботу підпільна група на чолі з Г.М. Сєднєвим.
На території Баштанського району вів боротьбу з окупантами партизанський загін під командуванням І.Я. Калиниченка.

 

9 березня 1944 року партизани Баштанки перекрили шлях фашистським військам, які вийшли з оточення під Березнегуватим і Снігурівкою. Потім загін І.Я. Калиниченка з’єднався з частинами радянської армії та у взаємодії з ними брав участь у боях за Миколаївщину.

 

У кінці грудня 1942 року почалося звільнення України. У вересні 1943‑го радянські війська вийшли до Дніпра на 750 км фронту та приступили до його форсування. За бої на Дніпровському плацдармі 14 уродженців Миколаївщини були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

 

6 листопада 1943 року війська 1‑го Українського фронту визволили Київ.
У березні 1944‑го на територію Миколаївської області ступили воїни 2‑го та 3‑го Українських фронтів.

 

Війська 2‑го Українського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу І.С. Конєва почали наступ 5 березня 1944 року у Первомайському напрямку. Вони звільнили ряд населених пунктів Арбузинського, Врадіївського і Кривоозерського районів.

 

Всі останні райони Миколаївської області були звільнені військами 3‑го Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я. Малиновського.

 

У результаті Березнегувато-Снігурівської операції зазнала тяжкої поразки німецько-фашистська 6‑та армія «месників». Вісім її дивізій були розгромлені. Так безславно загинула мрія гітлерівського командування взяти реванш за поразку під Сталінградом.

 

Запеклі бої йшли на Ковалівському плацдармі, там загинуло більше шести з половиною тисяч радянських солдатів та офіцерів, більшість з них – невідомі.

 

Тільки розвідник 172‑го гвардійського артилерійського полку 79‑ї гвардійської стрілецької дивізії 8‑ї гвардійської армії старший сержант В.Г. Феофанов удостоєний звання Героя Радянського Союзу посмертно. Він з протитанкової рушниці збив два німецьких літака

 

Раніше всіх до залізничного мосту через Південний Буг у Вознесенську пробився загін лейтенанта Холода із 188‑ї стрілецької дивізії та утримував його протягом 3‑х годин. Загинули всі 80 чоловік загону. Але немає серед Героїв їх імен. Та вони і не мислили про нагороди та високі звання. Вони виконували обов’язок перед Батьківщиною, перед народом.

 

Останні бої на території області точилися у районі с. Коблеве до 4 квітня 1944 р.
У Березнегувато-Снігурівській операції відзначились багато частин та з’єднань, по-геройськи бились їх воїни.

 

29 частин та з’єднань отримали почесне найменування «Миколаївські», «Новобузькі», «Вознесенські», «Первомайські», «Очаківські». 21 з’єднання нагороджено орденами.

 

За подвиги, здійснені при звільненні Миколаївщини, звання Героя Радянського Союзу отримали і наші земляки. Серед них командир полку майор І.О. Бондаренко та гвардії старший лейтенант Ф.М. Андрєєв, десантники А.І. Андрєєв та старшина 2‑ї статті М.А. Гребенюк.

 

Наші земляки форсували Дніпро та Південний Буг За бої на Дніпровському плацдармі 14 уродженців Миколаївщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Багато героїв не дожили до Перемоги, імена багатьох залишились невідомими.
Але вони назавжди залишаться у вдячній пам’яті народу.

 

Валентина ДОРОШЕНКО, старший науковий співробітник Музею суднобудування та флоту

 

Комментарии:

  1. Васiль:

    Спасибо за добрую память о великих подвигах нашего народа в самой кровавой войне человечества. Особенно за то, что помните самый страшный 41-й год. Это наша слава на века. Это наш фундамент и пример для молодежи. Это ей строить и хранить страну Украину.
    Днепропетровск.

Сообщение:

*

НОВОСТИ