Прекрасна квітка “Баядера”

Культура, Новости

  20 Мар , 2010

розквітла на сцені Академічного українського театру  драми та музичної комедії

 

Не вперше на сцені цього театру миколаївський глядач може насолоджуватися творами угорського композитора, автора однойменної віденської оперети Імре Кальмана. Ми вже бачили «Сильву», або «Королеву чардаша», «Фіалку Монмартру». Сьогодні нам презентували «Баядеру», яка в перекладі означає індійську танцівницю і співачку. Оскільки автор свого часу жив у США та Франції, у виставі також проходять кілька країн, а кохання, як відомо, – одне, що в Індії, що у Франції. Задля високого почуття лагорський магараджа залишає свою родину, свою країну напризволяще. А прекрасну примадонну раз за разом збивають з пуття чужа заздрість, інтриги, навіть політичні міркування. Здійснили постановку «Баядери» заслужені діячі мистецтв України, головний режисер нашого театру О. Ігнатьєв та С. Зайцев (Одеса), лібрето Ю. Димитрина (за Ю. Брамером та А. Грюнвальдом).

 

Насамперед хочеться подякувати всьому творчому колективу за свято молодості і краси, яскравих і чудових вражень, за вокальну, акторську і танцювальну майстерність. Адже оперета усе це передбачає і щиро пропонує глядачеві-слухачеві. Люди, розбалувані свого часу московськими майстрами оперети, які мали змогу їх слухати в тодішній столиці СРСР – Москві, дещо скептично ставляться до творчих спроб нашого театру. А дарма… Треба просто прийти і подивитися прем’єру. До слова, я сама колись дивилися «Баядеру» з Лілією Амарфій та Герардом Васильєвим у головних ролях (на тодішню суперзірку оперети Тетяну Шмигу потрапити не поталанило). Але наша вистава мене аніскілечки не розчарувала.

 

Прекрасно впоралася з роллю Яна Артеменко. Її колоратурне сопрано звучало ніжно і вільно, хоча вокальна партія актриси Одетти Даримонт, яку вона майстерно зіграла, досить технічно складна. Витончена фігурка прекрасна у розкішному східному вбранні і в шикарних французьких туалетах. Надзвичайно красивий і принц Раджамі з Лагора (актор Олександр Щесняк). Слід сказати, що він виріс і в вокальному плані. Смішні і забавні брат принца Луї Філіп Сен-Лагор (актор П. Чирва), Наполеон де Пшик (з.а. України Андрій Дерік). Після головної трагічної ролі Треплєва в «Чайці» Павло демонструє тут явно комічне амплуа. Будучи братом принца Раджамі, тобто претендента на трон, він явно не поспішає до рідних пенатів. Буквально фонтанує гумором і енергією чарівна Маріетта, дружина Луї (актриса Наталка Дорофійчук). Її дзвінкий голос, грайливість і легковажність, а також танець «Шиммі» на високих обчасах відверто зачарували публіку.

 

Не залишила байдужими і майстерна гра Миколи Логвинова (директор театру) та Олега Мамикіна (полковник Паркер), який постійно розмовляє з невидимою нам коханою жінкою. До речі, О. Мамикін донедавна був провідним актором Академічного художнього російського театру. Тож поповнення серйозне.

 

Незважаючи на підступність і змови, різноманітні кумедні колізії, закохані головні герої Одетта та принц Раджамі все-таки знаходять спільну долю. Любов перемагає. Хепі-енд, так би мовити. А скільки фантазії, вправності продемонстрували постановники вистави й актори. Якими незабутніми були танцювальні композиції, розкішне і яскраве вбрання. Не раз хотілося вигукнути «браво», що голосно й робила публіка.

 

Прекрасна музика, чудовий вокал, незабутні арії і дуети, майстерна гра. Досить продумані і виразні хорові і масові сцени. Постарався оркестр, диригент-постановник заслужений артист України Віктор Урес, диригент і оранжувальник Олександр Посторонко, хормейстер з вокалу Наталя Авраменко, педагог з вокалу, сама неповторна співачка Любов Самохліб. Оригінальні і переконливі декорації. Нічого зайвого. Усе разом створило піднесений настрій, справжнє свято душі.

 

***

 

А до жіночого свята, як завжди, театр підготував чудову подорож, так би мовити, «святковий круїз-2» (перший ми побачили торік), подарувавши прекрасній половині нашого міста море посмішок, океан таланту і гумору під назвою «Восьме диво світу».

 

Звична вже глядачам кумедна парочка – правильно-інтелігентний Капітан (народний артист України, засл. діяч мистецтв, засл. працівник культури, директор театру Микола Берсон) та вайлуватий і смішний Боцман (засл. діяч мистецтв України, головний режисер театру Олег Ігнатьєв). Разом з усім творчим складом Миколаївського академічного українського театру драми і музичної комедії протягом двой дій розважали, смішили, тішили талантом небайдужих до прекрасної богині Мельпомени глядачів. Красень-Капітан нагадував російськомовного Штепселя, а потішний Боцман – Тарапуньку, що розмовляв знайомим жителям південної України суржиком, тобто «по русско-украйонски», частенько потрапляючи у смішні ситуації. Просвітили публіку і щодо семи чудес світу: мавзолею в Галікарнасі, статуй Колоса Родоського та Зевса в Олімпії, храму Артеміди в Ефесі та висячих садів Семираміди, Александрійського маяка та пірамід Гізи. Ну а восьме диво, як ми і сподівалися, – це Жінка. Їй, прекрасній і незбагненній, працьовитій і ніжній, чарівній і талановитій і було присвячене це шоу.

 

Серед безумовно талановитого видовища мені, чесно кажучи, не вистачило все-таки заявлених у програмці «Весняних голосів» Яни Артеменко, співу засл. артистки України Ірини Бубенко, Олександра Щесняка та й чарівного сопрано Ольги Дідусенко. Маючи таке вокальне багатство, треба час від часу ділитися ним із глядачем. А потужний, по-своєму неповторний голос Оксани Арнаут можна було не підсилювати мікрофоном.

 

Чоловіки ж були неперевершені у своєму природному бажанні порадувати жінок. Соло вокалістів М. Логвинова, з.а. України А. Деріка, І. Гордєєва подарували хвилини радості і насолоди від їхніх прекрасних голосів, чоловічий та молодіжний ансамблі звучали красиво, місцями – не досить злагоджено, що й зрозуміло – надто багато новинок підготували артисти до свята.

 

Та справжнім дивом того дня були танці. Їхнім постановникам: з.а. України О. Леоненку, О. Хижняк, О. Іванову та іншим, а особливо – балетній трупі – низький уклін, сердечне спасибі за граціозність і темперамент, майстерність і натхнення. Ніби за помахом чарівної палички танцюристи перевтілювалися, миттєво перевдягалися, щоразу створюючи нові образи, дивуючи колоритом, гнучкістю, шаленим ритмом – «Ірландський» та «Горський» танці, «Страждання і кохання», а що вже говорити про «Танець живота», виконаний чоловічою половиною балету. Бурхливі оплески супроводжували практично кожен номер, а останній викликав цілу зливу овацій.

 

Та й сюжет фантастичної метаморфози Боцмана благополучно вирішився. Його жіноча команда порадувала нас індивідуальністю кожної дівчини-матроса, а зануда Боцман таки знайшов свою єдину, улюблену Русалоньку – яку неперевершено, смаковито-комедійно зіграла актриса Світлана Нікітасенко.

 

Насамкінець, повертаючись до початку матеріалу, зізнаюся відверто, поряд зі мною в глядачевому залі сиділа жінка-скептик, моя родичка, яка давно вже не була в театрі. Як ви можете здогадатися, наприкінці вона гучніше за всіх аплодувала, а дорогою додому усе виражала свій захват від вистави, від вокалістів, гідних столичної сцени, від танців, костюмів і т.д. і т.п.

 

Чи не це – отой святий обов’язок мистецтва, театру, зрештою – акторське покликання. Тому ми завжди у сподіванні дива, у передчутті невимовної насолоди поспішаємо до наших улюблених осередків культури. Віват театр, віват артисти!

 

Тетяна ДАНИЛЕНКО

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ