rp.mk.ua

Олександр Нікітін – миколаївський поет, син одного з багатьох героїв Великої Вітчизняної війни, нашого земляка гвардії сержанта, командира мінометного розрахунку Михайла Івановича Нікітіна, який у сімнадцять років пішов на фронт і з боями дійшов аж до Берліна, мав багато бойових нагород, який навіть у бойових умовах ніколи не розлучався з олівцем та блокнотом, а після війни став членом Спілки художників СРСР і був викладачем та наставником багатьох своїх послідовників на творчій ниві, присвячує ці рядки пам’яті батька й усіх героїв, які, не шкодуючи життя, здобували перемогу.

Іду на свято Перемоги

Надам пошану і живим, і мертвим,
Свою подяку славі бойовій
Того солдата, що не дав роздерти
Мою країну… Я, нащадок твій,
Кладу ці квіти на граніт холодний,
Де вписані навічно імена,
Де сплять герої і де біль народний
За словом чорним та страшним – війна.

Чотири роки фронтові дороги…
У двадцять років перша сивина…
Смерть за життя – то вартість Перемоги.
Скількох забрала злодійка війна
За те, щоб сонце сяяло над нами,
Щоб ми зустріли Перемоги день?!.
Подяка вам, славетні ветерани!
Нащадки вам складатимуть пісень.

Подяка переможцям

І знову ця славетна дата,
Та попіл часу й сивини
Не зменшать подвига солдата
Часів Великої війни.
Вона, Велика Вітчизняна,
Про себе нагадала знову.
І не загоїться та рана
Ніколи. Я веду розмову
Про нас, нащадків тих героїв,
Які в скрутний країни час,
Коли не стало вже набоїв,
Лягли під танки задля нас.
Аби не стали ми рабами,
Життя герої віддали.
І ми пишаємося вами.
Навічно славу надали.
Та все ж таки я бачив нині…
Купипродайло торгував.
Серед лахміття на ряднині
Він орден Слави продавав.
Були медалі: «За відвагу»
І «За Берлін», «За Будапешт»…
І я відчув шалену спрагу –
«Героя» зірка врешті-решт.
До чого ж ми, героїв славних
Безславні доньки та сини,
Дійшли, як нагород державних
Пропахлих порохом війни,
За гривні продаєм у скруті,
За пам’ять гроші обираєм
Й клянемося, що «Не забуті…»,
А бачиться, що забуваєм.
Прийшов додому син солдата.
Дістав із шафи ордени…
І тихо мовив: – Чуєш, тато,
Не продадуть тебе сини!
Я заповім своїм онукам,
Щоб долі предків не забули,
А доведеться бути скрутам,
Щоб слави нової здобули!
Сьогодні Перемоги свято
І знову я на нього йду,
І невідомому солдату
Я вдячно квіти покладу.

Ветеранам пензля і пера

Були в лікарні вчора, у Дмитра.
Згадали батька тихим, добрим словом
Й усіх колег його по пензлю і з пера.
Кого немає… Хто у світі новом.
Відходять помаленьку ветерани,
Художники й письменники часів,
Коли свободу знали за кайдани,
А вдома гинули за пару чесних слів.
Тоді над пензлем правила ідея,
Ідеологія торкалася пера…
Коли ліпили бога із плебея,
Завжди була відкрита кобура…
Та все ж вони, народжені тим часом
І з вірою у правильність ідей,
У час випробувань освітлені фугасом,
Вели Пегаса щиро до людей.
Обмануті й зневірені на старість,
У цей важкий і нестабільний час,
Я вам вклоняюся за мудрість, витривалість
І ту любов, з якою вчили нас.
Олександр НІКІТІН