«Добробут» Олександра Мезніка

Новости, Экономика

  16 Ноя , 2010

Голова правління сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Добробут» Братського району Олександр Мезнік рівно о дев’ятій, як і домовлялися, зустрів нашу редакційну бригаду на порозі офісу свого підприємства. «Далеченько ж до вас їхати…», – зауважую, щойно вийшовши з автомашини та розминаючи ноги, що замліли під час майже тригодинної подорожі до Миролюбівки, в тому числі – по сільських дорогах. На що Олександр Миколайович, хитро посміхнувшись у густі чорні вуса, відповів:

– Звідти й до центрального поштамту обласного центру – рівно 150 кілометрів. Тож головне моє завдання як керівника і депутата обласної ради – зменшити відстань між містом і селом, створивши достойні умови для праці та соціально-культурного забезпечення сільського населення. Схоже, нам це вдається, принаймні молодь залишається в рідних домівках, а «контингент» дитячого садка та школи, на щастя, не меншає, радше навпаки…

Сільце, що загубилося десь на кордоні між Миколаївською та Кіровоградською областями, й справді вражає. Насамперед, своєю ошатністю, чистотою, привітністю місцевого люду. Ба, за топографією Миролюбівка навіть чимось нагадує півмільйонний Миколаїв – такі ж прямі, чіткі лінії вулиць, що ділять населений пункт на математично вивірені прямокутники.

На сільських «авеню» протягом дня не зустрів жодного п’янички чи людини, що вештається без діла. Навпаки: село нагадує такий собі вулик, де кожна «бджілка», відповідно до своїх нахилів та досвіду, виконує доручену роботу, створюючи добробут – як для власної родини, так і для однойменного сільгосппідприємства.

Але так було не завжди. 1992 року, коли Олександр Мезнік став у штурвала колгоспу ім. Щорса, справи були геть кепські. За всіма економічними показниками господарство пленталося в самісінькому «хвості» районного рейтингу. Боляче було Олександру Миколайовичу дивитися на таке неподобство, бо сам із місцевих: тут народився, та й батьки, прості колгоспники, прожили тут усе життя. Батько, Микола Іванович, працював трактористом, а мама, Галина Адамівна, трудилася на свинофермі. Власне, саме найрідніші на землі люди прищепили Сашкові любов до рідної землі та повагу до людей праці: вже в старших класах Мезнік-молодший проходив свої перші трудові університети, допомагаючи комбайнерам у жнивних клопотах.

– Власне, – Олександр Миколайович подумки поринає в буремні 90-ті, – коли став керівником сільгосппідприємства, хотілося і себе проявити, і своїм землякам покращити життя. Тому так і назвалися – ЗАТ «Добробут».

Показово, що з перших років свого головування Олександр Миколайович узявся одночасно тягнути два вози. Перший з них – це, звичайно, економіка, адже без неї який-бо створиш добробут? Але нерозривно із економічним ренесансом акціонерного товариства Мезнік узяв на себе зобов’язання – як перед місцевою громадою, так і перед власним сумлінням – постійно і неухильно підвищувати соціальні стандарти. Бо, як розмірковує О.М. Мезнік, як почуватиметься людина, котра, прийшовши до себе додому, потрапить у холодне, сире приміщення, де немає ані газу, ані води, інших побутових зручностей?..

І за таким скупим формулюванням криється величезний масив добрих справ, що його майже за два десятки років спромігся зрушити голова правління. Насамперед, на початку своєї діяльності на новому місці О.М. Мезнік поставив перед собою грандіозне, майже фантастичне за своєю здійсненністю для багатьох селян завдання: газифікувати Миролюбівку та навколишні населені пункти – Юр’ївку, Лісове, Тарасівку. Попри величезні фінансові витрати, які, до речі, держава акціонерному товариству так і не відшкодувала, до типової сільської глибинки пролягли кілометри не просто газових магістралей, а сучасна мережа, по якій блакитне паливо надійшло до кожної (!) домівки. Ото було радощів у сільських оселях!
А щоб заохочувати, передусім, молодих спеціалістів, господарство побудувало 18 комфортних для проживання котеджів, у яких є всі зручності, включаючи навіть санвузол.

Загалом на малі та великі соціальні проекти сільгосппідприємство щороку виділяє до 300 тисяч гривень. Для маленької сільської ради з населенням близько 600 чоловік кошти, погодьтеся, вельми пристойні. На балансі ЗАТ «Добробут» – сільський Будинок культури, трьом працівникам якого виплачується стабільна заробітна плата. Постійна допомога надається дитячим закладам. У дитсадку наразі триває реконструкція закладу. Частину кошторису задля покращення стану важливого соціального об’єкта забезпечив обласний бюджет за сприяння депутата обласної ради О.М. Мезніка, решту, свої власні кошти, Олександр Миколайович добавив уже як палкий патріот своєї малої батьківщини (втім, а чи буває Батьківщина малою?). А в школі, де ми також побували, якраз закінчується ремонт спортивної зали. І тут на адресу голови правління почув лише щирі слова людської вдячності.

А у селах у веселих – і люди веселі. Який справжній українець обійдеться без щирої та запальної народної пісні! У Миролюбівці навіть не один, а цілих два народні колективи – вокально-інструментальний ансамбль «Добробут» та жіночий ансамбль «Гармонія». Причому до творчості залюбки залучилося не лише старше покоління, а й всі інші мешканці сіл, аж до малечі. Олександр Мезнік не шкодує коштів задля утримання цих чудових колективів, лауреатів багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів: закуповується музична апаратура, гарні костюми, забезпечуються виїзди на творчі змагання.

А кілька років тому за ініціативи О.М. Мезніка та підтримки тодішньої голови райдержадміністрації Валентини Головатої було започатковано обласний, а з 2010 року – й всеукраїнський конкурс авторської пісні «Мій рідний край». Тож цього літа Миролюбівку відкрили для себе кращі аматори вокалу з усіх куточків України. Мешканці ж Братського району достоту насолодилися чудовими піснями волинян і слобожан, поліщуків і подолян, галичан і придніпровців. А Олександр Миколайович, між іншим, ще й дуже скромна людина. Відтак свою допомогу фестивалю, а це дуже значні кошти, не називає спонсорством, адже спонсор – це той, хто просуває себе чи власний бренд шляхом матеріальної підтримки того чи іншого масового заходу.

«Мене і так у районі всі знають, і реклама мені не потрібна», – посміхається Олександр Миколайович. І цілком має рацію так казати. Адже, до прикладу, на нещодавніх виборах депутатів до Миколаївської обласної ради на виборчому окрузі, де балотувався Мезнік, не було його жодної наочної агітації – ані листівок, ані плакатів, ба навіть бігбордів. На відміну від більшості решти кандидатів. А ось з людьми голова правління ЗАТ «Добробут» стрічався часто, і з неприхованим задоволенням, бо любить цю землю, поважає земляків. І був глибоко розчуленим від того, що, завітавши до Кам’януватської школи як кандидат у депутати, протягом цілої години… не зміг вимовити жодного слова. А все тому, що самі люди навперебій почали вставати з місць та розповідати про ті численні добрі справи, що їх Олександр Миколайович зробив для тамтешньої громади. Лише наведу такий промовистий приклад: одна жіночка, в якої тяжко захворіла донька, після відвідування онкодиспансеру зовсім випадково перестріла в Миколаєві Олександра Миколайовича. Депутат обласної ради, відчувши емоційний стан землячки, поцікавився: у чому, власне, справа, і чим він може зарадити вбитій горем матері? Ще хвилина, і Олександр Мезнік набирає по мобільному телефону номер головного лікаря лікувального закладу. Й вже того ж дня молоду жінку кладуть на операцію. Хірург, який за кілька годин вийшов з операційної, так і сказав мамі: хвору фактично витягнув з того світу. Ще б півгодинна затримка з оперативним втручанням, і трапилося б непоправне…

То чи варто дивуватися тому, що Олександр Мезнік надто упевнено переміг на виборах-2010, набравши голосів виборців у 3,5 разу більше, ніж його головний конкурент. До речі, О.М. Мезнік обирається до обласної ради вже вчетверте поспіль. І таке визнання людей сам Олександр Миколайович вважає найвищою для себе нагородою. Попри те, що у нього вдома та в робочому кабінеті зберігаються десятки, якщо не сотні різних грамот та подяк. На чільному місці – Почесна грамота Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом». А зовсім нещодавно, у жовтні цього року, із рук Прем’єр-міністра Миколи Азарова Олександр Мезнік отримав посвідчення та нагрудний знак «Заслуженого працівника сільського господарства України». Примірявши ці почесні регалії – в урочистій обстановці, під оплески заповненої вщерть зали засідань обласної ради, – Олександр Миколайович залишився вірним своєму життєвому кредо, сказавши таке:

– Це нагорода не лише моя. Я повністю її розділяю із колективом ЗАТ «Добробут», людьми, котрі працювали разом зі мною, вирощуючи хороші врожаї, робили все для розквіту господарства та села.
А ужинки в «Добробуті» й справді такі, що про них варто розповісти на сторінках обласної газети. Завдяки неухильному дотриманню всіх вимог сучасної агронауки, застосуванню новітніх технологій, миролюбівці бодай на крок, на півкроку, але – завжди попереду конкурентів. Насіннєвий матеріал – лише високоврожайний, від кращих вітчизняних та світових виробників. Мінеральні добрива – також найліпші, й вони вносяться під усі без винятку культури. На засоби захисту рослин сільгосппідприємство теж не шкодує коштів.

Усі ці чималі витрати сповна віддячують щедрими нивами та добробутом в оселях працівників та пайовиків акціонерного товариства. Середня врожайність зернових у господарстві становила цього року 44,5 центнера з гектара, а окремі полі давали 65-70 центнерів на круг! Та й соняшник уродив нівроку: 23 центнери з гектара – це не жарти.

Всі свої лани господарство в стислі строки обробляє потужною технікою, в тому числі німецького виробництва, та ще й сусідам допомагають у збиранні зернових та інших культур. Усі 35 одиниць авто- та мототехніки, включаючи шість комбайнів марки «Клаас», – у дуже доброму та відмінному стані. «Той же «Клаас», – зазначає О.М. Мезнік, – легкий в обслуговуванні та ефективний у виробництві. І хоча цього року на придбання одного німецького комбайна спрямували аж два з чимось мільйони гривень, такі витрати вважаємо не марнотратством, а серйозними інвестиціями».

Середня зарплата в ЗАТ «Добробут» порівняно з минулим роком збільшилася на 40 відсотків, і нині досягла позначки 1700 гривень. До цих досить солідних як для села цифр додайте ще й розгалужену соціальну сферу, й ще багато інших преференцій для працівників та пайовиків товариства: це і безплатна оранка присадібних городів, і безкоштовне надання різноманітних транспортних послуг, і поховання за рахунок господарства тих ветеранів, котрі перетнули вічну межу. Жодної копійки акціонерне товариство не стягує з мешканців села за користування водоводом та його технічне обслуговування. А чи багато ви бачили нині підприємств, де б харчування працівників було б повністю безоплатним? Задля цього, власне, насамперед і тримають свинокомплекс та вівцеферму, а також розводять рибу в ставках. Є в ЗАТ «Добробут» і своя олійня, і млин, і крупорушка. До послуг усіх мешканців села та їхніх гостей – продовольча крамниця та кращий у районі бар, в якому можна змістовно та культурно провести дозвілля чи організувати якесь святкування.

Та й пайовики, які свою землю здають в оренду акціонерному товариству, аж ніяк не бідкаються. Ще б пак, адже орендна плата становить 4 відсотки від вартості паю, а це близько 3600 гривень. Дехто бере цю суму грошима, та багато хто – сільгосппродукцією за вельми привабливими, зовсім не ринковими цінами. Особлива увага приділяється підтримці дітей та пенсіонерів. Ось декілька років тому місцеві бабусі та дідусі попросили посприяти їм у побудові бодай маленької каплички, бо до того доводилося їхати у найближчу церкву аж за півсотні кілометрів. І за лічені місяці Олександр Мезнік побудував не просто церквушку, а храм Олександра Невського – справжню окрасу села. А отець Михаїл, якого направили сюди на службу, став духовним пастирем для миролюбівців та мешканців сусідніх сіл.

Усі ті люди, з якими довелося поспілкуватися під час гостин у Миролюбівці, були одностайні: Олександр Миколайович Мезнік – людина напрочуд добра та скромна. Водночас у сільгосппідприємстві вже багато років підтримується залізна дисципліна. Тільки-но працівник прийшов на своє робоче місце, як його перед випуском «на лінію» спочатку огляне кваліфікований медик. Натомість тих трудівників, які добиваються певних професійних успіхів, усіляко заохочують матеріально – задля цього була розроблена та впроваджена прогресивна форма оплати праці. Людям навіть можуть видати зарплатню наперед, фактично це – безвідсотковий кредит.

Та найважливішим своїм запозиченням Олександр Мезнік уважає кредит довіри з боку людей. Надійні спеціалісти, а серед них багато молоді, значно підсилили кадровий потенціал. Ось хто творять сьогоднішню славну історію сільгосппідприємства: головний агроном Олексій Тищенко, головний інженер Іван Палінчак, головний зоотехнік Галина Кіторага, механізатори Федір Давидов, Петро Ковальчук, Олександр Железняк, Віктор Шаманський, комбайнери Валерій Юхно, Віктор Михайлюк, Микола Горінський, водії Віктор Найдьонов, Андрій Сліпченко, Іван Скальовий, головний бухгалтер Алла Мартин, економіст Лариса Немченко та багато-багато інших (вибачте, якщо когось не назвав через брак газетної площі). Завжди готовий підставити плече батькові син Дмитро, котрий представляє сільгосппідприємство на обласному та всеукраїнському рівні. А донька Настя та зять Митя рік тому подарували Олександру Миколайовичу та його вірній супутниці життя Валентині Анатоліївні онука Володю.

Закінчуючи цю розповідь про Миролюбівку та справжнього Голову Олександра Миколайовича Мезніка, хочеться побажати знаному аграрію й просто чудовій Людині (так, саме з великої літери!) подальших звершень на його професійній та життєвій ниві. І, напевно, глибоко символічним є таке поєднання географічної назви та найменування господарства: у цьому мальовничому, затишному селі на далекому півночі Миколаївщині й справді панують Мир, Любов і Добробут. І нехай так буде завжди!

Андрій ТЮРІН
Фото автора і з архіву О.М. Мезніка

Братський район

НА ЗНІМКАХ: 1 Віктор Шаманський, Петро Ковальчук, Олександр Мезнік, Олексій Тищенко, Олександр Железняк; 2 вітання від Прем’єр-міністра Миколи Азарова; 3 Андрій Волков, Олександр Юхно, Віктор Ніколаєнко, Михайло Костицький, Микола Хорінський, Федір Давидов, бригадир Микола Немченко; 4 німецька диво-техніка у сільській глибинці (зліва), храм Олександра Невського (праворуч); 5 – коваль Микола Оберемченко (зліва), у планово-економічному відділі (праворуч).

Комментарии:

  1. Виталий Шляпников:

    Александр Николаевич Мезник – действительно успешный руководитель. И хозяйство его тоже успешное. Больше бы нам таких руководителей – меньше было бы проблем на селе и в государстве.

  2. Олексій Хемій:

    Нещодавно дізнався про успіхи краю, де у 1985 році. після закінчення вузу, розпочинав свою трудову діяльність у колективі школи с.Миролюбівка.Приємно бачити серед тих, хто вносить свою частку праці у здобутки СЗАТ “Добробут” і моїх колишніх учнів, друзів, колег по роботі – освітян школи с. Миролюбівка. Вражений красою храму, який постав серед безкраїх степів Півдня України, що є дуже важливо. Щиро бажаю Олександру Мезніку, його дружині – Валентині Анатоліївні, їхнім дітям і онукові Володі добра і щастя, процвітання цьому чудовому куточку України, де народився мій син Роман, де відчув те, що ми єдина велика родина, в якій кожен відчуває розуміння і підтримку. Саме в цьому запоруку майбутнього успіху України.
    З найкращими вітаннями і побажаннями нових здобутків
    Олексій Хемій, начальник відділу з питань внутрішньої політики, звязків із ЗМІ та громадськістю Жидачівської райдержадміністрації Львівської області

Сообщение:

*

НОВОСТИ