Подорож у небесному човні

Культура

  25 Янв , 2011

Вітер усе дужче роздмухував ковилові кучері. Жовтий пряник, який дорослі називають сонцем, викотився у велике, верхнє море. Івасик завжди прагнув знайти, де ж починається берег цього моря. Він часто довго ходив, задерши голову догори, і виглядав, коли ж почнеться земля, і кожен раз переконувався, що верхнє море – безкінечне.

…Тато називав його небом. Татко часто піднімав Івасика високо-високо, аж до самої води, а Івась пробував дотягнутися рукою, але нічого не відчував. Вітерець лоскотав пальці. Мабуть, це якась незвичайна вода…

Бабця казала, що її можна відчути тільки душею, а не тілом, тому часто молилась, промовляючи до Бога, який плаває в тому морі. Івасик теж молився, але по-своєму, тому просив у Бога, щоб той покатав його у своєму човні. Він ще не міг второпати, що то за душа, якою можна відчути море… Бабця казала, що душа є в кожній людині і знаходиться вона всередині. Скільки не дивився Івась у свій рот біля дзеркала, так цю загадкову душу і не розгледів.

– Дивно, – думав він, – може, душа в животі? Потім знизував плечима, уявляючи, яка душа в нього на вигляд.
– А у верхньому морі є риба? – схвильовано теребив татка за рукав Івась, коли той вертався додому з вдалої риболовлі.

– Ні, там нікого нема, – запевняє тато. – Окрім Бога, Ісуса, Діви Марії, святих і янголів.
– А чому я їх ніколи не бачив? – не вгамовується Івась.

– Бо небо велике, в нього немає ні кінця ні краю. Тому побачити їх дуже важко.
Івась засмучується. Невже Бог ніколи не покатає його у своєму човні?
– Їх можна тільки відчути, – втручається в розмову бабця. – Душею.

Івась знову шукає душу, розглядаючи свій рот…
– Може, в мене душа не всередині, а десь назовні? – думає він і починає оглядати себе з усіх сторін.

…Вітер заколисує. Він наче грає якусь мелодію, як це вміє тато на гітарі. Ковила шепоче казку, як це робить мама перед сном. Тепленький морський пряник приємно гріє, і Івасик остаточно поринає в царство сну. Йому сниться, що він у човні, який пливе по небу. Поряд із ним сидить Діва Марія і щось наспівує маленькому Ісусу. Трошки далі стоїть Бог і веслує. Бог зовсім не такий, яким його змальовувала бабуся. Він високий, чорнявий, з вусами. Дуже схожий на Івасикового татка. Івасю стає добре. Він простягає рученята до водички. На дотик вона тепла. Івась відчуває, як у грудях йому стає теж тепло-тепло. Крізь сон він посміхається. Так ось де вона, душа!!! Йому стає легко і безтурботно. Івась відчуває себе щасливим.
…Вітер заспокоюється, а м’якенька ковила огортає його тільце. Крізь сон Івасеві маленькі вуста шелепотять слова вдячності Богу за те, що він прокатав його у своєму небесному човні.

Олег ГОРДІЙ, студент факультету філології та журналістики

Сообщение:

*

НОВОСТИ