Найвища нагорода

Культура, Новости

  12 Мар , 2011

9 березня народився Тарас Григорович Шевченко. Письменник, поет, художник, він є справжнім українським пророком, у творчості якого вперше в історії української держави з вражаючою силою зазвучав народний голос. Багато поколінь українців, виразником волі яких стала поезія легендарного Кобзаря, крізь століття берегли пророче слово Поета з великої букви, щоб передати його нащадкам.

Саме в день народження Т.Г. Шевченка кожного року відбувається подія, яка має особливе значення для української культури. Це нагородження видатних культурних діячів України Дипломами і Почесними ознаками лауреатів Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка – найвищої нагороди України у галузі культури і мистецтва. Ця премія присуджується лише один раз за життя, отже це велике надбання, якого прагне досягти кожна людина, якщо їй дана іскра Божого таланту.

Серед галузей, в яких присуджується Шевченківська премія, на першому місці – література. Мабуть, це невипадково, бо саме унікальним пам’ятником українського літературного мистецтва є знаменитий «Кобзар». Сучасні українські письменники і поети продовжують запалювати на літературному небосхилі свої зірки. Деякі книги, які принесли їх авторам Шевченківську премію, являють собою цінне надбання фонду Миколаївської обласної універсальної бібліотеки ім. О. Гмирьова.

Книгу Ігоря Качуровського «Променисті сильвети» (Київ, видавничий дім «Кієво-Могилянська академія», 2008) завдяки широті охопленого матеріалу і потужній інтелектуальній енергетиці авторського викладу можна розглядати як оригінальний підручник з історії української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть. Це – підсумкова збірка, в якій автор з властивою йому неупередженістю висвітлює промінентні постаті майстрів українського слова – як загальновизнаних, так і тих, чия творчість донедавна залишалася у тіні. Серед останніх – перед усім, письменники української діаспори і, зокрема, представники покоління Другої світової війни – покоління, до якого належить сам автор. Перше видання 2002 року «Променистих сильветів», яке вийшло у монографічній серії Українського Вільного Університету (Мюнхен), через чотири роки було відмічено Національною премією України ім. Т.Г. Шевченка.

Продовжуючи тему особистості у літературній творчості, ми неминуче виявляємося перед загадкою слави, яка залишає слід у той час, коли вже людини-творця давно немає на світі. В чому полягає ця загадка, чи у поетичній творчості? Або має значення героїка життя? Непримиренність позиції? Здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді у книзі «Василь Стус: життя як творчість» (Київ, видавництво «Факт», 2005) син поета Дмитро. Він майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, зміщує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга – це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення». І якщо питання лише в тому, щоб віддати перевагу життю або творчості у справі здобуття слави, сам автор вважає, що «творення і викохування особистості з гордим і незалежним профілем – річ значно складніша за будь-яку творчість…». Книга отримала Шевченківську премію у 2007 році.

Унікальну можливість поринути у чудовий світ поезії має читач збірки Тараса Федюка з досить парадоксальною, як і сама творчість та, мабуть, особистість автора, назвою «Обличчя пустелі» (Київ, видавництво «Факт», 2005). Немов незаймані спостерігаючою думкою, вірші поета містять чимало таємниць його внутрішнього життя. Книга спонукає навіть невдалого читача серйозно розмірковувати, досліджуючи людську природу. Тривога, надія, спокій, любов та інші стани душі зображені з відчайдушною силою людини, здатної переживати глибокі відчуття. Книга здобула своєму авторові премію ім. Т.Г. Шевченка у 2007 році і, безперечно, є яскравим самобутнім явищем в українській філософічній ліриці.

Літературно-художнє видання серії «Exceptis excipiendis» «Епізодична пам’ять» (Київ, видавництво «Факт», 2007), автором якого є Любов Голота, за визначенням роман. Але, на відміну від переважної більшості сучасної художньої літератури, за жодних обставин зміст цієї книги не назвеш текстом. Більш усього «Епізодична пам’ять» нагадує розмову з читачем про головне, що є у житті, що відверто наділяє речі їх іменами, визначає наше сприйняття світу, уявлення про добро і зло. Автор книги – член Спілки письменників з 1977 року, у творчому доробку якого багато цікавих книг, лауреат премій ім. Володимира Маяковського (1981), ім. Володимира Сосюри (2001) та Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (2008).

Серйозним внеском у сучасне шевченкознавство можна вважати дослідницьку працю Володимира Мельниченка «Тарас Шевченко: «Моє перебування в Москві» (Москва, ОЛМА Медиа Групп, 2007), яку було відзначено Шевченківською премією у 2009 році. Автор – доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, заслужений діяч науки і техніки України. У своїй книзі він установив адреси, які відвідав Т. Шевченко в Москві, з науковою точністю і художньою теплотою передав атмосферу тих часів, обґрунтовано населив Шевченкове оточення в Москві відомими інтелектуалами, діячами культури і науки, глибоко розкрив дружбу і московські зустрічі Кобзаря з Михайлом Щепкіним, Осипом Бодянським, Михайлом Максимовичем. Авторська думка веде читача по сторінках неодноразового перебування Т. Шевченка в Москві, вперше всебічно розкриваючи цю тему.

У літературних творах українських художників слова ми досить ясно відчуваємо зв’язок поколінь. Народжені минулим думки і сподівання перетворюються на прекрасні слова поезії, витриману мудрість прозових творів або освічену людяність наукових досліджень. Доки це трапляється, ми маємо шанси не віддати забуттю те прекрасне, що було, є і буде в нашій історії. Залишається лише побажати, щоб кожен дорогоцінний твір, який колись був випущений автором у світ, знайшов у своїй нерідко довгій подорожі найвищу нагороду.

Наталія ІНЮТІНА, бібліотекар ОУНБ ім. О. Гмирьова

Сообщение:

*

НОВОСТИ