Славетний син Миколаївщини

Новости, Общество

  26 Мар , 2011

(до 80-річчя з дня народження Федора Федоровича Зайвого)

Шановний читачу! Хіба не вражає вас ця унікальна постать: не геній, не аристократ і не пророк, а справжня трудова людина, яка всього себе віддала рідному краю і своїм землякам. Саме такими гідними синами пишається Україна. Та самі вони мало говорять про себе, навіть у момент найбільшої відвертості, а коли й розповідають щось, то швидше обмовляються, хоча б могли багато що повідомити.

Отож сиджу у кріслі з чашкою кави і слухаю, і захоплююсь все більше і більше. А навпроти мене – високий на зріст чоловік з широкими плечима, офіцерською виправкою і посмішкою, що світиться любов’ю до людей, говорить про меліорацію земель, будівництво доріг, створення робочих місць та про колег і друзів, з якими звела його доля.

Мій співрозмовник Федір Федорович Зайвий – родом із Вознесенська, народився 26 березня 1931 року, свій трудовий шлях розпочав ще хлопчаком у колгоспі імені Леніна Вознесенського району. На його дитинство припали важкі довоєнні та післявоєнні роки.

Родина Зайвих – звичайні трударі. Батько, Федір Гнатович Зайвий, бідний селянин з Вознесенська, працював на залізниці. Він двічі добровольцем уходив на фронт: перший раз – у громадянську війну в складі дивізії Котовського відстоював ідеали свободи і рівності, у другий – громив фашистів у роки Великої Вітчизняної. Під Білою Церквою отримав важке поранення і воно, мабуть, укоротило йому життя, бо помер Федір Гнатович 1946 року у 45-річному віці. Мати, Парасковія Трохимівна, також походила з бідної селянської родини. У роки колективізації вступила до колгоспу імені Леніна, де й пропрацювала все життя.

Малий Федір 1940 року пішов до вознесенської неповної середньої школи № 6 та війна перервала його навчання, встиг закінчити тільки два класи. Після звільнення міста він спробував наслідувати свого батька, вступивши на навчання до Вознесенської залізничної школи №23. Федір Федорович з посмішкою згадує ті роки. Розповідає, як він та його друзі настільки захоплювались кіно, що не могли втриматися навіть від порушення громадського порядку. Влітку весела зграйка друзів забиралася на залізничну вежу і звідти насолоджувалась фільмами, що демонструвались на екрані літнього кінотеатру. Хлопчаків щоразу знімала з даху міліція, трохи й у «кутузці» довелося посидіти.

У 1946-му Федір закінчив сьомий клас, того ж року вступив до лав комсомольської організації колгоспу імені Леніна. Голодні 1946-1947 роки були складним періодом. Федір Федорович згадує, що все у садку, на городі, у сараї обкладалося податком і забиралося на відновлення народного господарства країни. Було не до школи і, щоб вижити, довелося працювати на будь-яких колгоспних роботах, де тільки підходив за віком. У 1948-му він улаштувався токарем Вознесенської міжрайонної майстерні капітального ремонту і одночасно навчався у школі робітничої молоді. Значний вплив на формування комсомольця Федора Зайвого мав секретар райкому комсомолу Михайло Бондаренко, учасник Великої Вітчизняної війни.

Невдовзі Федір Федорович робить крок, який на все життя пов’язав його із сільським господарством. 1949 року він вступив до Новобузького технікуму механізації сільського господарства, а через чотири роки отримав захищений на «відмінно» диплом техніка-механіка сільського господарства. Саме у Новому Бузі комсомольці визнали Федора за свого лідера. У вересневі дні 1953-го його обрали першим секретарем Новобузького РК ЛКСМУ, а наступного року, як і більшість комсомольських лідерів, він став членом комуністичної партії. То були переломні часи для нашої країни. У березні 1953 року помер Й. Сталін, і нове керівництво країни на чолі з М. Хрущовим взяло новий курс на відмову від терористичних методів державного управління. «Хрущовська відлига» охопила всі сфери життя суспільства – економіку, політику, ідеологію. Швидкими темпами розвивалась промисловість, а український аграрний сектор посів провідне місце.

У Новобузькому районі дрібні артілі об’єднувались у великі господарства. З’явилися великі колгоспи, значно збільшилася площа зернових, поголів’я худоби потроїлося. У Новому Бузі продуктивно працювали цегельно-черепичний завод, меблева фабрика, комбінат побутового обслуговування населення, маслозавод та інші підприємства, функціонували лікарня, поліклініка, санстанція, аптека, відкрилось понад 20 магазинів. Молодь з усієї області приїздила до Нового Бугу, щоб навчатися у педагогічному училищі та технікумі механізації і електрифікації сільського господарства. Діяли клуби, читальні, червоні куточки, лекторські групи, працювали спортивні майданчики, стадіон. Усе це приваблювало молодь, яка тоді гуртувалась навколо комсомольських лідерів.

«ЦК КПРС поставив завдання перед районними партійними і комсомольськими організаціями підняти рівень сільського господарства», – каже Федір Федорович. А тоді, далекого 1953 року, в одному із своїх виступів Федір Зайвий говорив: «Хлеб – наше богатство. Будет больше хлеба, будет больше продуктов питания, еще лучше станут жить люди на родной земле, еще могущественнее станет наша держава…» і орієнтував молодь району на високі досягнення у сільському господарстві. Комсомольці і молодь щиро намагались наздогнати і перегнати Сполучені Штати Америки з виробництва молока, м’яса, масла на душу населення. Створювались комсомольські бригади та ланки, а бригадирами та ланковими призначались найзавзятіші. 1953 року на тваринницьких фермах району працювало 64 комсомольця, 1954-го – 96, 1955-го – 146 юнаків та дівчат. Створювалися комсомольсько-молодіжні ланки з вирощування кукурудзи, соняшнику, коноплі. 1956 року таких ланок по району було вже 22, а найкращих з них, де ланковими були дівчата В. Великохатько, Л. Баймастрюк, А. Филякова, ЦК ЛКСМУ нагородив своїми Почесними грамотами. Серед комбайнерів було створено сім комсомольсько-молодіжних агрегатів, комсомолець Михайло Гончаренко з колгоспу ім. Москаленко намолотив 5250 центнерів зерна і скосив 390 гектарів соломи, в іншому колгоспі ім. Леніна бригадир-комсомолець Мирян Петир першим у районі завершив збирання зернових.

Під час збирання врожаю вся молодь району та школярі направлялась на сільськогосподарські роботи. За статистикою 1954 року, в збиранні врожаю взяли участь 600 комсомольців і піонерів району. 1958-го райком комсомолу організував змагання команд району до Дня радянської молоді та «Естафету корисних справ» до Дня 40-річчя ВЛКСМ. До корисних справ було віднесено: вирощування кролів, водоплавної птиці, висадження плодових і декоративних дерев, винограду, знищення ховрахів на полях, збір металобрухту, макулатури, виготовлення іграшок для дитячих садків і ясел тощо. 18 березня 1958 року райком комсомолу провів зліт молодих тваринників Новобузького району, який відмітив, що з 2,5 тисячі комсомольців району 70% працювали безпосередньо у сільському господарстві. У колгоспах ім. Коцюбинського, ім. Москаленко, ім. Чкалова, ім. Ворошилова, «Сталінський шлях», «Червона зірка», «Прожектор Ілліча», «Молода гвардія», «Нове життя», радгоспі ім. Щорса дівчата надоювали від 2500 до 4000 літрів молока від корови, стригли по 4 кг вовни від вівці та збирали більше 100 яєць від кожної курки. За результатами 1957 року 23 молодих тваринника району були нагороджені грамотами ЦК ЛКСМУ.

Райком комсомолу організовував серед молоді соціалістичні змагання. Комсомольці змагались за перехідний Червоний прапор, перехідний червоний вимпел, перехідний мандат «Молодому твариннику». Комітети первинних комсомольських організацій у період збору врожаю випускали «бойові» та сатиричні листки «Крокодил», «Перець», а райком комсомолу публікував газету «Бокс», назва якої означала «бойовий орган комсомольської сатири». У цих виданнях критикували відстаючих та хвалили передовиків.

У ті роки Новобузький район чотири рази поспіль отримував перехідний Червоний прапор Миколаївської області за високі досягнення у сільському господарстві, а саме у тваринництві та рослинництві. Федір Федорович зазначає, що з усіх нагород, отриманих ним за різних часів та на різних посадах, найдорожчою є орден «Знак Пошани», яким його нагородила Президія Верховної Ради СРСР 26 листопада 1958 року за значні успіхи у розвитку сільського господарства. Але щасливим він був від того, що поряд працювали сильні керівники-наставники Маров, Парсяк, Бурлака, Гонтаренко, Рубан-Задольський, Брушневський, від яких від набрався знань і досвіду.

Райком комсомолу організовував молодь району не тільки на трудові подвиги. 1957 року Москва стала столицею VI Всесвітнього молодіжного фестивалю молоді і студентства «За мир і дружбу». За всю історію цих фестивалів Московський був наймасовішим – гостями радянської столиці стали 34 тисячі юнаків та дівчат з 131 країни світу. Фестиваль прийшовся на середину «хрущовської відлиги» і запам’ятався своєю відкритістю. Його символ білий «голуб мира» та пісня «Подмосковные вечера» стали візитними картками всіх вільнодумних молодих людей СРСР.

Неможливо до кінця зрозуміти дух тієї епохи, якщо не сказати про критику, яка тоді надходила на адресу першого секретаря Новобузького райкому комсомолу. Зайвого Ф.Ф. критикували за недостатню організацію атеїстичної роботи серед молоді, нерегулярну сплату членських внесків комсомольцями району, недостатню кількість молоді, що потребувала охоплення політосвітою, а також за те, що мережа комсомольської політпросвіти не відповідала практиці комуністичного будівництва. Але сьогодні, оцінюючи історію з позицій ХХІ століття, розуміємо, що секретар райкому комсомолу Федір Зайвий розставляв наголоси правильно, але для тієї епохи трохи неприйнятно.

1958 року Федір Федорович залишив Новобузький район і вступив до Вищої партійної школи в Одесі, з якої перевівся у Львівську партшколу, оскільки паралельно вступив до Львівського сільськогосподарського інституту на факультет механізації сільського господарства. 1962-го отримав диплом «з відзнакою» Вищої партійної школи, а 1965-го – диплом інженера-механіка сільського господарства.

У січні 1963 року Ф.Ф. Зайвий – інструктор відділу парторганів Миколаївського сільського обкому КПУ, у 1964-му – головний інженер управління торгівлі мінеральними добривами обласного об’єднання «Сільгосптехніка», у 1965-му – знов на партійній роботі, і, нарешті, 14 жовтня 1967 року його затвердили першим секретарем Вознесенського райкому КПУ. У поданні на адресу Центрального комітету КПУ секретар Миколаївського обкому партії Т. Попльовкін відмітив, що Зайвий «як спеціаліст сільського господарства надає кваліфіковану допомогу райкомам у подальшому піднесенні сільськогосподарського виробництва…». Федір Федорович, згадуючи ті часи, каже, що то був найцікавіший і творчий період його життя і роботи, коли він самостійно міг приймати рішення і проводити їх в життя. Кожен колега, з яким йому довелося працювати, а їх можна називати безкінечно, був особистістю. Серед них ті, кого пам’ятає весь Вознесенський район – Рябошапка, Єрмоленко, Луговий, Удова, Севастьянова, Крестич, Підгорець, Горбунов, Чижов, Кольчак та інші. «Багатьох серед моїх друзів уже не має на цій землі», – зітхає Федір Федорович.

На партійній посаді Ф. Зайвий увесь час займався своєю улюбленою справою – сільським господарством. Перш за все він звертав увагу на створення матеріально-технічної бази сільського господарства. Був розроблений і впроваджений у життя план протиерозійної обробки ґрунтів, побудовані дороги до всіх центральних садиб колгоспів і радгоспів, проведена реконструкція і побудовано нові промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, здійснена комплексна механізація тваринницьких ферм, на яких установлено 103 доїльні установки «Імпульс» та молокопроводи. В районі агрегатами малого зрошення було охоплено 10600 га земель. Споруджений комбікормовий завод та три ділянки з виробництва вітамінно-трав’яної муки. У Вознесенську здійснено обваловку міста від повеней, побудований канал по річці Мертвовод, міст через річку Буг, причал, заасфальтовані центральні вулиці, розпочато будівництво шкіряного заводу.

У період роботи на теренах Вознесенщини за успіхи у розвитку сільського господарства, збільшення виробництва і продажу державі зерна та інших продуктів землеробства Федір Федорович Зайвий Указом Президії Верховної Ради СРСР двічі, у 1971-му та 1973-му роках, був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Федір Федорович каже, що тут нема куди правду діти, у проведенні таких значних перетворень у районі та місті велику підтримку отримував він від Петра Юхимовича Шелеста, який щороку перед збиранням урожаю відвідував області, що продавали державі не менше ніж один мільйон зерна. Незважаючи на те, що Шелест був першим секретарем ЦК Компартії України, членом Президії Верховної Ради УРСР, Політбюро ЦК КПУ та ЦК КПРС, фактично «першою людиною» на теренах республіки, Зайвий не боявся полемізувати з ним на предмет продажу державі всього зібраного зерна, хоча той був досить авторитарною людиною. «Я був проти «выколачивания» хліба з району», – каже Федір Федорович. Чи то великі плани з тваринництва, чи голодні дитячі роки були причиною, але Зайвий відстоював позицію, яка не подобалась обласному керівництву. Члени бюро обкому партії «вибивали» хліб з районів, але після продажу врожаю державі на місцях не залишалось достатньої кількості зерна, ні для задоволення потреб населення, ні для забезпечення тваринницьких ферм кормами. Петру Шелесту, навпаки, такий місцевий керівник припав до душі. Шелест сам відстоював економічні інтереси України перед Москвою, що й стало вагомою причиною його усунення. 1965 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС Шелест увійшов у відкритий конфлікт із М. Сусловим через рішення Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР продати 450 тисяч тонн соняшникової макухи Швейцарії без дозволу Києва; він навіть висунув пропозицію щодо виходу України з-під опіки Зовнішторгу СРСР і всіх зовнішньоторговельних відомств Москви. Мотивуючи відставку Шелеста, Л. Брежнєв закидав йому надмірну самостійність, місництво та прояви націоналізму. У квітні 1973 року партійного «націоналіста» Шелеста відправили у відставку, заборонивши навіть оселитися в Україні. Такі схожі за своїм характером і поглядами на розвиток економіки ці два керівники тому й насолоджувалися спілкуванням, об’їжджаючи поля Вознесенщини, тому й згадує зараз з такою теплотою Петра Юхимовича Федір Федорович. Він усміхається: «Ні, я не турбував його по дрібницях, тільки по великому. У мене все було в районі: і трактори, і будівельні матеріали, і кадри».

1975 року Федору Зайвому надійшла пропозиція про роботу в ЦК КПРС, проте Володимир Васляєв категорично заперечив переведенню Зайвого до Москви. Вочевидь Васляєв хотів використати знання та досвід Федора Зайвого у галузі сільського господарства, тому й запропонував йому посаду секретаря Миколаївського обкому партії з питань сільського господарства, а через п’ять місяців – голови виконкому обласної Ради депутатів трудящих (народних депутатів). На останній посаді Зайвий працював з 16 листопада 1975 року по 5 березня 1982 року. Федір Федорович визначає цей період свого життя як найбільш напружений, але найменш цікавий. На той момент уже 10 років СРСР очолював Л.І. Брежнєв. Період його правління ще донедавна піддавався гострій критиці як «епоха застою», проте зараз учені, політичні і громадські діячі та широка публіка все більше оцінюють ці часи як стабільні і справедливі, «а стабільність і справедливість не беруться просто з повітря», для їх підтримання потрібна сильна і специфічна воля.

Безумовно, що й на посаді голови виконкому обласної ради Зайвий перш за все опікувався сільським господарством. Було прийнято декілька дуже важливих спільних постанов бюро Миколаївського обкому Компартії України і виконкому обласної Ради народних депутатів: про впровадження прогресивних технологій у виробництво сільськогосподарських культур, про заходи щодо покращення експлуатації зрошувальних систем області, про прискорене впровадження індустріальної технології вирощування кукурудзи на зерно, про будівництво агропромислового комплексу тощо.

У цей же період відбуваються події, що назавжди змінили вигляд Миколаєва й області. 4 січня 1976 року введено у дію першу чергу обласної туберкульозної лікарні в селі Сливине, почали працювати Первомайський м’ясокомбінат та Олександрівський завод силікатної цегли. 1977-го була прийнята постанова про невідкладні заходи щодо початку забудови намивної території (Намиву) у південно-західній частині Миколаєва та будівництва двох великих мікрорайонів загальною площею 840 тисяч квадратних метрів і населенням більш ніж 50 тисяч осіб.

30 липня 1978 року відкрито єдиний в Україні Музей суднобудування і флоту. Цього ж року вступив у дію Дніпро-Бузький морський порт потужністю 4,5 мільйона тонн переробки вантажів на рік, прийнято в експлуатацію Вознесенський шкіряний завод та Вознесенський завод пресових вузлів, Миколаївський зоопарк почав працювати на новій території. Про зоопарк Федір Федорович узагалі говорить з особливою теплотою, його будівництвом він опікувався весь час від початку до закінчення: у 1976 році він підписав рішення облвиконкому про оголошення спорудження зоопарку «народной стройкой» і визначив його як один з найважливіших об’єктів. У травні 1979-го облвиконком дав указівки ряду підприємств, організацій і установ щодо вирішення проблем із завершення будівництва, фінансового і матеріального забезпечення зоопарку та налагодження його нормальної роботи.

Миколаївський облвиконком звернув увагу на незадовільне виконання робіт з будівництва першого енергоблока Південно-Української АЕС, спорудження якої розпочалось 2 квітня 1975 року, але через п’ять років технічна готовність пускового комплексу енергоблока становила лише 69%. 15 липня 1980-го Ф.Ф. Зайвий підписує рішення про зосередження всіх зусиль області на надолуженні планових показників. На пускові об’єкти направляються необхідні матеріальні і трудові ресурси, впроваджується досвід швидкісного спорудження Ладижинської, Запорізької та Вуглегірської ГРЕС, підвищується рівень організації робіт, застосовується модний тоді «бригадний підряд». Пуск першого енергоблока Південно-Української АЕС, третьої в Україні і другої за потужністю після Запорізької, відбувся 22 грудня 1982 року, вже після переходу Зайвого на іншу роботу.

Великого значення облвиконком надавав спорудженню, капітальному ремонту медичних та освітніх закладів. 1978 року відремонтовано Миколаївську школу-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківської опіки, у Первомайську відкрито художню школу, 1980-го почав працювати Дім дитини у Миколаєві, завершилось будівництво миколаївської лікарні № 4, а у селі Софіївка Первомайського району відкрито першу в області сільську школу мистецтв.

28 липня 1980 року почала працювати перша черга Миколаївського глиноземного заводу, одного з найбільших в Європі підприємств алюмінієвої промисловості. 13 січня 1981-го затверджується акт державної комісії з уведення в експлуатацію нового Інгульського мосту, 3 квітня 1981 року завершилось будівництво адміністративної будівлі облвиконкому та площі імені В.І. Леніна в Миколаєві.

Важливим для області було спорудження пам’ятних знаків у місті Вознесенську на місці розстрілу жителів нацистами у 1943-му, у Богданівці Доманівського району – на місці розстрілу євреїв у 1941-1942 роках, спорудження меморіалу на честь подвигу комсомольсько-молодіжної організації «Партизанська іскра» в селі Кримка Первомайського району та кургану Слави «Сталевий солдат» у Новій Одесі.

Перелік побудованих, уведених в експлуатацію, відремонтованих, заснованих об’єктів, заводів, лікарень, шкіл можна продовжувати дуже довго. Цим жила область наприкінці 70-х та на початку 80-х років, цим жив голова виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів Ф.Ф. Зайвий. Він був депутатом облради, міськради, Верховної Ради УРСР, делегатом ХХIV, XXV, XXVI з’їздів КПУ та XXV, XXVI з’їздів КПРС. 1977-го був нагороджений другим орденом «Знак Пошани» за збільшення виробництва і продажу зерна державі, а 1981 року отримав Почесну грамоту Президії Верховної Ради УРСР.

1982-го Федір Федорович Зайвий повертається на роботу у сільське господарство: спочатку очолює Миколаївський спеціалізований трест м’ясо-молочних радгоспів, а потім – Миколаївське обласне виробниче об’єднання радгоспів. Після ліквідації тресту і взагалі Міністерства радгоспів у 1983 році і до пенсії він працює завідувачем відділу по труду Миколаївського облвиконкому, згодом – начальником обласного управління по труду і соціальних питаннях.

Ось такий довгий шлях пройшов наш земляк Федір Зайвий, уся історія нашої країни більше ніж за півстоліття пережита ним, але він не зійшов з дистанції. І сьогодні у свій 80-річний ювілей Федір Федорович у строю. Він є співзасновником газети «Центральний ринок» та заступником директора ТОВ редакції цієї газети.

2002 року з метою залучення досвіду відомих заслужених працівників різних галузей народного господарства та досвідчених фахівців сфери управління народногосподарським комплексом області, а також для визначення конкретних шляхів та можливостей подальшого розвитку нашого краю при Миколаївській облдержадміністрації було утворено консультативно-дорадчий орган – раду старійшин. Федір Федорович Зайвий з перших днів став активним учасником усієї діяльності ради: бере участь у засіданнях колегії облдержадміністрації, нарадах, робочих групах, координаційних радах і комісіях з питань суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку області, висловлює свою думку, надає рекомендації і вносить пропозиції з важливих питань.

Кожного дня Федір Федорович долає шлях на роботу. А вдома дружина, з якою прожив майже півстоліття, є діти, онуки та правнуки…
Вже йду по Великій Морській і думаю: «не геній, не аристократ і не пророк», а все ж непересічна постать. Саме такими пишається Україна.

Лариса ЛЕВЧЕНКО, директор державного архіву Миколаївської області, член правління Спілки архівістів України

Сообщение:

*

НОВОСТИ