Ода картоплі, якій вже 4500 літ, але яка навік не зістариться! Хіба що зникне з нашого столу. Не приведи, Господи…

Новости, Общество

  19 Июл , 2011

Я – не Ронсар, не Горацій, не Байрон і їхнього хисту до хвалебних рядків на честь героїв, богів, вина і кохання не маю. А звеличання моє – нашій звичайній картоплі. В «мундирі» і без. Підсмаженій на сковорідці, на салі, з цибулькою… Не тільки й не стільки за це і за те, що картопелька наша живе на Землі вже якихось 4500 років. І не за те навіть, що годує, століттями, всеньку планету, рятує від голодомору, що на столі в нас у всі пори року і що один її кілограм додає сил на дев’ятсот кілокалорій, а кулінарія, завдяки їй, збагатилася аж на триста смачнючих страв…

А що ми – для картоплі? Для себе?
За своєю ціною картопля в нас – на вагу золота. І все дорожчає, дорожчає. Навіть швидше, ніж золото. Неймовірно, та факт: за один кілограм колись дешевенької, копійчаної картопельки на миколаївських ринках правлять сьогодні від восьми-дев’яти до одинадцяти-дванадцяти гривень. Що – з тогорішнього врожаю, що – з цьогорічного. Ну, нехай би її не було, нехай форс-мажорні обставини, неврожай… Ні. Картоплі на наших ринках удосталь. І власної, і привізної. Щодня. Без перебоїв. Картоплі – звичайних сортів. То Франція культивує елітну La Bonnotte – сорт, який коштує з півтисячі євро за кілограм.

Схоже, прийшов саме час звеличати наш «другий хліб» з особливим пієтетом. Уявити свій стіл без картоплі просто неможливо. Та все, мабуть, йде до того. Невже будемо милуватися нею лише з картини Ван Гога «Їдці картоплі»?

Не вірите?
А гляньте на карту нашої області: посівні площі картоплі – мов шагренева шкіра. Все куціша й куціша. Ціна ж натомість – як на свіжих дріжджах. Росте і росте. Чому? До яких пір?

Певна річ, я йду до аграрного керівництва нашої області. І що там почула? Ринок картоплі у Миколаєві, та й у всій області, цілком забезпечений. Висока ціна? Є попит – є й пропозиція. Вічний закон торгівлі. Наш вільний ринок вартість картоплі відрегулює. Виробникові тільки спасибі треба сказати…

І таки, мабуть, варто. Не лінькувався, виростив, на продаж привіз.
А дякувати не хочеться. Незрозуміло: чому картоплі, та й овочів на ринках багато, а їхня вартість невпинно зростає?

Урок діалектичного матеріалізму дає мені досвідчений і знаний в Україні аграрій, заступник начальника головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації Григорій Федорович Похилько. Аграрна реформа, говорить він, фактично знищила колгоспи і радгоспи. А разом із ними – і тих, хто вирощували картоплю й овочі. У кожному із таких спеціалізованих господарств, а на Миколаївщині їх було близько десяти, під картоплю відводили з півтисячі гектарів ріллі. На неї «доводився» план заготівлі до фондів, на зиму. «Засідали» місцеві штаби, рапорти-звіти регулярно надходили до столиці, яка слідкувала за кожною тонною і кожним гектаром картоплі. І, не дай Господи, якесь господарство зневажило бодай якусь планову циферку!.. Мораль тодішньої влади (як би хто до неї сьогодні не ставився) була простою: картопля має бути в усі пори року.

Що на сьогодні?
Під картоплею в нашій області цього року 19,1 тисячі гектарів. Кожний дає 130-150 центнерів. І за площею, і за врожайністю, а відтак і за нормою споживання картоплі та овочів, говорить Григорій Похилько, нормально. Але… Всього лише 200 гектарів картоплі – у сільгосппідприємств. Решта – на приватних городах, в одноосібників. Соціальну структуру виробництва картоплі аграрна реформа «передала» нашому дядькові. А дядько й сам добре знає ринкову кон’юнктуру: де і коли, за якою ціною продати свою картопельку. Підказують проста арифметика, ринок і здоровий селянський глузд: який же господар працюватиме на свій, власний збиток?

Але ж і в його економічній свободі, як і в медалі, – зворотний бік. Григорій Федорович Похилько говорить, що картопля у нас, у зоні ризикованого землеробства, може бути високорентабельною. Але – тільки у спеціалізованих аграрних підприємствах. Тут – і сучасна агротехніка, й елітні, суперелітні, високоврожайні сорти насіння, і, певна річ, ефективне використання фінансів. А де нашому дядькові знайти капітал на дорогуще насіння картоплі, та ще таке, аби на 30-50 відсотків упродовж кількох років підряд «працювало» на врожай? Чи спроможний він, як це радить аграрна наука, вирощувати за рік одразу кілька сортів, аби уникнути впливу негативних факторів на врожай якогось одного? А ще ж – добрива, зрошення, своя, специфічна і непроста, агротехніка…

Зрештою, і такий, доволі суттєвий нинішній мінус, що теж впливає на вартість картоплі. Якщо раніше на сільському подвір’ї вирощували майже всі овочі, і картоплю в тому числі, то сьогодні, здебільшого – щось одне. Так і доглянеш краще, і врожай збереш непоганий, і зиск матимеш. Решту ж овочів, або ту ж саму картоплю, наш мудрий дядько десь-інде прикупить. Така філософія в сучасного городника. Економічна свобода ніби розкріпачила ділову інформацію, підприємливість на селі, й дала можливість адаптуватися до нашого ринку. Але ж і складові виробництва картоплі та овочів! Електрична енергія, що дорожчає, добрива, зокрема, мінеральні, захмарної вартості, не кажучи про малодоступне для загалу картоплярів насіння… Чи хтось бодай намагався їх відрегулювати? Адже це так очевидно: вартість кожної складової виробництва картоплі лягає на її ціну. То тільки у Чилі, десь 4500 років тому, розповідає легенда, плем’я інків випадково натрапило на дивну рослину, що росла сама по собі: гілки обвішані ягідками, а в корінні, коли розпорпали, – апетитні бульби. Покуштували – сподобалось. І пішла «папа» – нині наша картопля – всією планетою! Пані-картопля, як з’ясувалося, любить і сонце, і воду, і гарний грунт, і дуже велику увагу до себе. Все вона любить. І – не дай Бог, чогось не стачить, – відвернеться від нас!

Вочевидь, нині склалася в нас диспаритетна позиція: що вигідно картоплярам, то невигідно нам, споживачам. Як збалансувати наші обопільні інтереси? Так, щоб вигідно було навзаєм: аграріям – продати свій урожай, а нам – його купити? Хто він – цей регулятор?
Держава. В особі влади, нинішніх державних топ-менеджерів.

Мені можуть закинути: за вільного ринку надто вузький для них простір для маневру. Держава не має права втручатися у господарські справи аграрія, виробника овочів та картоплі в тому числі. Ні диктувати, що, коли і скільки треба посіяти, кому і за якою ціною продати свій урожай. Дають за його картоплю 12 гривень за кілограм – нехай і купують. З якого дива йому відмовлятися від свого зиску, здобутого нелегкою працею і чималим власним коштом? Не його ж, а він Україну годує…

Але ж і в держави простору для маневру достатньо! І не дядько наш, а мати-держава зобов’язана дбати про своїх громадян. І навіть про таку (для неї, певна річ) дрібницю, як овочі і картопля. Та чи тримає вона цю ситуацію під контролем? Чи знає, що їй робити?

Все частіше чуєш про вкрай необхідну сьогодні стратегію державного регулювання економіки, про її плановість. Мовляв, за колишніх, радянських, часів працювала вона ефективно й надійно. Он і Японія за нею успішно живе.

Далебі! І у нашого, вільного ринку, і у держави сьогодні є свої важелі впливу на ефективний розвиток економіки, аграрного сектора зокрема. Це – і дотації, і преференції, пільги для кожного, хто і свою сім’ю, і нас, співгромадян своїх, прагне нагодувати картоплею. Без збитків для всіх.

Про що я?
Про мікроклімат, економічно вигідний для виробництва картоплі, а отже, і для споживачів.

Між іншим, не все у минулому було в нас так вже й погано. Чим, скажіть, завинив перед нинішнім днем досвід нашої області в освоєнні новітньої на той час шотландської технології виробництва картоплі? 25 тисяч фунтів стерлінгів виклав за неї тоді Миколаївський облвиконком. У тодішньому радгоспі ім. ХХV з’їзду КПРС Жовтневого району під нову технологію відвели півсотні гектарів ріллі. Працювали наші аграрії. Керували процесом шотландські спеціалісти. Виростили і зібрали тоді по 300 центнерів картоплі з гектара. Майже вдвічі більше, ніж до цього вона в нас давала. Цікаво, що секретів своїх шотландці не приховали. Технологію вирощування високоврожайної картоплі (запевнили, і в 400-500 центнерів з гектара) обіцяли поставити на промислову основу, збудувати потужне, на автоматиці, сховище… Що ж завадило довести цю, вигідну для держави і громадян, справу до логічного кінцяі? Використавши, приміром, державні, що у запасі, гектари ріллі?

Чи буде картопля дешевою? Настільки, щоб кожен із нас міг би купувати її, не спустошуючи свого гаманця?
Відповідь, можливо, дасть документ. Ось він, ще зовсім свіженький, у моїх руках. Буквально днями вийшов із надр чиновницьких кабінетів. А в ньому: «…забезпечити виконання заходів та виробництво у 2011 році картоплі та овочів в обсягах згідно з додатком…» Кожному із 19 сільських районів – конкретні цифри площ посіву і валового збору. Завдання ж області загалом – відвести під картоплю цього ж таки року 200 тисяч гектарів і зібрати на них 370 тисяч тонн урожаю.

Дивлюся «Робочу таблицю по догляду за картоплею»: садіння – у квітні-травні, у червні – пора картопельку розрихлити, міжрядно окучити, можливо, й полити…
І ще подумалось: у якому ж це аграрному підприємстві (та ще за приватної форми господарювання!) аж до кінця червня все ще роздумують, де і що слід посіяти цього року? Аж тут картопля, мов сніг на голову…

Чи не краще було б вже сьогодні провести в усій області централізовану заготівлю картоплі та овочів? Не кожне село, особливо ж віддалене, і не кожен господар, у якого є надлишки цієї продукції, спроможні сьогодні дістатися ринку, аби продати її. Ціну на картоплю, на овочі штучно й стихійно підвищують ще й перекупники. Їх дикі, чорні бригади за копійки змітають у селах весь урожай і продають його утридорога.
Отож про що я?

Про зміну самої системи цінностей, про людину, яка, мовою древніх, є мірою всього, на чому стоїть наш світ. Усього! Про картоплю ж, мабуть, і говорити не варто. Та щось не пригадую жодної сесії обласної ради, яка б в один ряд із хлібом і молоком, м’ясом поставила овочі і картоплю. Суто людське, життєве і невідкладне питання. Таке ж, як, скажімо, і хліб. Неспроста ж 2008 рік Генеральна Асамблея ООН оголосила була роком картоплі. Це вкотре підкреслює необхідність забезпечення продовольством людства. Зокрема картоплею, яка із продуктів харчування поступається лише пшениці, рису і кукурудзі. Бо, якщо хліб – усьому голова, то картопля – це ще й здоров’я нації. Кожна доросла людина, аби бути при силі, за рік має з’їдати 112 кілограмів картоплі. Думка – всесвітньо відома, беззаперечна.
Картопля варта високого стилю!

Надія БОНДАРЧУК

Сообщение:

*

НОВОСТИ