Сергій Захаров. Тріумф і падіння. І – знову тріумф Останньому романтику класичної естради – 61 рік

Культура, Новости

  16 Июл , 2011

ВІД  ФОРТЕ  ДО  ПІАНО
Від сильного звучання мелодії до тихого…
Воістину, мав рацію той, хто сказав – як зав’язав: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Сергія Захарова до цього я чула багато – по радіо, з дискофільмів, з компакт-дисків, дисків-гігантів «Русские романсы», «Центробежная сила. Эстрадные песни», «Поет Сергей Захаров»… Дай Бог кожному співакові ось таку обширну й розмаїту дискографію, як у Сергія Захарова! А ось побачити його і вживу почути випало в Ялті, де (з легкої руки всесвітньо відомих «Садів України») проходила міжнародна конференція з питань розвитку овочівництва, на яку запросили і нашу газету.

Ту конференцію «закривав» Сергій Захаров. Не знаю, скільки часу і що з його багатогранного і, здавалося, безмежного репертуару намічалось на те «закриття». Але треба було лишень бачити, як поважні й статечні учені мужі зі світовими іменами і знані аграрії-практики, полишивши свої ароматні столики, суцільною стіною оточили концертну сцену «Олімпійського».

А на тій сцені… Рідко який, ба навіть добре відомий співак спроможний так щедро і так розкішно обдарувати своїх слухачів усіма барвами свого таланту. Ліричні пісні, старовинні й сучасні романси, арії з опер та оперет. І не часто випадає це щастя – побачити і почути органічне і гармонійне поєднання справжньої поезії, добротної, якісної музики і дивної краси баритона, сильного і «вільного звучання в усіх регістрах». І все це – в особі одного естрадного виконавця. Рослий, стрункий, у смолястих кучерях з крупними завитками і «бархатними» очима. На сцені – красень, молодий і гарний, як сам Бог.

Отцвели уж давно
Хризантемы в саду…

Перші акорди і перші, трепетні звуки романсу – і ви у полоні високого слова, задушевної музики, голосу дивовижного тембру, краси і потужності – від форте до піано. Ліричного баритона, здібного здійняти в душі бурю експресії почуттів. Насамперед щирою сповідальністю. Персонаж пісні, романсу, опери й оперети – це друге «я» Сергія Захарова, його alter ego зі своїм романтичним світосприйняттям. На сцені – не просто співак, артистичний і гарний. На сцені – герой, чоловік благородний і мужній, ладний на самопожертву, люблячий і вірний своєму коханню. Чистий і чесний лицар, за яким так знудьгувалося серце жіноче!

Людська особистість Сергія Захарова, безперечно, і глибша, й цільніша від усіх його оперних і романсних, усіх велелюдних пісенних, опереткових персонажів. Одначе, і те вочевидь, що Захаров-співак і Захаров-людина – співвідношення рівнозначні. Як на сьогодні, рідкісне явище на естраді. Такий собі раритет. Суджу, певна річ, суб’єктивно. По його провідній, генеральній темі. А тема Сергія Захарова – це «душа», порухи серця й тонка психологія. Воістину, «на хрупких клавишах души».

ВІД  ЛЕОНІДА  УТЬОСОВА  ДО  ІЛЛІ  РАХЛІНА

Кажуть, із ніщо нічого не виросте. Тим більше – у мистецтві, якому вкрай необхідне коріння. Здібні, із хистом, гени потрібні. На всесильну природу, як і на Бога, надійся, а сам не зівай. Дід Сергія Захарова три десятки років служив в Одеському оперному театрі. Першим трубачем. Гарно співала мати. В сім’ї Захарових любили романси, опери, задушевні пісні. Мешкала сім’я у Миколаєві. Сергій тут народився. Відчайдушно грав у футбол, у популярному і доволі успішному на той час «Судостроителе». Воротарем. Його запросили до юнацької збірної України. В якомусь із матчів ушкодив обидва меніски – і на спортивний Олімп зачинилися двері.

Хтозна, як склалася б його доля, коли б не батькова служба. Георгій Михайлович – кадровий офіцер і сім’я часто перебиралася з міста до міста. Чи не найдовше – тринадцять років – випало мешкати на Байконурі. Там Сергію вдалося закінчити школу, вступити до радіотехнічного технікуму.

Ротний заспівувач – такою була його «посада» в армії. А далі – стрімко, немов у казці: ансамбль пісні і танцю «Дружба» Середньо-азіатського військового округу, де він проходив строкову службу. Дострокова демобілізація. Навчання у Московському музичному училищі імені Гнесіних. І вже має сім’ю, народилася донечка. Молодий батько-студент підробляє в оркестрі московського ресторану «Арбат». Там і звела його доля з Леонідом Утьосовим. Народний артист якось вечеряв в «Арбаті» разом зі своєю командою – естрадним оркестром. Сергію пообіцяв, що зробить з нього «второго Утесова». В обмін на згоду перейти до Державного естрадного оркестру, яким керував Леонід Утьосов. Але – за умови: гастролі.

Кілька місяців поспіль, справді, – гастролі, гастролі… Всією країною. З оркестром, але без Утьосова і його обіцяних уроків. Як одразу з’ясувалося, і без обіцяної допомоги Сергію з квартирою і пропискою. До того ж, на вмовляння «вчителя», він полишив навчання, а згодом із «Гнесінки» був відрахований. «Два роки рабства», – так Захаров назвав свою службу в оркестрі Леоніда Утьосова. І він наважився…

Їхнє «розлучення», згадував Сергій Захаров, було важким. Його рішення перейти до Ленінградського мюзик-холу, яким керував Ілля Рахлін, роздратувало Утьосова. «Він спаленів – я йшов до його конкурента. Леонід Йосипович намагався створити мюзик-хол, але вдалося це не йому, а Іллі Рахліну. «Щеня, – пригрозив він мені, – ти ще не знаєш, хто такий Утьосов. Утьосов нікому й нічого не прощає. І не простив…» Невдовзі одна із центральних радянських газет вийшла з розгромною статтею про молоде «дарування», котре зазналося, запишалося, загуляло. Статтею замовною, на думку Сергія Захарова, від Леоніда Утьосова. Але серйозних наслідків вона для нього не мала.

ТРІУМФ

На естрадний Олімп Сергій Захаров зійшов у Ленінградському мюзик-холі, під орудою Іллі Рахліна. І вже перші з ним гастролі до Москви стали воістину тріумфальними. Рідкісний за своєю красою лірико-драматичний баритон, м’яка, задушевна манера співу й яскрава, артистична зовнішність. А ще – багатющий, переважно з музичної класики, репертуар збирали найбільші столичні концертні зали, в яких голці ніде було впасти. Його «випустили» за кордон, що не кожному тоді було доступним! Захаров об’їздив сорок одну країну. В кожній із них його концерти були і прецедентом, і дарунком-відкриттям водночас. Він співав переважно російською, а в концертних залах був повний аншлаг. Англійці, американці, бельгійці, шведи – всі і без слів розуміли романси Чайковського, старовинні російські романси, що глибоко западали в душу, арії з опер Моцарта, Рубінштейна, Рахманінова. Естрадні концерти, конкурси, «пісні року», «голубі вогники», урядові концерти за неодмінною участю Сергія Захарова… За якихось шість місяців – нагорода за нагородою. Лауреат Міжнародного конкурсу «Золотий Орфей». Гран-прі у Сопоті. Найвища нагорода у Дрездені, на пісенному фестивалі. «Зелена Гура» (в Польщі), «Золотий соловей» (у Буенос-Айресі), «Братиславська ліра» (в Чехословаччині)… Записи на радіо, телебаченні. Перші, масовим тиражем, грампластинки. Головна роль у кінофільмі «Небесные ласточки»…
Сергій Захаров став легендою, секс-символом вітчизняної естради. У 24 роки.

І  –  ПАДІННЯ

Сергій Захаров – людина особливого, тонкого складу душі. Натура пристрасна, емоційна, лірична, як кажуть, до останнього. Задерикуватий, гарячкуватий, нікому спуску не давав. Заводився легко. Про це знали. Та й сам він цього не приховував, казав, що свого кривдника не полишав, аж поки не відлупцює добряче… І ось він, у 27, з Олімпу, з естради – за грати. За словами Сергія, його, запального, спровокували на конфлікт. Нібито через співачку Людмилу Сенчину. Обоє – із Миколаївської області, земляки. Обоє – із Ленінградського мюзик-холу. Разом – на гастролях, одним поїздом, в одному купе. Колеги – не більше. Прихильність же співачки намагався здобути тодішній «хазяїн» Північної Пальміри, партійний бос Романов. Ось і приревнував до Сергія Захарова, який, до того ж, собі на безголів’я, не захотів «услаждать слух» Романова за його «застіллям»…

Конфлікт закінчився бійкою. Потерпілого в ній адміністратора мюзик-холу доправили до лікарні. Сергія Захарова – до ленінградських «Хрестів». На три місяці. Далі – суд. І один рік «хімії» у місті Сланці – за «прерывание служебной деятельности». Тут він став визначною пам’яткою: місцеві вчителі водили дітей «на Сергія Захарова, який ще недавно був знаменитий, а тепер місить розчин і цеглу підносить». І він попросився назад, у «Хрести».

А на свободу вийшов достроково. Під стінами «Хрестів» збирались на знак протесту його шанувальники. І співака нишком, від гріха подалі, вивели за ворота, посадовили в машину і відвезли додому.
А що дома… На ім’я Захарова було накладено суворе й беззастережне табу. Шлях для нього закрили повсюдно – на радіо і телебачення, в газети, на сцени столичні і закордонні. Його платівки повсюдно вилучені, розмагнічені. Вчорашній тріумфатор став ізгоєм.

І  –  ЗНОВУ  ТРІУМФ

Велика слава, стверджують мудрі, підвладна не тому, хто не падає, а тому, хто падає, але на ноги стає. І ще кажуть: усе – від любові. Доля ж Сергія Захарова любов’ю пронизана. Вона його підняла і на естрадний Олімп ввела. Рятувала і в чорні дні. За рік своєї «відсидки» Сергій отримав чимало теплих і щирих листів. Писали здебільшого ті, хто з приємністю, з насолодою слухав його романси, пісні. Він був потрібний їм. І тоді. І сьогодні. Люди знудьгувалися по камерній, мелодійній музиці, по щирості й романтичності, по любовній, інтимній ліриці з її високою духовністю, пафосом добра й ідеалу краси людського кохання.

Численні легенди приписують цьому красеню, «королю романсу», десятки любовних історій, легких перемог у представниць слабкої статі. Сам він говорить, що всеньке життя закоханий був в одним-одну жінку – в дружину. Ще у шкільні роки, на танцях, Сергій закохався в гарненьку юну доньку байконурського військовика. Довго й настійливо залицявся до Алли. А як їй виповнилось шістнадцять – оженився. Тому такий пристрасний і хвилюючий його баритон у романсах, у ліричних піснях. І тому так багато їх у Захарова. «Люблю тебя», «Эхо любви», «Скажи мне добрые слова», «Придет любовь»…

Алла для нього – любов і життєва опора. І в дні тріумфу, і в дні падіння. Дочекалась його. Сім’ю зберегла. Руку свою подала, аби зіп’явся він на крило і знову злетів.
Допоміг і Зайков, новий ленінградський «хазяїн». Цікаво, що за його розпорядженням відшукали Сергія у Біробіджані, на гастролях. І наказали не гаючись з’явитися в Ленінграді. Захаров мав співати (вперше за час свого падіння) з великої концертної сцени для жіноцтва з нагоди їхнього традиційного свята. І це свято, знали всі, міг дати їм і таки дав Сергій Захаров.

І все пішло, як і раніше. Ніби нічого й не сталося. Навпаки. Виступи вже проходили на високих, здебільшого столичних естрадних сценах. Жодної не було, з якої б він не співав. З найкращими оркестрами. Участь у міжнародних конкурсах «Романсіада», «Золотий шлягер» як почесного гостя. Сольні концерти. 1988 року Сергій Захаров – заслужений артист Російської Федерації. 1996-го – народний артист Росії. Кавалер унікальної нагороди – Ордена ЮНЕСКО (золото, срібло, діаманти) «За примноження добра на Землі». За номером 41.

Утім, не все йшло, як раніше. Після «Хрестів» до Сергія Захарова повернулась свобода. Та разом із нею й «порвалась связь времен». Ніби в іншу епоху він тоді повернувся. І треба було шукати не тільки нових естрадних відносин. Украй необхідно було шукати самого себе. А творчі, та й особистісні принципи, інтереси мистецькі не співпадали з новим «форматом» естради. Почасти на ній з’являлися маловідомі і малошановані виконавці. Шоу-бізнес, казав, не його ніша. Захаров залишився вірним своєму вибору – класичній естраді, поглибив її, збагатив і ввів до золотого фонду класичної музики. Це – його власна, концептуальна позиція: і себе, як митця, він зберіг, і залишився вірним своїм шанувальникам.

Надія БОНДАРЧУК

Сообщение:

*

НОВОСТИ