У пошуках духовного коріння

Новости

  23 Июл , 2011

ЗНАЙДИ СВІЙ КЛЮЧИК
Іван хлопець тямущий. Атестат про середню освіту отримав з відзнакою. Потім закінчив інститут, правда, вже згодом зрозумів, що помилився з вибором професії. Тепер він шукає себе у юриспруденції, навчається в університеті. А щоб не їли сумніви, вирішив заочно навчатися ще й у третьому виші. Але затишніше на душі не стало. Із сумними думками прийшов Іван до свого гуртожитку, де знімав окрему кімнату. Хотів відчинити двері, але ключа у кишенях не знайшов, може, загубив чи залишив на столі у подруги. Що його робити?

– Зараз двері відкриємо, – заспокоїв його черговий охоронець.
Він дістав із шухляди столика зв’язку ключів:
– Тут їх до сотні, – мовив весело. – Якийсь та підійде…

Став підбирати ключ за ключем, крутив-вертів тією кілограмовою зв’язкою та все марно – жоден ключ не підходить. Іван мовчки спостерігав за його старанними маніпуляціями і… раптом мало не підскочив, осяяний незвичайною думкою: «А це ж і я пічкаю себе зайвими науками, наче хочу всі знання заграбастати, а потрібно досконало знати хоча б одну справу». Він зрозумів, що ця думка і є тим єдиним ключиком до його майбутнього життя. Тепер Іван байдуже спостерігав за охоронцем. Він навіть ладен був ночувати на стільці в коридорі. Все це не важливе і другорядне. Головне, що відтепер у нього є мета, а, значить, є смисл жити на світі.

НЕ ВБЕРЕГЛА КОСУ

– Яка гарна дівчина йде! – захоплено казали люди, коли бачили Оксану. Бо вона й справді красуня: струнка, ясночола, а коса аж до п’ят. Та ще й яка коса! Наче її здібний ювелір з чистого золота сплів. Оксана над усе любила доглядати за нею. Вранці, коли ще всі домашні спали, вона сідала перед дзеркалом і починала чесати волосся. Ділила його на рівні половинки та тугенько сплітала. Вийде, бувало, мама, постоїть поряд, зауважить:
– Донечко, ти її на голову заклади. Бачиш, скільки злодіїв у місті – обріжуть.

– Ой, мамо, та хіба ж я така необачна, що не відчую, як мені косу відрізатимуть? Не смішіть мене…
Мама лише головою похитає та й піде собі.
Її тривоги були не марними, хоча Оксана вже двадцять років тією косою все місто радувала і ніхто її не ображав. Біда таки трапилась.

Поспішала дівчина на заняття: перебігла підземний перехід, протиснулася на зупинці метро до вагона електрички… Ескалатор. Турнікет. На виході з підземки її навздогнала подруга. Потерлися носами, цмокнулись:
– Ой, яка ти гарна з цією зачіскою! – сплеснула руками знайома.

Оксана її не зрозуміла:
– Як завжди, – відповіла.
– Ні, ти без коси виглядаєш сучаснішою…

Оксана звично провела рукою за головою. Коси нема. Як нема?! Чому? Де? Хто??? Може, це тільки сон? І застигла, неначе манікен, з піднятою рукою:
– Відрізали… Украли… Мабуть, у метро.., – шепотіли губи.

Поглянувши на її бліде обличчя, подруга все зрозуміла. Стала заспокоювати:
– Не переймайся, тобі так навіть краще…
Оксана мовчала. Їй було боляче від втрати, прикро за підступність злодія, але найбільше їв сором за ганебний непослух.

ПІЗНЄ КАЯТТЯ

Один чоловік зневажав Бога:
– Нема ні раю, ні пекла, – казав він. – Бога придумали малодушні люди, а я нікого не боюся.

Так і помер без розкаяння. Опинився він у потойбічному світі, саме між раєм і пеклом. Зрозумів, врешті, що грішний і його місце в геєні вогненній. Аж моторошно стало. А тут ще й біси вискочили за пекельні ворота, махають йому лапами, мовляв, поспішай швидше до нас. А такі страшні, що аж п’яти холонуть. «Треба втікати, – майнула думка. – Побіжу до раю, постукаю, може, впустять?» Узяв ноги в руки і подався. Нечисті за ним…

Стукає у райську браму. Аж виходить звідти святий:
– Що Ви хотіли? – запитує.

– Як що? Не хочу до пекла, а хочу до раю.
– Ви ж грішна людина?

– Грішна, – зізнався чоловік.
– То я не можу Вас впустити.

Чоловік гнівається, бо біси вже на півдорозі:
– А ти, мабуть, апостол Петро?
– Так.

– Я читав, що ти тричі від Христа відрікся. Виходить, що і ти грішна людина…
Святий Петро на цей закид нічого не відповів, а тільки сказав:
– Почекайте тут, – і зачинив за собою браму.

Чоловік хвилюється, бо вже чує, як біси лементують, знову нетерпляче б’є у двері. Вийшов до нього другий святий у білих ризах:
– Чого Вам треба? – цікавиться.

– Навіщо ти питаєш? Хіба не бачиш – біси за мною женуться? Не хочу до пекла, а хочу до раю.
– Але ж Ви грішні?
– Грішний.

– Я не можу Вас впустити.
– Чи ти не апостол Павло?

– Я.
– А хіба ти не переслідував християн? Скількох їх на муки віддав? Значить, і ти грішний.

Змовчав святий. Закриває браму, а чоловікові каже:
– Почекайте трохи.

Куди там чекати, якщо за спиною вже тупіт бісівський чується. Знову він гримає у двері. Вийшов до нього третій святий. Прибулець упізнав євангеліста Матфея.
– Чого Вам, чоловіче, треба? – запитує лагідно євангеліст.
– Я до раю хочу, – скоромовкою випалив той, лячно озираючись.

– Та ж Ви грішні?
– Грішний, – погоджується незваний гість, – але я бачив тут апостолів Петра і Павла, які теж мають гріхи. А до того, ти сам написав у Євангелії: «Стукайте, і відчинять вам». Я вже так довго стукаю…

– Біблія написана для живих, – відповів святий Матфей. – Якби Ви були уважними, то прочитали б у ній: «Я є Бог не мертвих, а живих». Апостоли, яких Ви згадали, розкаялися у своїх гріхах за життя. Та ще змили їх власною кров’ю, зазнавши нелюдських мук за ім’я Господнє. А Ви грішили та насміхалися з Бога до кінця своїх днів.

– Я каюся!!! – захрипів нещасний.
Та брама вже замкнулася. Злі біси вхопили чоловіка під руки і поволокли його до пекла на вічні знущання і тортури.

ДВА КРИЛА

Мати підрізала півню крило, бо він навчився вилітати на полицю біля літньої кухні, розкидав на ній сушені фрукти, а потім голосно співав. Тепер він стрибав у небо, але перевертався і падав. Так повторював десятки разів… І перестав співати.
Аж пізньої осені, коли пір’я відросло, півень знову голосно заспівав на улюбленій полиці.

Людина – не птах. Вона народжується лише з одним крилом – власною волею. На одному крилі вона не дострибне до неба, до мети, як півень до полиці. Розумна людина намагається відростити собі друге крило – Божу любов і підтримку. З двома крилами вона досягає будь-якої мети і здатна… співати.

БАТЬКОВА НАУКА

У старого батька боліло серцу за свого сина, який нещодавно одружився. Вирішив надоумити його на подальше життя. Раненько, ще перед третіми півнями, розбудив його і каже:
– Збирайся на двір, мені треба тобі сказати щось важливе.

Вийшли, сіли під хатою на призьбі. А якраз жінки корів у череду виганяли.
– А щоб ти здохла! Щоб тобі очі вилізли! Не бачиш, куди йдеш? – горланить сусідка Катька. І молотить корівку по ребрах так, що та аж вигинається. Наостанок ще й поцілила тварину палицею по ногах.

Батько запитує сина:
– А знаєш, чого це сусідка Катька така знервована?
– Бо дурна та злюща гірше від собаки…

– Е-е, ні, – продовжує старий. – Її провини в тому нема. То все через чоловіка. Прийшов учора Микола додому п’яний, посуд побив, жінці стусанів надавав, дітей на вулицю вигнав. Цілісіньку ніч сім’я спокою не мала. А вранці став вимагати, щоб жінка дала йому грошей на похмілля. Ото Катька і зганяє злість на безвинній худобі.

Аж тут саме інша сусідка випроводжує корову за ворота. Йде поруч, гладить її по шиї, по спині:
– Іди, Зіронько, та гарненько напасайся, щоб нам молочка принесла. Мій Петрусь тобі на вечерю запашної травички вкосить, а я пійла з макухою приготую…

Батько знову сина запитує:
– Як гадаєш, чому вона така лагідна?

– Як чому? – дивується син. – Тітка Олена завжди весела та привітна.
– Ото ж бо, – погоджується старий. – Бо чоловік горілкою не зловживає, на роботі він у пошані, жінку свою шанує. Увечері подарунок їй приніс – шоколадку. Вона віддячила йому поцілунком. Повечеряли разом. Помолилися Богу, дякуючи йому за своє щасливе життя. Взялися за руки і пішли відпочивати. Ось чому вона весела і щаслива.
– А ти, синку, – продовжує батько, – як збираєшся далі жити, як Микола з Катькою чи, може, як Петрусь з Оленкою?

Подумав, поміркував розумний син, а далі й каже:
– Я все зрозумів, батьку. Спасибі тобі за добру науку.
Пішов до хати, поцілував жіночку, пригорнув до себе. І стали вони жити як голуб з голубкою.

Йосип СТРУК

Сообщение:

*

НОВОСТИ