Я бачив землю, що родить золотом!

Новости, Экономика

  19 Июл , 2011

Скажете, може, чоловік відвідав Ізраїль? Ні. Там родючої землі нема. Земля обітована – то пісок і камінь. Невже занесло на дикі береги казкової Амазонки? Теж помилилися, бо на пісчаних суглинках дорідний колос не наллється. То земля, про яку Микола Гоголь казав: устроми в неї дишло, а підвода виросте. А відомий історик Запорізьких вільностей Володимир Яворницький, записуючи спогади старожилів, свідчив, що на цій землі, як навесні вигонили волів на пасовище, то вони враз губилися у високому буркуні. Так, друзі, то земля-матінка нашої Миколаївщини. Ось тільки ставимось до неї, наче до нелюбої мачухи: не годуємо, не доглядаємо, виснажуємо посівами технічних культур (космонавти за голови хапалися, розглядаючи знімки з посівами соняшнику). А ця земля Богом призначена родити хліб, яким можна півсвіту прогодувати. Кандидат сільськогосподарських наук Ганна Макарова – директор Миколаївського проектно-технологічного центру «Облдержродючість», унаслідок майже півстолітніх спостережень і лабораторних аналізів довела, що вже тепер є цілі райони, які втратили підвищений вміст гумусу в грунті. Вона переконана, що відродити належну якість грунтів можливо за умови високої культури землеробства: вчасний і якісний обробіток, внесення органічних і мінеральних добрив, науковообгрунтоване використання мікро- та макроелементів. «Хто зуміє дотриматися цих вимог, для того стоцентнерні врожаї – не межа, – переконувала вона. – Ми живемо на райській землі». На щастя, такі господарі у нас є. Побувавши на жнивних ланах одного з господарств області, наш кореспондент Йосип Струк захоплено сказав: «Я бачив землю, що родить золотом!» І привіз звідти цікавий матеріал про талановитих, до болю закоханих у свою землю людей.

Веселинівщина. Гарний край! Здається, що тут і повітря чистіше, ніж у сусідніх районах, і дерева могутніші, і трави веселіше ростуть. Мабуть, такі враження навіяв свіжий ранок, умитий вчорашнім дощем. Але поряд за кермом легковика сидить Олександр Гапчук – директор місцевого господарства ТОВ «Лан», якому цей край рідний і, здавалося б, усе має бути звичним. Аж ні. І він у захваті:

– Чудовий ранок, – каже. – І земля тут родюча, і люди працьовиті. Вони здатні багато зробити. Сьогодні ми з вами побачимо результати їхньої праці.
Він розповідає про своїх спеціалістів, про механізаторів, а я розумію, що в їхніх здобутках його внесок, мабуть, найбільший, бо то втілені його мрії. Олександр Петрович з тих людей, про яких кажуть: зробив себе сам. Він ніколи не боявся праці. Звик до неї ще зі шкільних років. Поки закінчив школу, вже три роки працював комбайнером поруч з батьком Петром Давидовичем. Коли постало питання, куди піти навчатися, хлопець не роздумуючи вирішив стати агрономом і здав документи до Одеського сільськогосподарського інституту. До того він якось навчанню не надавав особливого значення. А тепер зрозумів, що без належного багажу знань успіху не досягнути. Обдарованому хлопцю навчання давалося легко. У заліковій книжці стояли одні «п’ятірки».

На період збирання врожаю він знову приїхав до рідного села, працював з батьком на комбайні аж до кінця серпня. Батько для себе визначився, що Сашко далі навчатися не буде. Сказав сину:
– Не переживай за свій інститут. Знання не кожному даються. Головне, що ти не цураєшся праці, а тому у житті не пропадеш.
– А я, батьку, і не переймаюся. Навчаюся на відмінно і завтра їду до інституту.

Він показав Петру Давидовичу залікову книжку. Той, як побачив «п’ятірки», враз повеселішав. Сховав її до кишені і подався до сусідів хвалитися успіхами сина. А у селі майже всі рідні та близькі, тож повернувся аж під ранок:
– Порадував ти мене, Сашко, тепер я за тебе спокійний, – мовив, повертаючи сину «заліковку». – Твердий у тебе характер, наш, Гапчуківський…

Після закінчення вишу прийшов працювати головним агрономом до Староолексіївки. Приїхав не сам, а з дружиною Ларисою, за фахом – бухгалтером. То були важкі 90-ті роки. Господарство розпадалося на очах. До порад молодого агронома ніхто не прислухався. А йому хотілося десь реалізувати свої знання. Перейшов працювати на посаду головного агронома концерну «Євросервіс». Там пройшов справжню життєву школу, неодноразово побував за кордоном. Якось у Франції потрапив на Тулузький насіннєвий завод, побачив, як потрібно якісно працювати з посівним матеріалом. А також зрозумів, що добре знати свою роботу – це ще не головне. Потрібно бути і патріотом своєї країни, й умілим підприємцем. У Франції найкращий посівний матеріал, у першу чергу, залишали для своїх фермерів, а гірший за якістю продавали до інших країн. Він зрозумів, що потрібно самим вирощувати найкращі сорти, збирати високі врожаї, працювати над поліпшенням родючості грунтів. Цікаво, що потім йому ще раз довелося змінити посаду. Перейшов працювати головним агрономом до знаменитого «Нібулону». Олексій Вадатурський відразу зрозумів, що має справу з обдарованою особистістю. За короткий термін авторитет молодого спеціаліста неймовірно зріс і генеральний директор призначає його своїм заступником. Здавалося б, досягнувши такої посади тепер можна і заспокоїтись: уміло застосовувати знання, розширювати виробництво, набиратися досвіду.

А тим часом у Староолексіївці господарство остаточно розпалося. На його місці почали створюватися нові сільгосппідприємства. Люди звернулися до Олександра Петровича:
– Повертайтесь до нас.

Порадився з дружиною: все обговорили, зважили, обрахували. Олександр Петрович зрозумів, що його Лариса не тільки добра господиня, любляча мати, яка подарувала йому двох прекрасних синів і красуню доньку, а ще й відмінний далекоглядний спеціаліст. Разом вони успішно піднімуть нове господарство. Тієї ночі 2000 року вони і прийняли доленосне рішення: створити товариство з обмеженою відповідальністю «Лан». І закипіла робота. Звичайно, не все відразу давалося легко. Допускався і промахів, і помилок, зустрічалися і недобросовісні партнери, і відверті зайди. Але, як кажуть: що не робиться – на краще. Обріс надійними партнерами, які стали справжніми друзями та однодумцями. Вони часто збираються разом, обговорюють різні ситуації, допомагають один одному порадами, іноді виручають у непередбачених ситуаціях. Їхні зустрічі стали схожими на засідання членів своєрідного творчого клубу. Ідеї, які там народжувалися, часто приносили користь не лише господарствам, місцевим людям, але всьому району. І не дивно, бо серед них і наш Олександр Гапчук, і не менш відомий в бласті директор СВФ «Агросоюз» Валерій Бєдний, прославлений фермер (обробляє 6000 гектарів землі) Віктор Волощекевич, мудрий керівник ТОВ «Варяг» Михайло Андрушкевич, приватний підприємець Євген Ужакін. Якщо важко одному, то на виручку завжди прийдуть друзі.

Яких результатів домігся сьогодні Олександ Гапчук? Про успіх та добробут господаря можна скласти уявлення вже по його офісу: сучасні кабінети, європейські меблі, весь набір оргтехніки, яка дозволяє підтримувати зв’язки практично з усім світом. А йому це вкрай необхідно, бо закуповує найновішу техніку, перспективні сорти сільськогосподарських культур, добрива, мікро- та макроелементи… Господарство «Лан» за результатами роботи можна віднести до одного з найперспективніших в Україні. Сьогодні середня врожайність зернових тут становить 50 і більше центнерів з гектара. Це завдяки новим технологіям обробітку грунту, високоврожайним сортам, серед яких наші вітчизняні «Одеська-267», «Шестопалівка», «Годувальниця». Олександр Петрович привіз мене на пшеничне поле, засіяне сортом «Годувальниця» і запитав з лукавинкою в очах:
– Який врожай тут дозрів?

– Думаю, по центнерів 50 з гектара…
Олександр Петрович зірвав тугий і довгий колос, розтеребив його. Разом рахуємо кількість зерна. Такого я не бачив – в одному колосі ми нарахували… 91 зернину. Ось тоді я відчув, що бачив землю, яка родить золотом! На кожному гектарі тут вирощено по 90 центнерів хліба! Ця земля отримала потрібну кількість мінеральних добрив, вчасно були проведені всі агротехнічні роботи. Виявилося, що у господарстві є такий агрегат, який без участі людини їздить по полю і вносить мікро- та макроелементи, а схибити може хіба що на 10 см.

Науковий підхід до справи приносить очікувані результати. Олександр Петрович переконаний, що на землі повинен працювати лише грамотний спеціаліст, а не випадкова людина, яка просто уявила себе великим землеробом.

– До мене приїхав один фермер і запитав: «Чому ви зібрали по 40 центнерів ріпаку з гектара, а у мене й до десяти не набралося?» Я йому відповів: «Тому що я закінчив Одеський сільськогосподарський інститут з «червоним» дипломом». Думаю, що ця відповідь правильна. Треба вчитися і ці знання впроваджувати в життя. Я всіх своїх дітей посилав навчатися до вишів. Дочка Людмила отримала освіту бухгалтера, син Віктор закінчив Миколаївський аграрний університет і тепер працює у нас інженером. Найменший син Сашко сьогодні теж повіз документи до цього університету, хоче стати агрономом.

Багато цікавого показав директор: нову техніку, відбудовані склади, новий зерноочисний комплекс, багаті щедрими посівами поля, а головне – познайомив з чудовими людьми. То його найцінніший скарб. Усі отримують високу зарплату, кожен не обділений увагою, навіть пенсіонер.

– Через тиждень закінчимо роботи з підготовки грунту, – ділиться планами директор. – І всіх працівників відправимо у відпустку на море…
Олександр Петрович дбає про те, щоб земля врожаїла, щоб люди красиво жили, щоб щасливими зростали діти у рідному селі… Власне, в цьому і є зміст його життя.

Йосип СТРУК
Фото автора

НА ЗНІМКАХ: на току працюють Петро Миргородський, Марія Вовк, Сергій Василик, Андрій Слободенюк; директор Олександр Гапчук і головний бухгалтер Лариса Гапчук заснували і розбудували ТОВ «Лан»; заступник директора Микола Говоруха, інженер з техніки безпеки Сергій Вакараш і тракторист Сергій Грабовський; добре працюють комбайнери Степан Баранюк і Микола Радченко; приймають зерно нового врожаю завідувач току Зінаїда Бойко і вагар Вікторія Нестеренко; кращий водій господарства Сергій Семенюк.

АДРЕСА ДОСВІДУ: ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОН, с. СТАРООЛЕКСІЇВКА, ТОВ «ЛАН». Тел.: 067-51-12-185.

Сообщение:

*

НОВОСТИ