Єланеччина: хлібна оаза на Царському тракті

Новости, Экономика

  28 Июл , 2011

Останнім часом на сторінках газет, в ефірі телебачення і радіо все частіше з’являється інформація так чи інакше пов’язана з Єланеччиною. А у повідомленнях обласного штабу по збиранню врожаю Єланецький район майже місяць не виходив зі списку передових. Аж поки остаточно не став лідером. І це не випадковість, бо таких високих показників хлібороби району домагаються вже другий рік поспіль. Покопайтесь в історії області: коли таке було? Ніколи. Тепер чуємо, що в якомусь із сіл району запалили факел природного газу, або нарешті остаточно формується грунтовна документація по забезпеченню райцентру водою. Там реконструювали школу, в іншому селі відкрили дитячий садок. І ще багато добрих справ. Не чути нарікань на всесвітню і нашу рідну українську кризу, на скруту, на владу, врешті, на людей, які, мовляв, залінилися і ніяк не хочуть працювати. Журналісти охрестили це явище «єланецьким феноменом». Це справді так. Феномен існує, але він не виник сам по собі. За всіма цими здобутками стоять люди. І, передовсім, керівники району, структурних підрозділів, підприємств, господарств, трудових колективів. Сьогодні ми і хочемо розповісти саме про людей-лідерів, які взялися змінити стереотипну уяву про Єланеччину як про глухий куток на периферії області, де нема ні великих підприємств-годувальників місцевого бюджету, ні глиноземів, ні атомних станцій. Але є хоч і обділена дощами, а все ж багата земля, і є люди – справжні її господарі.

І  НАВІЩО  НАМ  ЧУЖИНЦІ?

На Єланеччину нам випало добиратися трасою Миколаїв-Кіровоград, що пробігає через села району. В дорозі попросився під’їхати літній чоловік. Взяли його і потім не пожалкували. Дідусь виявився веселим і дотепним оповідачем, знавцем історії краю:

– А ви знаєте, що дорогу, якою ми їдемо, здавна називали Царським трактом? Це була єдина дорога з Петербурга і Москви на південь – Херсон та Крим. Нею їздили царські особи. Тут, у садибі відомого декабриста Миколи Лорера, відпочивали Олександр Пушкін і Микола Гоголь. От кажуть, що у нас земля бідна, що дощі обходять, що наш край – степова глухомань. Якби це було так, то тут не будували б свої маєтки князі та графи. А їх лише по Громоклії стояло з десяток, – розмірковував сільський філософ. – Іноді чую нарікання, мовляв, щоб у нас земля родила, то треба сюди прислати якогось винахідливого японця. Оце вже неправда. Вчора читав у газеті, що у нашому районі зібрали найбільший урожай хліба. Бачте, дали хліборобу волю, він і працює чесно, як на власній землі. Зачекайте, ви ще й не таке побачите – буде Єланеччина хлібною оазою на Царському тракті… Самі все зможемо і не потрібні нам чужинці.

Андрій Добровольський очолює райдержадміністрацію півтора року. Термін зовсім короткий, але саме при ньому заговорили про «єланецький феномен». Цікаво, хто ж він такий? З якої міфічної країни присланий у віддалений Єланець? Ми домовилися про зустріч. Міцно збита спортивна фігура, вольове обличчя, ясний і впевнений погляд – таким уявляється сучасний керівник. Таким і є 39-річний Андрій Добровольський. Був би наймолодшим головою райдержадміністрації в області, але колега з сусіднього Братського району молодша від нього на цілий… тиждень. Утім він з ранніх років відзначався неординарністю: школу закінчив з золотою медаллю. Не всі на це здатні. У Миколаївському сільгоспінституті отримав спеціальність – бухгалтер обліку, фінанси та кридит. Погодьтесь, і тут є своя родзинка, бо не густо чоловіків на бухгалтерських факультетах. Направили його працювати до Казанки головним бухгалтером управління агропромислового розвитку. Посада надійна, зарплата регулярна, можна до пенсії прожити безбідно. Але він не звик до затишного життя. Коли запропонували посаду заступника начальника управління, не довго роздумував – дав згоду. А незабаром очолив колектив і в тридцять років став наймолодшим начальником управління агропромислового розвитку в області. Працював і заступником голови райдержадміністрації. Ото ж досвіду йому не позичати, а молодість лише на користь, бо якби був на років 10-15 старшим, то навряд чи витримав би той шалений темп роботи, який визначив для себе.

Згадалася розмова з сільським філософом, його впевненість і любов до рідного краю. Наша земля і справді багата на своїх Рябошапок, Погорєлових та Іванових. Андрій Добровольський один з таких реформаторів – він уроженець Єланеччини, з села Малодворянки. Топтав цю землю змалечку. Тут і батько Василь Іванович продовжив рід своїх прадідів, і мати Надія Дмитрівна, хоча і на заслуженому відпочинку, але і досі шанована односельчанами. Ось і виходить, що працювати відповідально, результативно йому просто необхідно, щоб люди не кололи батькам очі за його вчинки чи непродумані рішення. Селяни сьогодні дивляться на першого керівника району як на свою надію. І він рішуче намагається виправдати їхні сподівання.

Не раз доводилося приймати радикальні рішення щодо керівників районного масштабу, середньої ланки, навіть своїх заступників. Звільняв з обжитих посад людей досвідчених, старших за віком, але не завжди правдивих і працьовитих. У невеликому районі кожен один одного знає – покумилися, породичалися, рука руку миє. Багатьом наступив на любий мозоль. Приймати такі рішення важко, відповідально, а десь і небезпечно, бо завідомо наживаєш собі ворогів. Але інакше не можна, якщо робити справжнє діло.

Прийнявши район, сподівався налагодити роботу з економічних проблем, а довелося починати з медицини, бо районну лікарню занедбали. Розпрощався з головним лікарем, деякими його заступниками. Натомість запросив очолити медичний заклад молодого, але перспективного лікаря Володимира Мазепу. Справи потихеньку пішли на лад. А тут інша напасть – комусь наверху заманулося закрити районний пологовий будинок. Лише він один знає, скільки порогів владних кабінетів довелося йому оббити, щоб довести необхідність існування пологового будинку в районі. Довів. Переконав. А на місці кипів його ремонт, будинок забезпечувався необхідним обладнанням, інвентарем, медичними засобами. Зараз такому будинку і в обласному центрі позаздрять: красивий, зручний, забезпечений професійними лікарями. Минуло 19 днів, як запрацював пологовий будинок, а вже з’явилося на світ і 19 немовлят. Значить, не дарма турбувався голова. Раніше єланецькі породіллі просилися народжувати у лікарнях сусідніх районів, а тепер майбутні матусі з тих районів записуються в чергу до Єланецького пологового будинку. Це не легенда для підсилення сюжету, а життєва правда.

Одночасно, разом із селищним головою Любов’ю Баденко, довелося займатися комунальною службою. Комунгосп догосподарювався до ручки. Призначили нового керівника, допомогли йому, як то кажуть, звестися на ноги. А далі кмітливий та заповзятий директор комунального підприємства «Єланецьводопостач» Ігор Чернега сам придбав і трактора, і автомашину… Тепер і тут робота налагоджується.
– Маємо позитивні зрушення, – з ноткою задоволення каже Андрій Васильович. – Уперше працівники комунгоспу отримали зарплату не з районного бюджету, а з власних зароблених коштів.

А візьмемо проблему газифікації населених пунктів. Хто з цим мав справу, той знає наскільки вона копітка. Але наперекір усім труднощам лише за минулий рік природний газ отримали більше сотні селянських садиб у віддалених селах: Великосербулівці, Куйбишевці, Нововасилівці, значно розширилася газова мережа у Возсіятському і у самому райцентрі.

– У цьому велика заслуга депутата обласної ради Тетяни Демченко, – наголошує Андрій Васильович. – У неї є чому повчитися у вирішенні подібних проблем. На своєму місці і досвідчений керівник, начальник газового господарства району Надія Чернетченко. Будь-яка справа під силу, якщо за неї беруться відповідальні люди.

Сьогодні поруч з ним працюють саме такі кадри. Йому вже є на кого покластися. Передовсім, дорожить думкою і допомогою свого колишнього заступника, а нині голови районної ради Олега Москаленка. Як на самого себе може покластися на заступника з гуманітарних питань та соціального захисту Ольгу Жарову, яку запросив з Казанки як спеціаліста з питань освіти та медицини. Взяв на себе вирішення питань з енергопостачання, комунальних послуг, якості доріг та інших проблем перший заступник голови райдержадміністрації Василь Богданцев. А якщо говорити відверто, то в апараті райдержадміністрації підібралися дуже відповідальні люди.

– Я абсолютно спокійний за роботу з документами, листами, бо знаю, що завжди на робочому місці керівник апарату Ірина Шпіра. Вона забезпечує ту ділянку роботи, яку люди не бачать, але яка відіграє важливу роль. Маючи таких помічників, мені легше зосередитися на вирішенні нагальних і проблемних питань. Тому, коли мені кажуть, мовляв, молодець, оперативно упорався з якоюсь справою, я справедливо посилаюся на своїх помічників.

Багато проблем доводиться вирішувати у галузі освіти і взагалі в тих сферах життя, які пов’язані з дітьми. Доводиться підключати до справи і господарників, і сільських голів. Коли це робиться цілеспрямовано, продумано, зі знанням справи, то, як правило, проблеми швидко вирішуються. Саме завдяки таким діям придбали два нові шкільні автобуси для Нововасилівської та Возсіятської шкіл. Практично немає серйозних непорозумінь з харчуванням дітей у школах, яке забезпечується в основному за рахунок спонсорської допомоги. З ремонтом шкіл та дошкільних закладів, до якого залучається чи не вся сільська громада: підприємці, фермери, освітяни, батьки… Відкритий дитячий садок у с. Водяно-Лориному, відкрито додаткову групу у Возсіятському дитсадку. У райцентрі, в мікрорайоні Заяр, також запрацював дошкільний заклад, а незабаром розраховуємо і на додаткову групу. В усьому районі оновлена база дитячих садків, – запально розповідає голова.

Якщо торкнутися розвитку дитячого спорту, то розмова вийде довгою. Андрій Васильович фанат цієї справи, бо сам заядлий спортсмен. Мабуть, мало хто знає, що він довгий час займався важкою атлетикою.
– А тепер не можу на себе костюма примірити, – жартома каже він. – Штани одного розміру, а піджак іншого. Зате спорт дав мені твердість духу і навчив відповідально ставитись до своїх обіцянок: сказав – зробив…

Зараз повним ходом тривають ремонтні роботи у спортивних залах Ясногородської та Маложенівської загальноосвітніх шкіл. Надумав голова створити в районі і ДЮСШ. Приміщення було, але його занедбали, розікрали, понищили. Знайшли 80 тисяч гривень (чуєте, яке слово? Наче ті гроші на дорозі валялися.) і в першу чергу перекрили дах. Тепер вишукують ще 500 тисяч гривень, щоб встановити металопластикові вікна, належно виконати внутрішні роботи. Заодно проводиться ремонт стадіону в райцентрі. На День незалежності там відбудеться всерайонне свято. А на це пішла ще гарненька купа грошей. Але… Якщо це робиться, значить комусь воно потрібне? Авжеж потрібне. За ініціативою Добровольського, яку підтримали всі сільські голови району, у кожному селі створені, забезпечені спортивною формою, м’ячами та іншим інвентарем футбольні та волейбольні команди. А в Єланці (Любов Баденко) та у Калинівці (Володимир Булах) створено по дві футбольні команди. До речі, вже проведено перший тур районних змагань.

Андрій Васильович посміхається, згадав розмову з дружиною. Оксана Петрівна якось дорікнула йому, мовляв, про всіх дітей району турбуєшся, а своїх цілими тижнями не бачиш. Нехай старший Петро вже підріс, пішов навчатися до аграрного коледжу, йому не звикати. А що відповідати другокласниці Поліні, яка лягає спати – не бачить батька, прокидається, а він вже поїхав на роботу? Звичайно, він дорікає собі за це, все збирається викраяти вільну хвилину, щоб відпочити з сім’єю. Можливо, ось-ось це йому і вдасться.

Щоб до кінця розкрити секрети «єланецького феномену», нам довелося б просити у редактора додаткову сторінку. І все ж хоч двома словами потрібно сказати про роботу з ветеранами. Це справді жива і цікава робота. На день народження ветерана керівники району, села обов’язково приходять до нього погостювати. Як і годиться в таких випадках, приходять не з порожніми руками. А для столітньої жительки смт Єланець безкоштовно провели природний газ. Незабаром його проведуть і до садиби довгожительки у Возсіятському.

Ще одна велика робота – відреставровані на території всього району, навіть у найменших селах, пам’ятники загиблим воїнам. Їх – 34. А у центральному парку Єланця відкрили пам’ятник ліквідаторам Чорнобильської аварії. А ще встановили меморіальну дошку земляку, воїну-інтернаціоналісту Володимиру Розкидному у Маложенівській школі, відновили або встановили межові знаки з сусідніми районами…
– Я не підприємець, – говорить Андрій Васильович, – своїх грошей не маю. А без них будь-яка справа – мертва. На допомогу приходять керівники підприємств і господарств району. Про них обов’язково потрібно розповісти, щоб через їхні справи інші вчилися любові до рідної землі.

…І  У  ПОЛІ  КАПІТАН

Ніби зараз бачу обличчя відомого в області фермера Володимира Гуліна – він посміхається. І я знаю чому. Майже двадцять років тому ми з ним зустрічалися як з першим фермером у районі. Тоді у газеті з’явився нарис про нього під назвою, як на мою думку, досить промовистою: «…І у полі капітан». Шановний Володимире Анатолійовичу, своєї думки про Вас я не змінив. Хоча, якби стільки добрих справ здійснили в армії (а він професійний військовий), то вже б обмивали генеральські зірочки. Але Ви не з тих служак, що ганяються за званнями, для вас найбільшою нагородою є радісні посмішки людей, які працюють поряд.

Фермер Володимир Гулін робить усе можливе, щоб щасливих людей було якнайбільше. Можливо, хтось і не повірить, але він забезпечив роботою майже 60 чоловік і кожен, хто має бажання, приїздить на роботу на власній іномарці. Мабуть, цього факту було б досить, щоб зрозуміти і характер, і душу цієї людини. Правильно зрозуміти. Ні, він не розкидається грішми, а терпляче вчить і допомагає кожному вміло і розумно їх заробити. І тоді вже на оцінку праці не скупиться:

– Ми робимо одну спільну справу, – міркує Володимир Анатолійович, – то як я можу образити трудівника, недооцінивши його працю? Втративши віру у справедливість, він не буде сумлінно ставитись до роботи, почне красти, безвідповідально експлуатувати техніку… Все це ми проходили у радянських колгоспах. Не варто наступати на ті ж самі граблі.

Тоді, вже у досить далекі 90-ті роки, він розпочинав господарювати на 27-ми гектарах ріллі. Не мав ні техніки, ані інвентаря, ні господарської бази. Але мав бажання все це мати. І працював з ранку до пізньої ночі, як і годиться фермеру. Але ж не дарма він військовий, та ще й здатний на солдатську кмітливість. Закуповував зерно і продавав, їздив за іномарками… і продавав. Збирав копійку до копійки, щоб було чим розплатитися з людьми, щоб придбати пальне, мінеральні добрива чи хороший посівний матеріал. Завжди робив ставку на високу культуру землеробства, бо розумів, що всі статки дарує вона – земля-матінка. Збереш щедрий ужинок, надійніше поповниться і фермерська казна. І тоді його поле врожаїло на рівні передових господарств району. Не даремно ж він і у полі капітан.

Сьогодні фермер доглядає понад 1400 гектарів землі. Майже половину площі засіває пшеницею. На цьогорічних жнивах урожайність з кожного гектара пшениці становила – 55 центнерів. За роки невтомної роботи він відкрив свій хлібозавод, хлібобулочний цех. Має чотири обладнані для хлібоперевезень автомашини, які доставляють продукцію не тільки у свої села, але й у сусідні райони. Технолог хлібозаводу Олена Малюк каже:

– Володимир Анатолійович вимагає одного – високої якості продукції. І ми цю якість забезпечуємо. Тому наш хліб користується попитом у населення. А неякісну продукцію тепер ніхто купувати не буде. Якість хліба залежить від якості борошна, яке ми готуємо тільки з висококласного зерна.

Якість – ось найбільший секрет успішного господарювання. Тепер фермер забезпечив виробництво комбайнами і тракторами, автомашинами і необхідним сільськогосподарським інвентарем. Але його гострий розум бачить трішечки далі, ніж деякі господарі. З багатьма з них розмовляли спеціалісти з монтажу кабельного телебачення. Просили профінансувати ці роботи. Але всі виявилися чи то недалекоглядними, чи скупими, але від пропозиції відмовилися. А Володимир Гулін враз зметикував, що справа ця досить перспективна. Уклав угоду на встановлення кабельного телебачення в усіх крупних селах району. Тепер воно вже успішно працює і дає належну віддачу. А у нього виникла чергова ідея: створити місцевий власний канал телебачення. Умовно він вже має назву «Єланецьке сузір’я». Тепер підшукує талановитих людей до штату телекомпанії. Звичайно, він їх знайде. Вони і самі приїдуть нехай навіть з Миколаєва чи Києва. А чому б і не приїхати, щоб жити красиво, як живуть, працюють і відпочивають трудівники фермерського господарства «Гулін В.А.»

До їхніх послуг власний клуб за інтересами. Мають більярдний та тенісний зали, чудову сауну, бажаючі можуть відпочити в інтернет-кафе… Це називається – за українськими стандартами. І нехай нам позаздрять європейці!

У  НЬОГО  ВДАЧА  ЛІДЕРСЬКА

Юрію Кормишкіну від роду 31 рік. А він вже років сім керує кількома великими господарствами, у неповні 25 став депутатом обласної ради, а тепер є головою постійної депутатської комісії з питань аграрної політики, земельних відносин та соціального розвитку села. Коли мама Віра Кормишкіна виряджала сина у самостійне життя, то говорила такі слова:

– Нехай Господь благословить тебе, сину, на довгий вік та добру долю! Хай кожна хвилина твого життя буде щедрою на добро. Ти – селянська дитина, виріс на землі, ніколи не цурався найважчої роботи. В молоді роки ти досягнув успіху не по «блату». І я рада, що можу пишатися тобою, бо ідеш по життю з вірою в Бога та людей. Тож нехай Господь і далі допомагає тобі у добрих справах: рятувати села від розрухи, створювати нові робочі місця, підтримувати школи, дитячі садочки, лікарні, церкви, бути опорою для тих, хто йде до тебе по допомогу. Бог дав тобі, сину, добре серце. Хай воно завжди буде таким. Нехай підтримують тебе люди у великій справі служіння рідному краю!
Які глибокі за змістом слова! Мабуть, кожен з нас, отримавши таке благословіння, справді б намагався іти по життю людиною. Як робить Юрій Анатолійович.

Людям, які проживають у селі Калинівка, неймовірно поталанило. Адже це був міцний радгосп-мільйонер ім. газети «Правда», завдяки якому село відродилося з попелу (Під час війни фашисти його спалили, а майже сотню місцевих жителів розстріляли та закатували). Мабуть, заради загиблих Бог змилостивився над калинівцями. На початку 90-х років, коли розпадалися колективні господарства, практично по всьому району рознесли і розтрощили склади, корівники, мехзагони, які створювалися багаторічною працею людей. У «Правді» цей процес затримала тодішній керівник Світлана Четіна, а незабаром сюди прийшов Юрій Кормишкін. І господарство опинилося у надійних руках. Обережно сприймали його селяни, не довіряли молодості. Аж згодом побачили, як бережливо ставиться він до землі, як швидко і чітко приймає необхідні рішення, як береже техніку і з повагою вітається до людей, почали між собою міркувати:
– Мабуть, гарні батьки виховали цього хлопця, навчили землю і хліб цінувати, людей поважати.

Той, хто працював у полі чи на фермі, не може робити абияк – совість не дозволяє. Хоча приходили у господарство і ледарі, і злодії, і дармоїди. Від таких новий директор швидко позбавлявся.
– Я дивуюся його зрілій мудрості, людяності, а в той же час вимогливості. Ніколи не робить чогось нашвидкуруч: обміркує, зважить, обрахує, але вже як прийме рішення, то обов’язково його виконає. Такого ж підходу до справи він вимагає від інших, – ділиться думкою його соратник, депутат районної ради Андрій Федянін. І тут же, як колишній професійний військовий, додає:
– Мабуть, у нього вдача лідерська, як у тих полководців, які у 17 років командували цілими арміями.

У Юрія Анатолійовича Кормишкіна завдання набагато складніше, ніж у військового. Будувати завжди важче, ніж руйнувати. Йому потрібно потурбуватися про десятки тисяч гектарів землі, про її віддачу, про добробут сотень людей, які довірили йому свою долю і майбутнє своїх дітей. Скільки коштів уклав він у розвиток медицини, освіти, культури, спорту, скільком людям допоміг у скрутну хвилину – порахувати важко. Щоб не робили в районі, яку б справу не затіяли, – по допомогу звертаються до молодого депутата: встановлення пам’ятників, ушанування ветеранів, ремонт шкіл і дитячих садків, організація різних заходів та свят тощо.

Хотілося особисто познайомитися з цією для багатьох легендарною людиною, але мене попередили, що він серйозно хворий на запалення легенів, перебуває під постійним контролем лікарів. Тим часом до офісу під’їхала автомашина, з неї вийшов молодий чоловік, одягнений по-лікарняному у спортивний костюм. З раніше бачених фотографій зрозумів, що це і є Юрій Анатолійович. А як же лікування?

– Я сумлінно дотримуюся всіх рекомендацій лікарів, – з якоюсь відвертою, довірливою посмішкою мовив він. – Але довелося вибрати хвилинку, щоб побувати хоч би в офісі. На жаль, поїхати в господарство, мабуть, не доведеться…

Він знає, що там все налагоджено, що колега Андрій Федянін господарює грамотно і уміло. Але ж так хочеться пройтися по землі, вдихнути свіжого степового повітря, відчути подих літнього вітерця… То йому самою долею призначено бути господарем землі. З такими людьми Єланеччина неодмінно стане хлібною оазою на Царському тракті.

Йосип СТРУК
Фото Юрія ЛАТІЯ

НА ЗНІМКАХ: голова Єланецької райдержадміністрації Андрій Добровольський; на відкритті пологового будинку; представники влади, депутати прийшли привітати зі столітнім ювілеєм мешканку Єланця Ганну Семенівну Мойсеєнко; фермер Володимир Гулін (праворуч) отримує заслужену нагороду; на ланах господарства «Правда», яке очолює депутат обласної ради Юрій Кормишкін, і колос тугий, і кукурудза у людський зріст…; перший заступник Ю.А. Кормишкіна і його надійний соратник Андрій Федянін.

Комментарии:

  1. Виталий Шляпников:

    С интересом читаю в “РП” статьи Иосифа Струка – хорошо написанные и содержательные. Хотелось бы видеть больше материалов уважаемого журналиста и о жизни других районов Николаевщины.Ведь кроме Еланецкого района у нас в области есть и 18 других.
    С уважением,
    Виталий Шляпников

Сообщение:

*

НОВОСТИ