«Людей у біді не залишимо – ми підставимо плече»

Новости, Официально

  22 Окт , 2011

У номері нашої газети від 13 жовтня ц. р. було надруковано матеріал кореспондента «РП» Йосипа Струка «Океан»: коли перестане штормити?». У ньому йшлося про болючу проблему майже повного занепаду колишнього флагмана суднобудування України і всього СРСР ПАТ « Миколаївський суднобудівний завод «Океан». Після приватизації підприємство кілька разів переходило з рук у руки, але це лише негативно відбивалося на його економічному стані. Нове керівництво практично не працювало над укладанням угод на нові замовлення будівництва суден. У результаті цієї нерозпорядливості зросли борги в усіх сферах, а найбільшим заручником ситуації став колектив. Люди місяцями не отримували заробітної плати, перебували у вимушених відпустках, підприємство покидали кваліфіковані кадри. На захист людей став профспілковий комітет на чолі з головою А.С. Нємовим. Між профспілкою та адміністрацією заводу виникла конфліктна ситуація. Загасити конфлікт намагалися спеціалісти з Національного управління з посередництва і примирення при Президенті України, але адміністрація заводу постійно порушувала свої обіцянки: виробництво практично не працювало, заробітна плата не виплачувалася, заборгованість катастрофічно зростала. Наглядова рада вимушена була звільнити з посади президента (директора) заводу Л.М. Шумила. В. о. президента було призначено його першого заступника В.І. Хмиза. Він пообіцяв, до речі, як і попередні керівники, за два місяці вивести підприємство з кризи.

Стаття «Океан»: коли перестане штормити?» викликала занепокоєння у громадськості області. У дзвінках, листах до редакції люди вимагали вжити рішучих заходів до власників заводу та його керівників. Болюча тема заводчан «Океану» з початку негараздів турбувала місцеву владу, зокрема вона знаходилася під особистим контролем голови облдержадміністрації Миколи Петровича Круглова. Автор публікації попросив губернатора прокоментувати сьогоднішню ситуацію на заводі.

– Миколо Петровичу, я був присутній на одній з нарад, яку Ви проводили з приводу складної економічної ситуації на заводі «Океан», бачив Ваше занепокоєння станом справ і розумів ті рішучі дії, до яких вдалися стосовно керівників підприємства. Але, попри все, вони ніяких висновків не зробили. Тому ми розпочали наше журналістське розслідування…

– Я уважно ознайомився зі статтею. Вона правильно розставила всі акценти, зрозуміло висловила позицію людей і самого автора. Але я хотів би сьогодні копнути трохи глибше, бо займаюся проблемою більше року. До того, після виходу статті відбулися значимі для заводчан події, причому позитивні події, про які повинні знати люди. Ситуація на заводі не проста. Вона була не простою й на інших суднобудівних підприємствах. Тому облдержадміністрація, я особисто, намагалися на неї впливати, щоб галузь зберегла свій профіль, робочі місця, робили все, включаючи процедуру банкрутства по всіх трьох суднобудівних заводах. І ця процедура свого часу зробила корисну справу. Бо це була керована процедура банкрутства. Всі, хто отримав право пред’явити претензії до заводів, погодилися переступити через них і довіритися  одній внутрішньообласній комерційній структурі, яка мала за мету не знищити підприємства, а допомогти їм вижити, утриматися на плаву, дати можливість запрацювати, набрати обертів. Таким чином, знаходячись у процедурі банкрутства, жоден із трьох заводів не став банкрутом. Усі успішно вийшли з кризи, розрахувалися з боргами і почали нарощувати виробництво. Не виняток і завод «Океан». Після приватизації він опинився у надійних руках, успішно працював, мав хорошу перспективу. Це тривало до того часу, поки знову не змінився власник. Несподівано ми відчули, що справи погіршилися, мало того, складалося враження, що і новий власник, і керівники заводу погіршують становище, завдають збитків…
– Вони це робили навмисно чи через необізнаність?

– Я це коментувати не буду, нехай цим займаються правоохоронні органи. Так ось, після того, як прийшла нова наглядова рада, нове керівництво, ми відчули, що завод залихорадило. Це дуже непокоїло. Майже рік ми піднімали проблему на нарадах, виставляли вимоги перед власником, наглядовою радою, вдавалися навіть до судових позовів з приводу виплати заробітної плати тощо. Ставили такі вимоги. Перше, дайте на завод кваліфікованих керівників, менеджерів, які знають суднобудівну справу. Друге, завантажте завод роботою. Третє, наведіть порядок на виробництві. Четверте, дотримуйтесь врешті-решт законів України. Але всі наші вимоги виявилися безрезультатними. Мало того, нам не вдалося не тільки побачити, обговорити ситуацію з власником заводу, але навіть не отримали якогось письмового чи усного повідомлення: хто він? Як його звуть? Де перебуває? І до сьогодні він залишається інкогніто. Тому і не вдається, так би мовити, «притягнути» його до нас, представити перед заводчанами, врешті обговорити проблему. А тим часом, незважаючи на запевнення керівників заводу, на їхні обіцянки перед представниками влади, перед працівниками підприємства, навіть незважаючи на судові рішення, ситуація катастрофічно погіршувалася. Керівники обманювали нас, Кабінет Міністрів, Адміністрацію Президента України, запевняли, ніби з дня на день будуть підписані вигідні умови, на заводі розпочнуть будувати нові судна, причому десятками. Розрахуються з боргами по зарплаті, за електроенергію, давали гарантійні листи і зобов’язання. Вони втратили всякий сором і повагу. Я вживав рішучих заходів, щоб змусити їх взятися за серйозну роботу: звертався до посла Російської Федерації (власник є громадянином цієї країни), інформував, скажемо так, вище керівництво нашої держави. Ситуація погіршувалася тим, що всі основні фонди заводу знаходяться в заставі у такої собі офшорної компанії за кордоном. За інформацією, якою я володію, ця сума становить 700 мільйонів. Отож ми не маємо права на свій розсуд розпоряджатися цим майном. Здається, що ситуація зайшла у глухий кут. Додайте сюди, що борги підприємства перед робітниками, енергопостачальниками, Пенсійним фондом, податковою інспекцією тощо вже дійшли 40-мільйонної відмітки. А представники наглядової ради, керівники заводу продовжують отримувати багатотисячні зарплати, тоді як люди не бачуть і копійки. Настав час припинити це неподобство.

– Яким чином це можна зробити? Здається, всі засоби вичерпані.
– У нас лишився єдиний вихід, до речі, яким ми і скористалися, це – розпочати процедуру банкрутства цього заводу. І 10 жовтня 2011 року Господарський суд Миколаївської області прийняв Ухвалу, згідно з якою завод має можливість розпочати цю процедуру. Також суд призначив розпорядником майна заводу свого представника Гуцал Тамару Михайлівнну, яка відтепер керуватиме підприємством. А попереднього президента В.І. Хмиза наглядовою радою заводу з посади звільнено. Головне завдання арбітражного керуючого забезпечити відновлення платоспроможності боржника. Це буде робитися через санації під контролем правоохоронних органів. Вона особисто керуватиме підприємством і відповідатиме за його виробництво. А ми своїм головним завданням вважаємо недопустити завод до банкрутства, а відновити його роботу, покінчити з боргами, будувати нові судна, розвивати виробництво. Якщо цього не зміг зробити власник, то це зробить арбітражний керуючий. Це єдиний законний спосіб забезпечити нормальну роботу заводу. Ми сподіваємося, що арбітражний керуючий не допустить скорочення промислово-виробничого персоналу, налагодить роботу з профспілковим комітетом, розбереться з фінансами, розрахується з боргами. Про те, як працювати далі, ми вже обговорили з членами профспілкового комітету, зі спеціалістами, з членами колективу. Я добре знаю завод, його виробничі потужності, а тому переконаний, що вже у першому кварталі 2012 року тут зникнуть проблеми з виплатою зарплат, будуть погашені борги і оновлений завод упевнено дивитиметься у завтрашній день. Заради такої мети ми і підставляємо своє плече.
– Дякую, Миколо Петровичу, за обгрунтовану, цікаву і таку обнадійливу розмову!

Йосип СТРУК

Сообщение:

*

НОВОСТИ