Не довіряй землю ні сестрі, ні брату. (Йосип СТРУК)

На українських теренах землю завжди називали матір’ю, годувальницею. Вона служила матеріальним захистом для селянина, постачальником його сімейного бюджету, мірилом добробуту. Часто була його єдиною надією на майбутнє життя. За тисячоліття нічого не змінилося. Земля сьогодні і у політиці, і у житті держави та людини, а тим паче селянина, є проблемою номер один. Про це свідчать численні скарги від власників земельних наділів з багатьох сіл області. Хтось передав землю малознайомому обіцяльнику і тепер не знає, де його шукати. Іншим селянам орендарі просто недоплачують належні кошти за користування їхнею землею, посилаючись на неврожай, чи знаходять інші причини. Люди здебільшого мовчать, бо на селі не так і багато фермерів, яким можна довірити свою землю, або ж просто не знають її справжньої вартості. Але ж трапляється і зовсім протилежне, коли людині хочеться мати від орендаря більше, ніж передбачається діючими нормами і законами. І це також служить за привід для розпалювання конфліктів. Щось подібне сталося між жителем м. Первомайська В.І. Колесніченком та фермером з с. Петропавлівки Братського району І.Б. Спінчевською.

У живописному селі Петропавлівці, що у Братському районі, родина Колесніченків мешкала від діда-прадіда. Все життя віддав колгоспній праці Іван Колесніченко. Працював обліковцем у механізованому загоні, на інших роботах. Тому під час паювання землі йому заслужено було виділено земельний пай у кількості майже 9 гектарів. Сам обробити землю він не міг. Тож, як і більшість односельців, передав її в оренду місцевому фермеру Ірині Спінчевській. Та не довго користувався плодами своєї землі пристарілий власник. У вересні 2004 року його не стало. Згідно зі всіма законами, земельний наділ перейшов у спадок дітям: половина землі дісталася дочці, а друга половина площею 4,45 гектара припала сину Валентину Івановичу. Він – колишній військовий, грамотний, всебічно освічений чоловік. Дотримуючись всіх вимог законодавства, Валентин Іванович переоформив батьківську землю на себе. 17 січня 2006 року йому було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. В Акті визначено, що земля призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вести таке виробництво він, зрозуміло, не міг, бо не мав ні техніки, ні можливості, ще й мешкав за багато кілометрів від наділу. Попросив ту ж таки Ірину Спінчевську і далі обробляти колись батьківську, а тепер уже його землю. Вона не відмовилася. Протягом кількох років між ними ніяких протиріч не виникало.

– Гроші за користування землею я отримував від Ірини Борисівни через пошту, – каже Валентин Іванович. – У цьому до неї претензій не маю.
Ірина Спінчевська також підтвердила, що регулярно розраховувалася з орендодавцем. Більше того:

– Я мала відраховувати від загальної кількості коштів 15% на сплату державного податку на землю. Але з частки В. Колесніченка я їх не відраховувала, а сплачувала податок за рахунок власних коштів, – сказала у телефонній розмові з журналістом Ірина Борисівна.

Здавалося б, що немає жодного приводу для конфлікту між орендодавцем і орендарем. Це на перший погляд. Звернемося до листа-скарги, який надійшов до редакції від В.І. Колесніченка: «Отримавши Державний акт на право власності земельної ділянки, я в усній формі запропонував Спінчевській І.Б. укласти Договір на оренду належного мені паю. Однак моя пропозиція залишилася без уваги з боку фермера – вона продовжувала використовувати земельну ділянку з порушенням земельного законодавства. За п’ять з половиною років володіння мною земельним паєм я неодноразово наполягав на встановленні договірних відносин стосовно використання фермером належної мені земельної ділянки, але все марно – мої пропозиції залишалися без уваги з її боку.

18 липня 2011 року я звернувся до начальника відділу Держкомзему у Братському районі Миколаївської області Мерікова О.П. зі скаргою «Про використання земельного паю приватним фермером без наявності договірних відносин», в якій просив провести перевірку фактів, указаних у моїй скарзі, дати їм правову оцінку та поновити мої права орендодавця, зобов’язавши орендаря укласти зі мною Договір оренди земельного паю з обов’язковою його державною реєстрацією та надання орендарем другого примірника Договору на мою адресу. Однак замість своїх прямих обов’язків в даному випадку про необхідність притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства, до передбаченої законом відповідальності (ст. 32 Положення про управління (відділ) Держкомзему в районі) начальник відділу Держкомзему у Братському районі Меріков О.П. «обмежився» простим повідомленням Спінчевської І.Б. про наявність моєї скарги стосовно використання нею земельного паю без наявності договірних відносин та порекомендував надіслати на мою адресу примірники договору оренди земельного паю для підпису.

Наприкінці серпня цього року листом від Спінчевської І.Б. я отримав три екземпляри проекту Договору на оренду земельного паю, датованого дуже заднім числом – 27 серпня 2008 року, та у якості додатку до Договору три екземпляри Акта прийому-передачі земельної ділянки. Ретельно вивчивши умови так званого Договору, я дійшов висновку, що не можу погодитися з багатьма з них, у тому числі й по істотним умовам договору, як-то: дата підписання, розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, термін, на який запропоновано укласти договір, розмір орендної плати за оренду паю та інші.

Маючи бажання встановити договірні відносини з орендарем, я склав Протокол врегулювання розбіжностей до Договору, запропонованого орендарем, який разом із заявою-пропозицією надіслав рекомендованою поштою на адресу орендаря 22 вересня 2011 року. Крім того, враховуючи велику завантаженність фермера-підприємця та з метою економії часу на підписання та проведення його державної реєстрації, я одночасно надіслав на адресу Спінчевської І.Б. надрукований проект Договору, яким вже повністю мною було враховано всі розбіжності. Напередодні, тобто 21.09.11, всі розбіжності та мої пропозиції до Договору були врегульовані й прийняті Спінчевською І.Б. в телефонному режимі у присутності мого правозахисника.

Однак, після отримання всіх надісланих документів, Спінчевська І.Б. зателефонувала мені та навідріз відмовилася у підписанні Договору з моїми пропозиціями. Вже п’ять з половиною років і на теперішній час договірних відносин на використання мого земельного паю у нас зі Спінчевською І.Б. не існує. Тобто де-юре і де-факто орендар незаконно використовує належну мені земельну ділянку та має з неї свій прибуток».
Звинувачення на адресу фермера досить серйозні. Тому ми вирішили вислухати і другу сторону конфлікту.

– Так, – погоджується Ірина Борисівна, – Я використовувала, а вірніше доглядала землю В.І. Колесніченка. Але робила це за його згодою. Він не мав часу приїхати до мене, до своєї землі, щоб укласти договір, бо живе у Первомайську. Договір підписувала його сестра. Можливо, це є порушенням. Але чому Валентин Іванович, коли отримував від мене гроші за користування землею, не вважав це за порушення? Якщо говорити відверто, то прибутку від його землі я не мала, бо вона розташована на скелях, погано врожаїть. Тепер я відмовляюся від цієї землі і обробляти її не буду. Нехай її господар сам обробляє і має від того прибуток, який мала я. До такого рішення мене підштовхнув «Протокол урегулювання розбіжностей до проекту Договору оренди земельної частки (паю)», на якому наполягає В.І. Колесніченко. Справа в тому, що нормативна грошова оцінка його земельної ділянки з урахуванням коофіцієнта індексації 2,623 становить 31574,23 гривень. А він наполягає встановити коефіцієнт індексації 3,2, що становить 44800,72 гривень. Тобто різниця складає понад 13 тисяч гривень. У своєму договорі я пропонувала ті розцінки, які конкретно зафіксовані у документах на це поле, визначені фахівцями, і якими користуються всі власники землі. Адже є конкретна кадастрова оцінка від якої ми не маємо права відступати. Звідки він запозичив свої цифри, мене не цікавить. Сьогодні він взяв, скажімо, середньообласні показники, які є вищими, а завтра запропонує мені розраховуватися за київськими розцінками… Мені не має сенсу обробляти його землю і працювати собі на збитки. Він її власник і має повне право передати землю в оренду іншому фермеру, який погодиться на його умови, або ж знаходить можливість обробляти її самому.

Щоб бути суддею в цих питаннях, потрібно мати фахові знання, досвід та відповідні повноваження. Лише в такому разі можна сподіватися на справедливе судження і компетентно відповісти на запитання: чи справді у пенсіонера украли землю? Хоч зрозуміло одне: не можна вірити усним домовленостям, все потрібно підтверджувати документально, не довіряючи землю ні сестрі, ні брату. Тому ми попросили прокоментувати ситуацію спеціалістів управління державної земельної інспекції Головного управління Держкомзему у Миколаївській області. Начальник цього управління Андрій Мась повідомив:

– Подібна скарга від В.І. Колесніченка надійшла і до нашого управління. Ми з нею дуже ретельно розбираємося. Начальнику відділу Держкомзему у Братському районі направлено «Клопотання щодо надання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для здійснення державного контролю за використанням та охороною землі». Після їх вивчення до району виїде державний інспектор, який уважно розгляне ситуацію на місці.

Але вже тепер можу сказати, що договір на використання землі повинен бути укладений негайно після отриманням позивачем Акта на користування землею.
Результати розслідування цієї справи ми обов’язково подамо для публікації у газеті «Рідне Прибужжя» та заявнику В.І. Колесніченку.

Йосип СТРУК

Комментарии:

  1. Якщо немає згоди, треба звертатися до суду:

    […] статтю «Не довіряй землю ні сестрі, ні брату», що вийшла у номері «РП» від 25 жовтня, відповідає А.Ю. […]

Сообщение:

*

НОВОСТИ