Якби ми всі були такими

Новости, Общество

  6 Окт , 2011

З екранів телевізорів, з газет і журналів нас обливають наймерзотнішим брудом: кров, брехня, розпуста… Ця пропагандистська машина виховує так звану «людину без комплексів». А «безкомплексний» не гребує нічим, навіть хизується своєю голою душею. Для нього нормально вихована людина є просто «лохом».Допоміг старому – значить ти «лох», поступився місцем у трамваї – «лох», повернув загублений гаманець – «лох». Але як би нас не принижували, як би не знущалися зі здорового глузду, людяності та моралі – ми все одно були і залишаємося справжніми людьми. Бо народну педагогіку, закони життя українська людність відшліфовувала тисячі років. Пробачте, що вдався до цієї кожному зрозумілої філософії. Я хотів лише, щоб читач глибше зрозумів і повірив, що хоч і намагаються нас кинути до морального смітника, але справжніх, вихованих, толерантних, чесних людей у суспільстві переважна більшість. І ні на які гроші вони не купляться.

Минулого вівторка я у справах приїхав до Тернівки. Потрібно було терміново переказати гроші на місцевому відділені зв’яку №46. Дуже поспішав, попросився здійснити переказ поза чергою. Спасибі, мені не відмовили. Відразу ж повернувся до Миколаєва. Вийшов з маршрутки і… Боже! А де ж моя сумка? У сумці лежали документи, кредитні картки і новенький дорогий фотоапарат, який подарували друзі на моє шістдесятиріччя. Але не у грошах річ, а у документах, бо відновити їх дуже складно. Де їх шукати? На пошті, у маршрутці чи у офісі, де оформляв папери?

Вирішив повернутися до відділення поштового зв’язку. А вже минула ціла година. Там, як і раніше, черга. А моя сумка (чи не диво?) стоїть на видному місці. Перевірив – лежать всі речі і документи. А працівниці за віконцями, дивлячись на мене, сміються:

– Що ж Ви так необачно ставитесь до власних речей?
А хтось із черги додав:
– У нашому віці потрібно бути уважнішими.

Пожартували. Я подякував працівницям за людяність, забрав сумку і поїхав додому. А на серці така радість і за повернуті речі, і за наших добрих і чуйних людей.
Дізнався, хто ж вони такі? Це начальник Тернівського відділення зв’язку №46 Дар’я Леонідівна Лемещенко і оператор цього відділення Олена Василівна Стамат. Спасибі вам, дорогенькі, за людяність. Ви мою душу як на світ народили. Якби ми всі були такими, то наскільки б менше було сліз та горя.

І. МЕЛЬНИЧУК
м. Миколаїв

Сообщение:

*

НОВОСТИ