Школа, яка подарувала світові двох шевченківських лауреатів

Культура, Новости

  12 Ноя , 2011

Так на початку 2000-х рр. висловився про свою рідну школу №17 відомий поет-шістдесятник, актор та кінорежисер, уродженець м. Первомайська Микола Вінграновський (1936-2004), до ювілею якого у Києві в Національному музеї Тараса Шевченка відкрито персональну виставку «З обійнятих тобою днів» народного художника України, лауреата Шевченківської премії Андрія Антонюка. В урочистих заходах, що відбулися за сприяння депутатів обласної ради Вадима Мерікова і Тараса Креміня, взяли участь Шевченківські лауреати Михайло Слабошпицький, Любов Голота, Феодосій Гуменюк, а також Павло Вольвач, Петро Осадчук, Анатолій Качан, Олекса Різниченко, Віталій Карпенко та ін.

– Андрій Антонюк – видатний майстер, чиї картини надають життю краси й сенсу, а Вінграновський був найталановитішим з нас, – так висловився на відкритті експозиції поет-шістдесятник, один із найвідоміших журналістів світу, екс-редактор журналу «Огонек» Віталій Коротич. А один із учасників дисидентського руху Феодосій Гуменюк, даючи оцінку творчості друга, згадував, як у 1970-х рр. він, Іван Марчук, Андрій Антонюк робили виставки на московській квартирі опального тоді Нобелівського лауреата Андрія Сахарова, в помешканнях інших заборонених у Радянському Союзі діячів мистецтва. «Над нами нерідко висів дамоклів меч, але ж і серед тодішньої партноменклатури траплялися щирі люди, які нас підтримували. Вважаю, – додав Ф. Гуменюк, – що такі митці, як Антонюк, – не тільки окраса сучасної культури, це – гордість України, шанований в усьому світі класик».

Порівнюючи художника із іншими, Михайло Слабошпицький вказав, що більш українського художника, ніж Антонюк, уявити складно.
– Коли я потрапив у сімнадцяту школу, де вчилися Антонюк із Вінграновським, я здивувався їх паралеллю. Коли буваєш на таких виставках, дивуєшся: який талановитий український народ, чому він народжує стільки геніальних художників, композиторів, чому він народжує так мало геніальних політиків? Нам дуже пощастило, що ми є сучасниками саме таких українців! – підкреслив Шевченківський лауреат.

Андрій Антонюк, дякуючи присутнім за те, що прийшли відзначити ювілей його друга, згадував, як він із Вінграновським пообіцяли ще в юності підтримувати один одного. Десь на початку 1960-х, коли Антонюк навчався в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова, до Південної Пальміри на кіностудію часто приїздив тоді вже всесвітньо відомий учень О. Довженка, талановитий кінорежисер, автор «Атомних прелюдів» М. Вінграновський. Одного разу він, маючи «вікно» у знімальний період, разом із художником «гайнув» на день до свого Богополя, де їм навіть пощастило стояти у церкві на клиросі із матерями. Маючи поставлений акторський голос, який лунав до його шанувальників вустами Івана Орлюка із фільму «Повість полум’яних літ», М. Вінграновський співав у хорі, тоді як А. Антонюк читав псалтир замість старости. Тієї щемливої миті вони пообіцяли один одному увічнити цей дивовижно щирий епізод зі свого життя в художній творчості. Мрія юності друзів збулася тільки в 1993 р.: у столичному видавництві «Веселка» вийшла книжка віршів М. Вінграновського для дітей «З обійнятих тобою днів», оформлена кількадесятьма репродукціями картин А. Антонюка, які й досі дивують своєю органічністю та колоритом. Відтоді кожного ювілейного року художник вшановує свого друга молодості виставкою у престижних столичних галереях. Андрій Данилович на відкритті експозиції підкреслив: «Нині творять історію ті бійці, які пережили страшні шістдесяті, люблять мій Богопіль, який бачив цих людей, де познайомив мене Микола. Але чого ви плачетеся, люди добрі? Знаходьте енергію, шукайте мистецтво, живіть і працюйте! Плекаймо своє, творімо свою країну у себе вдома».

До речі, художній образ М. Вінграновського в доробку А. Антонюка – один із провідних. У числі тих робіт, які написані за мотивами творчості друга, – «В голосі колеса сухо», «Вовк-сіроманець», «Скіфський степ» (усі – 2003), «Геля, гуси, Геля!» (2006), «Маленький Микола Вінграновський везе вечерю на Диканьку самому Миколі Гоголю» (2009), а також зовсім свіжі роботи: «Виростеш ти, скифеня», «Баба Маланка благословляє малого Миколку», «Великодень на Богополі». Важливо відзначити ще й те, що на цій виставці, де представлено 65 робіт художника, розміщених у п’яти залах музею, Антонюку вручено найвищу нагороду Російського фонду культури – почесну відзнаку «Культурне надбання» за вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва світу. Як то кажуть, знай наших!

Додамо, що 7 листопада, на день народження М. Вінграновського, відкрито оновлений музей історії школи №17 м. Первомайська. Міський голова Людмила Дромашко зауважила: ніде в Україні немає такої школи, яка подарувала би світові силу-силенну таких творчих особистостей. «Я переконана, – додала очільниця міста, – що, пізнаючи доробок земляків, ми розширюємо уявлення про кращі здобутки в науці та мистецтві, захищаючи майбутнє від безвісти. І те, що сьогодні дітлахи читають вірші Вінграновського, а художники-початківці хочуть бути схожими на нашого Антонюка, говорить про те, що ми йдемо вірним шляхом», – підкреслила Людмила Дромашко. Тієї ж точки зору була і директор цієї школи – депутат міської ради Тетяна Плотнікова, яка ініціювала ремонт музею, а також проведення міського конкурсу читців творів Миколи Вінграновського.

Тарас Кремінь, вітаючи первомайців, зазначив, що мистецька палітра Миколаївщини багата і розмаїта. А те, що депутатами обласної ради прийнято низку рішень щодо вшанування Марка Лисянського та Павла Глазового, наразі – світлої дати Миколи Вінграновського, говорить про спільні наміри заявити про себе в Україні культурою. До того ж, ми не стоїмо осторонь інших культурних проектів: в обласному центрі проведено вже другу Всеукраїнську наукову конференцію «Краєзнавча робота в системі філологічної освіти молоді», а за підтримки Національної академії педагогічних наук України видрукувано спецвипуск журналу «Українська література в загальноосвітній школі», повністю присвячений творчості Миколи Вінграновського з використанням репродукцій картин Андрія Антонюка.

– Попереду – немало копіткої роботи з ушанування наших земляків, і кому, як не нам, взятися за її іміджево-маркетингове розв’язання. Бо в той час, коли галичани готують подарункове видання творів Івана Франка, волиняни – Лесі Українки, нам так само слід визначити культурні пріоритети у своїй діяльності, щоби Миколаївщина була гідно представлена на мистецькій мапі держави. Головне, щоб усередині депутатського корпусу ми не розгубили якісного діалогу, – завершив Тарас Кремінь.

Артем СКРИПНИК
Фото автора

НА ЗНІМКАХ: Андрій Антонюк, Віталій Коротич і Тарас Кремінь; художник біля своєї картини.

Сообщение:

*

НОВОСТИ