У пошуках духовного коріння

Новости

  3 Ноя , 2011

ІНДИГО

Вони познайомилися по Інтернету. З’ясувалося, що одну звуть Настею і другу, в однієї прізвище Моторна і у другої. Вони однолітки і народилися в серпні, тільки з різницею у кілька днів. Ось і вирішили себе називати Настя-молодша і Настя-старша. А далі виявилося найцікавіше: вони мешкають у одному місті. Надумали зустрітися. Обнялися і весело майнули алеєю погуляти містом. Настя-старша чомусь зупинилася, а далі нахилилася і підняла з-під ніг шматок сухого хліба. З ним вибігла на газон і поклала окраєць під столітнім каштаном.

– Навіщо ти це зробила? – здивувалася подруга.
– На алеї хліб люди розтопчуть, а там його пташки поклюють або якісь звірята погризуть…

Про цей випадок швидко забули. Щебетушки гайнули далі. В кіоску купили морозива, сіли на лавочці, щоб ним поласувати. Настя-молодша розірвала упаковку та й кинула її під лавку. А старша її підібрала і, разом зі своєю, віднесла до сміттєвого бачка, який стояв неподалік.

– Ти навмисне хочеш мене образити? – надула губки Настя-молодша. – А може, ти індиго? Кажуть, що тепер з’явилися такі діти, що прагнуть врятувати світ, вони всім допомагають, про все дбають, володіють надзвичайними здібностями і навіть здатні передбачати майбутнє.

– Ну, що ти, Настю, – заперечила подруга. – Якщо так міркувати, то виходить, що у Норвегії всі жителі – старі і малі – індиго? Я з мамою прожила там три роки і жодного разу не бачила, щоб навіть обгортка від цукерки на землі валялася. Люди люблять свою країну, свою землю і шанують працю своїх співвітчизників. Це ж правильно, правда, Настю? І я люблю своє місто. Тому хочу, щоб воно стало найгарнішим у світі. Ось і все. А ти кажеш індиго…

Але, мабуть, її вчинки виявилися більш переконливими, ніж слова, бо Настя-молодша пізніше у школі подругам доводила, що знайома з дівчиною-індиго і старанно слідкувала за собою.

ВИПАДОК  ЧИ  СИЛА  БОЖА?

У Юрія все село – друзі, бо і сам він відкритий до людей. Молодий спеціаліст – овочі вирощує. У допомозі нікому не відмовить, добрим і веселим словом зігріє.
– Чиста у тебе душа, – бувало, говорили друзі у тісному колі. – Якщо колись буде потрібна допомога, звертайся до нас – не відмовимо. Знаєш, як росіяни кажуть: «Не имей сто рублей, а имей сто друзей».

Молода дружина народила Юрію синочка, якому вже трохи більше року. Тепер знову ходить вона вагітною, на восьмому місяці. Ось-ось подарує, як сподівається чоловік, ще й донечку. Радіє він життю, дружиною тішиться…

Взимку випав сніг. Потім, як це часто трапляться на півдні, задощило. А на ранок мороз ударив. На дорогах ожеледь, хіба що якийсь відчайдух наважиться виїхати автомашиною. І оце в таку негоду надвечір у сім’ї Юрія трапилася біда. Його первісток, який щойно звівся на ноги, важко захворів. Чи, може, з’їв якусь пігулку, що на поличці лежала, чи на підлозі щось підібрав – блює дитина, корчиться від болю. І здається молодій мамі, що маленький іноді втрачає свідомість. Що його робити? Треба негайно везти дитину до лікарні:

– Біжи до друзів, – каже до чоловіка. – Нехай хтось повезе нас до райцентру…
Юра мерщій подався до друга – водія.

– Не поїду, – відповів друг. – Я звечора горілки випив. А у мене правило – п’яним за кермо не сідаю.
Подався молодий батько до сусіда, в якого є новенька «Нива»-всюдихід, того самого, що приказку про «сто друзей» розказував.

– А що ти удень думав? – обурився сусід. – Хто тобі серед ночі та ще у таку негоду поїде за двадцять кілометрів!? Зачекай до ранку.
Юрій не втрачає надії. Згадав про кума, той виручить.

– Яка там поїздка, – позіхаючи, відповів кум. – Вже тиждень машину з гаража не виганяю – двигун барахлить. Хочу оце вдень взятися за ремонт…
Опустив Юрій голову, йде до жінки, яка стоїть з малим на руках та ойкає, бо й у самої у животі болить, дається взнаки пізня вагітність. Вислухала чоловіка та й каже:

– Підемо на трасу, може, дасть Бог якусь попутню машину.
– До траси три кілометри. Ти витримаєш?
– Витримаю, бо інакше дитина до ранку не доживе.

Добралися до траси вже далеко за північ. І там хоч би десь вогник блимнув – темінь, лише вітер гуде та мороз міцнішає. Юра взяв хлопчика на руки, як не живого, притиснув до грудей. Жінка втомлена прилягла на лавці під зупинкою, стогне. У Юрія серце не на місці, згадав про Бога: «Боже, якщо ти є, допоможи нам!».

Здалеку розвіяло пітьму світло фар. Щось таки їде. Стоять вони, дивуються, бо підїжджає рейсовий автобус, читають: «Кривий Ріг – Первомайськ». Де він узявся?
Потім молодий водій пояснив:
– У нас в дорозі поломка трапилася. Майже чотири години серед степу стояли. Але вже все позаду… А вас яка пригода у глуху ніч на трасу вигнала? – запитав він у Юрія.

Той розповів про хвору дитину, вагітну жінку, про трьох «вірних» друзів… Підїхали до райцентру:
– Зупиніться, будь ласка, на перехресті, ми тут зійдемо, – попросив Юрій.
– А де ж лікарня? – дивується водій, бо навкруги степ.

– До неї ще пару кілометрів…
Автобус звернув з траси на степову дорогу:

– Показуй, куди їхати, – наказав господар автобуса.
Тоді лікарі врятували і сина, і дружину. А Юрій часто згадував незнайомого водія з рейсового автобуса «Кривий Ріг – Первомайськ». І ніяк не міг збагнути: хто послав йому рятівника – випадок чи сила Божа?

Йосип СТРУК

Сообщение:

*

НОВОСТИ