Ліквідатори-2: безперспективні… (Андрій ТЮРІН)

Стаття «Ліквідатори», вміщена в номері «РП» від 15 жовтня ц. р., мала чималий розголос. Але, як ми і обіцяли, ставити крапку в цій темі аж надто зарано, адже проблема ще далеко не вирішена.
Отже, редакція отримала відповідь на зазначену публікацію за підписом голови Снігурівської райдержадміністрації С.В. Бунчука. Сергій Васильович, зокрема, повідомляє, що під час розпаювання майна колишнього КСП «Дружба» «в перелік майна пайового фонду помилково включено майно, що не паюється, – артезіанські свердловини, водонапірна башта на суму 107,4 тис. грн., а частина майна, що не знаходилася на балансі підприємства, не мала залишкової вартості, не була переоцінена і не включена у даний перелік. На даний час артезіанські свердловини, водонапірна башта передані у комунальну власність Центральної сільської ради. Тобто відбулося зменшення пайового фонду майна на 107,4 тис. грн.». Водночас керівник райдержадміністрації дає пораду власникам майнових паїв, не згодним з переліками майна, вирішувати дане питання у судовому порядку.

У мене особисто запитання: а хіба процес розпаювання колишнього державного майна не відбувався за участю уповноважених представників самої райдержадміністрації?
Стосовно реалізації консервного заводу, С.В. Бунчук зазначає: «Оскільки охорона цього об’єкта потребувала значних коштів приватного підприємства, В.К. Крохмалем було внесено пропозицію про виведення консервного заводу зі списку майна під невитребувані майнові паї шляхом заміни його іншим об’єктом, а саме будівлею контори колишнього КСП «Дружба».

Останні слова виділені невипадково. Переді мною – копія протоколу засідання членів комісії співвласників з врегулювання майнових та земельних відносин ПОСП «Дружба». В ньому є таке рішення: «Обміняти будівлю консервного цеху на 57,6% будівлі корівника відділу №2 за №1, яку викупив ПОСП «Дружба». Будівля корівника подається на невитребувані паї». Цікаво, що в протоколі засідання вказується, що за це рішення голосувало 11 чоловік. Водночас, свої підписи під протоколом поставили лише чотири особи, й навпроти прізвища В.К. Крохмаля «автографа» також немає. Отже, рішення нелегітимне?.. І головне: так на що саме виміняли будівлю консервного заводу – на частину корівника (як виходить із протоколу) чи на маленьку конторку КСП «Дружба» (згідно із версією голови райдержадміністрації)?..

Йдемо далі. Пан Бунчук в офіційній відповіді на ім’я редакції стверджує, що «відповідно до рішення власника ПОСП «Дружба» від 22.03.10 поголів’я було реалізовано племінним господарствам області в зв’язку з відсутністю умов для його утримання (скороченням площ кормових культур та виходом на пенсію працівників тваринницької галузі). Тобто подальша експлуатація молочнотоварної ферми №1 відділення №2 втратила доцільність… Тому власником ПОСП «Дружба» прийнято рішення про демонтаж корпусу молочнотоварної ферми у зв’язку з відсутністю намірів щодо її подальшої експлуатації».

Виходить, якщо вірити логіці голови РДА, у занепаді тваринницької галузі винуваті самі… люди, котрі мали нахабність ідти на заслужений відпочинок та нібито самі забирали із ПОСП власні паї?
Категорічно з цим не погоджуюсь, Сергію Васильовичу! Впевнений, що Ви і самі здогадуєтесь, чому.

Під час повторного відрядження до Центральної сільської ради мав чимало зустрічей з місцевими мешканцями. І ось що почув.
Анна Лейко, колишня доярка: «При скороченні чисельності доярок В. Крохмаль розподіляв роботу на інших працівниць при тій же жалюгідній зарплаті. Охочих працювати практично задарма знаходилося небагато».

Анна Бунга: «Ми п’ять років не отримували заробітну плату…».
Людмила Пилипчук, колишня свинарка: «За декілька років отримала лише тонну пшениці».

Зрозуміло, що за «спасибі» трудитися нині ніхто не бажає, тим паче в тваринництві, де застосовується важка фізична праця. Але чи створив належні умови праці для доярок та свинарок керівник ПОСП «Дружба»? Ні. Чи заохочувалась якимось чином молодь, аби поповнювати трудові резерви? Знову ж таки, відповідь негативна. Більше того, мало місце скорочення робочих рук у тваринництві.

Щодо твердження про зменшення площ кормових культур, то воно справді має рацію. Але хіба не сам Володимир Крохмаль відмовлявся від оренди землі тих власників земельних паїв, яких буквально витуряли із приватного підприємства?..

Утім, і за таких умов була можливість зберегти якщо не поголів’я ВРХ та свиней, то бодай цілісність тваринницьких комплексів. Зокрема представники німецької фірми, що має потужності у сусідній Херсонщині, минулого року приїжджали до ПОСП «Дружба», пропонували пристойні кошти (за нашою інформацією, до 2 мільйонів гривень) за ферми. Але – щоразу отримували відкошу. Чи не тому, що хтось хотів покласти у власну кишеню грошики від продажу донедавна народного майна?

Нарешті, викликає щонайменше подив позиція райдержадміністрації стосовно майна групи вихідців (С.Ф. Малинюк та інших, усього 38 чоловік). За версією С.В. Бунчука, «майновий пай групою співвласників отримано в повному обсязі». Ну і ну! Хіба ж з адмінбудівлі у Снігурівці не видно, що й досі так звані вихідці не отримали у власність зазначену частину пологового відділення вартістю 46564 тис. грн. І не отримають уже ніколи, бо саму будівлю, що знаходилася під «надійною» охороною на огородженій території ПОСП «Дружба», вже давно пошматували-розікрали. А це вже – чистісінької води кримінал! За який, за логікою правової держави, хтось та й повинен нести відповідальність. Щодо згадування про погоджувальний протокол, згідно з яким «роділка» відходить до пайовиків, то це фактично – «протокол добрих намірів», не підкріплений у подальшому ані актом приймання-передавання майна, ані іншими правонаступницькими документами.

І на завершення своєї відповіді Сергій Васильович Бунчук на повному серйозі запевняє, що «населені пункти, на території яких знаходиться ПОСП «Дружба», за час керівництва В.К. Крохмаля стали упорядкованими, із розвинутою інфраструктурою».

Втім, якщо під визначення «розвинута інфраструктура» підпадають розбиті автодороги, постійні перебої з водопостачанням (останнє літо вулиці Суворова і Пушкіна взагалі були без води) і темні вночі сільські вулиці, то я таки вимушений погодитись із Сергієм Васильовичем!

Це – в Знам’янці. А ось село Шмідтове тієї ж Центральної сільської ради взагалі радше нагадує індіанську резервацію зразка позаминулого століття, аніж населений пункт незалежної України початку третього тисячоліття.

Судіть самі. Школа у населеному пункті не працює, дитячий садок, клуб – також. А навіщо? Позакривали ці соціальні об’єкти декілька років тому, втім особливої потреби в їх функціонуванні наразі немає, адже молодь уже давно полишила «безперспективне село». Газ, звісно, теж залишається для шмідтівців нездійсненним благом цивілізації. Ба, навіть рейсовий автобус до Снігурівки чи Миколаєва не ходить. Щоб дістатися районного чи обласного центру, слід подолати близько п’яти кілометрів до автодороги Шевченкове-Центральне. В будь-яку погоду – і коли замете, і коли розверзнеться розпутиця. А якщо хтось потребує невідкладної медичної допомоги?

«Ми вже і призабули, коли у нас приїжджала в село карета «швидкої допомоги», – розповідають селяни. «В мене батько, Петро Онуфрійович Петрик, – додає Наталія Кисіль, – переніс два інсульти, він не спроможний самостійно пересуватися. Коли батькові ставало зле, неодноразово телефонувала на «швидку» в амбулаторію с. Центрального, але там неодмінно відповідають, буцімто в них немає бензину…».

Показово, що занепад Шмідтового розпочався понад десятиліття тому. У відділенні №3 ПОСП «Дружба» колись утримувалося до 400 корів, вирощувалися у великих обсягах овочеві культури. Та з приходом до керма господарства «нової команди» швидко позбулися дійного стада, розтрощили вщент тваринницькі комплекси…

«Колишній наш голова, – розповідає депутат сільської ради, фермер Віктор Лисенко, – Віктор Трохимович Самойленко – людина високоморальна, чесна, але водночас вимоглива до порушників трудової дисципліни. Цієї обставиною скористалися негідники, котрі спочатку усунули В.Т. Самойленка від влади, а потім знищили наше відділення».
Немає потужного аграрного виробництва – село вмирає… Чи не спіткає у ближчому майбутньому подібна гірка доля й Знам’янку?

Не хочу наврочити, але, судячи з усього, все йде за «відпрацьованою схемою». Вже зараз чимало молодих мешканців села, не бачачи перспективи знайти роботу, або вже виїхали на заробітки у далекі усюди, або тільки збираються це зробити. «Наше село кинуто напризволяще, – говорить молода мати Світлана Геренчук, – у селі ще залишилося чимало молодих сімей, але роботи для них – катма. Відтак як прогодувати родину? Та й вечером немає де відпочити, потанцювати, ну хіба що на автобусній зупинці…».

 На щастя, дитячий садок у Знам’янці ще працює. Цікавий момент: після виходу статті «Ліквідатори» Володимир Крохмаль таки навідався до цього закладу і подарував його маленьким мешканцям телевізор із DVD-програвачем. Хтось «підказав», чи совість усе ж таки замучила?
До речі, якщо вже зайшла мова про совість… Неможливо без душевного здригання слухати сумну розповідь комбайнера Віталія Ігнатенка:

– Якось під час збирання врожаю мій комбайн раптово загорівся прямо посеред жнивного поля. Пальне потрапило мені на груди, на живіт, ноги, унаслідок чого я отримав значні опіки тіла. Але я самотужки загасив пожежу і по мобільному телефону подзвонив керівнику господарства. Та Володимир Карпович, приїхавши на своєму легковику, лише кинув на мене погляд і сказав: відпочинь, мовляв, у холодку під деревиною, а я викличу для тебе бортовий УАЗик, щоб відвіз до лікарні.
Старенька автомашина приїхала лише через двадцять хвилин(!), і це тоді, коли в подібній ситуації кожна секунда – на вагу золота.

При згадці про цю надзвичайну пригоду людський натовп невдоволено загудів. «Він і за людей нас не вважав», «Ми для нього бидло», – донеслося з різних боків. Натомість головування Віктора Трохимовича Самойленка знам’янці та центральненці згадують з неприхованою теплотою. Так, Анна Лейко пригадала випадок, коли через запалення гландів її малолітню дитину слід було терміново відвезти до районної лікарні в Снігурівку. «Віктор Трохимович, дізнавшись про це, вийшов зі своєї новенької автівки й наказав водієві негайно відвезти дитину до райцентру. А сам пішов пішки». А Людмила Пилипчук додала: «Кожного зі своїх працівників Віктор Трохимович поважав і знав по імені та по батькові. Він – золота людина!».

Думки місцевої громади не змогла ані на дешицю похитнути навіть наскрізь брехлива, замовна стаття в одній із обласних газет. Гадаю, автору «заказухи», який у своєму опусі без упину торочив про «об’єктивність» та «журналістську солідарність», таки стане соромно за той бруд, що він вилив на Світлану Федорівну Малинюк та інших її земляків, єдина провина яких – у тому, що вони не захотіли виконувати чужу волю з руйнування рідного для них господарства. Що ж, доводиться, на жаль, констатувати: тридцять срібників переважили журналістську честь та людську гідність…

Щоправда, на адресу редакції надійшов лист від мешканки села Знам’янка Л.І. Толмачової на підтримку В.К. Крохмаля та з осудом Світлани Федорівни й інших «вихідців». Аргументи – немов під копірку списані із згаданої газетної публікації. Більше того, Світлана Іванівна, ввійшовши в раж прославлення періоду правління Володимира Карповича, пише, що «ми ще багато років жили у колективному господарстві як вареник в маслі… Ми не знали проблем з водою, вода поставлялася цілодобово, кожного дня».

Ці слова викликали у присутніх на зборах мешканців дружний саркастичний сміх. Єдине, з чим погодилися люди, так це те, що Толмачови, які перебувають у споріднених стосунках із сім’єю В.К. Крохмаля, справді жили і живуть «як вареник в маслі». «А ви бодай ідіть, подивіться, скільки техніки стоїть на подвір’ї Толмачових»!
Вирушив за означеною адресою. Все стало зрозумілим і без слів…

Коли готувався цей матеріал, редакція отримала відповідь з управління МВС України в Миколаївській області. Начальник обласного управління М.А. Слєпаньов повідомив: «Установлено, що за даними фактами співробітниками Снігурівського РВ УМВС України в Миколаївській області вже проводилась перевірка, за результатами якої прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи в зв’язку з відсутністю складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК України)».

Отже, обласна міліція фактично продублювала «резюме» своїх районних колег Але ж, шановний пане генерале, знам’янці якраз і скаржилися на дії снігурівських міліціонерів! Таким чином, колективну скаргу людей було пущено «по колу». У відповіді немає слова й про те, чому не порушено кримінальну справу відносно розкрадачів частини пологового відділення корівника («роділки»). На якій підставі і за якими документами був розібраний консервний завод і «реалізовані» металоконструкції? Немає реагування й на викладені факти «розпродожу» плит силосної ями та бетонного покриття доріг.

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Снігурівський район

P.S. Коли номер було зверстано, редакція отримала відповідь з прокуратури області:
«Прокуратурою областу розглянуто публікацію «Ліквідатори», опубліковану в газеті «Рідне Прибужжя» №116 від 15.10.11.
Вивченням мaтеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи Снігурівським РВ УМВС України встановлено, що перевірку проведено неповно, а рішення прийнято передчасно, без дослідження вcix обставин події.

3 огляду на цi обставини, прокуратурою області рішення про відмову в порушенні кримінальної справи 25.11.11 скасовано, а матеріали перевірки скеровано до Снігурівського РВ УМВС для організації додаткової перевірки, яка на даний час триває.

Водночас, за допущену тяганину та порушення вимог кримінально-процесуального законодавства при проведенні перевірки, щодо винних ociб Снігурівського РВ УМВС 25.11.11 прокуратурою області порушено дисциплінарне провадження.

Прокуратурою області взято на контроль проведення перевірки за вказаними матеріалами та прийняття остаточного рішення».
Отже, крига скресла? Редакція і надалі уважно стежитиме за розвитком подій.

НА ЗНІМКАХ: 2-5 – Світлана Геренчук: перспектив для молоді немає; с. Шмідтове: в очах – безнадія…; «як вареник у маслі»; залишки тваринницьких комплексів у с. Шмідтове.

Комментарии:

  1. АДВОКАТ:

    Живий, цікаво ілюстрований матеріал. Андріє, браво! Був і залишаюся пошановувачем Вашого журналістського таланту.

  2. Андрей Тюрин:

    Спасибі за добрі слова, Адвокате. На жаль, не знаю ваше ім’я

  3. Виталий Шляпников:

    В 2010 году в Снигиревской РГА в очередной раз сменился председатель (С.В.Бунчук был назначен 15.04.10 – распоряжением Президента Украины). Поэтому за ошибки и недоработки РГА до этой даты должны отвечать предшественники. Было бы интересно узнать, что они думают по поводу публикации.
    Согласен с Адвокатом: статья интересная и содержательная. К сожалению, подобные проблемы не только там.

Сообщение:

*

НОВОСТИ