Учительське сузір’я

Новости, Общество

  3 Дек , 2011

Який же дар дістали ті,
Що так дітей учити вміють?
Мені здається, в скарбі тім
Любві найбільш дісталось їм.
Іван Франко

Юність сама собою є поезією життя,
і в ній кожен буває кращим,
ніж усю решту життя.
Віссаріон Бєлінський

На схрещенні стратегічних автошляхів півдня України вмите водами річки Громоклії – село із світлою назвою Возсіятське Єланецького району. Віддамо шану пану Сіятському і його візку, що зазнав поломки у цій місцевості та фантазії спостережливих ономосіологів, але тут більше до вподоби канва назви від слів «сіяти», «засяяти». Живе і здобуває тверду ходу наперекір незгодам сучасність степового села, завдяки працьовитим селянам, творчій енергії місцевої інтелігенції.

У рік початку хрущовської «відлиги» 3 грудня в родині колгоспників Павла Марковича та Віри Терентіївни Кондратюків побачила світ донька Тетяна. З ранніх років пишалися батьки її не по-дитячому допитливістю, кмітливістю, прагненням допомогти дорослим, милосердям. З похвалою закінчила Тетянка перший клас, і не загубилися її учнівські «п’ятірки» у шкільній веремії Возсіятської десятирічки.

Серед кращих своїх подруг по школі Надії Мунтянової, Тетяни Тригуб, Зінаїди Могилевської Тетяна Кондратюк не вважалася лідером: дівчина завжди виявляла готовність стати помічницею, порадницею, нарешті, надійним оплотом, якщо незгоди треба було подолати, або дати відсіч неправді і злу. 1974 року золота медаль відмінниці прикрасила урочистість випускного балу. Заслужена нагорода – за активну життєву позицію: голова ради піонерської дружини, комсорг школи, делегат обласної та районної комсомольських конференцій, учасниця Всеукраїнського зібрання бригадирів учнівських виробничих бригад.

Зараз складно визначити, хто більше любив історію – Тетяна Кондратюк чи її вчителька Ганна Іллівна Шестирикова, яка дала старт творчому руху талановитої учениці. Тому випускниця, не вагаючись, подала документи на історичний факультет Миколаївського педінституту, підтвердивши свою шанобливість до предмету і викладача. До сьогодні Тетяна Павлівна вбачає в творчому дуеті свою долю.

Щастя полягає в тому,
щоб займатися тим,
до чого у людини є покликання.
Лев Толстой

Студентський коловорот – кращі роки молодої людини: розкутість після школи, проби самостійності, нові друзі, відчуття дорослості, справжнє кохання. І народилася студентська сім’я: Тетяна Кондратюк стала Драгуновською, бо з таким прізвищем студент факультету фізичної підготовки Микола заволодів її серцем, тримаючи його в долонях кохання ось уже 32 роки.

Новий статус, нове прізвище у дипломі учителя історії, рідна Єланеччина, мрія досягти майстерності Ганни Іллівни, романтика перших зустрічей з учнями на уроках, моральне задоволення: я – вчитель. Її перші учні, тепер уже матері і батьки, пам’ятають молоду вчительку історії та географії у Великосербулівці, заступника директора Ясногородської восьмирічки Тетяну Павлівну, яка історично вимогливо наставляла їх словами Володимира Мономаха: не лінуйся ні до чого доброго.

Червоний диплом зобов’язував практично опановувати методику викладання, закохати дітей у предмет про далеке і близьке минуле, навчати оцінювати сьогодення. Ці постулати успішно втілювала в навчальний процес початкуюча вчителька.

Через два роки вчительства у середній школі села Прибузького Жовтневого району, куди молода сім’я переселилася, щоб бути поруч з батьками чоловіка, Тетяна Павлівна очолила тут навчально-виховний процес, а через стільки ж стала її директором. У рік революційності, коли змінився державний устрій, економічно-соціальні відносини, надто непростого становлення нового громадянства, найскладніше, мабуть, діяти і визначатися викладачу суспільно-політичного предмету, керівнику школи. Відповідала директор-історик на неочікувані запитання старшокласників, угамовувала скептичні пристрасті колег, ділилася своєю оцінкою ситуації із сільчанами. Пам’ятаючи слова українця-філософа Григорія Сковороди «довго й добре сам учись, коли хочеш навчати інших», часто зверталася до історичних джерел минулого. І їй вірили.

Найбільше людина досягає тоді,
коли подає хороший приклад.
Стефан Цвейг

Вірили батьки, віддаючи першого вересня вперше учителям на десяток років своїх дітей, вірили колеги, знаючи, що директор школи не дасть їх скривдити, вірила її мудрості сільська громада, довіряючи Тетяні Павлівні представництво у районній раді трьох скликань, і як багаторічному члену сільвиконкому – теж довіряли беззаперечно.

До віри і поваги додаються оцінки освітянських відомств: значок «Відмінник освіти України», Почесна грамота Міністерства, статус учителя вищої категорії, звання «Старший учитель», численні грамоти від керівництва району і області.

Результати діяльності директора та педагогічного колективу за два десятиліття коротко подає статистика: півтора десятка медалістів, два-три випускники щорічно стають студентами педагогічних вузів, а в шкільному штатному розкладі – чотирнадцять випускників-прибужан.
Сьогодні до вітання матері Віри Терентіївни, яка опікується донькою Надією у рідному селі, приєднуються колеги, односільчани, учні, випускники школи минулих років.

Пам’ятають і шанують славний ювілей матері донька Ольга і зять Іван Володимирович, обоє вчителі; доповнює учительське сузір’я син Микола, старший викладач, начальник Центру інформаційних технологій Одеського національного університету, після закінчення якого залишився тут працювати; донька Ірина, старший економіст «Імексбанку» міста Одеси, із зятем Сергієм Вікторовичем, програмістом вищої кваліфікації.

Особливо розчулиться іменинниця увагою внучат Дмитрика та Олежки.
Знаю, що Тетяна Павлівна щаслива від усвідомлення, що рідні і близькі, друзі і колеги її щиро шанують. Вона дорожить своєю дорогою, яку обрала. Дорога щастя і добра обрала її, Жінку, Матір, Людину.
Будьмо, колего!

Леонід ДУДЕНКО, член Національної спілки журналістів України, ветеран освіти
Лимани-Прибузьке-Миколаїв.

Сообщение:

*

НОВОСТИ