Земне тяжіння

Новости, Общество

  13 Дек , 2011

Грушівка – село хоч і приміське (розташоване практично на околиці Первомайська), проте донедавна його мешканці не мали змоги користуватися багатьма благами сучасної цивілізації. У населеному пункті ще десять років тому не було газу, водопроводу з якісною питною водою, доріг із твердим покриттям… Тож коли Віктор Багнюк, йдучи 2002 року на вибори сільського голови, пообіцяв подолати ці та інші негаразди, багато селян йому не повірили. І грушівці мали рацію – чимало колишніх обіцяльників так і не перетворили благі наміри у практичну площину.

Та Віктор Іванович, який ось уже майже десять років очолює місцеву громаду, виявився людиною слова. В. Багнюк добився того, щоб підвідний газопровід дістався і його рідного села – а до державних коштів були залучені й гроші сільського бюджету. 2005 року почали безпосередньо прокладати мережі з блакитним паливом по вулицях населеного пункту, газифіковувати будинки. Задля цього створили кооператив, який діє на засадах прозорості та відкритості. Наразі мешканці близько половини житлових будинків Грушівки із гордістю заявляють: а у нас в оселі – газ!

Але першим об’єктом, в якому запалали конфорки газових плит, був дитячий садочок. Згодом газифікували ФАП та приміщення сільської ради, в якому також розташовані бібліотека та поштове відділення. Сьогодні тут здійснені якісні євроремонти, а працівникам та відвідувачам цих установ тепло та затишно – за будь-якої погоди.

Не меншої уваги сільський керманич приділив місцевим автошляхам. Грунтові дороги від найменшого дощу розмокали, тож проїхати по них було – зась. Проте за дев’ять останніх років село відродилося, немов отой казковий птах Фенікс: майже всі вулиці мають тверде покриття! Таким чином був виконаний ще один наказ виборців.

Ніяк не влаштовувала Віктора Івановича й ситуація з водопостачанням рідного села. Так, поблизу школи стояла башта Рожновського із колодязем-накопичувачем, але за десятиліття експлуатації система фактично вийшла з ладу. Аби вирішити проблему, В. Багнюк добився того, щоб районний відділ освіти передав об’єкт на баланс сільської ради. Наступний крок – зробили проектно-кошторисну документацію «водофікації» всього населеного пункту. Встановили нову башту Рожновського та поміняли труби, по яких подавалася вода.

Окрема турбота – про найменшеньких мешканців села. Задля них пробурили свердловину неподалік від будівлі дитячого садка. «Коли працівники СЕС завітали до нас і взяли першу пробу, – згадує Віктор Іванович, – то одразу навіть не повірили даним лабораторних досліджень – настільки якісною виявилася питна вода, – в ній зовсім не було нітратів. Тож повторно зробили другий аналіз, третій… Й таки констатували: питна вода для потреб Грушівського ДНЗ – краща в районі! Такої ж найвищої якості виявилася вода в двох із трьох свердловин, що ми їх додатково пробурили на території села». А сам собі сільський голова поставив наступне завдання: у 2012 році все село забезпечити високоякісною питною водою.

Принагідно слід зазначити, що багато проектів з поліпшення сільського життя так і залишилися б прожектами, якби 2002 року на місцеві землі не прийшли господарювати Анатолій Миколайович Біднарик та Борис Іванович Воронін. Вони, як зазначає сільський голова, не лише успішні господарники, а й люди з добрим серцем та чуйною душею. Мало того, що керівники фермерських господарств «Меркурій» та «Сатурн» уклали з сільською радою та неухильно виконують договори соціального партнерства (завдяки цьому, а також надходженню податків та зборів від аграрної діяльності сільський бюджет щороку отримує сотні тисяч гривень), так і «поза планом» роблять чимало суспільно корисних справ. «От нещодавно прийшов до мене Анатолій Миколайович з «претензією», – розповідає Грушівський голова, – чого, мовляв, давно не просите про допомогу? Тож, до прикладу, А.М. Біднарик із власної ініціативи придбав для наших потреб склопакетів на 15 тисяч гривень». А крім цього, ці керівники справді державницького мислення поставляють продукцію власного виробництва в дитсадок та школу, допомагають із ремонтами, поповнюють книжковий фонд бібліотеки та передплачують понад 30(!) одиниць періодики.

Цікаво, що якщо Борис Воронін до фермерування мав багатий багаж теоретичних знань та практичних навичок господарювання на землі, то Анатолій Біднарик починав аграрний бізнес, що називається, з нуля. Проте навіть перший його млинець, випечений із стартової хлібної ниви, виявився аж ніяк не глевким: фахівці сільгоспуправління, об’їжджаючи поля із зеленими сходами, охали та цокали язиками – поля у Біднарика найзразковіші у всьому районі!

Буквально, як губка, Анатолій Миколайович засвоював ази та запозичував найновіші ноу-хау аграрного виробництва. Щороку він, попри дорожнечу, купляє бодай одну-дві одиниці крупної сільгосптехніки. Та й частенько самого керівника фермерського господарства можна побачити біля якогось із комбайнів чи тракторів у робочій спецівці із інструментом. Як зізнається Анатолій Миколайович, він надто любить техніку, тож кожну детальку, аж до найменшого гвинтика чи шурупа, намагається помацати-покрутити власними руками.

А коли Біднарику кажуть: «Ти ж, мовляв, міський, як тобі вдалося закріпитися в селі?», то він щиро відповідає:
– Я, хоч і мешкаю у місті, проте кожною клітинкою свого тіла відчуваю себе сільським мешканцем. Бо ж народився у селі, в багатодітній родині. Жили незаможно, якщо не сказати бідно. Тож селянську працю «опанував», ще будучи малою дитиною.

…На літніх канікулах, перед 5-м класом, маленький Толік із товаришем влаштувалися на заготівлю кормів. Усе літо хлопці, «озброївшись» величезними вилами, ворушили силосну кучу. Мріяли про те, як на зароблені гроші куплять собі новенькі портфелі, шкільні костюми та приладдя для занять. Яке ж було їх розчарування та розпач, коли замість 200 обіцяних карбованців їм видали втричі менше! «Я тоді вперше в житті побачив, що таке несправедливість. Ми ж так важко працювали фізично, а отримали за це копійки», – каже Анатолій Миколайович.

Але навіть цей випадок не став на заваді, коли А. Біднарик вирішив повернутися на сільську орбіту. Земне тяжіння переважило… «Хліб – усьому голова, – зазначає Анатолій Миколайович, – а земля – Мати наша. Вся правда – в ній, земельці-годувальниці».

Первомайський фермер господарює на землі й з користю для землі, й з турботою про людей. По справедливості, по совісті. Взяти бодай такий приклад. Побувавши якось в одному із фермерських господарств сусіднього району, Анатолій Біднарик спочатку був вражений: тамтешній аграрій обробляє 2200 гектарів ріллі лише з сином, без найманих працівників. «От, мовляв, який я молодець, – нахвалював себе «новатор», – на всьому економлю, розходів обмаль. А в тебе що?..». Та коли колеги з олівцем сіли помізкувати біля аркуша паперу, не такою вже й райдужною вийшла ота арифметика. Виявилося, що через велику зайнятість та брак часу ні зібрати нормально, без втрат, зерно кукурудзи батько із сином не змогли, ані продати по нормальній ціні вирощене збіжжя не спромоглися. При тому, що у господарстві Біднарика зарплатний фонд досить солідний, і податки набагато більші, він не менш ефективний фермер, ніж його знайомець. І це при тому, що в нього люди знаходять роботу із достойною зарплатою, а сільський бюджет наповнюють додаткові фінансові потоки. «Таки ти молодець!», – сказав Біднарику на завершення дебатів «упрощенець».

Анатолій Біднарик та Борис Воронін завжди виконують узяті на себе зобов’язання. Навіть коли трапляються неврожайні роки, вчасно та в повному обсязі розраховуються з людьми за оренду їхніх земельних паїв. Немає затримки із виплатами заробітної плати та сили-силенної різноманітних податків та зборів. «Це – люди слова», – кажуть про цих фермерів у Грушівці та інших селах району, де вони обробляють ріллю. І додають: «І даю Боже, щоб усім селянам поталанило на таких керівників, як Воронін і Біднарик»…

…А від себе я також додам: і на таких сільських голів, як Віктор Іванович Багнюк. Дружна та злагоджена співпраця влади та бізнесу дає дружні сходи добра і добробуту, віри у день прийдешній. І нехай так буде завжди!

Підготував Андрій ТЮРІН, спеціальний кореспондент «РП»
НА ЗНІМКАХ: Анатолій Біднарик і «аграрний міністр» Первомайщини Ірина Чмирьова; квіти – Грушівському сільському голові; головний бухгалтер Наталя Карпеєва; механізатори Сергій Свистун, Валерій Шкурко, Валерій Хрустовський.

Сообщение:

*

НОВОСТИ