В обіймах музи

Культура, Общество

  24 Фев , 2012

ПЕЛЮСТОЧКИ  БУТТЯ

Що унікальніше, аніж сама людина,
Що дивовижніше за небо і зорю,
злітає в календар безцінна днина,
долонями промінчики ловлю.
Що бездоганніше за усмішку дитячу,
Що краще, аніж дощик навесні,
Як добре, коли маєш вірну вдачу,
Думки глибокі, світлі та ясні.
Блаженні ті, хто помислами чисті,
а в серці випромінюють тепло,
дарують ніжність променисту,
А краще бути справді не могло!
Що є світліше, аніж добрий вчинок,
Святіше за повагу і любов,
Життя незмінно далі плине,
А сонце сходить і заходить знов!
Що щасливіше, аніж день єдиний,
Сьогодні – це пелюсточки буття,
Тримаєш у руках шматочок глини,
Тому дбайливо виліпи життя!

КРАПЕЛЬКИ

Упала крапля тихо на бруківку.
Маленька, непомітна, дощова,
Закінчила довершену мандрівку,
Стрибнула у калюжі, як жива…
Мов вигадана мрія-таємниця,
Що манить у незвіданий полон,
Упала із високої криниці
І м’яко усміхнулася крізь сон.
Довкола інші краплі і краплини,
Стемніло небо, вітер гне траву,
Стіна краплин уже донизу лине
І будить землю майже неживу.
Стихає дощ, і сонце яскравіє,
Промінчики торкаються роси,
Легенький бриз краплини віє,
Відгукує лиш свіжі голоси.
Упала крапля тихо на долоні,
Життя немов краплини дощові,
Такі ж легкі, та іноді солоні,
Усе, що маєш – в тебе в голові!

СПОГАДИ  ПРО  РІДНУ  ШКОЛУ

Приcвячується Баштанській школі №1
Щороку я до школи повертаюсь,
Частіше все ж я лину у думках,
Щоденники і зошити гортаю,
Уроки теж з’являються у снах.
Багато що змінилося відтоді,
Як випуск наш ці класи залишив,
І вікна, двері, огорожа згодом,
Та корпус початківців вже ожив.
І вчителі нові, звичайно, нові учні,
А шум, як в вулику, стоїть, як і раніш,
Уроки і перерви будуть звичні,
І вихідних хотілося б частіш.
Це все без змін лишилося, стабільно,
Шпаківні, прибирання у четвер,
Година класна, вимкнені мобільні,
Щоранку гімн, «нульовки» дотепер.
Змінилось дещо, решта – по статуту,
Єдине – це все більше не для нас,
Студенти ще, сім’я вже є чи буде
Нас вчителі чекають, як і клас!

БЛУКАЄМО…

Віч-на-віч залишилися з тобою,
Омріяна мелодія із сну,
Зі мною ти поділишся журбою
І подаруєш крапельку рясну.
Не стану відвертатися від тебе,
А парасольку викину кудись,
Я бачу сиві клапті неба,
Душа вже поривається увись.
Хоч плакати я хочу і кричати,
Що ти мене лишаєш геть одну,
Ми будемо лежати і мовчати,
І слухати мелодію сумну.
Ти плакатимеш гірко, як дитина,
Сховаюсь я від тебе під плющем,
О зупинись, блаженна ти хвилино,
Неспішно ми блукаємо з дощем…

Лілія ГОЙВАНОВИЧ

Сообщение:

*

НОВОСТИ