Останній форпост

Земля в Україні, втім, як і в будь-якій іншій країні світу, є найвищою матеріальною цінністю. І, на жаль, предметом постійних суперечок, що вже більше стосується вітчизняних реалій. У нашому випадку у багаторічному конфлікті сторонами аж ніяк не «любовного трикутника» є сільська рада, приватні підприємці та районна державна адміністрація.

Леонід Мухарський очолив Кривобалківську громаду у грудні 2008 року, на позачергових виборах сільського голови. А вже на початку 2009-го Кривобалківська сільська рада почала звертатися до Миколаївської райдержадміністрації з офіційними листами. Прохання тамтешньої громади в особі сільради до районної виконавчої влади було єдиним: при вирішенні питання про надання в оренду земельної ділянки приватному підприємцю О. І. Лисогору в межах Кривобалківської сільської ради (розташована за межами населеного пункту і є в державній власності. – А. Т.), а саме – колишніх автогаражів ВАТ «Кіровське» (збанкрутіло на початку 2000-х років), врахувати те, що на даній земельній ділянці розміщуються об’єкти комунальної власності. Інакше – сільська рада не зможе забезпечити повноцінне функціонування комунального підприємства «Мрія». При цьому в тексті листів містилася одна на перший погляд несуттєва, але вельми важлива у світлі майбутніх подій деталь – на той час право комунальної власності документально за сільською громадою закріплено не було, а перебувало в стадії виготовлення.


Як бідкається сам Л. Мухарський, через брак коштів у сільському бюджеті процес оформлення права власності затягнувся аж до грудня 2011 року. Між тим, приватні підприємці О. І. Лисогор та В. А. Пижевський «паралельно» готували технічну документацію на право оренди земельної ділянки, на території якої розташована їхня частина автогаражного комплексу. У березні 2012 року голова Миколаївської райдержадміністрації Ю. В. Серебряков підписує розпорядження, яким затверджується Технічна документація із землеустрою та передаються в оренду земельні ділянки під господарськими будівлями і дворами терміном на 49 років Олександру Лисогору (0,2839 га) і Віталію Пижевському (0,3373 га). А вже 11 квітня сторонами підписуються відповідні договори.

Здавалося б, ніякого порушення законності не було. Землі державної власності здані в оренду приватникам, уся необхідна документація є. Принаймні і сам голова РДА, і приватні підприємці говорять про це. Водночас з цим аж ніяк не погоджується сам сільський голова Леонід Мухарський.

 

Леонід Мухарський: «Нам тепер за ці ворота – зась».
 

– Між сільською радою і вказаними підприємцями неодноразово виникали суперечки щодо погодження меж володіння внутрішньодворовою земельною ділянкою, а саме – в’їзними воротами до всього об’єкта та під’їзних шляхів до автогаражних боксів № 14 і 15, котрі використовуються Комунальним підприємством ПЖПП «Мрія». Тепер ми не маємо вільного доступу до боксів, тож використання зазначених об’єктів втрачає сенс…

Сільський керманич вважає, що при прийнятті рішення на користь приватних підприємців райдержадміністрація порушила права місцевої громади, адже, згідно зі статтею 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», у разі розгляду питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, про це повідомляється заздалегідь відповідним органам місцевого самоврядування. А представники цих органів та посадові особи територіальних громад мають право брати участь у розгляді таких питань місцевою державною адміністрацією, висловлювати зауваження та пропозиції.

Як проїхати до цих боксів?

«Тепер же, – каже Леонід Георгійович, – після того, як майже вся спірна земельна ділянка разом із воротами і під’їзними шляхами відійшла до приватників, щоразу треба питати дозволу на проїзд нашої комунальної техніки. Це – приниження для сільської громади. Тож ми просимо в райдержадміністрації розірвати договори оренди та відмінити відповідне розпорядження голови РДА з тим, щоб спірна земля залишилася в державній власності і була б у спільному користуванні як сільської ради, так і приватних підприємців».

Що ж говорить Земельний кодекс України? Згідно зі статтею 198, кадастрові зйомки (комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок) включають, зокрема, «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами» (виділено редакцією). За один-єдиний підпис під таким погодженням, як зазначив у бесіді зі мною Леонід Мухарський, йому пропонували великі кошти. Але «гінцям» дали відкоша. Також, знову ж таки за словами сільського голови, тодішній начальник Держкомзему в Миколаївському районі В. В. Іванчук нібито пообіцяла йому, що без погодження з сільською владою технічна документація виготовлятися не буде.

Але, як бачимо, маємо те, що маємо.

Який же вихід із непростої ситуації? По коментарі я звернувся до голови Миколаївської райдержадміністрації Ю. В. Серебрякова.

– Прийняті райдержадміністрацією рішення були повністю законні, – зауважує Юрій Володимирович. – Про це говорять і юристи, і висновки обласної комісії, котра нещодавно працювала з цього приводу.

– Але чому не запросили сільського голову на засідання земельної комісії, котра якраз вирішувала питання розмежування спірної земельної ділянки?

– Я, по-перше, не керівник земельної комісії. По-друге, сільський голова раніше справді звертався до нас по цій проблемі, але ж сільська громада власником об’єктів на території комплексу автогаражів не була! Навіть коли право власності наприкінці 2011 року було належним чином оформлено, я дізнався про це вже після того, як були укладені договори оренди з О. І. Лисогором і В. А. Пижевським. На момент виділення землі документи до райдержадміністрації надали лише приватні підприємці.

Тут сільській раді пропонують зробити дорогу.
 

– Але ж у програші залишилася саме сільська громада. Який же вихід із тупика?

– Є декілька варіантів. По-перше, можна побудувати дорогу до об’єктів комунальної власності із зовнішньої сторони боксів.

– На це сільська рада категорично не згодна, адже задля цього потрібні досить великі кошти, яких у бюджеті немає…

– Відтак ми пропонуємо орендарям земельних ділянок укласти з сільською радою договори сервітуту, згідно з якими транспорт комунального підприємства «Мрія» мав би безперешкодно в’їжджати та виїжджати з території автогаражів.

Здавалося б, компроміс знайдено? Та чи погодиться на таке інша сторона конфлікту?

– З Мухарським ніяких договорів не укладатиму, – безапеляційно заявив у телефонній бесіді зі мною О. І. Лисогор. Далі на адресу свого опонента Олександр Іванович видає такі «характеристики», котрі через етичні міркування на сторінках газети навести неможливо. – Він тільки шкоду завдає державі в світовому масштабі (отакої! – А. Т.). Коли вхід на територію комплексу автогаражів був вільним, сюди приходив різний «сброд» – то те вкрадуть, то інше. Я ж захищаю свою власність і не дозволю будь-кому ходити по моїй території. А навіть якщо підписати договір сервітуту, то яким чином його трактор проїде повз мою територію, на якій стоїть 10-15 машин?

Також мій співбесідник намагався мене переконати в тому, що головна мета Л. Мухарського – побудувати в боксах приватний бізнес, буцімто з виготовлення тротуарної плитки…

Втім емоційна промова пана Лисогора аж ніяк не «в’яжеться» з тим, що вдалося досягти сільському голові за три з половиною роки свого господарювання. Був у Кривій Балці декілька років тому, й, приїхавши в село знову, був приємно вражений позитивними перемінами. На сільських вулицях та узбіччях доріг панують чистота і порядок, поблизу громадських установ та в людних місцях установлені урни. Набув естетичного вигляду центральний майдан села. Нещодавно, з ініціативи сільського голови, в селі було відкрито дитячий майданчик, який щодня наповнюється щебетом місцевої малечі. Крім того, завдяки встановленню потужних насосів та реконструкції систем водопостачання, у всіх обійстях населеного пункту з’явилася вода.

– А ще чимала радість, – додає депутат сільської ради Ірина Хомічук, – очікувала на нашу громаду наприкінці 2011 року, коли після багатьох років наш дитячий садочок «Зіронька» перейшов на цілорічний режим роботи. Принагідно зауважу, що в ремонті приміщень цього закладу особисту участь брав і сам Леонід Георгійович.

Можливо, дехто скаже, і в цьому є рація, що особисті думки різних людей – то річ суб’єктивна. Тоді перейдемо до фактів: на чергових виборах до місцевих органів влади (в 2010 році) Леонід Мухарський здобув упевнену перемогу, набравши голосів уп’ятеро більше, ніж його найближчий конкурент! «Розуміючи те, що земляки мене підтримують, – зізнається Л. Мухарський, – мої недруги готують проти мене численні перевірки з боку контролюючих органів».

У надії відновити земельний статус-кво сільський голова днями звернувся до Адміністрації Президента України і Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин. Право безперешкодно розпоряджатися проїздом до комунальних об’єктів Леонід Мухарський називає останнім форпостом у боротьбі за інтереси сільської громади.

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ