У матері-зозулі діти – по білому світу

Новости, Общество

  14 Июн , 2012

Майже п’ять років Наталія Мовчан (прізвище змінено з етичних міркувань. – Ред.) не бачила і не чула голоси двох рідних неповнолітніх синів. Ось як написала про непросту життєву ситуацію в листі до редакції сама мати (текст звернення подаємо із збереженням стилістики дописувачки):

«Я, Мовчан Наталія Василівна, матір двох дітей. Старшого сина Сергія народила 1996 року, а меншого Дмитрика – в 2003 році. Ростили синів разом із чоловіком, але за три роки від народження Дмитра чоловік нас кинув. Мені довелося їхати заробляти гроші, щоб піднімати діточок. Я залишала їх на свою хрещену. А потім мені зателефонували і повідомили, що моїх синочків забрали із сільради і з Братського по захисту дітей. Я поїхала, а мені сказали: заробиш гроші, а потім приїдеш і забереш. Я поїхала знов на роботу. Згодом повідомили, що був суд і дітей мені ніхто вже не віддасть. Суд відбувся без мене, ніхто нічого мені не присилав, ніякого документа на суд я не отримувала.

В селі говорили, що їх всиновили в іншу сім’ю. Я майже 6 років не знаю, де вони і що з ними. Я мати-одиначка, малозабезпечена, і що, можна так прийти і забрати дітей? В мене є надія, що мені діточок вернуть. Я прошу вас, допоможіть мені знайти дітей, я вірю і надіюсь на вас. Це було 2006 р., жовтень».

Зізнатися чесно, неможливо читати без душевного здригання подібні листи із редакційної пошти. Тим паче, коли йдеться про фактично одірваних від рідної неньки маленьких дітей.

Але чому так сталося? Хто і чому, на яких підставах вирішив розірвати найміцніші в цьому світові родинні узи – між матір’ю і тими, кого вона в тяжких муках народила, подарувавши найцінніше – життя?

Проте у результаті проведеного журналістського розслідування виявилося: написане Наталією Мовчан, м’яко кажучи, не зовсім відповідає дійсності, а деякі факти – взагалі є неправдивими. Так, наша дописувачка навіть переплутала період, коли вона востаннє бачила своїх синів – замість 2007-го вказала 2006 рік. Ну, а про те, як виховувалися на той момент чотирилітній Дмитрик та 11-річний Сергій, вичерпно розповіли самі мешканці Григорівської сільради.

По-перше, Дмитра і Сергія жінка нажила від різних чоловіків. Гадаю, в газетній статті не варто переповідати ті дошкульні характеристики, що висловили на її адресу односельчани. Але головне варто сказати: від належного утримання власних дітей Наталія Мовчан фактично усунулася. Ба, більше, їх здоров’ю і життю загрожувала реальна небезпека. Виїжджаючи, як вона сама каже, на заробітки, Наталія фактично кидала малолітніх дітей напризволяще. Ті тижнями сиділи в занедбаній хаті, голодні й холодні.

– Добре пам’ятаю, – розказує один із селян, – щоб поїсти, діти цілими днями збирали горіхи. Потім їх продавали, а на виручені кошти купляли в сільській крамниці їжу – хліб, масло, цукор, печиво. Серце стиснуло, коли якось побачив, як у магазині на решту малі купили собі по одній-однісінькій цукерці.

Старший із дітей, Сергійко, готував їжу собі і братику на електричній плиті, що, зрозуміло, могло будь-якої миті призвести до трагедії. Як і необхідність топити хату, бо в жовтні настали холоди, а попереду – сувора зима. Інколи, щоправда, діткам приносила харчі сусідка, але того було явно недостатньо для їх повноцінного зростання.

Не в змозі терпіти ці неподобства відносно своїх малолітніх земляків, комісія із числа працівників Григорівської сільради та сільського центру склала відповідний акт обстеження матеріально-побутових умов проживання. Члени комісії одностайно прийшли до висновку: тимчасово забрати дітей до приїзду матері.

На жаль, навіть такий попереджувальний «дзвоник» ніяк не вплинув на поведінку і спосіб життя Наталії, і та не вжила жодних заходів, щоб повернути своїх дітей. Минуло три місяці, а, як повідомив в офіційному листі на ім’я голови Братської райдержадміністрації тодішній начальник райвідділу міліції, «на даний час Н. В. Мовчан за вказаною адресою в селі Григорівка не проживає, її теперішнє місцезнаходження невідоме». Навіть за півроку, що діти провели в притулках для дітей (спочатку Вознесенському, потім – Миколаївському), горе-мати не спромоглася жодного разу їх провідати! Тож, цілком логічно, громадська інспекція в справах неповнолітніх клопотала перед службою у справах дітей райдержадміністрації щодо позбавлення Н. В. Мовчан батьківських прав. Невдовзі, а саме 10 квітня 2008 року, рішенням Братського районного суду громадянку Мовчан було заочно позбавлено батьківських прав. Саме заочно, бо місцезнаходження Наталії встановити не вдалося, попри те, що, відповідно до закону, було дано оголошення в районній газеті. Та все марно: мабуть, долею власних дітей жінка тоді надто не опікувалася…

Що ж сталося з нещасними дітлахами надалі?

– Як це не дивно звучить, але без участі їх рідної матері життя братів змінилося на краще, – зауважує начальник служби у справах дітей Братської РДА Ірина Афанасьєва. – Вони стали повноцінно харчуватися, належно одягатися, Сергій – регулярно відвідувати шкільні заняття. А у вересні 2008 року Дмитрика і Сергійка віддали в дитячий будинок сімейного типу, де вони виховуються в затишній родинній атмосфері.

Ірина Василівна демонструє зовсім недавні фотографії дітей. Сергій і Дмитро, зважаючи на зовнішність, почуваються цілковито нормально, тож жахи п’ятирічної давнини вже у минулому. У Григорівці пригадують, що якось Сергій зі своїми новими батьками побував у рідному селі, при цьому категорично заявив: до своєї рідної матері не повернусь нізащо!

Важко сказати, чим керувалася Наталія, коли на тривалий час залишала своїх малолітніх дітей одних у пустій хаті. Її пояснення, що вона виїжджала на заробітки, не витримують будь-якої критики. Адже в подібних випадках можна було оформити братів в інтернат, а при нагоді забирати їх додому. І зовсім незрозуміло, чому без малого п’ять років (!)жінка не зробила нічого, щоб знайти рідну кров.

Як відомо, сім’я – це осередок суспільства. На жаль, невблаганна статистика свідчить: випадки, коли батьки добровільно ухиляються від покладених на них державою і власним сумлінням обов’язків із виховання рідних дітей, із кожним роком частішають. Це, передусім, свідчить про серйозну духовну деградацію українського соціуму, кризу суспільної моралі в цілому. Та й де їй взятися, коли масова культура пропагує культ грошей і сили, витісняючи зі свідомості молоді наші традиційні цінності – любов і повагу до батьків, необхідність піклування про дітей і стариків. Натомість навіть у тяжку воєнну пору, роки революцій та голоду, попри бідність та великі сім’ї, українці намагалися будь-що виховати собі достойну зміну.

Утім національне законодавство у царині сімейних відносин допускає поновлення батьківських прав. Для цього Наталії Мовчан слід зібрати докази своєї спроможності виховувати належним чином дітей – мати власну оселю і прописку, відповідні матеріальні статки, і звернутися до суду. Але, за інформацією редакції, в одному із сіл Вознесенського району, де Наталія проживає в однієї зі своїх знайомих, у неї немає ні стабільного заробітку, ані власного даху над головою. Більше того, одного з її чергових співмешканців неодноразово притягували до адміністративної відповідальності за торгівлю самогоном.

Тож постає запитання: а чи потрібна така горе-мати майже дорослому Сергієві та Дмитрику, який більшу частину свого життя провів без біологічної мами? Як кажуть у народі, зозуля собі гнізда не мостить…

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ