Зникнення у лютневу ніч

Два роки тому при загадкових обставинах загинув 21-річний Олександр Грицюк. Його мати Лідія Филимонівна чотири рази отримувала відмову у порушенні кримінальної справи. Саме вона, а не міліція, кожного разу дізнавалася про факти, які потребували перевірки. Але правоохоронці чомусь досі не знаходять підстав довести справу до завершення і дати відповідь на головне запитання: як і за яких обставин загинула молода людина?

Стрижка із «продовженням»

У житті вряди-годи буває так: за чаркою горілки ще недавні нібито друзі раптово перетворюються на заклятих ворогів. Так сталося і холодним зимовим вечором 8 лютого 2010 року у селі Солончаки Очаківського району. Брати Грицюки – 21-річний Олександр та 27-річний Вадим пішли підстригтися у будинку сестри свого знайомого Андрія Чернеги. Із собою прихопили три літри домашнього вина – так би мовити, «для компенсації наданих послуг».

Мати – Лідія Филимонівна, ніби відчуваючи щось недобре, відмовляла хлопців: «Зараз зима, ви ж у шапках ходите!». Але сини не послухалися.

Коли підстриглися, сіли за стіл. Та дуже скоро посварилися, а потім Олександр побився із ще одним «другом» Андрієм Довгополіним. Господар попросив нечемних гостей піти додому, віддав їм речі та провів з двору.

Олександрові ніяк не хотілося йти у теплу хату, він посварився з братом – через те, що той не заступився за нього під час сварки. Отак, на півдорозі, брати й розій-шлися: Сашко повернувся до Чернеги, а Вадим пізно ввечері опинився вдома.

Тієї ночі Олександр додому не повернувся, і Лідія Филимонівна почала непокоїтися, адже такого в їхній сім’ї не траплялося. Своїми побоюваннями поділилася із матір’ю Андрія Чернеги. На що та тільки махнула рукою, мовляв, мій по чотири дні може не з’являтися вдома, і нічого, а ти одразу турбуєшся.

Втім і наступний день, коли Вадим вже ходив на пошуки брата, не приніс полегшення. Всі розуміли, що із Олександром щось сталося, адже він не міг не попередити рідних, що не буде вдома так довго.

Олександр Грицюк був добрим та працелюбним хлопцем, радістю та опорою для рідних.
 

Із свідка – у підозрюваного

Через три дні Вадим написав до міліції заяву про зникнення Олександра. Правоохоронці оголосили операцію «Розшук» і почали опитувати свідків. Запросили до райвідділу і Вадима Грицюка. Співробітники міліції пояснювали виклик тим, що треба «з’ясувати деякі обставини справи», однак розмова затягнулася на три дні. Вадима примусили пройти випробування на детекторі брехні, який спеціально для розслідування цієї справи привезли з Миколаєва. Причому, зазначає Вадим, двох Андріїв – Чернегу і Довгополіна – допитали за годину. Йому ж самому довелося просидіти в міліції години зо три.

Як відбувалося опитування далі, хлопець наважився розказати не одразу, бо був шокований тим, що з ним трапилось.

«Приїхав начальник карного розшуку Очаківського району Сергій Супроткін, – говорить Вадим Грицюк. – Дев’ята година вечора. Входимо до кабінету, і почалося одразу: удар у лоб, тільки не кулаком, а долонями. В обличчя не бив, але вся голова у мене була в гулях. Синяків не було і на тілі, але все потім дуже боліло».

У чому річ, Вадим зрозумів згодом. Із свідка, який начебто останнім бачив загиблого, його вочевидь намагалися перетворити на пі-дозрюваного. З відчаю Вадим змушений був висловити «зізнання», що вбив брата та кинув його тіло у колодязь. Обстежувати колодязь завглибшки близько 30 метрів викликали бійців МЧС. Але коли пошуки виявилися марними, слідчий підійшов до Вадима та запитав: «Скажи чесно: він там чи ні?».

– Його там немає, а де він, я не знаю, – вимовив Вадим.

Хлопця відпустили, але через день знову забрали і затримали вже на п’ять діб. «Методи», що застосовували до Вадима, важко назвати «гуманними». Його допити нагадували справжні тортури, подробиці яких навряд чи Вадим зміг видумати сам: «Слідчий натягнув протигаз на відкритий фільтр, шланг залишив. Передавлює шланг, одягає пакет. Туди пускає цигарковий дим і перекриває трубку. А потім ще б’є у груди, щоб задихався».

А ось ще один «атракціон», як гірко намагається жартувати хлопець: «Береться весло, між руками ставиться на два столи – як повішаний. Вивертають руки у наручниках, одягають протигаз. От вдихаєш дим, висиш, своєю масою тіла давиш на наручники повністю. Руки німіють. А ще б’ють по передпліччях, щоб кричав».

Допитували Вадима навіть таким способом: «Беруть одягають таку шапку на голову і крутять, поки людина свідомість не втратить, або не впісяється».

Тим часом вдома у Грицюків влаштували обшуки, залазили навіть на горище – шукали Олександ-ра. І це замість того, щоб шукати там, звідки він зник, та опитувати людей, безпосередньо причетних до його зникнення. Як це було розуміти? Розслідування пішло помилковим слідом, або так було треба, щоб приховати справжніх злочинців?

Не маючи змоги поговорити із сином, якого на кілька днів без якихось пояснень забрали до міліції, Лідія Филимонівна почала скаржитися та вимагати, щоб Вадима відпустили. Але тим, мабуть, тільки викликала ще більше роздратування. «Якщо мати закриє рота, ми від тебе відчепимося. А будеш базікати – що завгодно можемо зробити», – залякували хлопця.

Після цих подій Вадим змушений був виїхати на Волинь, до рідних, де і залишається донині, побою-ючись міліцейських переслідувань. До речі, на вимогу адвоката сім’ї Грицюків надати довідку про причину затримання Вадима відповіді з Очаківського міськвідділу міліції так і не надійшло.

Брати Грицюки: Олександр (зліва) і  Вадим.
Знімки із сімейного архіву, 2009 р.
 

Знахідка на скелях

Через півтора місяця, 21 березня, до міліції зателефонував невідомий чоловік та розказав, що на березі лиману, на високій кручі, лежить труп людини.

Під час огляду тіла у бюро судмедекспертизи Лідія Филимонівна впізнала сина вже по відкритих ногах. Поряд на підлозі лежав його одяг. Сумнівів у тому, що Олександр загинув, уже не залишилось.

Кримінальну справу, яка була відкрита одночасно із оголошенням розшуку Олександра, швидко припинили «у зв’язку з відсутністю складу злочину».

Втім причину смерті так і не встановили. Як було вказано у висновку судмедексперта Р.В. Герасимова, «із-за різко виражених гнилісних змін трупу». Рідні Олександра були здивовані таким формулюванням, адже морози тоді стояли дуже сильні, а вони на власні очі бачили, що тіло було цілим, хоч і з трупними плямами, отже, дослідження, на їхню думку, можна було б проводити, щоб з’ясувати подробиці загибелі. Однак правоохоронці поспішили здати справу до архіву.

Для Лідії Филимонівни почалися ходіння по муках. Вона писала скарги до Очаківського міськвідділу внутрішніх справ, до обласного управління МВС, до Очаківської міжрайонної прокуратури, а потім – і до обласної. Якщо міліція незмінно наполягає на тому, що відмова у порушенні кримінальної справи обґрунтована, то у прокуратурі Миколаївської області вважають, що перевірка по справі проведена неповно, тож необхідне додаткове судово-медичне дослід-ження. Першого серпня 2011 року постанову про відмову у порушенні кримінальної справи було скасовано, а матеріали направлено до Очаківської міжрайонної прокуратури. Прокурор Руслан Артеменко пояснив кореспонденту, що ця справа перевірялася багато разів. І вона не є кримінальною. Мовляв, усіх учасників подій тієї лютневої ночі допитали і дійшли висновку, що хлопці пили цілу ніч. Сильно сп’янівши, Олександр міг сам пройти чотири кілометри від дому, потрапити на скелі, впасти та пролежати там більше місяця, поки його знайшли. Наскільки це відповідає дійсності, повинні вирішити, а головне, переконливо довести спеціалісти, чого насправді не було зроблено одразу.

Натомість думку Лідії Грицюк правоохоронці називають «своєрідною». Мовляв, жінка ходить до екстрасенсів та кожного разу міняє свої вимоги, висуває нові версії та називає різних підозрюваних.

Перший заступник начальника Очаківського міськвідділу Іван Виговський запевнив журналіста, що правоохоронці перевіряють усі припущення Лідії Филимонівни, допитують тих, кого вона пі-дозрює. Та й міліцію теж перевіряють, адже справа Олександра Грицюка – резонансна. Відтак і розслідування її ведеться під особливим контролем.

Розслідування триває

Утім з документів можна зробити висновок, що не всі факти у цій справі точно співпадають. Так, працівники міліції настійливо стверд-жують, що одразу після зникнення Олександра усю місцевість поблизу села було ретельно перевірено. Але чому ж тоді не помітили тіло на скелях? Чому на початку розслідування начальник Очаківського міськвідділу міліції обіцяв рідним Олександра, що знайде вбивцю? Виходить, правоохоронці у дечому заперечують самі собі?

З часом у документах змінилася і причина смерті хлопця. Очаківський міжрайонний прокурор Руслан Артеменко із впевненістю вказав, що остаточне формулювання – «тілесне ушкодження у вигляді розриву міжхребетних дисків», чого, до речі, не було у першому висновку судової експертизи, а з’явилося воно лише при додатковому розслідуванні. Виникає запитання: а чи це єдина неточність, яку допустили слідчі?

Версія необережності загиблого, можливо, просто дуже зручна та цілком влаштовує правоохоронців. Або покриває злочинців. Та чи це значить, що вона відповідає дійсності? Адже ні Лідія Грицюк, ні інші рідні Олександра не можуть заспокоїтися протягом двох років від тих трагічних подій і самі намагаються вести розслідування.

Лідія Филимонівна стверджує, що історія не закінчилася на тому, як брати розійшлися у різні боки. Вона з’ясувала, що Олександр разом із сестрою господаря будинку – Оксаною Чернегою – поїхав відзначати день народження начальника її чоловіка. І те, що у сауні, де вони святкували, Олександр заступився за якусь дівчину. Отже, після сварки з братом Вадимом його могли бачити інші люди. А це, зрозуміло, міняє всю справу.

Багато фактів указує на те, що, можливо, не все було так просто. Лідія Филимонівна заявляє і про свідчення однієї з мешканок села. Збираючи дрова, жінка бачила, як до високої скелі під’їхала машина та двоє чоловіків скинули вниз щось велике і важке. Буквально за пару днів до міліції зателефонував невідомий та розповів про свою страшну знахідку. Лідія Филимонівна дізналася ім’я цього чоловіка. Але він не побажав з нею зустрітися і щось повідомити. А сусідка у міліції заперечила все сказане. Лідії Филимонівні пояснила так: «Для тебе – я бачила. Для міліції я – не свідок».

Вочевидь, що мешканці села побоюються говорити правду і взагалі не бажають допомагати слідству. І на це у Лідії Грицюк також є своє пояснення. Вона підозрює у скоєнні злочину односельців, у яких родичі працюють у міліції і які здатні на найстрашніші вчинки. Вони тримають у остраху все село, і люди вважають, що краще мовчати, ніж добиватися покарання злочинців.

Сьогодні рідні загиблого Олександра Грицюка наполягають на порушенні кримінальної справи та проведенні ексгумації тіла, похованого у Волинській області. І хоч вони розуміють, наскільки це складна справа, але пам’ять про Олександра, біль від утрати близької людини та бажання добитися справедливості не дозволяють їм сидіти склавши руки та погоджуватися із відмовами, що їх надсилають правоохоронці. Лідія Филимонівна запевняє, що буде добиватися правди до останнього подиху, буде захищати честь сина наскільки вистачить сил. Адже неможливо дозволити вбивці прикриватися заступництвом родичів-посадовців та залишати подібні зухвалі, безглузді злочини безкарними.

Наразі справа у черговий раз знаходиться в обласній прокуратурі на перевірці. Істину, нарешті, буде встановлено?

Тетяна ФІЛІППОВА

Комментарии:

  1. Лариса:

    И не надейтесь… то что дело в очередной раз вернулось в прокуратуру ещё не очём не говорит… прокуратура мастерски отпишется и в этот и во все последующие разы. Все они работают в одной упряжке и прокуратура и милиция и суды – тут всё настолько тесно связано что незнавшим людям даже представить сложно…. НО НАДА БОРОТЬСЯ !!!

Сообщение:

*

НОВОСТИ