Почесне звання для матері

Надія Григорівна Катрич народила та виховала сімох дітей. Але заслужене нею звання матері-героїні, навіть після її смерті, не дозволяє отримати упереджене ставлення до сім'ї з боку працівників Березнегуватського райвідділу міліції.

Батькова мрія та синові вчинки

Володимир Михайлович Катрич із села Лепетихи Березнегуватського району, розказав у редакції про свою незвичайну мрію: добитися для жінки, Надії Григорівни, на жаль, вже покійної, звання матері-героїні.

Надія Григорівна, з якою Володимир Михайлович прожив майже 40 років, народила йому сімох дітей. За п’ятьох діток жінку було нагороджено медаллю «Мати-героїня» 2-го ступеня. Коли народилася шоста дитина – донька Валентина, Надію Григорівну нагородили медаллю 1-го ступеня. Втім окремого звання «Мати-героїня» у Радянському Союзі не було. З'явилося воно у незалежній Україні, і претендувати на нього можуть жінки, яки народили та виховали не менше п’ятьох дітей. Отже, за всіма нормами, Надія Григорівна мала повне право носити це почесне звання.

З проханням присвоїти його Надія Григорівна особисто зверталася до органів місцевої влади, а після її смерті добиватися правди та справедливості продовжив Володимир Михайлович.

Однак усе сталося не так, як гадалося. У пакет документів для присвоєння звання входить довідка з райвідділу міліції про відсутність правопорушень з боку членів сім'ї, мати якої претендує на отримання цього звання. Усі інші документи у Надії Катрич були готові, а ось із міліцейською довідкою виникли проблеми: у Березнегуватському райвідділі міліції у базі даних знайшли кілька протоколів про адміністративні порушення, складені відносно двох братів Катричів – Сергія та Віталія. Протоколи позначені 2004-2008 роками – кожного року в правоохоронців виникали до братів якісь претензії. На жаль, за життя Надії Григорівни протоколи ще були чинними, тому довідку-характеристику, яка б давала право отримати звання, правоохоронці не видавали.

Треба зазначити, що всі порушення Сергія та Віталія відносяться до розряду досить дрібних, адміністративних, а дія таких протоколів закінчується рівно через рік після їх оформлення. Навіть у райвідділі ніхто не назвав братів завзятими бешкетниками та правопорушниками.

Отож коли усі протоколи були списані в архів, жінка отримала потрібну довідку і здала пакет документів «по інстанціях». З облдержадміністрації, у свою чергу, зробили запит на характеристику сім'ї. Чекати довелося більше місяця, а коли Володимир Михайлович особисто прийшов до райвідділу, йому повідомили, що у комп'ютерній базі «знайшовся» свіженький протокол на Віталія – «за розпивання спиртних напоїв та дрібне хуліганство». До речі, протоколи на його синів «у паперовому вигляді» заявникові міліціонери чомусь намагалися не показувати, тому Володимиру Михайловичу довелося звернутися до обласного управління міліції з проханням розслідувати справу.
Відповідь за підписом заступника начальника А.О. Дробота нічого не прояснила: він тільки перерахував усі відомі Катричам протоколи, але жодним словом про розслідування не йшлося. Коло замкнулося.

Заради справедливості

Надія Григорівна Катрич померла у липні 2011 року, так і не дочекавшись суспільного визнання. Володимир Михайлович справу продовжує і настійливо добивається присвоєння дружині звання «Матері-героїні». Причому чоловік знає, що ніяких матеріальних зисків з цього він не матиме. Але він каже, що його головна мета – встановити справедливість. Чиновники неодноразово казали йому, що подібних прецедентів ще не було: ніколи жінці посмертно не присуджувалося це почесне звання. Але, погодьтеся, це намагання чоловіка, з першого погляду, навіть дивне, дійсно, викликає глибоку повагу до нього, до його покійної жінки та сім’ї Катричів у цілому.

До того ж сім'ю Катричів у селі Лепетиха добре знають, а у сільраді всіляко підтримують Володимира Михайловича і згодні підписати усі документи на присвоєння звання. Усі семеро дітей Надії Григорівни та Володимира Михайловича працюють, виховують діток, є порядними і працьовитими людьми. Ну, а дрібниць – з ким їх не буває?

Володимир Катрич каже: «Щоб звання присвоїли, виявляється, усі діти повинні бути ідеальними. А хіба так у житті буває?».

Зовсім нещодавно, у квітні нинішнього року, Сергія Катрича знову оштрафували, цього разу – за порушення правил дорожнього руху. І цей протокол знову розпочав «відлік» ще одного року, протягом якого вирішити питання про присвоєння звання неможливо.

Втім перший заступник начальника Березнегуватського райвідділу міліції Юрій Козлов у телефонній розмові з журналістом «РП» пообіцяв: нехай заплатять штраф 255 грн., і довідку Володимиру Катричу дамо. Та дружина Сергія Тетяна повідомила, що штраф був оплачений через чотири дні після накладення, ще у квітні. І заплатили вони – згідно із квитанцією – чомусь не 255, а 510 грн.

Тетяна пояснила: на тому місці, де оштрафували її чоловіка, і тоді, і зараз їздять усі. Просто він потрапив на очі під час рейду.

«Міліція до нас чіпляється, придумує усі ці протоколи, – висловлює свою думку Тетяна. – Ми тільки не можемо це довести».

У родині Катричів вважають, що міліція ставиться до них упереджено – через два конфлікти, які трапилися кілька років тому. Тоді Володимир Михайлович звернувся до правоохоронців з проханням припинити розкрадання водоводу, а ще довелося розбиратися у справі зі спадщиною тещі. Обидві справи вів один і той самий міліціонер. З тих пір, упевнений Володимир Михайлович, у райвідділі ставлення до Катричів якесь особливе.

Чекали і чекайте!

Вникати у подробиці тих давніх подій, мабуть, не варто. А от дії співробітників міліції саме зараз свідчать, як мінімум, про неуважне ставлення до прохання Володимира Катрича. Літньому чоловікові доводиться ходити колами по інстанціях у той час, як протоколи вже прострочені, і довідку можна було б дати. Замість того – погрожуючі вислови від працівників райвідділу, які свідчать про те, що саме міліціонери почуваються господарями ситуації та ведуть себе за принципом: хочу – дозволю, не схочу – ні. Так, коли наймолодша донька Ірина вступала до інституту, у міліції сім'ю Катричів характеризували позитивно.

Потім, вже на прохання Надії Катрич, у довідці, датованій лютим 2010 року, були перераховані адміністративні правопорушення, скоєні Сергієм Катричем, а Віталій та усі інші п'ятеро дітей на «обліку не значилися». Через місяць, у березні того ж року, Надії Григорівні відповіли з райвідділу, що Сергій «на обліку не перебуває». Ще незабаром, на початку квітня 2010 року, в довідці вказувалося, що усі семеро дітей Катричів «до адміністративної відповідальності не притягувалися».

Володимир Михайлович зазначає, що помітив у документах багато невідповідностей: подекуди протоколи оформлені «заднім числом» та не завжди відповідають змісту правопорушення. Іноді «затримання» його синів виглядають просто надуманими та упередженими.

Наразі всі документи приведені у відповідність, і Володимиру Михайловичу залишилося тільки отримати довгоочікуваний папірець. Тим паче, за Катричів вступилася і наша редакція. А у Березнегуватському райвідділі Володимиру Михайловичу відповіли: «Довідку можемо дати зараз, а можемо – через місяць, як положено за законом. Ви – добиваєтеся свого питання. То добивайтеся. А ми – будемо по закону, і крапка!».

Таким чином, позиція співробітників Березнегуватського райвідділу виглядає незрозумілою: дають одні довідки, а потім, через місяць – протилежного змісту. У комп'ютерній базі постійно з'являються нові протоколи.

Після того, як Сергій Катрич сплатив штраф за порушення правил дорожнього руху, у райвідділі йому висловили мимохідь: «Бачте, який розумний, він ще й квитанції зберігає!». А тут правоохоронці згадали і про свої права: мовляв, чекайте, як ми скажемо. Не видно тут поваги до громадян, до пересічної людини. Але ж віддано служити громадянам і повинні правоохоронці. Чи це все залишилося тільки в урочистому тексті присяги? А у житті – все інакше?

Ось таке складається враження. Можливо, це якось зможуть пояснити у Березнегуватському райвідділі та обласному управлінні внутрішніх справ, куди ми і направимо цей матеріал для реагування.

Тетяна ФІЛІППОВА

Сообщение:

*

НОВОСТИ