Чи будемо з борщем і вінегретом?

Про користь овочевої продукції в раціоні людини годі й казати. Буряк, морква, цибуля, томати, огірки та інші дари полів, завдяки вмісту численних мікроелементів, вітамінів та клітковини, сприяють повноцінному і правильному харчуванню, отже, запобігають виникненню багатьох хвороб та зміцнюють здоров’я. До того ж овочева продукція традиційно необтяжлива для гаманця пересічного українця. Варто також додати, що справжній тренд нащадків козаків – наваристий та запашний борщ – навіть неможливо уявити без овочевої продукції, яку, до речі, вирощували на Русі з давніх-давен.

Але чи насправді українці протягом року мають до столу різноманітні, корисні та доступні по ціні овочі? Чи задоволені, насамперед фінансово, виробники овочевої продукції? Як держава підтримує національного сільгоспвиробника? Спробуємо розібратися.

Для початку варто взяти до уваги деякі важливі цифри. Після лихих 90-х, коли занепаду зазнали всі сфери економічного життя країни, розпочалося невпинне зростання валового виробництва овочів в Україні. Тож якщо 2000 року аграрії всіх форм власності виростили і зібрали 5,8 мільйона тонн овочевої продукції відкритого грунту, то в 2005-му цей показник становив 7,5 млн.т. У поточному році, як повідомив нещодавно міністр аграрної політики України Микола Присяжнюк, урожай овочів становив уже 9,9 мільйона тонн, що на 35 – 40 відсотків більше, ніж торік. Враховуючи, що річна потреба споживання моркви, цибулі, буряку та капусти становить 161 кілограм на людину, прості арифметичні підрахунки показують, що кожен українець має отримати медично обґрунтовані обсяги овочевої продукції.

Насправді ситуація не така райдужна. Якщо наразі за ціною овочі дійсно по кишені всім верствам населення, включаючи малозабезпечені (роздрібна ціна позицій так званого «борщового кошику» коливається в районі 2-3 гривень), то з усім іншим складніше. Експерти ринку зазначають, що через недосконалі технології збирання, післязбиральної доробки, зберігання та логістики фактична річна норма споживання овочів в Україні протягом останніх двох років становила лише 100 кг на людину, що вдвічі менше, ніж в ЄС. Звісно, рекордний урожай овочів дає сподівання на поліпшення цього важливого показника, але проблема залишається. Передусім, це нестача овочесховищ та очевидні диспропорції отриманого прибутку в ланцюжку «виробництво – переробка – реалізація». Парадокс, але виробник отримує суцільні копійки доданої вартості, найбільший же бариш підраховують численні перекупники. Система ж крупнооптових ринків овочевої продукції, де б овочівник міг з максимальною вигодою для себе продати вирощене нелегким селянським трудом, наразі лише створюється.

Здавалося б, надлишок продукції, принаймні одразу після збирання врожаю, можна було б експортувати в інші країни. Але і тут не все так просто. Через відсутність сертифікатів на овочеву продукцію відповідно до європейських стандартів якості, а подеколи через низьку якість продукції, ринок Західної Європи для українського буряку та моркви фактично є закритим. Тож реально експорт можливий лише в Росію та інші країни СНД.

Неабияк лихоманить вітчизняний ринок овочів і значні, із року в рік, коливання цін на овочі. Якщо два роки тому ціна на капусту «зашкалювала», то 2011-го фермери та інші аграрії посадили білокачанної надміру. Як наслідок – оптова ціна впала до 30 – 50 копійок за кілограм, що означало: дешевше її залишити на полі, аніж убирати та потім реалізовувати. Через перевиробництво та неорганізованість ринку в окремі роки стає невигідним й процес вирощування інших овочевих культур.

Здавалося б, державі варто було б якимось чином упорядкувати відношення в галузі овочівництва з тим, аби не було перевиробництва продукції й водночас населення було б забезпечено недорогими і якісними овочами.

– Звичайно, ми до цього прагнемо, – зауважує в розмові зі мною в.о. начальника головного управління агропромислового комплексу облдержадміністрації Олена Піскун. – Але вельми стримуючим фактором є наявність на ринку овочів великої кількості одноосібників, котрі фактично господарюють на свій смак і розсуд.

Із близько 20 тисяч гектарів, що були використані цього року в області під овочевими культурами, тільки 4 тис. га обробляли сільгосппідприємства. Лише п’ята частина від усіх площ! Проте завдяки високій культурі землеробства, застосуванню останніх надбань аграрної науки, механізації та автоматизації процесу вирощування та збирання овочів крупнотоварні виробники забезпечили понад половину всієї овочевої продукції, а саме – 263 тисячі тонн з 504 тис.т. Це й не дивно, адже середня врожайність по сільгосппідприємствах становить 619 центнерів з гектара, а на городах дядьків – лише 155 ц/га. Різниця, що називається, вражаюча!

Щоправда, слід врахувати, що із загальної маси виробленої великими сільгосппідприємствами овочевої продукції 160 тис. тонн припадає на долю компанії «Agrofusion», котра з червоних плодів виробляє томатну пасту. До речі, керівник цього підприємства давно збагнув: найбільш вигідно не просто вирощувати помідори, а й самому переробляти їх у практично готовий продукт, який, завдяки високій якості та міжнародній сертифікації, має значний попит на вітчизняному ринку та за кордоном, зокрема в арабських країнах. Але приклад «Agrofusion» – це радше виняток, що підтверджує правило: системності та послідовності на ринку овочів в Україні поки що, на жаль, не існує.

З одного боку, кліматичні умови півдня України досить сприятливі для вирощування овочів. Велика кількість сонячних днів дозволяють сіяти на Миколаївщині, передусім у південних районах, усі види овочів. Проте природний фактор водночас стає на заваді виробникам відмінної продукції. Як зазначає заступник начальника головного управління агропромислового комплексу ОДА Григорій Похилько, зміна клімату та значні посушливі періоди під час вегетації призвели до того, що без застосування меліоративних заходів отримати нормальний урожай можна лише раз на десятиліття. Отже, забезпечити повноцінний процес вирощування овочів можна виключно на зрошуваних полях. А з цим – суцільні проблеми.

– Меліорація регіону знаходиться у критичному стані, – каже Г. Похилько. – Якщо за радянських часів, у 80-ті роки, під поливом було 194 тисячі гектарів, то наразі лише 21 тис. га. Звичайно, деякі господарства ще застосовують мале зрошення, але то – краплина в морі…

Та й існуючі меліоративні системи регіону не зовсім влаштовують овочівників, насамперед за ціновим показником. Сьогодні кубометр води обходиться аграріям від 25 копійок до 1 грн. 60 коп. Але навіть 25 копійок за куб – це немало.

На Миколаївщині здебільшого збереглася канальна система Інгулецької зрошувальної системи, тож не диво, що лідерами з овочівництва є Жовтневий (6 тис. га) і Снігурівський (2500 га) райони. Там же, де вода подавалася по трубах, майже нічого не залишилося – «постаралися» так звані «металісти», які з мовчазливої згоди правоохоронних органів поцупили з-під землі колись народне багатство. Свого часу доводилося виїжджати разом із депутатами обласної ради на подібні «копальні», але результату від таких поїздок було не більше, ніж від струсу повітря…

З метою ширшого застосування зрошувального землеробства обласним управлінням водних ресурсів розроблено проект Програми розвитку водного господарства Миколаївської області до 2021 року. Наразі цей проект проходить процес узгодження з відповідними підрозділами облдержадміністрації та територіальними підрозділами органів центральної виконавчої влади. Потім за справу візьмуться депутати обласної ради, котрим належить відпрацювати та прийняти на сесії цю Програму, наповнивши її виконання фінансовим забезпеченням.

Не менша проблема для овочівників – зберігання і збут готової продукції, і ця тема була дещо розглянута вище. Наразі в Миколаївській області є в наявності 22 овочесховища, але значна частина з них фізично та морально застаріли й не відповідають потребам сьогодення. Втім деякі інвестори за власні кошти будують сучасні сховища з фреоновим або газовим обладнанням. Овочі в таких «погребах» можуть зберігатися, практично не втрачаючи первісного вигляду та смакових якостей, аж до збирання наступного врожаю.

Крім того, на виконання ініціативи Мінагропромполітики «Рідне село», в країні створюються сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, котрі мають об’єднати дрібних та середніх виробників сільгосппродукції, зробити їх продукцію більш рентабельною, а логістику – більш ефективною. Кінцева ж мета цілком шляхетна – зберегти українське село, адже ініціатива передбачає збільшення зайнятості сільського населення та підвищення його добробуту. Наміри добрі, але побачимо, що з того вийде.

Загалом, на макроекономічному рівні, овочівництво є вельми перспективним сектором сільського господарства. На цьому неодноразово наголошував під час обласних нарад і голова облдержадміністрації Микола Круглов. Оброблення ста гектарів ріллі під овочами вимагає у 20 – 30 разів більше працівників, ніж під час вирощування на аналогічній площі зернових культур. Звичайно, механізація й автоматизація процесу в овочівництві неминуча, вже наразі томати в тому ж «Agrofusion» збирають високопродуктивні комбайни. Але ж виростити розсаду, доглянути грядки на полях – ця копітка робота потребує саме людських зусиль.

Відповідно податкове навантаження на гектар ріллі в овочівництві також на порядок вище, ніж у виробництві зерна. Годі й казати, що додаткові кошти аж ніяк не будуть зайвими для здебільшого дотаційних сільських бюджетів. Тож переваги розвитку овочівництва на Півдні України, зокрема в Миколаївській області, очевидні. Аби лише, піднімаючи овочівництво, не наламати дров. Тоді будемо мати на столі й наваристий борщ, і вітамінний вінегрет.

Андрій ТЮРІН

Тахір Садрідінов, генеральний директор ТОВ «С-Росток» (Миколаївський район):

– Реалізації вирощеної продукції в цьому році немає ніякої. А продавати нижче собівартості… Краще я викину ті овочі в балку. У нас є майже все для овочівництва – база, структура, кваліфіковані спеціалісти, досвід. Але наступної весни, напевно, сіятися не будемо, навіщо працювати собі у збиток. До того ж Нечаянський ставок, з якого нам подавали воду, пересох, і зрошення під великим питанням. Та й тариф на меліорацію – 1 грн. 11 коп. – не дозволяє конкурувати з фермерами Жовтневого району, котрі платять за воду вп’ятеро менше.

Юрій Кормишкін, голова постійної комісії обласної ради з питань аграрної політики, земельних відносин та соціального розвитку села:
– Ми не можемо допустити повторення ситуації 2009 – 2010 років, коли овочі коштували по 8-10 гривень, а значна частина населення не могла купити буряк, моркву, капусту. Я також займаюся у своєму господарстві овочами й вважаю, що нинішні оптові ціни на овочеву продукцію є цілком вигідними для виробника, на відміну від минулого року. Водночас покупці також задоволені, бо ціни не кусаються. Але для того, щоб виробництво було рентабельним, треба любити землю та інвестувати в неї значні кошти.
Щодо зрошення, то є Постанова Кабінету Міністрів, згідно з якою всі меліоративні системи, що перебувають на балансі місцевих рад, передаються до державної власності. Після проведення інвентаризації того, що залишилося, буде прийнято державну програму підтримки меліорації. Зі свого боку, наша комісія з півроку тому рекомендувала обласному управлінню зрошувальних систем і обласному сільгоспуправлінню розробити обласну програму зрошення.

Микола Підгородинський, директор ДП «Радгосп «Виноградна Долина» (Веселинівський район):

– Ще два роки тому, за допомогою малого зрошення, на площі більше 100 гектарів вирощували капусту, помідори, моркву, перець, баклажани. Але ось уже як два роки відмовилися від овочівництва. Адже витрати на електроенергію зависокі, тож застосування зрошення та вирощування овочів є економічно недоцільними.

Адам Мельник, голова ФГ «Владам» (Жовтневий район):
– Овочівництво, на жаль, у наших умовах – малопродуктивний людський труд. Необхідно якомога скоріше запроваджувати механізацію та автоматизацію. Надто дорогі для виробників і тарифи на електроенергію. Вважаю, що майбутнє в овочівництві – за фермерами, котрі оброблятимуть до 50 гектарів ріллі. Таким чином працює вся Європа, весь світ.

Комментарии:

  1. Виталий Шляпников:

    Проблем действительно много, но все они решаемы.

  2. Юрий Кормышкин: Мы не можем допустить, чтобы овощи на Николаевщине стоили по 8-10 гривен | Mycity.mk.ua:

    […] Источник: «Рідне Прибужжя» […]

Сообщение:

*

НОВОСТИ