Миролюбівка: з гордістю за сьогодення, з вірою у майбутнє

Новости, Общество

  6 Дек , 2012

26 листопада виповнилося 20 років, як Олександр Миколайович Мезнік став у руля базового господарства с. Миролюбівки Братського району

Ген-ген, як не вдивляйся в обрій, а картина звідусіль майже однакова: неначе устелені м’якими зеленими ковдрами прямокутники родючих чорноземів, що їх підперезають з різних боків ще вогняні від пожовклого листя  лісосмуги. Озимина милує око свіжими дружними сходами, тепер би морозець із сніжком – і можна зі спокійною душею чекати весни. Аби лишень не зіпсувала багатомісячні селянські турботи і клопоти примхлива природа. Що ж, така вже хліборобська вдача українського аграрія, поготів це стосується Півдня країни. Багато що залежить від людини, та ніяк не менше – від небесної канцелярії, хай їй подеколи й грець.

Утім миролюбівці позаяк налаштовані оптимістично. Ніколи не пасує перед труднощами й керманич місцевого господарства «Добробут» Олександр Мезнік. «А нас негаразди лише гартують та згуртовують», – посміхається у вуса нащадок славного козацького роду.

Уродженець цих степів, а Мезнік народився і майже все своє життя прожив у Миролюбівці, він усіляко сприяв розквіту рідного господарства, батьківського краю. Миролюбівка та сусідні села – Юр’ївка, Лісове, Тарасівка – немов оаза посеред посушливого степу. Оаза не лише природна, а місця тут напрочуд красиві, особливо навесні, а передусім соціальна. Навіть і не віриться, що маленькі села, що загубилися десь на кордоні з Кіровоградщиною, мають усі необхідні для повноцінного життя сучасної людини зручності. Це і газ в оселях, вода цілодобово, асфальтовані полагоджені вулиці, свій Будинок культури із надсучасною апаратурою, два народні самодіяльні колективи. Є й Інтернет, і мобільний зв'язок. А в яких добротних цегляних будиночках мешкають миролюбівці!

Звісно ж, і в кишенях тамтешнього люду аж ніяк не гуляє вітер. Недарма ж сільськогосподарське підприємство гордівливо величається – «Добробут». А воно ж відома істина: як корабель назвеш, так він і ходитиме морями-океанами.

ПрАТ «Добробут» славиться в області, та в Україні також, значними досягненнями на аграрній ниві. Це і передові технології ведення рільництва, і потужна імпортна техніка, і неухильне дотримання азів сільськогосподарського виробництва, і постійний творчий пошук, в який навіть цими листопадовими днями занурені Олександр Мезнік із однодумцями.

Звісно, вся сила і багатство від землі. В ній же, родючій земельці, – й істина. Людські якості, як у дзеркалі, проявляються саме під час випробувань на аграрній ниві. Витримаєш удари, що сиплються на голову українського селянина з усіх боків, встоїш на ногах – і тоді все життя носитимеш горде і відповідальне звання Хлібороба. Ба, радше і правильніше сказати, Хлібодара.

Із цієї ж славної когорти достойників і сам Олександр Мезнік. Ще у п'ятнадцять років він відчув, яких зусиль та терпіння вартує пухкий та запашний обжнивний коровай. Саме у шкільному віці батьки, Микола Іванович (земля нехай буде йому пухкою) та Галина Адамівна (а Вам, шановна, здоров’я на довгі роки!), стали долучати сина до селянської праці. Та й сам Сашко з малих літ волів якнайшвидше сісти за кермо степового фрегата.

Починав із помічника комбайнера. Потім – навчання в аграрному технікумі, Миколаївському сільгоспінституті. Набувши необхідних знань та досвіду, Олександр Мезнік пропрацював на різних посадах у місцевому колгоспі ім. Щорса  – завмайстернею, інженер-технолог, головний інженер.

… Збори відбувалися нервово, доволі тривожно. Не боючись наразитися на помсту, колгоспники висловлювали у вічі те, що наболіло роками. З вуст людей злітали не слова – стріли гніву. Низькі врожаї, вічна багнюка та холоднеча у виробничих приміщеннях, голодна худоба в яслах. І як логічний і невтішний результат – суцільні копійки за нелегку працю. Фактично люди виходили у поле, аби не заробити копійчину, а відробити сумнозвісні трудодні. За загальними показниками колгосп ім. Щорса займав одне з останніх, п’ятнадцяте місце у районі…

Так було у Миролюбівці ще двадцять років тому. І саме 26 листопада 1992 року стало тією точкою відліку, відколи життя людей повернуло на краще. Колгоспні збори виплюхнули на поверхню всі ті недоліки, та й, чого гріха таїти, бруд, що заважали господарству впевнено дивитися у день прийдешній.

На посаду голови були винесені чотири кандидатури. Всі ті люди, безперечно, достойні, звиклі до аграрного діла. Та з-поміж усіх кандидатур обрали неговіркого, трохи сором’язливого Олександра Мезніка. За нього проголосувало понад половину всіх присутніх. Бо селяни добре знали Олександра Миколайовича і як відмінного спеціаліста, і, а це, мабуть, головне, – як порядну та чесну людину.

Фото з архіву: Сашка Мезніка (другий праворуч) щойно привітали із вступом у дружну хліборобську родину.
 

Очоливши колективне господарство у віці Христа, 33-річний О. Мезнік не малював райдужні плани. Єдине, що зауважив, і для багатьох це стало несподіванкою: віднині стратегія розвитку включатиме два головні напрямки – власне, саме виробництво, і не менша увага приділятиметься соціальній сфері. «Людина села, яка важко трудиться фізично, в нелегких умовах, – каже Олександр Миколайович, – заслуговує і на достойну оплату своєї праці, і на необхідні сучасній людині побутові зручності. Я переконаний, що і в нашій країні настануть часи, коли кваліфікований механізатор буде цінуватися на рівні головних спеціалістів».

Двадцять років тому слова Мезніка дехто сприйняв як традиційну порцію солодких обіцянок чергового месії. «Я знав, що буде важко, – згадує О.М. Мезнік, – але лише у директорському кріслі відчув, наскільки нелегкі випробування доведеться долати».

Коли новий голова оглянув «спадщину», йому стало моторошно: окрім незадовільних фінансових справ, не було навіть зерна на посів. У коморі господарства зберігалося аж… 15 тонн зерна. Добре, що світ, даруйте за тавтологію, не без добрих людей. На допомогу господарству прийшли сусіди: хто дав насіння, інші підкинули свіжого сінця для худоби. Майстерні руки механізаторів полагодили старенькі сівалки, трактори, тож якось відсіялися весною. Сам же голова працював по 15-20 годин на добу, без вихідних і відпусток.

Тоді не було ані хорошої техніки, ані виробничої бази. Та молодий керівник ошелешив багатьох, коли вже за рік свого головування розпочав газифікацію сіл. Завдання стояло руба – якщо не утримаємо людей, молодь, то втратимо села. До речі, і в процесі газифікації Мезнік впровадив новаторський метод: уперше в Україні (!) в траншеї клали не звичайні труби, а поліетиленові. Спеціально задля цього аж з Угорщини запросили спеціалістів-газівників.

Коли в будинках селян запалав теплий блакитний вогник, значно потеплішало і в душах людей. На газифікацію населених пунктів господарство витратило значні кошти, які, до речі, держава досі так і не повернула. За ті гроші тоді можна було придбати 25 новесеньких комбайнів. Або ж 12 млинів чи, скажімо, сотню вантажівок. Цілий автопарк! Але ж, дотримуючись окресленої стратегії розвитку, сільгосппідприємство паралельно закуповувало й необхідну техніку, зміцнювало матеріальну базу.

– Натомість головне наше багатство, – неодноразово зауважував у бесіді зі мною сам Олександр Мезнік, – то люди. Творчі, роботящі, відповідальні. Без них будь-яка техніка – то лише купа металолому, не більше. Радує й те, що переважну частину колективу складає молодь у віці до 35 років.

Жнивна пора – найгарячіша.
 

Хоча, зізнається, на перших порах було далеко не так просто. Трудова дисципліна, що називається, шкутильгала на дві ноги. Тож часом доводилося застосовувати жорсткі заходи впливу. Зробити це було нелегко, бо сам із місцевих – тут багато рідні, кумів. І все ж Мезнік поступово сформував свою команду спеціалістів – ядро колективу, його остов, підібрав кваліфікованих механізаторів. «Дуже мені поталанило й на головного агронома, – зазначає Олександр Миколайович. – Власне, Леонід Григорович Коц, нехай йому буде спокійно у небесному Царстві, на той момент уже пішов на заслужений відпочинок. Але відгукнувся на моє слізне прохання й повернувся до улюбленої справи. І ще цілих півтора десятка років Леонід Григорович тягнув нелегкого агрономського воза, нині ж його естафету достойно продовжує син Григорій Леонідович, який є заступником директора ПрАТ «Добробут». І то не вірте народному фольклору, що дощового травня можна обійтися без агрономів. Кваліфікований агроном – то запорука успіху, я багато чого навчився у досвідченого і мудрого фахівця, спеціаліста від Бога».

Саме Л.Г. Коц повернувся до науково обґрунтованих сівозмін, яких у буремні «післяперебудовні» роки аж ніяк не дотримувалися. Найпромовистіше про хліборобські досягнення миролюбівців скажуть цифри. Середня врожайність ранніх зернових у «Добробуті» протягом багатьох років не опускається позначки 40-45 центнерів. А рекордного, 2002-го,мали аж 53 центнери жовто-гарячої добірної пшенички на круг. Одне ж експериментальне поле дало ще більше – 92 ц/га. Це неперевершений результат на Братщині, гадаю, і в області мало де колись мали такий вагомий ужинок.

Головний напрямок ПрАТ «Добробут» – це вирощування зернової групи. Але ж і інші культури родять нівроку. До прикладу, соняшник дає до 25 центнерів з одного гектара. Збереглися й тваринницькі ферми з, хоч і не великим, поголів’ям свиней та овець. Є також у господарства власна олійня, млин, крупорушка. Не варто дивуватися й тому, що товариство утримує на балансі сільський Будинок культури з трьома ставками культармійців. А яку пречудову церкву вибудував у рідному селі Олександр Миколайович! Храм Олександра Невського, в якому службу здійснює отець Михаїл, став справжнім духовним дороговказом для миролюбівців та багатьох інших сусідніх сіл.

Миролюбівці багато в чому перші. Чи Ви бачили десь у сільській глибинці будинки культури чи клуби, де була б новітня музична апаратура та професійна студія звукозапису? Якщо ні, то їдьте у Миролюбівку. У минулому році за кошти господарства буквально на голому місці побудувано величний меморіальний комплекс пам’яті загиблих у роки Великої Вітчизняної війни воїнів-земляків.

26 листопада 2012 року: з думкою про майбутній урожай.
 

Господарство повсякчас простягає руку допомоги й дитячому садочку, й школі (недавно зробили гарний ремонт спортивної зали), й галузі культури. У Миролюбівці три рази був проведений обласний пісенний фестиваль «Мій рідний край». А з 2010 року, також з ініціативи О. Мезніка, цей фестиваль набув всеукраїнського масштабу. До маленького мальовничого Лісового з’їжджаються кращі аматори з усіх куточків України, й лунає душевна українська пісня. То звучить, ллється степами та долами щедра українська душа. Звісно ж, головний спонсор фестивалю – ПрАТ «Добробут». До речі, свого часу, коли Олександр Миколайович тільки-но обійняв посаду керівника господарства, в сільській раді навіть не було коштів, аби організувати новорічне свято для дітей. Мезнік тоді запросив гармоніста із сусіднього села, оплатив йому «гонорар». Тепер цей факт у селі згадують з доброю посмішкою. А ось два візити до села із концертом та творчим вечором легендарного українського співака Назарія Яремчука надовго закарбувалися у народну пам'ять.

Одним з перших в Україні господарство, ще в 2000 році,  придбало потужну німецьку техніку. Комбайни марки «Клаас» ще й досі у відмінному стані. Задля запозичення передового досвіду Олександр Миколайович тричі відбував у відрядження до Німеччини. Придивлявся до технологій, організації виробничого процесу. Звісно ж, не оминув увагою й відомі всьому світові німецький порядок та залізну дисципліну. До речі, й у самому «Добробуті» дисципліна дотримується досить жорстка. Щоранку (!) атестований лікар оглядає шоферів та механізаторів перед тим, як вони вирушать у рейс.

Але по заслугах – і шана відповідна. Працівники господарства мають достойну заробітну плату і хороший соціальний пакет. Не обділені увагою й власники земельних паїв. Між іншим, чи не першими в області в господарстві провели розпаювання землі. Це – також неабиякий стимул до ще кращої праці. Орендна ставка – одна з найвищих в Україні, тримається на рівні 6 відсотків, і це при тому, що договором було передбачено 5 процентів. Як вам, шановний читачу, така соціальна ініціатива від Олександра Мезніка?

За ці та інші добрі справи Олександр Миколайович нагороджений багатьма грамотами та подяками. А з-поміж багатьох відзнак у кабінеті Мезніка на видноті Почесна грамота Верховної Ради та посвідчення «Заслужений працівник сільського господарства України». П’ять разів Олександра Мезніка нагороджували званням «Людина року Братського району», а 2009 рокувін мав аналогічне визнання на рівні області. Зрештою, Олександр Миколайович уже вчетверте обирається до стін Миколаївської обласної ради. Але головна його нагорода – то величезна повага та довіра з боку земляків.

Фінанси і економіка господарства – у тендітних жіночих руках.
 

Дивно, але при всіх своїх значних здобутках Олександр Миколайович залишився напрочуд доброю та душевною людиною, навіть без натяку на гоноровість чи пихатість. На цьому, а також на національній толерантності О.М. Мезніка наголосив, зокрема, фермер Гагік Галстян, який якраз завітав привітати колег зі святом. Сам же ювіляр у розмові зі мною неодноразово наголошував: у газетній статті обов’язково напишіть, які в нас трудящі та хороші люди. Золоті люди. Гадаю, гідним закінченням цього репортажу зі святкової Миролюбівки стане нагадування імен кращих працівників ПрАТ «Добробут» – тих, хто щодня, щохвилини нарощує виробничу і культурну славу рідного господарства та села.

Отже, на Алеї слави ПрАТ «Добробут» – заступник директора Григорій Коц, головний агроном Олексій Тищенко, головний інженер Юрій Ступак, головний зоотехнік Галина Кіторага, механізатори Федір Давидов, Петро Ковальчук, Олександр Железняк, Віктор Шаманський, комбайнери Валерій Юхно, Віктор Михайлюк, Микола Горінський, водії Віктор Найдьонов, Андрій Сліпченко, Іван Скальовий, головний бухгалтер Алла Мартин, економіст Лариса Немченко та багато-багато інших. В усьому допомагає батькові в справах і син Дмитро. А справжньою втіхою та відрадою для молодого дідуся та його дружини Валентини Анатоліївни є онук Володя.

Отже, село живе й, пишаючись своїм минулим та сьогоденням, сміливо вдивляється в обрій завтрашнього дня. Зі святом, шановні друзі, і нехай Вас і надалі ніколи не полишають Мир, Любов і Добробут!

Андрій ТЮРІН
Фото автора,
Віктора ДІДИКА і з особистого архіву Олександра МЕЗНІКА

Братський район

Комментарии:

  1. Виталий Шляпников:

    Александр Николаевич Мезник – действительно талантливый руководитель. Жаль, что на Николаевщине таких немного.

Сообщение:

*

НОВОСТИ