Життя творять особистості

Новости, Общество

  6 Дек , 2012

Я намагався жити так,щоб не було соромно за прожите життя
Михайло Волков

Святий Михайло приніс гарну звістку в родину Волкових. По дорозі в село Трояни, що на Кіровоградщині, повертаючись з храмового свята, дружина Івана народила йому сьому дитину. Це сталося проти ночі прямо в санях. Там же, в дорозі, звідкілясь взялися бабки-повитухи. Зі знанням справи прийняли немовля в цей світ – і нарекли його Михайлом.

– Раз богу було завгодно, аби малий з’явився в такий день, – то хай він його і береже, – постановили повитухи. Ніхто тоді і не здогадувався, що прожити малому доведеться довге і насичене численними випробуваннями і примхами долі життя. І весь цей час його оберігатиме ангел-охоронець, святий архістратиг Михайло.

Буремного 27-го батько забирає свою велику родину і виїздить до Первомайська. Там оселиться в будинку по вулиці Папаніна, де, власне, і збігатиме дитинство малого Михася.

Хлопчик зростав допитливим і неспокійним. До всього йому було діло, а коли пішов до школи – то так накинувся на науку, що аж «дрантя» сипалися з книжок.

Коли він закінчував сьомий клас – почалася війна. Тринадцятилітній Михайло добре пам’ятає воєнні лихоліття.

– Всілякого довелося пізнати – пригадує Михайло Іванович, – і зраду людську, і смуту, і ненависть, і боягузтво. Пам’ятаю, як одна родина взяла на виховання дівчинку-єврейку, і як сусіди, дізнавшись про це, донесли в поліцію. Дівчину розстріляли, а чоловіка та жінку покарали. Я був приголомшений усім цим…

У сорок четвертому, коли Первомайськ звільнять від фашистської напасті, Михайло піде працювати в майстерні підсобним робітником, а вже у вересні поїде на навчання до Одеси. Залізничний технікум ім. Дзержинського стане його першою серйозною освітою.

А після закінчення технікуму Михайла направлять працювати на рейкозварювальний потяг № 13 в Охрицю. Та за іронією долі потяг переведуть на Голту, тож молодий спеціаліст опиниться у своєму рідному місті, де і розпочне трудову діяльність. За два роки від простого зварника виросте до начальника ВТК. Потім буде армія, де його призначать заступником військового коменданта Одеського залізничного відділку. Тут же навчатиметься в технікумі і його майбутня дружина (кубанська козачка) Ніна. У 1954 році вони одружаться і проживуть разом довгих і щасливих 58 років. Вона йому народить двох дітей – сина та доньку. Так складеться в житті, що батькові доведеться пережити сина. З цією трагедією довго не зможе змиритися Михайло Іванович. Та життя мимоволі людини вносить свої корективи і підкидає свої випробування… Тож мусив жити з незагойною раною в душі.

Демобілізувавшись з армії, поїде Волков до Москви, де працюватиме начальником електронного цеху. Та не припало йому до душі велике місто з його суєтою суєт, тож повернеться він знову до Первомайська на своє старе місце роботи. Ось тут і розпочнеться його стрімка кар’єра вгору. Працюючи самовіддано і натхненно, віддаючись роботі сповна, він завоює авторитет і визнання у своєму колективі. Двічі буде учасником ВДНГ, де, до речі, отримає бронзову медаль за розробку і втілення у виробництво восьмисотметрової рейки, або «рейково-бархатного путі».

Згодом він отримає диплом Міністерства зв’язку за кращу раціоналізаторську ідею щодо виробництва шліфувального станка, потім буде диплом першого ступеня за втілення у виробництво зварювального апарату, з’являться його статті у наукових журналах, одне слово, труд М.І. Волкова не залишиться непоміченим.

Ініціативність і небайдужість Михайла Івановича до справ держави високо оцінять в обласному комітеті партії і згодом запропонують йому очолити Первомайський виконком.

– Коли прийшов на роботу в міськвиконком, – пригадує колишній мер, – то відразу сказав своєму колективу: «Всі ми з сьогоднішнього дня стаємо двірниками, а я ваш головний двірник».

З того, власне, і розпочалася діяльність М.І. Волкова на посаді керманича досить- таки великого міста. Його перебування тут було яскравим і неординарним. Михайлові Івановичу хотілося зробити якомога більше корисних справ і полишити по собі неабиякий слід. Тож розпочав благоустрій міста з ремонту доріг, яких практично на той час не було. Йому хотілося, щоб вони були несхожими одна на одну, тож вирішив облагородити їх деревами. До речі, по сьогодні збереглися алеї лип, каштанів, горіхів, горобини, акації. Всього ж було висаджено одинадцять тисяч дерев.

Це за його часів було прокладено дорогу на «Фрегат», введено в дію дорожньо-ремонтну службу. До речі, питання вирішувалося на рівні Міністерства, і сам заступник міністра йому диктував штатний розклад. Волков же умів домовлятися, як і умів втілювати в життя свої замисли. При ньому було збудовано ряд життєво важливих підприємств, культурних закладів, започатковано раду директорів… Словом, слід залишив по собі він добрий, і по сьогодні згадують про нього з теплом в душі. До слова мовити, саме за «мерську» діяльність уже в двохтисячних роках депутатським корпусом Первомайської міської ради було прийнято рішення про присвоєння йому звання Почесного громадянина міста. Цю звістку він отримав, коли обіймав посаду начальника Миколаївського облдержбуду.

Загалом же за свою активну діяльність та небайдужу громадську позицію Михайло Іванович має шістдесят вісім грамот, нагороджений орденами Дружби народів, «Знак Пошани», медаллю «За заслуги».

Він належить до тієї категорії людей, які сповна віддають себе справі служіння народу, які завжди перебувають у пошуку і не спиняються на досягнутому. Сьогодні йому вісімдесят п’ять, у сімдесят п’ять він тільки пішов на пенсію, та понині продовжує займати активну життєву позицію. Цікавиться справами в мерії, дає слушні поради, і йому не соромно за прожиті роки, бо сповна віддав себе служінню людям.

Напевне, святий Михайло вів і веде його по життю, даючи йому сили і наснаги. Сьогодні він живе в Первомайську, займається домашніми справами, вболіває за долю своїх дітей, онуків та правнуків, і просить Бога, аби той був прихильним і до них.

Наталія КЛИМЕНКО

Сообщение:

*

НОВОСТИ