Не можна плисти, стоячи на двох човнах

Новости, Общество

  21 Янв , 2013

Чим займаються наші діти в нічний час? Що дозволяють собі звичні школярі, яких удень ми бачимо начебто чемними та пристойно одягненими, і якою є їхня поведінка, коли вони залишаються без контролю дорослих? Саме над цими питаннями розмірковує настоятель Кривоозерської Свято-Різдво-Богородичної церкви о. Леонід Лотоцький, який став безпосереднім учасником нічного рейду по барах, організованого місцевою соціальною службою спільно з правоохоронцями. Сьогодні на шпальтах нашої газети він ділиться своїми враженнями від побаченого.

«Чергування розпочалося о десятій вечора, – пригадує священик. – Нас було 15 чоловік, що розділились на три групи. В кожній групі був міліціонер. На вулицях було тихо і спокійно. Зайшли в нічний клуб. Там юрмилося багато молоді. Одні танцювали на свіжому повітрі, інші сиділи там же за столиками. Коли ми переступили поріг, то склалося враження, що я потрапив до пекла. Густий морок, переповнений тютюновим димом, змішаний з горілчаним, пивним і перегарним запахом. Дихати було важко. Постійно гриміла музика, відтак спілкуватись було неможливо.

Освоївшись з темрявою, я побачив, що всі столики, на яких було повно пляшок з випивкою, були зайняті. Вразило, що дуже багато дівчат палили цигарки, а в руках тримали пляшки.

Напевно, мене, священика, всі знають у нашому невеличкому містечку. Але жоден не звернув на мене уваги, не зупинився, не засоромився. Всі були добряче напідпитку, мабуть, провели в цьому закладі вже кілька годин. А бар зачиняється о 3-й чи 4-й годині. Я собі подумав: що ж буде з цими дівчатами і хлопцями до того часу?

Пробувши у закладі менше п’яти хвилин, я вийшов ніби одурманений. Потім вдома кілька разів мився, поміняв одяг, аби позбутися тих запахів. Більше трьох днів не міг прийти до тями, перебував наче в якомусь тумані, відчував важку і гірку тугу. Що відбувається з нашою молоддю? І це ж не тільки у нашому містечку. Це по всій Україні, й не тільки.

А батьки ж довіряють своїм дітям, бо дома вони такі «білі і пухнасті». Запевняють, що в барах п’ють лише соки, танцюють та спілкуються. І нікому з батьків не спаде на думку піти і подивитись, де перебуває їх малолітня донька чи син і чим там займається. Адже на ранок, як розповідають сусіди цього закладу, вся територія навколо, вибачте на слові, оббльована і встелена «резинками», які молодь використала за ніч, щоб не завагітніти.

А батьки думають, що їхні діти розважається так, як розважалися вони в молоді роки, – скромно танцювали, стримано веселились і вже о 12-й ночі були вдома.

Ми всі плачемо і скаржимося на бідність, важке життя. А де ж тоді наші діти беруть гроші на таку величезну кількість недешевої випивки і цигарок? І ми ще й думаємо, що за все це нас Господь благословить? Хто ж відповідальний за наших дітей? Хто буде відповідати перед Богом за їхню розпутність?

Багато молодих людей звертається до мене з проханням помолитися за них, бо їхні діти хворіють, сім’ї розпадаються, у них самих депресії і хвороби. Матері, бабусі приходять просити за них.

Звичайно, молимося і просимо Бога про допомогу. Але чи розуміємо ми, що це наслідки їхньої поведінки? Це кара Господня. І відповідальність за це передусім понесуть батьки цих дітей. За хворих онуків, за зруйновані родини. Бо дітям, підліткам здебільшого немає з кого брати приклад. Молоді батьки тепер дуже часто пиячать, лаються, дозволяють собі розпусту, розлучаються і залишають дітей напівсиротами.

Спадає на думку випадок, коли одна жінка хвалилася знайомим, що купила доньці нову спідню білизну. Бо та, мовляв, запрошена на весілля, то, може, їй там трапиться хтось – то щоб побачив обновку. Гірко стає від того, що самі батьки підштовхують своїх дітей до безглуздих учинків.

А під час рейду серед п’яної молоді ми виявили дев’ять неповнолітніх у стані алкогольного сп’яніння. І це лише за один рейд! І що, ті діти злякалися? Плакали чи переживали? Навпаки, вели себе навіть зухвало! Чому ж так? Бо знають, що хоч про це і дізнаються батьки, нічого їм за те не буде. І в школі ніхто не буде розбиратися. Навпаки, хизуватимуться перед ровесниками своїм вчинком.

Прикро, але трапляються такі батьки, які після зауваження щодо поведінки їх «чад» ще й грубо висловлювалися на кшталт: яке вам діло до цього?

А давайте подумаємо: чи має відношення до такого стану справ міліція, врешті-решт, ми з вами? Скажіть, коли до хороших яблук покласти одне гниле, хіба може таке статися, що це гниле яблуко стане здоровим? Та ні, навпаки, здорові плоди почнуть гнити. Ось так і з нами вийшло. Спочатку потрохи, а потім усе більше і більше.

Як часто буває: запрошують дитину до однокласника чи до сусіда на день народження. Батьки відпускають. Чого ж бо й ні! Але, на жаль, і дуже часто, батьки іменинника дозволяють собі налити дітям алкоголю. І це, не питаючи дозволу в батьків запрошених дітей! А чи думають вони, що може статися з дитиною після такого «частування»? А може, в дитини алергія? Може, вона ніколи такого не пробувала? Може, саме ця перша спроба стане причиною подальшого пияцтва? І взагалі, яке право мають такі горе-батьки нав’язувати алкоголь чужим дітям?

Я знаю одну маму, яка сама ходила в рейди і бачила, чим займається молодь. Тому свого сина категорично не пускала туди. Проте друзі його таки виманили поїхати в інше село. Мама, мовляв, не дізнається. І поїхали. Та ця жінка дбала про свою дитину і була налаштована дуже рішуче. Щось запідозривши, вона, зробивши кілька дзвінків, вирахувала, де перебуває її син. Жінка поїхала серед ночі в це село і знайшла там на цій «дискотеці» свого сина. І хоча йому вже було 17 років, вона не посоромилася висловити йому свої зауваження прямо при всіх. І забрала хлопця додому. Після цього випадку друзі вже більше не чіплялися до нього з такими пропозиціями.

Донька отця Дмитра, якого багато хто знає в нашому районі, навчається в Одесі. Викладачі питають його: як вам вдалося виховати свою дитину, що вона не палить серед усіх курящих дівчат? На це він відповів: моя донька знає, що після того, як це станеться, вже ніколи не буде моєю донькою.

Господь дуже терплячий, та терпіння його не безмежне. Ті люди, що виготовляють, а особливо ті, що продають шкідливу продукцію для дітей, будуть відповідати перед Богом. І ми будемо відповідати за те, що не боролись з ними, за те, що потурали розповсюдженню зла, за те, що не жаліли грошей на цю гидоту. А найголовніше – не займалися правильним вихованням дітей.

Нам усім потрібно змінитися. Вести праведне життя, виховувати дітей відповідно до Божих заповідей. Бо нас у храмі на службах Божих дорослих людей набагато менше, ніж п’яної молоді в барі. Що ж переважає в нашій громаді? Молитва, чи розпуста?

Спить молодь важким сном після пиятики. І хай спробують батьки їх розбудити, щоб піти до церкви! Та батькам і в голову таке не прийде. Самі до церкви не йдуть, а ще дитину змушувати! Без молитви, вважають вони, можна обійтися. Виходить, що без того, щоб напитися в барі і займатися розпустою, обійтись не можна? Як же вони Богові будуть служити, якщо сатані служать? Не можна плисти, стоячи на двох човнах, – ноги роз’їдуться.

Три роки тому ми запровадили християнські концерти з молоддю, із застосуванням естрадної музики. В першу чергу, цей задум стосувався молоді. Ми ці концерти записали на диски. Передивіться, чи багато там молоді? Буквально одиниці!

А коли їздили з тими концертами по селах, то молоді люди, що приходили до клубів на вечірні розваги, тікали від цих концертів як від вогню. А як тільки концерт закінчувався і відкривався бар, ті ж юнаки та дівчата вже гуляли з пляшками алкоголю, пива чи так званих енергетичних напоїв. До речі, чи хоч колись пробували батьки те, що п’ють їхні діти? І як воно після цієї випивки? А варто було б!

Гірко про все це думати. І багато хто такі думки відкидає, щоб не засмучувати себе. Подумаєш, мовляв, усі так живуть… А про те, що Господь за нами всіма спостерігає, і взагалі думати не хочуть. А час біжить. Шалено швидко. І хтозна, до чого ми наближаємося? Не хотілося б, щоб наше покоління переповнило чашу господнього терпіння».

***

Сподіваємося, що розповідь священика примусить кожного з нас замислитися над цими проблемами. Бо зневага духовними законами надто небезпечна штука. Вона неминуче призводить до руйнування родини, суспільства. Тож мусимо пам’ятати: все, що відбувається в цьому світі, – це результат нашої власної діяльності. Усе в руках самої людини та волі Божої.

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ