Сага про село: історію творять особистості

Новости, Общество

  25 Фев , 2013

Довкола дискусії про роль особистості в історії – історії не лише глобальної, а й, скажімо, історії окремих області, району, села – зламано чимало списів. Але щоразу, коли на обрії з’являється яскрава постать, з новою силою розпочинаються жваві суперечки: а що було б, якби даний персонаж потрапив в іншу епоху та діяв за різних обставин, чи спромігся б він досягти свого нинішнього статусу та визнання з боку широкого загалу?..

Ті, хто добре знають Валерія Вікторовича Бєдного, переконані: й за найнесприятливіших умов керманич сільськогосподарської виробничої фірми (СВФ) «Агросоюз» Веселинівського району зумів би прокласти найкоротший маршрут до успіху. А, власне кажучи, чому ми говоримо про нашого героя в умовний спосіб. На життєвій стежці Валерія Бєдного траплялися радше шипи, ніж троянди, та всі труднощі і випробування він долав з твердою рішучістю та переконаністю у власній правоті, із вірою в Бога та людей.

І справді, взявшись хазяйнувати у найвідсталішому колгоспі на Веселинівщині, ініціативний та завзятий молодий фахівець за короткий термін добився корінних зрушень на краще. Втім за цією короткою та банальною, у декілька газетних рядків фразою криється важка та виснажлива, на рівні самопожертви, праця. Якби ще сміливець прийшов на голе місце… Захаращений у бур’янах та занедбаний через безгосподарність колгосп немов із знущальною назвою «Побєда» ледь животів на початку буремних 90-х, лякаючи не лише значними боргами, а й гримом цепів голодної худоби у стійлах та розтрощеними шибками господарчих приміщень, а найстрашніше – випромінюючи безнадію та зневіру в очах місцевих селян.

На цьому безрадісному тлі не менш знущально, ба навіть брутально, виглядала чорна лакована «Волга» місцевого голови господарства, котрою той роз’їжджав, роздаючи керівні вказівки. Уявляєте: серед суцільної розрухи – цей символ радянського благополуччя й шику! І як ще один контраст – «прибулець» із сусідньої Одещини, який їздив на старенькому «жигульонку» та днював і навіть ночував на тракторній бригаді, спорудивши саморобні нари.

«Ото дивак!», – щонайменше казав тоді про Бєдного місцевий люд. А ще більший подив у Колосівці та всьому районі викликало те, що, взявши в обробіток з півтисячі гектарів ріллі, молодий орендар не став облаштовувати собі власне безбідне життя, а найперше… зробив пари. І це тоді, коли культура землеробства відкотилася чи не на століття назад, а левові площі протягом років займав соняшник, висмоктуючи родючість полів та трощачи людські сподівання на добрий урожай. Проте Валерій Бєдний вже на початку свого самостійного господарювання працював на перспективу, пам’ятаючи про батьківський наказ: що у землю кинеш, то і візьмеш потім.

…Прицмокуючи язиком від подиву, один із керівників району згодом усе ж визнав свою провину. Погарячкував таки місцевий «бос», колись кинувши безапеляційно незнайомцю: «Вон отсюда! І щоб ноги твоєї тут не було!». Розважливий не по роках, він тоді стримався, й, коли розлючена юрма буквально втягнула його в залу на збори, вручивши символічну «булаву» від господарства, лишень толерантно мовив: мовляв, високоповажний начальник надто переймається долею людей і землі, тож намагатимусь будь-що виправдати надану мені довіру. Зрештою, економічний аргумент Валерія Бєдного виявився переконливішим за грізний начальницький окрик: мине півтора року, й туга, налита золотавим збіжжям парова пшеничка віддячить за старання та терпіння вагомим ужинком у п’ятдесят центнерів на круг. Тієї довгожданої миті керівник-початківець згадав ще одну настанову батька: вся правда – у землі, й від землі-матері…

Скільки ще разів тоді і згодом Валерій Вікторович переконувався у батьківській мудрості. Саме Віктор Семенович Бєдний є для сина духовним та професійним наставником. Власне, саме життя досвідченого аграрія є для Валерія яскравим прикладом служіння людям і землі-годувальниці. Трудова біографія Бєдного-старшого пов’язана виключно із хліборобською справою. На рідній Одещині, в Комінтернівському районі, Віктор Семенович Бєдний здолав усі щаблі колгоспного життя-буття. Кілька років і головував, але… У трудовій книжці зазначено, що звільнився з керівної посади «за станом здоров’я». Та насправді не зміг добрий господар змиритися зі свавіллям, а підчас і відвертим дилетантством партійних вождів, котрі буквально диктували йому, на якому конкретному полі що і коли треба сіяти.

Тож добровільно перейшовши на посаду простого бухгалтера, Віктор Семенович дав ще один урок синові: людина може і мусить бути вище за обставин, і за ніяких умов не слід скорятися перед чиєюсь дурістю чи злою волею. Закінчивши з відзнакою Одеський наргосп, Валерій Бєдний пішов батьківською протоптаною стежиною. Спочатку працював економістом в одному з господарств Одещини, а згодом, коли повіяв вітер перемін, разом із батьком започаткували сімейний бізнес. Віктор Семенович здебільшого переймався агрономією, а Бєдний-молодший, що називається, крутився як білка у колесі: домовлявся, вмовляв, переконував… І це виходило в нього добре, бо зрештою з неабиякою вигодою та прибутком продавав власноруч вирощені огірки, томати, перець, кавуни та ще багато чого.

Бухгалтерія: гроші люблять тишу.
 

«Я ще тоді, – згадує Валерій Вікторович, – запитав батька: «Слухай, а як колгоспи можуть бути збитковими?!».

Відповідь на це зовсім не риторичне запитання Валерій Бєдний отримав, уже вирушивши у повністю самостійне плавання. Взявши на Веселинівщині, на самісінькому кордоні з Одещиною, землю в оренду, він немов влаштував змагання з колгоспом-сусідом. Це було практичне порівняння двох систем: нової, прогресивної, заснованої на дбайливому ставленні до землі та турботі про людей, і старої віджилої структури, що вже дихала на ладан, але воліла будь-якими, навіть недозволеними методами здолати небажаного конкурента.

Отруйні стріли заздрості одна за одною летіли у бік Бєдного. У вигляді скарг та підбурення «толпи» до непокори, ініціювання перевірок та сходок села, на яких недоброзичливці намагалися переконати громаду: «Поміщика треба гнати!».

Та місцеві селяни вже по самісіньке горло «наїлися» безкінечних солодких обіцянок від тих, хто у житті навчився лише віртуозно «ділити і перерозподіляти». Зрештою, мізкували механізатори, який-бо з Валерія Бєдного пан – він і сам паше із ранішньої зорі до вечірньої, й іншим дає раду. Тож усі «заколоти» зазнали краху, розбившись об простенькі, але залізні аргументи на кшталт: «проклятий» поміщик дав нам дві тонни зерна, а «золотий» колгосп – якихось жалюгідних 300 «кеге».
 

Уся правда – від землі.
 

Цеглинка по цеглинці Валерій Бєдний відбудовував власну модель успішного господарювання на землі-годувальниці. У пухку ниву лягало лише краще, добірне насіння. Вносилися у необхідних кількостях добрива. А грунт під наступний урожай обробляла лише найсучасніша техніка.

Бачачи наочно таке справжнє піклування про землю, новий голова району Олександр Олександрович Соколенко запропонував: колгоспну землю розпаювати та здати в оренду тому, хто краще про неї подбає. Підтримав справного господарника і тодішній сільський голова Степан Ярославович Іванишин. Дещо забігаючи наперед, варто відзначити: у подальшому Бєдному неабияк щастило на керівників району, зокрема нині повне порозуміння та співпраця налагоджені з головою Веселинівської райдержадміністрації Олександром Івановичем Ковалем та головою райради Інною Олексіївною Долгокеровою. Теплі слова керівник «Агросоюзу» мовить і на адресу голови облдержадміністрації Миколи Петровича Круглова, який досить частий гість у цьому мальовничому куточку Миколаївщини. А найближчий компаньйон і порадник Валерія Вікторовича – це рідний брат Олександр Вікторович, який успішно господарює на Одещині.

Дві тисячі га – це, звичайно, не п’ятсот, але і зі збільшеними обсягами Валерій Бєдний успішно впорався. А до того ж, знову прийшов на допомогу батько, посприявши з кредитами та технікою. «Навіть страшного, неврожайного 2003 року, – каже Валерій Вікторович, – ми видали пайовикам борошно». Провівши кадрову революцію та прибравши зайві, непотрібні управлінські ланцюги, В.В. Бєдний створив ефективну модель сучасного сільгосппідприємства, в якому всі процеси відпрацьовані до найменшого гвинтика й кожен боєць аграрного фронту знає свій «маневр» та завдання.

Власне кажучи, про організацію праці та систему заохочення працівників варто сказати окремо. Адже у СВФ «Агросоюз», котре має нині в обробітку ні багато ні мало – близько 10 тисяч гектарів землі, кожен напряму зацікавлений у підвищенні ефективності власної праці.

Як це відбувається на практиці?

Тут насамперед спадає на думку відомий вислів: усе геніальне – просте. Підприємство поділене на три відділення, на чолі кожного з них стоїть заступник директора. Маючи у підпорядкуванні бригаду з 12-ти механізаторів, члени такої невеличкої команди самі визначають, як і коли виходити у поле, вносити гербіциди та добрива тощо. І ось тут найцікавіше: окрім гарантованої ставки – у механізаторів це три тисячі гривень на місяць, у керівників відділень – на 30 – 50 відсотків більше, бригада отримує ще й додаткове заохочення у вигляді 2,5 відсотка від валу. До прикладу, зібравши 100 тонн зерна, хлопці ще заробляють додатково дві з половиною тонни на всю бригаду. Тож від сумлінності праці та своєчасності проведення агрозаходів працівники мають чималенький «бонус», стимул до якісної праці. «Усі трудяться справді єдиною командою, коли один за всіх, і всі за одного, – ділиться досвідом Валерій Бєдний. – Якщо у когось зламався трактор, то лагодять його гуртом, бо всі зацікавлені у кінцевому результаті. А у разі, якщо хтось байдикуватиме, його бригада одразу вижене». Втім таких випадків в «Агросоюзі» не траплялося вже багато років. Плинність кадрів практично нульова, а коли один із механізаторів пішов на пенсію, на його місце вишукувалася ціла черга, приїжджали по роботу навіть із Миколаєва…

Володимир Чичул, Валерій Бєдний, В’ячеслав Нікіта та Олександр Брагар.
 

До речі, ознайомлюватися з цим ноу-хау від Бєдного у веселинівські краї якось завітав сам Герой України, гендиректор всесвітньо відомого «НІБУЛОНу» Олексій Опанасович Вадатурський.

Загалом, керівник найпотужнішого на Веселинівщині аграрного холдингу багато в чому є піонером, першопрохідником. В «Агросоюзі» першими в районі та одними з перших в області почали використовувати добриво КАС. До них багато хто придивляється й зараз, побачивши, як після запровадження 45-сантиметрового міжряддя тут отримали врожайність соняшнику у вагомих 25 ц/га. Цікавим, як на мене, є й такий підхід: у механізованому парку виробничої фірми налічуються лише трактори. А от від утримання власних комбайнів і навіть автомашин Бєдний відмовився. «Порахували, що в економічному сенсі вантажівки та комбайни доцільніше орендувати», – зазначає мій співрозмовник. Від пропозицій «працювати на полях Бєдного» немає відбою, тож не дивно, що на таких великих масивах ранні зернові збирають за якихось 10 – 12 днів.

Одне слово, у діяльності сільськогосподарської фірми всі виробничі процеси, що називається, відшліфовані до найменших дрібниць. Економіст за фахом та аграрій – з дідів-прадідів, Валерій Вікторович Бєдний достеменно обізнаний з усіма ланками сільгоспвиробництва, та й сам особисто не цурається будь-якої селянської праці. Він, в одній особі, – і керівник, і економіст, і менеджер зі збуту продукції, і начальник відділу кадрів, і ще багато хто. Втім, так тут заведено, всі інші працівники також працюють у режимі «багатоверстатників». Має наш герой і надійного помічника, а до того ж, затишний сімейний тил, – дружину Світлану Леонідівну, яка працює головним бухгалтерами у СВФ «Агросоюз». «Вона – мій найвідданіший друг і порадник», – щиро зізнається Валерій Вікторович.

А втім, усі 72 працівники сільгосппідприємства – це єдина дружна родина, в якій і радості, й хвилини смутку діляться порівну. Добрі стосунки налагоджені й з 1200-ма пайовиками. «А як-бо інакше? – дивується В.В. Бєдний. – Вони ж наші найкращі партнери та стратегічні інвестори». Тож, окрім 5-відсоткової орендної плати, пайовики мають ще чимало преференцій від фірми – це і оранка городів, і забезпечення соломою, й багато ще чого.

Маючи достойні ужинки, господарство не шкодує коштів і на розвиток соціальної сфери «підлеглих» сіл, а це чи не піврайону. Соціальна відповідальність СВФ «Агросоюз» стосується підтримки загальноосвітніх шкіл, дитячих садочків, закладів культури і охорони здоров’я. І це – окрім мільйонів гривень, котрими підприємство «підживлює» бюджети різних рівнів.

Гадаю, варто розповісти нашим читачам і про «соціальну родзинку» від Бєдного. З-поміж мешканців усіх сільських рад, на землях яких господарює «Агросоюз», Валерій Вікторович склав список із 70-ти найнезаможніших громадян. Це, насамперед, пенсіонери та багатодітні сім’ї. Так от: щокварталу (!) ці нужденні отримують повноцінні продуктові набори від депутата Миколаївської обласної ради Валерія Бєдного.

У православному храмі с. Новосвітлівки.
 

Таким чином Валерій Вікторович не на словах, а на ділі вчиняє як істинний християнин, допомагаючи ближньому своєму. А який чудовий православний храм будує нині в Новосвітлівці!

– Дякувати Богові, – каже отець Степан, – вже ближчим часом матимемо чудовий й просторий храм. Тож нехай Матінка Божа охороняє, а Ісус Христос з неба щастя-здоров’я посилає для Валерія Вікторовича на многая літа.

До бесіди, що відбувається прямо всередині духовного центру громади, долучаються дві старенькі. Не приховуючи сліз вдячності, Катерина Дмитрівна Гелечак і Ніна Михайлівна Мормуш по-материнськи щиро дякують депутату обласної ради за всебічну підтримку та допомогу. А молодий сільський керманич Новосвітлівської громади Володимир Савчук зізнається: «З усіх землевласників на території сільради найбільше взаєморозуміння – саме з В.В. Бєдним». Підприємство «Агросоюз» обробляє шкільну землю, вчасно та у повному обсязі розраховуючись за оренду, допомагає навчальному закладу також формою, спортінвентарем, коштами. І буквально днями за гроші господарства здана в експлуатацію ігрова кімната в дитсадку. «Вдячні ми й за те, – додає голова, – що минулого року без вагань Валерій Вікторович дав кошти на ремонт фасаду будівлі сільської ради».

Наразі в Новосвітлівці ще одна проблема. Після зими дорога від села до траси зазнала значної руйнації, а це чимала відстань – понад п’ять кілометрів.

Що робити?

– Так, – запевняє селян Валерій Бєдний, – треба терміново виправляти це неподобство. Тож тільки-но підсохне, обов’язково зробимо ямковий ремонт цієї «дороги життя».

Загалом кидається у вічі те, як невимушено, по-свійськи спілкується із людьми Валерій Вікторович. Чого гріха таїти, є ще чимало керівників сільгосппідприємств, котрі, лише відчувши запах великих грошей, ураз наповнюються пихатістю та гординею, розмовляючи з іншими «через губу». До них, бува, і не підступитися простому селянинові інакше як через секретарку та запис на прийом.

Селянський син Валерій Бєдний – явно не з цієї «породи». Механізатори, з якими вдалося поспілкуватися тет-а-тет, підтвердили: навіть лайливого слова від Вікторовича ніколи не чули, не кажучи вже про гримання на підлеглих. Усі трудові та людські стосунки будуються на взаємоповазі та розумінні: лише гуртом, дружно можна вирішувати спільні хліборобські завдання.

Діти – квіти життя.
 

Керівник відділення «Подільське» Володимир Миколайович Чичул працює в місцевому господарстві ще з 1982 року. Тож добре пам’ятає колгоспні часи. Каже, що порівнювати тодішні часи і нинішні навіть безглуздо. За всіма параметрами сучасний стиль господарювання істотно переважає радянські методи.

– Це стосується і організації праці, і культури землеробства, і турботи про людину праці. Всі трудівники забезпечені новенькими спецівками та триразовим повноцінним гарячим харчуванням за символічну платню. Ба, більше. Свого часу підприємство фінансово сприяло, аби в село прийшов газ та було організовано нормальне водопостачання. Що стосується безпосередньо справ аграрних, то щороку в нашому відділенні щось будується, до прикладу зараз – новий склад. Без зайвих питань керівник виділяє кошти й на придбання нової техніки. У найближчих планах – купити посівний комплекс «Джон Дір».

На жаль, стримує подальший розвиток виробничої фірми невизначеність у земельному питанні. «Це наш головний біль, – зітхає Валерій Бєдний. – Що буде, коли знімуть мораторій на продаж землі? У зв’язку із цим ми ще й досі розмірковуємо, чи братися за розвиток тваринництва…».

До розмови долучаються представники більш молодого покоління – головний інженер В’ячеслав Нікіта та заступник директора Олександр Брагар. Хлопці не приховують: навіть думки не було залишити рідне село та податися до міста.

– Від добра добро не шукають, – говорять в один голос. – Адже окрім солідної заробітної плати, маємо повний соціальний пакет. Щоліта наші люди їздять на море, в пансіонати за рахунок підприємства. Фірма також надає безвідсотковий кредит на побудову житла, придбання автомобілів. Ви, мабуть, уже звернули увагу, що не тільки спеціалісти, а й прості механізатори їздять здебільшого на власних іномарках?..

Так, звичайно, все це видно неозброєним оком, і не може не тішити. Як і те, що на сільських вулицях Поділля та Новосвітлівки зустрів багато молодих облич, а також дітей. І це, на мій погляд, головний підсумок діяльності керівника сільгосппідприємства, депутата обласної ради, заслуженого працівника сільського господарства України Валерія Бєдного. Адже село не вимирає, а живе й розвивається, впевнено й без остраху вдивляючись в обрій дня прийдешнього. Саме з відродження найменшого хутірця, переконаний, почнеться ренесанс і всієї неньки України.

***

Справді, історію творять особистості. Такі, як Валерій Вікторович Бєдний та його дружна команда.

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Веселинівський район

Комментарии:

  1. @:

    Гавно Ваш Валерій Вікторович.
    Забирайте землю і хай їде откуда приїхав.
    3 года ні копійки не платить тільки землю гробить і купив весь Ваш район з усією місевою владою, міліцією і судами. Тільки забув, що в землю всіх однаково закопують.

  2. ЕГОРКА:

    Заказуха полная чушь. Люди кого вы слушаете.
    “Приехал” на “стареньком жигуленке” и купил на Ваших горбах самолет.
    И позавидовал лакерованой Волги Председателя колхоза. Да кроме того как дороги поразбивать ничего и не сделал по сути.
    А сеять люди давно уже и сами научились и техника у людей давно есть.
    Только разница одна – тебя и твоих дармоедов кормить не нужно.

    Хренописатели лживые.

    Р.S. Валерка с Одесской пырловки!!!

  3. Правдоруб:

    Был в том колхозе – ОДНИ ДАУНЫ ! кругом нищета и разруха ! Медецины нет, дорог нет и землю просрут скоро ! Валера сильно много говорит, но мало делает ! Загубят село эти шлепера……

  4. "Селянський син Валерій Бєдний":

    “Керівник відділення «Подільське» Володимир Миколайович Чичул працює в місцевому господарстві ще з 1982 року. Тож добре пам’ятає колгоспні часи. Каже, що порівнювати тодішні часи і нинішні навіть безглуздо. За всіма параметрами сучасний стиль господарювання істотно переважає радянські методи”.

    Володя як ти себе почуваеш.
    В радянські часи у людей було ВСЕ. І методи були не гірші Ваших. Безглуздо з Вами співпрацювати з Бєдним та Вами !!!

  5. Аноним:

    Сага про село. БЛОКБАСТЕР єто п….ц.

  6. Просто думка:

    ПРОЧИТАВШИ ДАНУ СТАТТЮ Я ОДРАЗУ Ж ЗРОЗУМІВ, ЩО ПРИЙШОВ НА СЕЛО ВАЛЕРІЙ ВІКТОРОВИЧ І НАКОРМИВ ЛЮДЕЙ ХЛІБОМ. ДАВ, ГАЗ, ВОДУ, “ІНОМАРКИ”, КРЕДИТИ, РОБОТУ ЩОКВАРТАЛЬНІ ПРОДУКТОВІ НАБОРИ І ШКІЛЬНУ ЗЕМЛЮ ОБРОБЛЯЄ І САВЧУКУ СІЛЬРАДУ ВІДРЕМОНТУВАВ А ВІД НЬОГО ХАРОШОГО ТАКОГО ЧОМУСЬ ВСІ ТІКАЮТЬ. ПОВЕРНІТЬСЯ ЛЮДИ. ПРО НЬОГО НАВІТЬ В ГАЗЕТІ НАПИСАЛИ ЩО ВІН ХОРОШИЙ.ВСІ ЧУЛИ ХОРОШИЙ. СИДІТЬ І НЕ ПІКАЙТЕ ВІН ХОРОШИЙ.

  7. Сільський мешканець із інтернетом:

    Сморід антірадянщини ! З людми за землю копійками розплачуються ! Круглову з Азаровим хвости заносят, хати собі понастраювали, автівки блискучі собі під сраки позасовували, сидять гріють дупи в шкіряних кріслах! А до людей як до бидла смирдючого відносяться ! Щей й вистачає наглості розповідати про прогрес на СЕЛІ ! Розкрадають народні гаманці, країну гонять у прірву !

Сообщение:

*

НОВОСТИ