Медична реформа: а що думають люди?

«Це навіть гірше, ніж індіанська резервація…», – в серцях кинув депутат обласної ради Микола Скорий, коли мова зайшла про нинішній стан медичного обслуговування мешканців Лепетиської сільської ради Березнегуватщини.

Доля істини в емоційному висловлюванні Миколи Вікторовича, безумовно, є: хіба нормально, що коли в грудні 2012 року грянули 20-градусні морози, у місцевій амбулаторії навіть не працювало опалення?! Можна тільки уявити, як тут приймали пацієнтів, серед яких багато літніх людей. Звичайно, на те були «об’єктивні причини» – ось як пояснила надзвичайну ситуацію головний лікар Центральної районної лікарні Вікторія Самойлова:

– Лепетиська сільська амбулаторія загальної практики сімейної медицини займає четверту частину будинку загальною площею дві тисячі метрів. Тож сільська рада звернулася до нас, щоб забрати газовий котел для обігріву будівлі дитячого садка. Ми погодилися й зробили проект на електроопалення приміщень амбулаторії. Районний бюджет виділив на зазначені цілі 40 тисяч гривень, і з вересня минулого року розпочалося фінансування. Ми були впевнені, що до початку опалювального сезону всі роботи будуть виконані, але… гроші «зависли» в казначействі, а в підрядників не вистачило власних коштів, щоб встановити обігрівальні прилади.

На щастя, на допомогу в авральному порядку прийшов уже згаданий депутат обласної ради Микола Скорий, який терміново придбав для амбулаторії два конвектори, ще один обігрівач завіз його колега по обласній раді Фелікс Ольшевський. Але коли наприкінці лютого я побував у двох кімнатах, в яких встановлені конвектори, температура на градуснику ледь сягала 17-ти градусів…І це коли надворі вже стояла сонячна, тепла погода з плюсовою температурою. Можна лише уявити, як незатишно було всередині амбулаторії в морози.

Микола Скорий спілкується з мешканцями Лепетихи.
 

Тож неважко зрозуміти розпач людей, що зібралися біля сільської амбулаторії, аби висловити журналісту обласної газети те, що наболіло роками. Передусім люди побідкалися, що ще зовсім недавно амбулаторія мала статус дільничної лікарні. Але спочатку лікарню перевели з сільського бюджету на баланс району, а 14 травня 2010 року відбулася реорганізація лікарні в амбулаторію. Відповідно до нового статусу медичного закладу в ньому одразу ж закрили стаціонар.

Головний лікар ЦРЛ В. Самойлова вважає, що такий крок був цілком обґрунтованим, передусім з економічної токи зору: у лікарні, за її словами, ніхто не лежав, тож не було доцільним утримувати ставку кухаря, прачки.

З цим категорично не згодні лепетисці.

– Серце крається від того, що робиться, – бере слово 80-річна Ніна Артющенко. – Коли в середині 60-х зводили лікарню методом народної будівлі, тут працювало все село. Ми, тоді молоді й здорові, сподівалися, що на старість матимемо можливість тут відлежатися, підлікуватися. Були впевнені, що слугуватиме лікарня й нашим дітям, онукам. Та де там… Дуже прикро бачити, як нищать лікарню.

– Наша сільська лікарня задовольняла всі медичні потреби не лише мешканців Лепетихи та всього району, до нас навіть приїжджали із сусідніх областей, – додає Володимир Пісоченко. – Ми ж, не залишаючи рідне село, мали змогу отримувати повноцінне санаторно-курортне лікування. До послуг відвідувачів лікарні були лікувальні грязі, масаж, озокерит, лікувально-оздоровчий комплекс для потреб дітей з вадами опорно-рухового апарату. Працювало й багато фахівців, зокрема хірург, а з метою забезпечення медичного закладу молодими кадрами, здібні випускники шкіл направлялися за рахунок радгоспу вчитися у відповідних вишах.

Звичайно, за десятиліття, що минули, обладнання лікарні фізично та морально застаріло. На жаль, не покращили матеріальну базу медичного закладу й роки незалежності.

Що вже казати про кадри! «Мені скоро на пенсію. Коли ж піду на відпочинок, навіть і не знаю, хто тут працюватиме замість мене», – відверто каже завідувачка амбулаторії Марія Бондаренко, до речі, нині єдиний лікар у цьому закладі.

Медична реформа, що реалізується нині в державі, має п’ять рівнів медичної допомоги. Первинний із них, – це надання допомоги сімейним лікарем за місцем проживання в центрах первинної медичної допомоги, саме його я якраз і мав змогу спостерігати на прикладі Лепетиської амбулаторії. Згідно з планами реформаторів, вторинний рівень передбачає лікування вузькопрофільними спеціалістами в консультативно-діагностичних центрах, третя ланка – лікування складних хвороб у вузькоспеціалізованих установах, екстрена – у разі виникнення загроз життю через травми, серцево-судинні захворювання тощо. Про п’ятий рівень поки що не говоримо, бо паліативну допомогу планується запровадити лише з 2015 року.

Якщо перевести на більш зрозумілу мову, то це означає: у разі, якщо, скажімо, когось із мешканців Лепетихи скрутить апендицит або ж спіткає, борони Боже, інсульт чи інфаркт, хворого слід буде негайно доставити до Березнегуватської центральної районної лікарні.

Упроваджуючи кардинальні зміни в медицині, ідеологи реформ насамперед наполягають на необхідності наближення до європейських стандартів. Ними, зокрема, передбачається, що хворого необхідно доставити до лікарні невідкладної допомоги протягом 10 хвилин у місті та 20-ти – у сільській місцевості.

Це – в теорії. А на практиці? Між Березнегуватим та однойменною залізничною станцією дорога, а це 15 кілометрів, ще така-сяка – асфальт стерся не всюди, ями не фатальні. А ось далі… Найближчий шлях до Лепетихи пролягає уздовж залізничної колії, але насипане полотно буквально поцятковано ритвинами та ковбанями, тож понад десяти кілометрів між станцією та селом перетворюються на справжнє «родео», яке не кожна машина витримає, тим паче у негоду. Середня швидкість – двадцять, від сили 30 кілометрів на годину. А із віддаленої Озерівки дістатися Березнегуватого по бездоріжжю можна щонайменше за півтори години, повідомили самі селяни. Годі й казати, що хвора людина під час такої «тряски» відчуває, м’яко кажучи, незручності.

Це – один бік медалі. Інша сторона правди також має непривабливий вигляд: на місяць одній машині швидкої допомоги в тій же Лепетиській амбулаторії виділяється аж… 20 літрів пального. Здається, навіть учень молодших класів розв’яже цю нескладну «задачку» й дасть правильну відповідь: такої кількості пального «швидкій» вистачить не більше ніж на два рейси. А трохи старший школяр без тіні сумніву додасть: здебільшого такі поїздки відбуваються за рахунок самих хворих.

Лепетиська сільська лікарська амбулаторія ЗП-СМ.
 

Або – «спонсорів», як знущально придумав якийсь цинік від медицини. Адже у загальноприйнятному значенні цього поняття спонсорство здійснюється добровільно, з доброї вдачі чи меркантильної вигоди того, хто надає кошти. Проте із хворих або їхніх родичів вряди-годи витягують останні копійки через їхню безвихідь. Мова ж бо йде про хвилини або навіть секунди: прогавиш хвилину-дві, може знадобитися зовсім інший транспорт.

Ось і виходить: шляхетна загалом мета реформаторів – зібрати найкраще обладнання та фахівців в одному місці з метою надання більш якісних медичних послуг – наштовхується на численні рифи у вигляді поганих доріг та безгрошів’я населення, кадровий голод на спеціалістів у сільській місцевості. Навіть у центральній районній лікарні вільними залишаються вакансії психіатра, нарколога, інших фахівців. Що вже казати про периферію!..

А що відбуватиметься надалі з будівлями колишніх лікарень? Це добре, якщо вони не змінять свого комунального статусу та слугуватимуть людям, скажімо, в якості соціальних установ. На думку ж чогось уперто спадає зовсім інший приклад. Свого часу в обласному центрі через істотну демографічну кризу позакривали чимало дитячих садочків, розпродавши їх значну частину приватникам. Коли ж народжуваність пішла вгору, у вцілілих дошкільних закладах з’явилися великі черги на місця. Чи був розумним, державницьким такий підхід?..

Тепер поговоримо про умови, в яких з’являється на світ майбутнє покоління березнегуватців. Під час свого відрядження я не зустрів жодної людини, крім чиновників, котра б раділа  з того, що ще рік тому в Березнегуватому закрилося пологове відділення. Адже сьогодні місцеві породіллі змушені їздити виконувати споконвічний жіночий обов’язок до Снігурівської центральної районної лікарні. Відстань лише між райцентрами становить близько 35 кілометрів, до віддалених сіл району – ще більше. Здавалося б, у Снігурівці й справді створені кращі умови для прийняття пологів та післяпологової реабілітації, але ж, знову таки, люди зазнають значних матеріальних витрат, щоб дістатися сусіднього райцентру.

Я цікавлюся у Вікторії Самойлової: чи вважає вона нормальним таку ситуацію? «Так, звичайно, ми дбаємо про зниження малюкової та материнської смертності, на цьому наголошує й держава, – впевнено каже Вікторія Анатоліївна. Але таки погоджується: – Хоча певні незручності для населення існують».

А ось пенсіонер Олексій Мамай з Березнегуватого має іншу точку зору.

– Коли невістці настав час народжувати, я повіз її на своїй машині до Снігурівки, – розповідає Олексій Дмитрович. – Але там сказали, що пологове відділення тимчасово не працює, й направили аж до Миколаєва. Загалом добиралися десь понад дві години до пологового будинку № 2. Декілька разів ще потім їздили провідати породіллю. Кожна така поїздка відбирала чимало часу та грошей – лише на бензин щоразу до 200 гривень. На моє переконання, позбавити людей «роддому» – це позбавити жінок права на материнство.

Додам, що днями мешканці Березнегуватщини провели акцію протесту та зібрали близько тисячі підписів з вимогою до органів влади повернути району пологове відділення та забезпечити опаленням Лепетиську сільську амбулаторію. Гадаю, тим, хто приймає рішення, варто зважити на думку жителів Березнегуватщини. Адже реформи оголошуються і здійснюються заради і для людей. Як наголосив нещодавно губернатор Микола Круглов, виступаючи на колегії обласного управління охорони здоров’я: «Проводячи оцінку стану охорони здоров’я населення області, необхідно розуміти, що вона визначається не лише кількістю зроблених щеплень, тривалістю перебування у стаціонарі. Перш за все, наш основний показник – це наші люди, це те, як ми їх лікуємо, їхнє самопочуття». А міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова нещодавно заявила, що реформи у медицині мають бути людяними.

Важко не погодитися із цими словами.

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Березнегуватський район

Комментарии:

  1. Виталий Шляпников:

    Медицинская реформа должна служить людям. Получается наоборот…

  2. 161kku:

    Она служит, Виталий. Определенным людям

Сообщение:

*

НОВОСТИ