Баловне: з Богом у душі та з вірою у власні сили

Новости, Общество

  12 Сен , 2013

Село моє – початок Батьківщини,
Стоїть на березі величної ріки,
Тут люди працьовиті, щирі, щедрі
Історію творять на роки, на віки.

З гімну с. Баловне

Наприкінці вересня жителі села Баловне Новоодеського району відзначать чергову річницю дня народження своєї малої батьківщини та храмове свято Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня). Святкуватимуть, як завжди, весело і з розмахом – тут вміють і працювати добре, й відпочивають належним чином. Напередодні цієї дати ми побували у Баловному та переконалися в тому, що до Дня свого рідного села баловненчани підійшли у доброму гуморі.

Розташоване усього в якихось десяти кілометрах від обласного центру – на лівому березі широкого в цих краях Південного Бугу, село не розгубило власної самобутності. А втім це й не дивно – Баловне на ціле сторіччя старше за сусіда-мегаполіса. Як гласить легенда, запорозький козак Яцько Баловен (Баловний), мандруючи безкрайніми степами південного Побужжя, кинув око на тутешні мальовничі краєвиди: невпинну блакить величної ріки, в якій плескалося чимало риби, з усіх боків підперезали темно-зелені масиви гнучкого очерету. На пагорбах зростало вдосталь соковитої трави для худоби. Встромивши у землю списа, козак мовив: бути тут відтепер моїй домівці!

Про те, що ця легенда має історичні корені, свідчить беззаперечний факт: на місцевому цвинтарі й досі збереглася могила запорожця Баловена – хрещеного батька цього південноукраїнського села. А що село старовинне, козацьке, доводить і те, що впродовж багатьох століть його заселяли або ж воїни – охоронці південних кордонів слов’янського світу, або ж нащадки козацької слави з центральних регіонів України.

Отже, історики вважають 1679-й роком фактичного заснування цього населеного пункту. А 1797 роком датується перша згадка про село в історичних документах. На початку XIX століття Баловне, як це відбувалося тоді скрізь у південному Побужжі, стає військовим поселенням у складі Бузького козацького війська, а жителів села переводять на становище військових поселян. Але 1857 року, з остаточною ліквідацією козацької вольниці, село Баловне входить до складу Гур’ївської волості Херсонського повіту Херсонської губернії.

Прибузьке поселення стрімкими темпами розвивалося: якщо у 1859 році тут налічувалося 296 дворів та 950 мешканців, то у 1887-му жителів уже було мало не вдвічі більше – 1741. Баловненчани були вправними хліборобами, розводили худобу та ловили рибу. У селі діяли церква та земська школа, функціонувало 12 промислових та три торговельні заклади.

Історія села XX століття цілком співзвучна з біографією великої країни. Революція, дві війни, колективізація та голод – усі ці трагічні події сповна відчули на себе, були їх свідками та очевидцями й баловненчани. І разом з усією країною брали активну участь у післявоєнній розбудові. Щойно чобіт останнього окупанта залишив цю землю, а в Баловному вже почали свою діяльність три колективні господарства – «Шлях до соціалізму», ім. Т.Г. Шевченка та «Червона зірка». Поряд із відновленням аграрного виробництва тодішнє керівництво дбало і про розвиток села: вже у 1945 році чимало коштів сільського бюджету було витрачено на облаштування медпункту, пологового будинку, школи і клубу.

50-80-ті роки були періодом найбільш бурхливого розвитку аграрного виробництва та соціальної сфери села. Так, у 1954 році Баловненська початкова школа стала середньою. Функціонували також два ФАПи, дитячий садок, бібліотека, а в клубі демонстрували кіно. На початку 60-х було збудоване нове приміщення Будинку культури. Наприкінці цього десятиліття село і обласний центр були зв’язані прямим автобусним сполученням. А у період з 1988-го по 1994-й рр. в оселях баловненчан нарешті запалав довгоочікуваний блакитний вогник – село було газифіковано.

Економічне ж благополуччя місцевої громади насамперед ґрунтувалося на здобутках колгоспу ім. Кірова. Господарство займалося як вівчарством, так і молочнотоварним виробництвом, на тутешніх землях сільські трудівники також вирощували сади та виноградники. За високі трудові здобутки та самовіддану працю працівниця птахоферми Валентина Дмитрівна Кучеренко, доярки Марія Трохимівна Толгаренко та Катерина Іванівна Микитів, тракторист Володимир Феофанович Гаркуша, головний агроном Василь Федорович Желязков та голова колгоспу Євгеній Іванович Карач були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора. У числі інших героїв ланів та ферм, відзначених високими державними нагородами, – пташниця Ніна Іванівна Теленко та Іван Ісакович Павлов, доярка Надія Михайлівна Горбунко, заступник голови колгоспу Іван Михайлович Соловей, тракторист Петро Іванович Кладій та інші трудівники.

На жаль, лиховісні 90-ті роки не обминули й Баловне. Через реформи в агропромисловому комплексі спочив у Бозі колгосп ім. Кірова, прийшла у занепад і соціальна сфера. Чимало мешканців села у пошуках кращої долі виїхали з рідних домівок до Миколаєва та інших міст…

Усі ці неподобства щодня спостерігав і Анатолій Миколайович Гаркуша, котрий на той час працював водієм на «Швидкій допомозі». Корінний баловненчанин, патріот свого рідного села, він вирішив повернути життя земляків на краще, запропонувавши свою кандидатуру на чергових виборах сільського голови у 1998 році. Маючи чітку програму дій по виходу із затяжної кризи та відродженню села, Анатолій Гаркуша отримав «булаву» з боку місцевої громади, маючи перевагу над найближчим конкурентом аж… у три голоси.

А.М. Гаркуша, О.О. Біла і С.А. Лебенштейн обговорюють плани соціального партнерства.
 

Довіра з боку виборців та, водночас, певний скептицизм земляків змусили нового сільського керманича працювати, що називається, не покладаючи рук. Молодий та завзятий, Анатолій Миколайович узявся за справу, не підйомну для минулого керівника, – газифікацію об’єктів соціально-культурного призначення. Адже, як міркував сільський голова, мати у селі газову трубу й при цьому топити вугіллям грубку у тій же школі – це не по-господарськи, та й діти мають навчатися у теплих, затишних умовах. Тож, заручившись підтримкою громади та своєї дружної команди, Анатолію Гаркуші вдалося протягом декількох років газифікувати основні соціальні установи – дитячий садок, загальноосвітню школу, лікарську амбулаторію, Будинок культури, причому кожен рік здавалося по одному об’єкту. Й треба було бачити, як засвітилися теплом та радістю очі батьків, коли урочисто здавали в експлуатацію газову котельну в дошкільному закладі!

Як це було: святкування Дня села в 2012 році.
 

Водночас сільський лідер добився й того, щоб з кожним роком рідне село красивішало та процвітало. Сучасне Баловне – це село з дорогами із твердим покриттям та освітленням у нічний час, охайними будинками, що потопають у зелені, впорядкованим меморіалам воїнам, які боронили рідну землю у роки Великої Вітчизняної війни. З ініціативи сільського голови у Баловного є свій гімн, прапор та герб, а щороку велелюдно відзначається День села. Зусилля сільського голови не залишилися непоміченими, й А.М. Гаркуша здобув суспільне визнання, отримавши звання «Людина рокуНовоодеського району» в номінації «Місцеве самоврядування». І справді, не так багато наразі в області, та й в Україні в цілому, знайдеш сільських голів, котрі успішно керують місцевою громадою понад півтора десятиліття, незмінно отримуючи на виборах вотум довіри від земляків.

У населеному пункті є все, щоб задовольнити потреби мешканців у повноцінному проживанні та відпочинку – загальноосвітня школа та дитячий садок, медична амбулаторія сімейного типу, сім магазинів. А транспортне сполучення з обласним центром забезпечують 15 рейсів на день – люди мають змогу добратися на роботу і навчання, на ринок чи в лікарню комфортабельними автобусами фірми «Алан-техно», яку очолює Інга Шаповалова. До речі, Інга Олексіївна має безпосереднє відношення до Баловного, адже саме тут вона народилася і зростала, звідси її коріння, тут мешкають численні родичі.

Утім, розповідаючи про сьогоднішній день старовинного козацького поселення, пропонуємо і вам здійснити захоплюючу подорож по Баловному.
 

Владика Питирим вручає орден святителя Миколая О.М. Гаркуші.
 

Вже при в’їзді до села привертає увагу велична та красива споруда – Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Ще до революції в селі була своя церква з такою ж назвою, проте антихристи в людській подобі наругалися і над будівлею, й над душами баловненчан, зруйнувавши духовний центр села – ту невидиму пуповину, що зв’язує прочан із Небом. З початком відродження християнства службу відправляли у церковному будинку, що, втім, не задовольняло потреби місцевої православної громади. Тож виникла гостра потреба у будівництві нового храму. За справу активно взявся й протоієрей Володимир Сопіга, й місцеві мешканці, й небайдужі меценати, зокрема виходець із цього села Олексій Миколайович Гаркуша.

Довгих десять літ тривало будівництво, та ось, нарешті, 18 вересня 2011 року в Баловному відбулося справжнє свято – освячення новозбудованого храму. Все село зібралося у стінах архітектурно довершеної духовної споруди. Високопреосвященнійший митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим, здійснивши освячення Храму Різдва Пресвятої Богородиці, сказав, звертаючись до присутніх:

– Я від душі вдячний і Богу, і Вам, люди, за те, що ми сьогодні повертаємось лицем до Бога, повертаємося до злагоди і взаєморозуміння. Освячення Храму означає освячення наших сердець, освячення внутрішнього храму душі. Нехай Господь благословить нас у цьому діянні на благо нашого народу!

Цим урочистим заходом було закладено ще одну цеглинку в святу справу відродження та зміцнення православ’я на Миколаївщині. Загалом, під час високого служіння митрополита Миколаївського і Очаківського Питирима число приходів у нашій області зросло з 97-ми до 280, в яких несуть службу понад 160 священнослужителів. А за допомогу та сприяння у відкритті Баловненського храму заслужені нагороди від Української православної церкви отримали: О.М. Гаркуша – орден святителя Миколая, протоієрей Володимир Сопіга – орден святителя Дімітрія (Туптала) Ростовського, А.М. Гаркуша – орден Почаївської Божої Матері, В.С. Загоруй – орден Почаївської Божої Матері, М.Л. Єропунов, І.О. Шаповалова, Ю.В. Бабков, О.В. Мартинюк – медалі «За заслуги перед УПЦ». Втім ці достойники аж ніяк не діяли заради слави. Як сказав Анатолій Миколайович Гаркуша, «ми, баловненчани, не пропагуємо Бога, ми живемо з Богом у душі».

Настоятель храму протоієрей Володимир Сопіга і сільський голова А.М. Гаркуша.
 

А в самому центрі села привертає увагу ошатна та естетично вишукана будівля загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів. Історія цього закладу сягає корінням аж кінця позаминулого століття. Народившись як земська школа, цей храм освіти дав путівку в самостійне життя декільком поколінням баловненчан.

Сучасна ж будівля школи була зведена у 1970 році. За десятиліття, що минули, приміщення зазнали певної руйнації, відтак у 2010-мубуло зроблено капітальний ремонт освітнього закладу. Тож нині місцева ЗОШ, маючи привабливий вигляд, – ззовні це м’який блакитний фасад із синім обрамленням, немов запрошує дітлахів здійснити захоплюючу подорож до Країни знань. Затишно й усередині будівлі: ремонти зроблено в усіх приміщеннях, а сучасна система газового опалення та металопластикові вікна та двері, зовнішнє утеплення стін, сучасний дах, світлі класи та коридори й у найлютіші морози перетворюють навчання у комфортний процес отримання знань. Тим паче, що й батьки школярів беруть активну участь в освітньому процесі. Так, батько одного з учнів В’ячеслав Іванович Железняк у початковому класі спорудив зроблені власними руками полички, стенди та шафи. А Надія Іванівна Михайленко долучилася до створення затишних умов для навчання діточок.

Юні баловненчани торують шлях до Країни знань.
 

Робити чудові ремонти класних приміщень та зміцнювати матеріально-технічну базу (цього року придбали мультимедійний проектор та сушарку для посуди) є можливим насамперед завдяки спеціальному фонду ЗОШ. Серед головних джерел його формування – надходження від оренди 106 гектарів шкільної землі.

– Ми всі – й 230 дітей, що в нас навчаються, й їхні батьки, і наш педагогічний колектив – єдина освітня родина, – розповідає директор Баловненської ЗОШ І – ІІІ ступенів Олена Олександрівна Біла. – Усі чудово розуміють, що в сучасному світі перевагу матиме той, хто отримає надійні знання та буде вихований гармонійно та патріотично. Цьому й підпорядкований увесь навчальний процес. А кістяк нашого чудового колективу становлять заступник директора з навчально-виховної роботи Світлана Іванівна Костирко, заступник директора з виховної роботи Людмила В’ячеславівна Письменна, флагман педагогічної освіти, вчитель-методист Марія Василівна Жепало, яка є відмінником освіти України та вже 43 роки плідно трудиться у нашому освітньому закладі. Понад три десятиліття працює у нас вчитель початкових класів Світлана Миколаївна Мартинюк, яка дуже любить дітей. Щороку наші школярі стають переможцями районних олімпіад з біології, в чому неабияка заслуга вчителя біології С.І. Костирко. А вихованці вчителя світової літератури Олександри Олексіївни Юрченко успішно навчаються у Малій академії наук.

Спогади, спогади… Колишній директор школи С.М. Мартинюк (праворуч)згадує минулі дні із заступником голови Ради старійшин при голові облдержадміністрації Н.Л. Макаровою. 
 

Загалом робота з обдарованими дітьми – важливий напрямок діяльності школи. У 2012 – 2013 навчальному році одразу 66 учнів Баловненської ЗОШ взяли участь у ІІ турі всеукраїнських предметних олімпіад, де посіли 9 призових місць. Безперечно, всі вчителі та однокласники пишаються успіхами Ірини Баранової, Максима Паламарчука, Єлизавети Ткаченко, Вадима Комнатного, Леоніда Продуна, Олександри Рудої, Оксани Глінко, Тетяни Іваненко, учнів початкових класів Вікторії Додон, Кирила Рябінчука, Анастасії Блізніченко, Анни Гайченко, Олександра Сокирка, Ірини Газіної.

Тож не дивно, що Баловненська школа протягом останніх років стабільно входить до трійки кращих навчальних закладів Новоодеського району. А найталановитіші учні продовжують навчання у Першій українській гімназії ім. Миколи Аркаса у Миколаєві. Окрім добре налагодженого педагогічного процесу та міцної матеріально-технічної бази, заклад підтримує й інші сучасні стандарти освітньої галузі. Так, усі школярі охоплені гарячим харчуванням. Крім того, у школі діють численні гуртки. Так, керівник гуртка декоративно-ужиткового мистецтва Алла Петрівна Петрова докладає максимум зусиль для розвитку творчих здібностей дітей. Є чималі успіхи й на спортивній ниві: найвправніші футболісти входять до збірної району з міні-футболу, захищаючи честь району в численних змаганнях. Секретами спортивної майстерності з юними спортсменами охоче діляться вчителі фізичної культури Олександр Олексійович Кобилянський та Андрій Миколайович Бурлаченко. Духовні ж дороговкази на все наступне життя діти отримують на факультативах «Християнська етика в українській культурі», які проводить настоятель місцевого храму протоієрей отець Володимир. Зорієнтуватися в складних життєвих ситуаціях дітям допомагає й практичний психолог.

Наступний пункт нашого ознайомлення із Баловним – дитячий садочок. Будівля дошкільного навчального закладу буквально дихає історією, адже їй ні багато ні мало – 112 років. Саме тут освоювали грамотність та інші науки далекі предки нинішніх малюків, навчаючись у земській школі. Нині дитячий заклад відвідують 95 дітей. Ще донедавна в селі існувала гостра проблема вільних місць, та завдяки цілеспрямованій діяльності та настійливості сільського голови і депутатів сільської ради були винайдені необхідні кошти й шляхом добудови одного крила відкрито ще одну, третю, групу. Тож тепер усі батьки, які забажають, мають змогу віддати своїх маленьких сонечок до дошкільного закладу, в якому їх оточать любов’ю та найкраще підготують до школи.

У дошкільному закладі всюди панує домашній затишок.
 

На території ДНЗ напрочуд красиво, адже тут усе буквально потопає у зелені – у саду ростуть сливи та абрикоси, інші плодові дерева та кущі. Дітки ж граються на облаштованих спортивних та ігрових майданчиках. А як чудово всередині дитячої оселі – ти ніби потрапляєш у казкову країну! Затишні, оздоблені ніжними, у постільних тонах, шпалерами, зручні ліжка із новенькими подушками та одіяльцями. Стіни ж прикрашені казковими сюжетами з улюбленими дитячими персонажами та різноманітними ляльками, про це подбали вихователі дитячого садочка. У кожній групі є сучасний телевізор та DVD-програвач. Неабиякою родзинкою закладу є і його живі експонати – рибки в акваріумі та папуга, котрий вільно літає кімнатами та розмовляє з дітьми.

– Наш ДНЗ має еколого-природознавчу спрямованість, – пояснює завідувач Баловненського дитсадка Світлана Вікторівна Гаркуша, – тож намагаємось прищепити нашим вихованцям любов до живої природи. До речі, наші дітки засинають під тихе цвіркання пташок у лісі чи, скажімо, шурхотіння осіннього листя.

Світлана Вікторівна – велика добра мама для кожного маленького відвідувача. До кожної дитини, переконана цей досвідчений працівник дошкільної освіти, потрібно підібрати свій ключик – з тим, щоб розкрити та розвити кращі здібності маленької особистості. Тож дітей виховують в атмосфері добра та гуманізму, навчають бути порядними та дисциплінованими. Навіть по телевізору діткам демонструють лише старі радянські мультики, в яких немає місця жорстокості та насиллю, а добро завжди перемагає зло. Часті та бажані гості в стінах цього закладу – артисти Миколаївського театру ляльок, котрі щоразу радують маленьких мешканців села новими цікавими виставами.

Утім ця розповідь буде неповною, якщо я не процитую уривки з «Оди вихователю», що розміщується на чільному місці у дитсадку. В ній є й такі слова: «Дітей не цікавить, який в тебе стаж, освіта, чи є нагороди Президента. Їм це не важливо. Їм важливі твої очі, твої руки, твій голос, твоє серце. Ти їх любиш. Усяких – і коли вона плачуть, і коли вони сміються, і коли не відходять від тебе самісінький день ані на крок… Просто ти їх любиш. І тому ти тут… Тут є кому тебе чекати!». Саме у цих зворушливих, проникливих словах – професійні секрети та головне професійне гасло дружного творчого колективу, очолюваного С.В. Гаркушею. Багато речей у світі можна підробити та імітувати, а от любов до дітей – ніколи, бо маленькі оченята можуть розпізнати фальш та нещирість одразу ж.

Отже, як бачимо, соціальна сфера села в останнє десятиліття зазнала чималого ренесансу. Але багатьох добрих справ не було б здійснено, якби не підтримка місцевої громади з боку базового господарства – товариства з обмеженою відповідальністю «Баловне». Після довгих років безгосподарності та бездіяльності на землю нарешті прийшов справжній господар. Сергій Аркадійович Лебенштейн – людина сільська, сам родом із Кіровоградщини. Проте для молодого аграрія Баловне давно стало рідним, звідси ж і його дружина. Проте коли декілька років він запропонував власникам земельних паїв здати новоствореному підприємству в оренду свої ділянки, у тих було багато сумнівів: а чи зможе, чи потягне, а часом, не обдурить? Тож Сергій Лебенштейн починав з малого. Коли ж люди побачили, що у керівника ТОВ «Баловне» слова із реальними справами не розходяться, то й почали масово здавати йому в оренду землю.

Сьогодні ТОВ «Баловне» – це високорозвинене сільськогосподарське підприємство, що спеціалізується на вирощуванні зернових та олійних культур. Понад 400 баловненчан пов’язали свою долю із цим товариством і про те аніскільки не шкодують. Адже, окрім достойної орендної плати, кожен землевласник має змогу придбати за пільговою ціною продукцію цього сільгосппідприємства. До того ж близько 25-ти місцевих мешканців мають стабільну роботу в ТОВ «Баловне»: окрім пристойної, у 2200 гривень, заробітної плати, люди тут мають цілорічну зайнятість – нікого з них керівник узимку до центру зайнятості не відправляє. У планах, як розповідає Сергій Аркадійович, – розширення товарного виробництва: придбання нової техніки та застосування сучасних аграрних технологій.

Головний же базис розвитку, золотий потенціал підприємства – це його люди, серед них Григорій Матвійович Райлян, Микола Йосипович Корольов, Олексій Олексійович Матвєєв. Багато на підприємстві й молоді. «Сам навчаюся – і людей навчаємо», – зауважує керманич аграрного товариства.

Теплі, партнерські стосунки склалися у підприємства й із сільською радою. Окрім справної сплати податків до місцевого бюджету, керівник товариства завжди відгукується на прохання сільського голови та людей – по наданню транспортних послуг, оранці городів, ремонту доріг, розчищенню автодороги від снігу.

***

Отаким є сьогодення цього самобутнього прибузького села. Пам’ятаючи своє минуле та вшановуючи його, баловненчани власними руками творять власне достойне життя та із оптимізмом дивлятьсяу день прийдешній. А це, безперечно, доводить відому істину: козацькому роду нема переводу!

Надія МАКАРОВА, Андрій ТЮРІН

Комментарии:

  1. святой отєц:

    забули добавить\\всим цим управляє мафіозний клан підтриманий бандою грабіжників зверху

    нічого для них святого нема крім своєї наживи за рахунок села и односельчанr7nr

Сообщение:

*

НОВОСТИ