Пророча правда поетової сльози

Дмитро Кремінь – поет із народження, врешті, поет від Бога. Тому зрозуміле бажання тисяч миколаївців читати, а ще ліпше – слухати свого видатного земляка, адже більшу частину життя він прожив саме тут, у нашому палючому південному краї, своєю поезією прославивши, увічнивши його. Недавня зустріч у стінах обласного музею імені Верещагіна стала знаковою подією для членів Пушкінського клубу, для всіх, хто прийшов на зустріч із Її Величністю Поезією.

Біографію Д. Креміня нагадав незмінний ось уже протягом чверті століття голова клубу, людина творча, неспокійна і небайдужа до культури, історії, літератури – Анатолій Іванович Золотухін. Ведучим вечора був докторант-науковець, депутат обласної ради, і це чи не найкращий твір Дмитра, – син Тарас Кремінь.

Дмитру Дмитровичу нещодавно виповнилося 60. Вік зрілий, вік прекрасний. Родюче поле його поетичної золотої ниви щороку, та ні – щомісяця радує нас щедрим творчим ужинком. Він стоїчно, як і належить титану духу, зносить тяжкі випробування – хворобу, щоденні «мандри» скаліченими ногами на свій 5-й поверх, де проживає з єдиною жінкою свого життя – дружиною Ольгою. Давно відомо, що генії, як малі діти, – вони ніколи не живуть у реальному побутовому світі: гроші, капітал, комфорт ніколи не були для них метою існування.

Працюючи викладачем української мови та літератури в далекій Казанці, у Миколаївському педінституті, кореспондентом та заввідділом молодіжної газети, керівником обласної літстудії «Джерела», заввідділом обласної молодіжної газети «Ленінське племя», а з 1991 року – завідувачем відділу культури та мистецтв обласної газети «Радянське (нині «Рідне») Прибужжя», а потім – заступником головного редактора газети, він робить головне у своєму житті – творить свої поезії, викарбовує власний стиль, виростаючи саме в Миколаєві до рівня кращих поетів та есеїстів України…

Верховиною української поезії, яка відзначена Шевченківською премією, стала шоста збірка Дмитра Креміня «Пектораль». В ній автор – сучасний поет із критично-філософським баченням світу, який уявляється йому як у часових візіях від Адама та від Христа – через ольвійські й скіфські та козацько-барокові епохи – до соловецьких черепів та новітніх комсомольців-нуворишів.

А я – поет. Живу скорботою.

Я ні на кого не плюю…

Серпом? Зорею?

Під Голготою 

уже розіп’ятий стою…

Шевченківський лауреат відверто розповідає про свою закарпатсько-миколаївську одіссею, дуже тепло і сердечно – про родину, університетські роки, проблеми з КДБ, життя в Казанці і Миколаєві тощо.

Як поет, він це робить, звісно, за допомогою своїх віршів. Найбільше їх прозвучало з солідної добірки, що вийшла напередодні його ювілею в газеті Національної спілки письменників України «Літературна Україна», з промовистою назвою «Сльози Сухого Фонтану» та добірки у потрійному числі літературно-мистецького альманаху «Кур’єр Кривбасу». І кожен вірш – як поезії чистий кришталь, як одкровення, гірка сльоза вразливої душі поета.

Майже дві години тривало це чудове дійство єднання поезії Дмитра Креміня з його численними поціновувачами, вірними і захопленими шанувальниками. Мороз поза шкірою, коли вдумаєшся у слова його «Забутого манускрипту», «Кочубеївни». А хриплуватий голос поета звучить щиро, голосно, то підносячись до небес, то тужавіє, стихає, крижаніє від болю, то наповнюється таким теплом і світлом, коли читає вірші про кохання… У нього чудова інтимна лірика, є вірші Дмитра і в антології еротичної поезії «Сяйво білого тіла». Багато пісень написано у творчій співдружності з композитором Тетяною Яровою.

Дмитро Кремінь творить свій поетичний світ, у якому живе красивий і гордий народ. Минуле, теперішнє й майбутнє народу дивує, чарує, полонить, лякає, тривожить і болить. То ж і скаже поет:

Український, скіфський, рідний краю,

Як мені болить буття твоє!

Поезія Д. Креміня привертала і продовжує привертати увагу сучасної критики та побратимів по перу. Штрихи до його творчого портрета у різний час додали Петро Скунць, Віталій Коротич, Олександр Сизоненко, Юрій Мушкетик, Петро Сорока, Людмила Старовойт, Євгеній Мірошниченко, Олександр Кухар-Онишко, Василь Шуляр, Григорій Єжелов, Володимир Пучков, Леонід Ржепецький та інші.

Без сумніву, особливої уваги заслуговують передмови до книг Дмитра Креміня відомих літературознавців – це висока оцінка, визнання його таланту. Вступна стаття Юрія Коваліва – лауреата Шевченківської премії, доктора філологічних наук, професора Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка до «Літопису» (вибране), надрукованого в Миколаєві у 2003 році у видавництві «Можливості Кіммерії», називається «Літописна історіософія Дмитра Кременя». Стаття «Дмитро Кремінь: розмова з добою на краю прірви» Героя України, академіка Національної академії наук України Івана Дзюби стала передмовою до однотомника «Скіфське золото» (Вибрані вірші та симфонії), що вийшов друком у 2008 році в рамках обласної Програми підтримки вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження в Миколаївській області на 2006-2010 роки. Пронизливо-правдиве вступне слово Володимира Базилевського до книги «Замурована музика».

…Того дня він постав перед нами ще і як прекрасний перекладач із слов’янських мов. Прекрасні переклади класиків словацької літератури Яна Костри, Еміла Болеслава Лукача, нашого сучасника Любомира Фелдика, який на знак протесту виїхав до Праги, в Чехію. А раніше Д. Кремінь був відомий як чудовий перекладач творів грузинських авторів: Тіціана Табідзе, Шота Нішніанідзе, Лаша Надарейшвілі, Вахтанга Харчілави, Мзії Хетагурі, вірменських: Гагіка Давтяна і Норайра Багдасаряна, молдавських: Іона Хадирке, росіян: А. Вознесенського, Б. Пастернака, Лідії Григор’євої та інших. Нині ж вийшло 20 книг із серії «Між Карпатами і Татрами». Творча дружба поєднала нашого Дмитра з Тетяною Ліхтей, з допомогою якої і видаються ці рідкісні книжечки. А ще свідчення багатогранного таланту Креміня – публікації із серії «Ярославів Вал» у збірнику «Забобони, курйози та анекдоти», що вийшов друком у 2011 році.

Мені приємно, що його знають і як талановитого публіциста, який на сторінках газети «Рідне Прибужжя», де я мала честь працювати з ним упродовж десяти років, друкував есе «Таємниця Саркофагу», «Козак Мамай у сузір’ї Манкурта», «Куди орел несе дельфіна» тощо. А які чудові нариси написано ним про людей Миколаївщини у кращих традиціях класичної публіцистики!

Підсумувати хотілося б словами Віталія Коротича; «За найвищим рахунком Кремінь належить до найвищого розряду рідної української літератури, красного письменства. Звідки вимогливо дивляться Тичина і Рильський, Малишко і Маланюк, Бажан і Ольжич – майстри, які встановили… немислимо високу планку для української літератури і які виводили рідну поезію в розряд найбільш помітних серед європейських літератур».

…Багато яскравих осінніх букетів подарували Д. Креміню його шанувальники. Кожному хотілося сказати щось хороше, привітати з ювілеєм. Як тут обійтися без багаторічного голови обласної організації Спілки письменників України В’ячеслава Качуріна, поетеси Альони Русскіх, сімейства Бичкових, котрих пов’язує давня дружба з родиною Кремінів, і багатьох інших. Та особливо запам’ятався виступ випускниці Ужгородського університету, де навчався і Дмитро, Тетяни Мец, яка приїхала до Миколаєва з Іспанії. У поїзді вона читала книжку поезій Д. Креміня, а поряд їхала студентка з Пряшівського університету, що в Словаччині. Побачивши книжку і фотографію поета, дівчина таки випросила її як найдорожчий скарб.

Насамкінець слова того ж таки Коротича до книги Креміня «Ольвійський транзит» (до речі, він не так давно видав книгу листування з Дмитром під назвою «Цілком особисте»): «Кремінь – поет на всі часи, спокійно ставте його книгу в один ряд із кращими поетичними книгами вашої бібліотеки. Не помилитеся».

Тетяна ДАНИЛЕНКО, журналіст

Сообщение:

*

НОВОСТИ